Користувач:Pyvovar04/Чернетка
| Pyvovar04/Чернетка |
|---|
Шарль де Сісмонді (9 травня 1773 — 25 червень 1842) — швейцарський історик і політичний економіст, один з основоположників політичної економії. Його новітні принципи економічного розвитку є першою ліберальною критикою раннього капіталізму та економіки невтручання. Він був новатором у сфері страхування на випадок безробіття, хвороби, регулювання пенсійної схеми та робочого часу.
Шарль де Сісмонді народився у Женеві, Швейцарія. Його предки прийшли з Італії та Франції, але після скасування Нантсього указу вони емігрували до Швейцарії. Його батько був пастором і членом Женевської ради двохсот. Він навчався в школах Женеви і пройшов у 1792 році в Ліоні на комерційне навчання.
Сісмонд був добре освідчений, але сім'я прагнула щоб він пресвятив себе торгівлі, а не літературі, і він став батьківським клерком у Ліоні. Потім вибухнула Французька революція, після чого його сімя переїхала до Англії, а згодом до Італії де купили невелику ферму в Пеша поблизу Луки і Пістойї. Восени 1800 року Сісмонді повернувся до Женеви, де нарешті почав фазу інтенсивного літературного творіння.
Він здійснив багато поїздок до Тоскани, Німеччини, Англії та Італії, що мало колосальний вплив на формування його поглядів на політичну економію. Перебуваючи в Франції, він познайомився з британським класиком — економістом Давидом Рікардом.
Здобутий досвід в Італії дав йому матеріал для написання своєї першої книги. У молоді роки, Сісмонді читав «Багатство народів» і сильно прив'язався до теорії Сміта. Вже у 1803 році він публікує свою другу книгу «Про комерційне багацтво, або про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства». Це була перша його робота на тему політичної економії, якою він цікавився до кінця свого життя. В цій книзі він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником вільної конкуренції. Сісмонді представляв гуманістичний протест проти домінуючої ортодоксії того часу. Він знову зверне свою увагу на політичну економію у 1818 році, коли йому буде доручено написати про «політичну економію» для Единбурзької енциклопедії.
У 1813 році молодий економіст вперше відвідав Париж. Тут він знайомится з французькою літературною спільнотою, що добре вплинуло на подальшу його творчість. У Парижі Сісмонді підтримував Наполеона Бонапарта і зустрічався з ним не одноразово.
У квітні 1819 року Сісмонді одружився з валлійкою, Джкссі Аллен (1777—1853). Цей шлюб був досить щасливим. Цьог ж року, він опублікува свою головну працю «Нові начала політичної економії, або Про багацтво в його відношенні до народонаселення». Вже сама назва свідчить про намагання Сісмонді побудувати політичну економію на нових засадах. У передмові до другого видання праці (1827) він пише, що «розхитав основи науки». У 1826 його обрали членом Шведської королівської академії наук.
Останні роки свого життя Сісмонді провів в Женеві, готуючі нові видання своїх творів і виступаючи членом Женевської асамблеї. Він помер в 1842 році від раку шлунка.
Сісмонді, як економіст, представляв гуманістичний протест проти домінуючої ортодоксії свого часу. В галузі економіки, його найважливіший внесок було відкриття економісних циклів. Сісмонді оскаржував ідею, що економічна рівновага призвиде до повної зайнятості. Його теорія може бути більш визначена як одна з періодичних криз, а не циклів як таких. Також, його відносять до найперших теоретиків системної теорії кризових ситуацій.
Капітал Сісмонді трактує як виробничі запаси, переважно як засади виробництва. Він виділяє оборотний та основний капітал. Нагромадження капіталу, як і Сміт, він пов'язує із ощадливістю.
Ренту він розглядає у певному фізінкратичному дусі — як винагорода природи за виробничу діяльність. Сісмонді кретично ставився до тези Рікардо, бо за його словами гірші землі ренти не дають.
Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника, підкреслювали його експлуататорську природу. «Прибуток підприємця, — писав він, — ставить часто не що інше, як пограбування робітників, котрих він використовує».
Метою капіталістичного виробництва Сісмонді визнає споживання, а суперечливість між виробництвом та споживанням розглядає як основну суперечність капіталізму, що проявляється в труднощах збуту товарів, у кризах. Ці негативні явища на думку Сісмонді, зумовлено звуженням внутрішнього ринку через зменшення дожодів робітників, яких витискають з виробництва машини і заробітна плата яких зменшується. Капіталісти частину свого доходу, яку мали б використати на споживання, нагромаджують. За цих обставин частина суспілього продукту не може бути реалізованою на внутрішньому ринку, зовнішні ринки у зв'язку із розвитком капіталізму в інших країнах також звужуються. До капіталізму такої проблеми не існувало, тому що була велика маса споживачів — дрібних виробників, господарства яких зруйнував капіталізм, звужуючи тим самим внутрішній ринок, породжуючи загальне надвиробництво і кризи.
За словами Сісмонді, впровадження машин у виробництво приносить користь лише роботобавцям. Дійсно, прибуток зростає, а зарплати залишаються такими як були. Він вважає, що таке збільшення виробничих потужностейз призведе до банкрутства: споживання не може йти в ногу надлишком виробництва, оскільки працівники не платять за справедливою вартістю. Конкуренція спонукає компанії постійно існувати, що призводить до збоїв ланцюга.
Сісмонді вважає, що нерівний розподіл багацтва є дуже шкідливим чинником він несправедливий і провокує кризу виробницва. Він припускає, що зарахунок скорочення робочого часу і заборони дитячої праці можна підвищити заробітну плату. Він також вважав, що компанія повинна піклуватися про хворих та првцівиків у похилому віці.
- Таблиця тосканського землеробства (1801)
- Комерційне багацтво (1803)
- Історія італійських республік серелньовіччя (1807—1808)
- З життя і творів Павла-Антрі Мвлле (1807)
- Паперові гроші в австрійських державах і способи його придушення (1810)
- З літератури Півдня Європи (1813)
- Міркування про Женеву у відносинах з Англією та протестанськими державами (1814)
- Інетерес Франції до торгівлі людьми (1814)
- Нові роздуми про торгівлю неграми (1814)
- Експертиза французької інституції (1815)
- Політична економія (1815)
- Нові принципи політичної економії або багацтва у відносинах з населенням (1819)
- Історія французів (1821—1844), у 18 томах для балтійського видання Meline, Cans et Cie (1849)
- Юлія Севера, або 492 рік (1822)
- Історія падіння Римської імперії та занепад цивілізації (1835) Дослідження конституцій вільних народів (1836)
- Колонії стародавніх у порівнянні з сучасними (1837)
- Соціологічні дослідження (1836-38, 3 тт.)
- Дослідження з політичної економії (1837)
- Точна історія французів (1839)
- Фрагменти його щоденника і листування (1857)
- Блауг М. Шарль де Сісмонді / М. Блауг // 100 великих экономистов до Кейнса / М. Блауг ; пер. с англ. под ред. А. А. Фофонова. — Санкт-Петербург: Экон. школа, 2005. — С. 152—154.
|
Це незавершена стаття про економіста. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
