Лі Шичжень
| Лі Шичжень | |
|---|---|
 | |
| Псевдо | Лі Дунбі (李东璧) |
| Народився | 1518 м. Цічунь, провінція Хубей |
| Помер | 1593 |
| Поховання | Tomb of Li Shizhend |
| Підданство | Династія Мін |
| Національність | китаєць |
| Діяльність | медик |
| Галузь | медицина і Китайська гербологія |
| Знання мов | китайська[1] |
| Magnum opus | Compendium of Materia Medicad |
| |
Лі Шичжень (李時珍, 1518 — 1593) — китайський лікар, фармаколог і натураліст часів династії Мін.
Походив з спадкової родини медиків. Народився у 1518 році у м. Цічунь, сучасна провінція Хубей. Від батька, також лікаря, ще юнаком Лі Шичжень отримав початкові знання з медицини. Змужнівши, він спочатку не захотів йти по батьківських стопах і тричі безуспішно намагався скласти іспити на отримання чиновницької посади. Продовжуючи вивчати медицину, Лі Шичжень отримав репутацію успішного лікаря. Слава про нього досягла імператорської родини Цзяцзіня, до якої він був наближений у 1543 році.
За імператорським наказом він у 1544–1549 роках служив директором Вищої медичної академії (Тай-і-юань) в Пекіні. Багато часу Лі Шичжень провів у подорожах, збираючи відомості про лікувальні зілля. Останні роки життя прожив у рідному селі, займаючись лікуванням.
Лі Шичжень написав 10 творів з медицини, з яких до наших днів дійшли тільки три: «Бень цао ган му[en]» («Великий травник» або «Велика фармакопея»[2][3][4]) — головна праця з фармакології; «Біньху мо-Сюе» («Вчення про пульс з Біньху»), де описується 25 видів пульсу (мо), що відповідають певним захворюванням; «Ци цзин ба мо као» («Дослідження восьми пульсів чудесних меридіанів») — з пульсології та лікування за допомогою голковколювання і моксоприпікання (чжень цзю).
«Бень цао ган му» став результатом багаторічних досліджень Лі Шичженя. Робота над ним почалася приблизно у 1552 році. Після написання першого варіанту у 1578 році автор до кінця життя продовжував вносити уточнення. В остаточному вигляді він був виданий у 1596 році, вже після смерті Лі Шичженя. Цей твір підсумовує усі китайські фармакологічні дослідження до XVI ст. При його підготовці було використано понад 800 джерел.
У «Бень цао ган му» входить 54 томів (цзюань), з яких два останні складаються цілком із малюнків, що охоплюють три царини природи: тварина, рослинне і мінеральне. Окрім речовин і об'єктів, що до них належать, в тексті говориться про об'єкти штучного походження, які також використовуються для одержання ліків.
Усі разом класифіковані по 16 розділам (бу): 1) води (шуй); 2) вогня (хо); 3) ґрунту (ту); 4) метали (цзінь) й камені (ши); 5) трави (цао); 6) злаки (гу); 7) овочі (цай); 8) фрукти (го); 9) дерева (му); 10) тканини (фу) та начиння (ци); 11) комахи (чун); 12) лускаті тварини (лінь); 13) панцирні тварини (цзе]); 14) птахи (цінь); 15) чотириногі тварини (шоу); 16) люди (жень).
Послідовність розділів в цій класифікації заснована на змішаних принципах генезису, розміру і досконалості. На думку Лі Шичженя, вода і вогонь в природі передують «пітьмі речей» (вань у), а ґрунт є «матір'ю темряви речей»; метали і камені походять з ґрунту; трави, злаки, овочі, фрукти і дерева — це рядок «від меншого до більшого»; одяг і начиння робляться з трав і дерев; комахи, лускаті і панцирні тварини, птахи, чотириногі тварини і люди — це рядок «від мерзенного до дорогоцінного».
За класифікаційними рівнем бу йде підрозділ на «роди» (лей) і «види» (чжун). В загальній складності виділяється 60 лей і 1892 чжун. Наприклад, клас «метали і камені» підрозділяється на 4 роду і 161 вид, «овочі» — на 5 родів і 105 видів. Лі Шичжень використовував, по суті, бінарний принцип класифікації, за яким різновиди природних і штучних реалій розглядаються як прояви їхнього роду, і який вперше в Європі був представлений більш ніж двома століттями пізніше — у 1753 році у праці Карла фон Ліннея «Система природи». Однак робота Лі Шичженя була не китайською версією систематичного опису «Храму природи», а лише зручним способом сортування джерел і продуктів, що використовувалися для виготовлення лікарських речовин.
У «Бень цао ган му» Лі Шичжень впровадив у вжиток 374 нових лікарських речовини, а решта взяв з більш ранніх джерел. При описі вказані в міру необхідності вторинні назви речовин, головні його ознаки, спосіб приготування, лікувальний ефект, рецепти, в яких воно застосовується. Загалом наведено понад 11 тис. рецептів.
У «Бень цао ган му» мається перша згадка про щеплення проти віспи, заснованої на тому ж самому принципі, який привів на Заході до розвитку імунології. Праця Лі Шичженя містить значні відомості з природознавства, матеріали по географії, історії, дієтології, кулінарії і філософії. Вона на чотири століття став основним керівництвом з рецептури для фармакологів Китаю та інших країн Східної Азії, був багато разів перевиданий і прокоментований як на батьківщині, так і поза нею. У Європі «Бень Цао ган му» став відомий у XVIII ст. На нього посилалися Карл фон Лінней і Чарльз Дарвін.
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Сторінки історії китайської медицини та фармакології в медальєрному мистецтві / Барштейн В. Ю., Андрейчин М. А. / Інститут сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України / Китайська цивілізація: традиції та сучасність: матеріали XIV міжнародної наукової конференції, 5.11.2020 р. — Київ, 2020. — 496 с. ISBN 978-966-992-250-2 — С. 19. «Лі Шичжень (1518–1593) – китайський лікар, фармаколог і натураліст часів династії Мін, узагальнив у своїй монументальній праці «Бен Цао ган му» (Великий травник) досвід, накопичений китайськими лікарями за попередні століття, і в 52 томах (писав 26 років і перевіряв ще 10) описав 1892 лікарських засоби, в основному рослинного походження.»
- ↑ Лечение средствами растительного происхождения в средние века [Архівовано 4 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / Куковякин С. А., Куковякина Е. С., Куковякина Н. Д. // Вятский медицинский вестник № 1 (65), 2020. — С. 108. «Великий травник» в 52 томах Ли Шичженя (1518-1593) <...> «Великий травник» содержит описание 1892 лекарственных средств, способы их заготовки, отличительные особенности, действие на организм человека. В 1857 году «Великий травник» был частично переведен на русский язык.
- ↑ History of Medicine: China [Архівовано 4 жовтня 2021 у Wayback Machine.] / Encyclopædia Britannica // «There were famous herbals from ancient times, but all these, to the number of about 1,000, were embodied by Li Shijen in the compilation of Bencao gangmu (the “Great Pharmacopoeia”) in the 16th century CE.»
- Unschuld P. Medicine in China: A History of Pharmaceutics. Berkeley, 1986.
- Needham J. Science and Civilisation in China. Cambrdge, 1984. Vol. V
