Користувач:Olialutsiv/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Жюль Дюпюї

[ред. | ред. код]

Жюль Дюпюї (фр. Arsene Jules-Emile Juvenal Dupuit; 18 травня 1804 року, Фоссано, П’ємонт — 5 вересня 1866 року, XVI округ Парижа) — французький інженер, механік і економіст, один із попередників маржиналізму.

Біографія

[ред. | ред. код]

Жюль народився 18 травня 1804 року в Італії (в той час окупованій наполеонівськими військами). Коли Жюлю було 10 років, його сім'я переїхала до Франції. Навчався в Національній школі доріг і мостів (Париж), а у  1822 році закінчив її. Працюючи інженером, проектував дорожні об'єкти, керував будівництвом доріг і водних шляхів, займав посаду Головного директора інженерної служби Парижа і Генерального інспектора Корпусу цивільних інженерів, а в 1843 році отримав за цю діяльність орден Почесного легіону. Згодом зацікавився економікою, а пізніше почав її вивчати, здійснив низку відкриттів, а також опублікував ряд статей з економіки і книгу про вільну торгівлю. Найцікавішою є його робота "Про міру корисності цивільних споруд" (1844 р). Жюль Дюпюї помер 5 вересня 1866 року в Парижі.

Механічна діяльність

[ред. | ред. код]

У 1830-х рр. Ж. Дюпюї провів ряд експериментів по визначенню опору, який відчуває циліндричним котком радіуса при його коченні по горизонтальній площині. Обробляючи ці дані, він у 1837 році запропонував формулу для сили тертя кочення, по якій вона обернено пропорційна. Потім почалась жвава і досить різка дискусія (1839-1841 рр.) між Дюпюї і іншим французьким механіком - А. Мореном, дані експериментів якого переконливо підтверджували справедливість формули Кулона (по ній сила тертя кочення обернено пропорційна), після чого роботи Дюпюї по тертю кочення були надовго забуті. Втім, в середині XX в. фундаментальні дослідження Д. Тейбора (David Tabor) по теорії тертя кочення привели до часткової реабілітації уявлень Дюпюї. Виявилося, що для матеріалів з вираженою недосконалою пружністю (гума, дерево, частково - чавун), для деформування яких характерний пружний гістерезис, формула Дюпюї забезпечує кращий збіг з досвідом, ніж формула Кулона. Займався також підземною гідродинамікою, де досліджував диференціальне рівняння, що описує рух ґрунтових вод. Жюль Дюпюї розмірковував над рівнянням ґрунтового потоку, висунувши припущення про сталість напорів по вертикалі. Він припустив, що рівняння можна спростити для створення закінчених аналітичних рішень, прийнявши ґрунтові води і гідростатичні потоки по горизонталі. Це припущення активно використовується донині в гідрології.

Економічна діяльність

[ред. | ред. код]

Інженерні питання привели Дюпюї до зацікавленості економікою. У цій області він був самоучкою. Його стаття “Про міру корисності цивільних споруд” 1884-го року була присвячена пошуку способу рішення оптимального проїзду по мосту. Будучи одним з попередників маржиналізму, Дюпюї представив в статті криву спадної граничної корисності, доводячи неспроможність застосовування способу визначення ефективності (корисності) господарських заходів. Він спростував твердження про корисність цивільних споруд, включаючи мости і дороги, про суму грошових надходжень від їх експлуатації. За його словами, чим більше людей будуть використовувати міст (вищий рівень споживання), тим менше буде готовність людини платити хорошу ціну. По суті, Дюпюї вперше проаналізував надлишок споживача. Це був перший випадок, коли економіст висунув теорію попиту, відштовхуючись від теорії граничної корисності. Хоча крива попиту була виведена до нього, це було лише твердженням, в той час як Дюпюї навів докази через похідну від кривої граничної корисності. Однак у свою теорію він не включив криву пропозиції. Як економіст, Дюпюї заробив репутацію не стільки на своїй праці 'Комерційна свобода' ( 'Commercial Freedom') 1861-го року, яка заявляла про невтручання уряду в справи приватних осіб, в бізнес і торгівлю, скільки на своєму багатому внеску в періодичні видання. Дюпюї проаналізував потенціал економічного розвитку, бажаючи оцінити чисту економічну вигоду державних послуг, і спробував побудувати основу для теорії корисності і вимірювання похідних добробуту з громадськими роботами. Він також написав про монополії та цінові дискримінації.

[1]

  1. Ekelund, Robert B.; Hebert, Robert F. (1973-07). Public economics at the Ecole des Ponts et Chaussees: 1830–1850. Journal of Public Economics. Т. 2, № 3. с. 241—256. doi:10.1016/0047-2727(73)90016-9. ISSN 0047-2727.