Перейти до вмісту

Люджа

Координати: 50°30′2″ пн. ш. 35°3′41″ сх. д. / 50.50056° пн. ш. 35.06139° сх. д. / 50.50056; 35.06139
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Люджа
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район Охтирський район
Тер. громада Тростянецька міська громада
Код КАТОТТГ UA59040130170045862 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка Люджа 
Основні дані
Перша згадка 1664
Населення 906
Поштовий індекс 42650
Телефонний код +380 5458
Географічні дані
Географічні координати 50°30′2″ пн. ш. 35°3′41″ сх. д. / 50.50056° пн. ш. 35.06139° сх. д. / 50.50056; 35.06139
Середня висота
над рівнем моря
140 м
Водойми р. Люджа
Відстань до
районного центру
8 км
Найближча залізнична станція Смородине
Відстань до
залізничної станції
8 км
Місцева влада
Адреса ради 42650, с.Люджа, вул.Горького, 43
Карта
Люджа. Карта розташування: Україна
Люджа
Люджа
Люджа. Карта розташування: Сумська область
Люджа
Люджа
Мапа
Мапа

Лю́джа — село в Україні, у Тростянецькій міській громаді Охтирського району Сумської області. Населення становить 906 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Люджанська сільська рада.

Після ліквідації Тростянецького району 19 липня 2020 року село увійшло до Охтирського району[1].

Географія

[ред. | ред. код]

Село Люджа знаходиться на березі річки Люджа, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване місто Тростянець. На річці кілька загат. Поруч проходить автомобільна дорога Т 1913.

Символіка

[ред. | ред. код]

Герб: щит скошений ліворуч срібним хвилястим перев’язом, на якому три золоті загати в ряд. У верхньому червоному полі два срібні мечі з золотими руків’ями вістрями донизу. У нижньому зеленому полі золота прядка. Щит увінчаний сільською геральдичною короною з колосками.

Прапор: квадратне полотнище, розділене по діагоналі з верхнього вільного кута білою хвилястою смугою (завширшки 1:5 сторони прапора), на якій три жовті загати. У верхньому червоному полі два білі мечі з жовтими руків’ями вістрями донизу. У нижньому зеленому полі жовта прядка.[2]

Історія

[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка про село припадає на 1664 рік, коли Люджа значиться на карті між землями, що придбав Іван Перехрестов у служивих людей.[3]

Опис села Люджа зробив у 60-х роках ХІХ століття місцевий священик Петро Ковальський.

"Село розкинулося по обидва береги від річки, а за селом, на правому березі на кілька десятків верст стоїть густий ліс, де росте безліч груш. Майже в самому центрі села, на правому березі річки, стоїть невелика дерев'яна церква, названа на честь чудотворців- цілителів Кузьми та Дем'яна, з півночі та сходу до церковної огорожі впритул підходять сади місцевих жителів, а за селом сади з'єднуються з лісом."

Першими жителями були боярські діти Московського царства. Про це свідчать граничні записи тих років. Хто і чому дав селу назву Люджа невідомо, але в акті 1686 воно називається Стара Люджа. Нащадки боярських дітей, нинішні мешканці Люджі, складають люджанське товариство державних селян — 415 чоловіків та 404 жінки. До складу люджанського товариства входить ще село Верхолюджа. Кількість населення становить 386 чоловіків та 409 жінок. Добавку до цього населення становлять 42 чоловіки з відставних та безстроково відпущених нижніх військових чинів із їхніми сім'ями. Люджанська парафія складається з 843 чоловіків та 866 жінок. Усі вони великороси православного віросповідання, розкольників у тому числі немає.

За даними на 1864 рік у казеному селі Боромлянської волості Охтирського повіту Харківської губернії мешкало 793 особи (404 чоловічої статі та 389 — жіночої), налічувалось 128 дворових господарств[4]. Також у 19 сторіччі була побудована Козьмо-Дем'янівська церква яка існула 2 сторіччя.

Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 1423 осіб[5]. Також раніше існував хутор Верхолюджа який, під час першої світової війни був переданий офіцеру Гостев Кузьма Митрофанович (1887-1967) . Але в 1932-1933 Кузьму розкуркурили і заслали в силку на Кавказ, та все ж скоро відпустили .А в 1971 році селище Верхолюджа було приєднано до селища Люджа ,селище до сих пір в складі люджи і вважається там районом селища.

Основне заняття мешканців – землеробство. Деякі їх у літню пору ходять на заробітки в південні губернії на польові роботи. Але, крім землеробства, людяни та верхолюджани щороку з 29 серпня і до середини вересня цілими родинами виїжджають до навколишніх лісів збирати лісові груші. Грушеве дерево тут вважається заповідним: ніхто його не вирубує на жодну потребу. Зібравши груші скільки зможе, кожна сім'я висушує їх там у лісі. І вже пізно восени привозять додому.

Чисельність населення села Люджа та Верхолюджа
Рік Кількість жителів
1750 1546
1770 1665
1790 1783
1810 1822
1830 1936
1840 1659
1850 1604
1911 2558

З 1844 року при церкві за указом палати державних майнов розпочало роботу парафіяльне училище. При церкві також працювала жіноча церковно-парафіяльна школа. У 60-х років XIX починає керувати земство, на гроші якого в 1878 споруджується дерев'яне відштукатурене приміщення школи на дві класні кімнати і з квартирою для вчителя. На будівництво було витрачено 2000 рублів.

У 1864 році в Люджі працював винокурний завод і дві шинкарні.

Радянська влада встановлена ​​у січні 1918 року.

На фронтах Великої Вітчизняної війни та в партизанських загонах проти німецько-фашистських загарбників боролися 373 мешканці села, 27 з них за бойові подвиги нагороджені орденами та медалями СРСР, 162 загинули. У Люджі споруджено два пам'ятники на честь радянських воїнів, які загинули під час визволення села.

Населення

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[6]:

Мова Кількість Відсоток
російська 721 79.58%
українська 181 19.98%
білоруська 2 0.22%
інші/не вказали 2 0.22%
Усього 906 100%

Економіка

[ред. | ред. код]
  • Молочно-товарна ферма.
  • «Світанок», агрофірма, ТОВ.
  • «Агро», ПП.

Об'єкти соціальної сфери

[ред. | ред. код]
  • Школа І-ІІ ст.
  • Будинок культури.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  2. СТАРОСТИНСЬКІ ОКРУГИ ТРОСТЯНЕЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ОТРИМАЛИ СВОЮ СИМВОЛІКУ
  3. Микола Артюшенко (2002). Старожитності Тростянеччини (укр.) . с. 253.
  4. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 505)(рос. дореф.)
  5. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.(рос. дореф.)
  6. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

Джерела

[ред. | ред. код]