Коцюбинчики
| село Коцюбинчики | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Тернопільська область |
| Район | Чортківський район |
| Тер. громада | Гусятинська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA61060130080018705 |
| Облікова картка | Коцюбинчики |
| Основні дані | |
| Засноване | 1648 |
| Населення | 479 (на 1.01.2018)[1] |
| Територія | 4.264 км² |
| Густота населення | 139.54 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 48526 |
| Телефонний код | +380 3552 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°57′29″ пн. ш. 26°9′33″ сх. д. / 48.95806° пн. ш. 26.15917° сх. д. |
| Водойми | річка Ботова Долина |
| Відстань до районного центру |
42 км |
| Найближча залізнична станція | Скала-Подільська |
| Відстань до залізничної станції |
16 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 48526, с. Коцюбинчики |
| Карта | |
  Коцюбинчики | |
 Коцюбинчики | |
| Мапа | |
| |
|
| |
.jpg)
Коцю́бинчики — село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Гусятинська селищна громада. До 2020 адміністративний центр колишньої Коцюбинчицької сільради, якій було підпорядковане село Зелена
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Гусятинської селищної громади.[2]
Розташоване за 42 км від районного центру і 16 км від найближчої залізничної станції Скала-Подільська.
Територія — 4,26 км². Дворів — 237.
Селом тече річка Ботова Долина.
Відоме від XVI ст.
Поблизу Коцюбинчиків розкопано поховання доби міді, знайдено бронзові й кам'яні знаряддя праці доби бронзи, прикраси та римські монети III ст., виявлено залишки давньоруського городища.
Під час Національно-визвольної революції 1648—1676 рр. село частково спалили татари. Раніше Коцюбинчики розташовувалися західніше теперішнього місця, у долині безіменної річечки, догори до с. Васильків.
За переказами, коли під час битви під Берестечком кримський хан зрадив гетьмана Богдана Хмельницького й орда поверталася, татари знищили Коцюбинчики. Згодом село відбудували на новому місці, ближче до Збруча. На відзнаку скасування в 1848 році панщини у селі встановлено пам'ятний знак.
У XIX століття Коцюбинчики належало Потоцьким.
У селі в 1900 р. — 1367 жителів, 1910—1409, 1921—1284, 1931—1331 житель; у 1921 р. — 281, 1931—287 дворів. Діяла 3-класна утраквістична (двомовна) школа.
У вересні 1939 р. в Коцюбинчиках встановлено радянську владу; створено сільську раду (голова Ю. Малик). У березні 1941 р. радянська влада заарештувала членів ОУН М. Величенка, М. Гончара, С. Каритника, І. Маслія, А. Очеретяного, А. Хвилю.
Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 58 мешканців села:
- Данило Барановський (нар. 1925),
- Василь Бардзій (нар. 1925),
- Василь Богачик (нар. 1924),
- Володимир Величенко (1899),
- Василь Венгер (нар. 1910),
- Іван Венгер (нар. 1919),
- Федір Галамега (нар. 1905),
- Василь Глушко (нар. 1912),
- Михайло Депутат (нар. 1908),
- Степан Дзінько (нар. 1900),
- Степан Євчук (нар. 1900),
- Федір Євчук (нар. 1921),
- Василь Збриський (нар. 1909),
- Микола Збриський (нар. 1907).
В УПА воювали:
- Дмитро Байбура,
- Василь Богачик,
- Іван Величенко,
- Іван Гутик,
- Іван Депутат,
- Никифор Зеленецький,
- Панько Купчинський,
- Михайло Максимчук,
- Іван Мельничук,
- Володимир Новак,
- Адам Очеретний,
- Василь Червоняк,
- Дмитро Чорній
По закінченню Другої світової війни у 1946—1947 роках мешканці села пережили голод.
1977&nbs pоці;— побудовано триповерхову школу на 320 місць (директор Іван Стефаник).
З 24 серпня 1991 року село входить до складу незалежної України.
З 1 грудня 2020 року Коцюбинчики належать до Гусятинської селищної громади.[3]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 588 | 98.82% |
| російська | 5 | 0.84% |
| вірменська | 1 | 0.17% |
| румунська | 1 | 0.17% |
| Усього | 595 | 100% |
- церква святого Миколая Чудотворця (УГКЦ, 1992—1995, кам'яна; 1994 р. згоріла стара дерев'яна церква, біля неї є могила мученика за віру о. Володимира Ковальського).
У селі є каплички Ісуса Христа і Матері Божої.
Між селами Коцюбинчики, Зелена, Сокиринці та Босири створено ботанічний заказник місцевого значення «Коцюбинчики» (3205 га) — місце проживання, відтворення та відновлення численних мисливських видів фауни.
У 1991 р. насипано символічну могилу Борцям за волю України та збереглася козацька могила.
Споруджено:
- пам'ятники полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967),
- Т. Шевченку (1990);
- встановлено
- «фігури» святого Флоріана (1654),
- відновлено хрест на честь скасування панщини.
| Чисельність населення, чол. | |||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1900 | 1910 | 1921 | 1931 | 2014 | 2018 | ||||||||||||||
| 1367 | 1409 | 1284 | 1331 | 526 | 479[1] | ||||||||||||||
Відомо, що в Коцюбинчиках були фільварок графа Антонія Козєбродського, дерев'яна церква, костел.
Протягом 1920—1930 років функціонували філії товариств «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Луг», «Союз Українок» та інших, кооператива.
Навесні 1940 року примусово організовано колгосп (голова правління Іван Кіндзерський), який відновив діяльність у 1948 році.
Нині працюють школа, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв'язку, ПАП «Збруч», фермерські господарства «Агрос», «Збручанка», «Родючість», «Сиротинський», «Цебека», ПМП «Хачік».
- Федір Гаврилюк (1889—1979) — педагог, громадський діяч (Канада);
- Ярема Малис (1893—1944) — лікар;
- Ігор Мельничук (нар. 1969) — заслужений художник України, член Спілки художників України, доцент кафедри живопису та композиції Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури
- Василь Томків (нар. 1924) — історик, літератор, публіцист, громадський діяч.
- Мечислав Людвік Потоцький — «галицький консерватор», дідич
-
Статуя Божої Матері -
Символічна могила Борцям за волю України -
Криниця в центрі села
_%D0%B2_%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D1%96_%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B0.jpg)
- ↑ а б Відповідь Чортківської РДА на інформаційний запит №01-1026 від 9 липня 2018 року. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 4 січня 2019.
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 5 жовтня 2021.
- ↑ Рішення Гусятинської селищної ради № 27 від 1 грудня 2020 року «Про початок реорганізації Босирівської сільської ради, Городницької сільської ради, Коцюбинчицької сільської ради, Кривеньківської сільської ради, Личковецької сільської ради, Постолівської сільської ради, Самолусківської сільської ради, Сидорівської сільської ради, Сокиринецької сільської ради шляхом приєднання до Гусятинської селищної ради [Архівовано 9 січня 2021 у Wayback Machine.]»
- Мельничук Б., Уніят В., Федечко М. Коцюбинчики // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 482—483. — ISBN 978-966-457-246-7.
- Лашта В., Чорпіта Я. Коцюбинчики // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 206—207. — ISBN 966-528-199-2.
- Kociubińczyki // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 232. (пол.). — S. 232–233. (пол.)
- Блаженко А. П'ять думок, п'ять надій / А. Блаженко // Голос народу. — 2011. — № 34 (24 сер.). [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] — С. 7. — (Віконце).
