Очікує на перевірку

Раймунд Луллій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Луллій Раймунд)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Раймунд Луллій
лат. Raymundus Lullius
Народився1235(1235)
Пальма, Майорканське королівство[1][2]
Помер29 червня 1315(1315-06-29)
невідомо
ПохованняSant Francescd
Країна Майорканське королівство[3]
Місце проживанняПальма
Діяльністьбогослов
письменник
філософ
Alma materУніверситет Монпельє
Мова творівдавньокаталанськаd, арабська і латина
Жанрпоезія, автобіографія, діалог[d], трактат, прислів'я і компендіум
Magnum opusFelix or the Book of Wondersd, Blanquernationd, Book of the Beastsd, Tree of Scienced і Ars magnad
Конфесіякатолицька церква
Автограф
CMNS: Раймунд Луллій у Вікісховищі

Стаття є частиною циклу про
схоластику
Джерела

Біблія | Євангеліє
Античні учені:
Аристотель | Евклід | Птолемей | Платон
Отці Церкви:

Августин Аврелій | Діонісій Ареопагіт | Іван Дамаскін | Боецій
Течії
Томізм | Скотизм | Концептуалізм | Номіналізм | Реалізм | Августинізм | Аверроїзм
Схоластики

Рання схоластика:
Рабан Мавр | Ноткер Німецький | Гуго Сен-Вікторський | Алкуїн | Йоан Скот Еріугена | Аделард Батський | Іоанн Росцелін | П'єр Абеляр | Гільберт Порретанський | Іоанн Солсберійський | Бернард Шартрський | Амальрік із Бена | Петро Даміані | Ансельм Кентерберійський | Бонавентура | Беренгар Турський | Гійом із Шампо | Давид Динанський | Петро Ломбардський
Середня схоластика:
Альберт Великий | Тома Аквінський | Дунс Скот | Августин Блаженний | Аверроес | Вітело | Дитрих Фрейберзький | Ульріх Енгельберт | Вінсент із Бове | Жан Жандунський | Роджер Бекон | Роберт Гросетест | Олександр Гельський | Єгидій Римський | Роберт Кілвордбі | Раймунд Луллій | Марсилій Падуанський
Пізня схоластика:

Альберт Саксонський | Волтер Берлі | Микола Кузанський | Жан Буридан | Нікола Орезмський | Петро д'Альї | Вільям Оккам | Данте | Марсилій Інгенський | Лере Франсуа
Проблематика
Проблема Всемогутності | Проблема існування | Дискусія про універсалії | Логіка | Переісточення | Проблема істини | (Вчення про двоїсту істину) | Проблема єдності та множинності (Екземпляризм) | Проблема напередвизначеності | Догматичне богослов'я | Проблема пізнання (Метод Бекона[en] | Принцип бритви Оккама) | Проблема мислення
Школи
Шартрська школа | Саламанкська школа | Оксфордська школа[en]
Дискурс
Філософія Середньовіччя

Неосхоластика[en]
Портал:Католицтво

Цей шаблон:

Райму́нд Лу́ллій (лат. Раймундус Луллюс, Raimundus або Raymundus Lullus, кат. Рамон Люль, Ramon Llull, ісп. Раймундо Луліо, Raimundo Lulio, англ. Raymond Lully; 1235(1235) — 29 червня 1315) — каталонський філософ, письменник і богослов.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився на острові Мальорка, навчався в Парижі, як францисканський місіонер проповідував у Вірменії, на Кіпрі та у Північній Африці, помер у Тунісі.

Луллій стверджував, що можливо зробити повне злиття філософії з теологією. Виходячи з цього положення, він полемізував не тільки з аверроїстами і їхньою теорією двоїстої істини, але і з тими релігійними філософами, котрі стверджували, що істини віри недоступні для розуму і не повинні бути предметом філософських доказів або пояснення. Луллій, як логік, зробив значний внесок у розвиток трактатів на тему «de consequentiis» (про проходження), що містять основи теорії формальної і матеріальної імплікації.

В основному творі «Велике мистецтво» («Ars magna…», надруковано 1480 року) Луллій описував свої спроби механічно моделювати логічні операції у винайденій ним із цією метою «логічній машині», аналізував логічний характер питальних речень, вивчав взаємини логічних констант «і» та «або» (vel). Формальну логіку Луллій визначав як «мистецтво і науку, за допомогою яких істина і неправда розпізнаються розумом і відокремлюються одна від одної, — наука прийняття істини і відбраковування неправди». У наведеному визначенні міститься явна вказівка на двозначний характер логічних формалізмів. У «Великому мистецтві» Луллій описав також і техніку моделювання логічних операцій — систему концентричних кіл, з яких кожне слугує для позначення групи понять. Так, одна таблиця дає дев'ять субстанцій: бог, ангел, небо, людина, уявлюване, почуттєве, рослинне, стихійне, інструментальне. Інша дає дев'ять абсолютних предикатів: милостивість, величина, тривалість, могутність, знання, прагнення, чеснота, істина, слава; третя дає ті ж предикати як відносні: милостиве, велике і т. д. Обертаючи одне коло щодо іншого, ми можемо одержувати такі сполучення понять: милостивий бог, великий бог і т. д., або ж: велика милостивість бога, тривала милостивість бога і т. д. Різні точки зору на предмет відзначені під рубриками: різниця, згода, протиріччя, початок, середина, кінець, перевищення, рівність, применшення. Є ще таблиці питань (чи? що? з чого? чому? як велико? якої якості? де? як і чим?), акциденцій (кількість, якість, відношення, діяльність, перетривалість, володіння, становище, час, місце). Логіка зведена Луллієм до оперування загальними знаками, висновок утворюється за допомогою механізму. Правила обертання, за допомогою яких субстанції дістають підхожі їм предикати, дають, на його думку, можливість вичерпати загальну науку, істину і всі конкретні предмети. У системі Луллія багато довільного, але основна ідея, що не має ніякого зв'язку з теологією Луллія, була сприйнята й удосконалена Бруно і Лейбніцем. Луллій — винахідник першої логічної машини, попередник комбінаторних методів у логіці й у цьому смислі — попередник математичної логіки. Луллій був автором філософського роману «Blanquerna» (виданий 1505 р.).

Мистецтво пам'яті Раймунда Луллія базується на двох образах: дерево і сходи. Сходи уособлюють систему сходження людини вгору та вниз[4]

Після смерті Раймунда Луллія стали відомими підписані його іменем алхімічні трактати. Ймовірно вони були лише приписані йому як авторитетному філософу, цілком відповідно до традиції. В іпостасі алхіміка Луллій увійшов до легенд. За однією з них, він працював при дворі англійського короля Едуарда ІІ, та виробляв золото в алхімічний спосіб. За іншою версією, королем тоді був Едуард III, а «Луллієві» гроші він використав для фінансування війни з Францією, що згодом дістала назву «Столітня війна». І хоча легенда містить неточність, оскільки Луллій помер до коронації Едуарда ІІІ, це можна пояснити тим, що на той момент філософ нібито вже добув Еліксир життя й став безсмертним[джерело?].

Раймунд Луллій є головним героєм поеми О. К. Толстого «Алхімік».

Твори

[ред. | ред. код]
  • Obras…. — V. 1–21. — Barcelona, 1906—50.
  • Книга о Любящем и Возлюбленном. — СПб: Наука, 1997.
  • Книга про лицарський орден (Llibre de l'orde de cavalleria).
  • Книга див.

Див. також

[ред. | ред. код]
  • 9900 Луллій — астероїд, названий на честь філософа.

Література

[ред. | ред. код]
  • Соловьев В. Лю(у)ллий. Новый энциклопедический словарь. — Т. 25. — П., [б. г.].
  • Дружинин В. Г. К вопросу об авторе сокращения «Великой науки». Р. Л., — П., 1914.
  • История философии. — Т. 1. — М., 1940. — С. 469.
  • Перельман Я. И. Занимательная алгебра. — 4 изд. — М., 1949.
  • Barber W. T h. A. R. Lull. — L., 1903.
  • Riber [Campins] L. R. Lulio (R. Llull). — Barcelona, 1935.
  • Menendez y Pelayo M. R. Luli (Raimundo Lulio), в кн.: Menendez y Pelayo M., La ciencia espanola. — V. 3, B. Aires, [19471, p. 5–38.
  • Esclasans A. La filosofia de R. L. — V. 1. — Barcelona, [1952—].
  • Platzeck E. W. Die Lullsche Kombinatorik. — Franziskanische Studien, 1952. Jg 34. — S. 32–60;
  • его же, La combinatoria luliania, «Revista de Filosofia», 1953, v. 12, 1954, v. 13;
  • Rogent E., Duran E., d'Alós-Moner R., Bibliografia de les impressions Lulljanes, Barcelona, 1927;
  • Batllori M., Introduccion bibliográfica a los estudios lulianos, Mallorca, 1944.
  • Штекль А. История средневековой философии. Пер. Репринт. — СПб.: «Алетейя», 1996. — 307 с — (Вых. дан. ориг.: М. : Изд. В. М. Саблина, 1912.)
  • Эко У. Поиски совершенного языка в европейской культуре. — СПб: «Alexandria», 2007.
  • Helfferich. R. L. u. die Anfänge der catalonischen Litteratur, 1858.
  • E. Renan. R. Lulle // «Histoire littéraire de la France, par les membres de l'Institut», т. XXIX. — Париж, 1885.
  • Doctor Illuminatus: A Ramon Llull Reader. Ed. A. Bonner. Princeton: Princeton UP, 1993.
  • Кульматов В. А. К истории распространения идей Луллия в России // Россия и гносис. М.: «Рудомино», 2000. — С.53-62.
  • Кульматов В. А. От «Ars magna» Р. Лулия к «Великой науке» Белобоцкого // Verbum.Вып.5. Образы культуры и стили мышления: иберийский опыт.-СПб.: Издательство Санкт-Петербургско философского общества, 2001. С.217-240.
  • Кульматов В. А. Способ задания определений и характер аргументации в «Искусстве» Раймунда Луллия //Историко-логические исследования: Межвузовский сборник. СПБ., 2003. C.111-133.
  • Б. В. Бирюков, В. Н. Тростников. Жар холодных чисел и пафос бесстрастной логики. Формализация мышления от античных времен до эпохи кибернетики. М., Знание, 1977, 2004.
  • Багно В. Е. Русское люллианство как феномен культуры // Багно В. Е. Россия и Испания: общая граница. СПб., 2006, 21-31.
  • Кульматов, В. А. Луллианские произведения А. X. Белобоцкого // Труды Отдела древнерусской литературы, 59, 2008, 352—362.
  • Жильсон, Этьен. От Александра Гэльского до Раймунда Луллия. — В кн.: Жильсон, Этьен. Философия в Средние века. От истоков патристики до конца XIV века. М.: «Республика», 2004. — 678 с. — ISBN 5-250-01825-4. — с. 330—355.
  • William Theodore Aquila Barber, Raymond Lull, the illuminated doctor: a study in mediaeval missions, London: C.H. Kelly, 1903.
  • Anthony Bonner (ed.), Doctor Illuminatus. A Ramon Llull Reader (Princeton University 1985), уключае The Book of the Gentile and the Three Wise Men, The Book of the Lover and the Beloved, The Book of the Beasts, і Ars brevis;
  • Anthony Bonner, The Art and Logic of Ramon Llull: A User's Guide, Leiden: Brill, 2007.
  • Alexander Fidora and Josep E. Rubio, Raimundus Lullus, An Introduction to His Life, Works and Thought, Turnhout: Brepols, 2008.
  • J. N. Hillgarth, Ramon Lull and Lullism in Fourteenth-Century France (Oxford University 1971).
  • Mark D. Johnston, The Spiritual Logic of Ramón Llull, Oxford: Clarenden Press, 1987.
  • Antonio Monserat Quintana, La Visión Lulliana del Mundo Derecho (Palma de Mallorca: Institut d'Estudis Baleàrics 1987).
  • Pereira Michela, The Alchemical Corpus attributed to Raymond Lull, London: The Warburg Institute, 1989.
  • Lorenzo Riber, Raimundo Lulio (Barcelona: Editorial Labor 1935, 1949).
  • William Thomas Walsh, Characters of the Inquisition, Tan Books and Publishers, Inc (1940). ISBN 0-89555-326-0
  • Frances Yates includes a brief chapter on Lull in «The Occult Philosophy in the Elizabethan Age» (London, Ark Paperbacks 1979).
  • Frances Yates, «Lull and Bruno» (1982), in Collected Essays: Lull & Bruno, vol. I, London: Routledge & Kegan Paul.
  • Samuel Marinus Zwemer, Raymund Lull, first missionary to the Moslems, New York and London: Funk & Wagnalls Co., 1902; reprinted by Diggory Press, 2006, ISBN 978-1-84685-301-2

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://www.gorgas.gob.pa/Documentos/museoafc/loscriminales/magnicidios/raimundo%20lulio.html
  2. ↑ ResearchGATE — 2008.
  3. ↑ LIBRIS — 2012.
  4. ↑ Мальцев О.В (20.11.2018). Історія пам'яті в період з XIII по XIX століття. oleg-maltsev.com (укр.). Процитовано 7 грудня 2018.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Раймунд_Луллій&oldid=42829804