Костянтинівський повіт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костянтинівський повіт
Губернія Седлецька губернія
Центр Янів Підляський
Створений 1867
Скасований 1932
Площа 1263,0 (1885)
Населення 61 333[1] осіб (1897)
Наступники Більський повіт

Костянти́нівський повіт (рос. дореф. Константиновскій уѣздъ, пол. Powiat Konstantynowski) — історична адміністративно-територіальна одиниця Седлецької (1867—1812) і Холмської (1912—1918) губерній Російської імперії та Української Держави (1918) і Люблінського воєводства (1919—1932) Другої Речі Посполитої. Утворений у 1867 році. Повітовий центр — селище Янів Підляський.

Волості

[ред. | ред. код]
Костянтинівський повіт, 1907 рік

У 1911 р. повіт поділявся на 16 волостей:

Ухвалою другої Думи від 9 травня 1912 (закон 23 червня 1912) населена українцями більша частина Костянтинівського повіту передана з Седлецької губернії до новоутвореної Холмської: містечко Янів Підляський і волості Богукали, Витулин, Вільшанка, Головчиці, Гушлів, Заканалля, Корниця, Лосиці, Павлів, Рокитно, Свори і Чухліби (не ввійшли тільки волості Лисів, Пересмики і Хлібчин).

Розташування

[ред. | ред. код]

Повіт розташовувався на сході Сідлецької губернії. Межував на півдні з Радинським і Більським повітом, на заході — з Сідлецьким, на півночі — з Соколівським повітом, а на сході — з Берестейським і Більським повітами Гродненської губернії. Площа повіту становила 1263,0 версти[1].

Населення

[ред. | ред. код]

За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у повіті проживав 26 541 українськомовний греко-католик[2].

У 1879 р. в повіті проживало 53 590 особи, з них: 29 912 українців (55,8 %), 16 951 поляк (31,6 %), 6 057 євреїв (11,3 %), 83 росіянина і 587 чужоземців.

За переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 61 333 осіб (30 178 чоловіків і 31 155 жінок)[1]. Найбільше поселення — посад Янів (3861 особа)[1]. Розподіл населення за мовою згідно з переписом 1897 року[3]:

Мова Осіб Відсоток
польська 32 776 53,44 %
українська 18 733 30,54 %
єврейська 8 179 13,34 %
російська 1 568 2,56 %
інші 77 0,13 %
Разом 61 333 100 %

Внаслідок указу[ru] російського імператора Миколи II від 17 квітня 1905 року, який проголошував релігійну терпимість та дозволив змінювати конфесію, у 1905—1906 роках у повіті 21 910 осіб перейшли з православ'я у римо-католицтво[4]. У 1906/1907 роках у повіті налічувалося 6346 православних і 64 520 римо-католиків[4].

Інфраструктура

[ред. | ред. код]

У 1906/1907 роках у повіті діяло 23 православних церков і 9 римо-католицьких костелів[4].

Польський період

[ред. | ред. код]

14 серпня 1919 р. повіт включений до новоутвореного Люблінського воєводства[5].

За офіційним переписом населення Польщі 10 вересня 1921 року населення Костянтинівського повіту становило 65 055 осіб (31 238 чоловіків та 33 817 жінок), налічувалося 8840 будинків[6]. Розподіл за релігією: 53 667 римо-католиків (82,49 %), 7241 юдеїв (11,13 %), 4012 православних (6,17 %), 124 греко-католиків (0,19 %), 10 євангельських християн, 1 нерелігійний[6]. Розподіл за національністю: 57 309 поляків (88,09 %), 5870 євреїв (9,02 %), 1493 українців (2,29 %), 383 осіб інших національностей (0,59 %)[6].

1 квітня 1923 р. ґміну Свори вилучено з Костянтинівського повіту і включено до Більського[7].

1 липня 1923 р. ґміну Пшесмикі вилучено з Костянтинівського повіту і включено до Седлецького[8].

1 квітня 1932 р. повіт ліквідований і ґміни Ґуркі, Гушлєв, Корніца, Лисув, Ольшанка, Сарнакі, Сьвінярув і Лосиці включені до Седлецького повіту, а ґміни Богукали, Головчиці, Павлув, Рокітно, Вітулін, Заканалє і Янув Подляскі — до Більського повіту[9].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Наличное население в губерниях, уездах, городах Российской Империи (без Финляндии). Седлецкая губерния. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей.
  2. ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій Край / собран. П. П. Чубинскимъ. — С.-Петербургъ, 1872. — Т. 7: Евреи. Поляки. Племена немалорусскаго происхожденія. Малоруссы (статистика, сельскій бытъ, языкъ). — С. 362. (рос. дореф.)
  3. ↑ Первая всеобщая перепись населения Российской Империи 1897 г. Распределение населения по родному языку. Константиновский уезд. www.demoscope.ru. Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей.
  4. ↑ а б в Wiercieński H.[pl]. Znaczenie historyczne i wartość naukowa referatu złożonego w Izbie Państwowej w sprawie wydzielenie Chełmszczyzny przez D.N.Czychaczewa. — Kraków, 1913. — С. 5-7, 18. (пол.)
  5. ↑ Ustawa tymczasowa z dnia 2 sierpnia 1919 r. o organizacji władz administracyjnych II instancji. [Архівовано 29 вересня 2015 у Wayback Machine.] (пол.)
  6. ↑ а б в Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. VIII. Tablica wojewódzka. (пол.)
  7. ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 lutego 1923 r. o włączeniu gminy Swory powiatu konstantynowskiego do powiatu bialskiego. [Архівовано 23 грудня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  8. ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 11 maja 1923 r. o włączeniu gminy Przesmyki powiatu konstantynowskiego do powiatu siedleckiego. [Архівовано 23 грудня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  9. ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 7 stycznia 1932 r. w sprawie zniesienia powiatu konstantynowskiego w województwie lubelskiem. [Архівовано 23 грудня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Костянтинівський_повіт&oldid=40720187