Майтхілі

Майтхілі
Майтхілі
मैथिली, maithilī
Поширена в	Індія, Непал
Регіон	Біхар в Індії, тераї у Непалі
Носії	12-45 млн.
Місце	40
Писемність	деванаґарі, Kaithid і Тірхута
Класифікація	Індоєвропейські мови Індоіранські мови Індоарійські мови Східна зона Біхарські мови Майтхілі
Офіційний статус
Офіційна	Біхар в Індії
Коди мови
ISO 639-1	bh (біхарі)
ISO 639-2	mai
ISO 639-3	mai

Майтхілі, або майтілі (самоназва मैथिली, Maithili) — мова, поширена в східній частині Індії, в основному в штаті Біхар, та на сході смуги Тераї, в Непалі. Вона є частиною індоарійської мовної групи, підгрупи індо-іранських мов індо-європейської мовної сім'ї. Лінгвісти відносять майтхілі до східної підгрупи індоарійських мов, що робить її істотно відмінною від гінді, яку відносять до центральної підгрупи. За даними перепису 2001 року в Індії мовою майтхілі розмовляють 12,2 млн осіб, але за оцінками ряду незалежних організацій це число значно більше та коливається між 34 і 42 млн осіб. У різні часи майтхілі офіційно розглядалась як діалект гінді та бенгалі. Завдяки активному громадському руху в 2003 році їй було надано офіційний статус, як зазначено у цілому розділі Конституції Індії, який дозволяє зараз використання майтхілі у сферах освіти, урядових та інших офіційних установах. Майтхілі має дуже багату культурну та літературну спадщину.

Майтхілі на письмі традиційно записували письменностями майтхілі (також відомою під назвами «тірхута» і «мітхілакшар») і кайтхі. Проте, зараз для передачі майтхілі найчастіше використовують систему письма деванагарі. Однак уряд та громадськість докладають зусилля, щоб зберегти писемність майтхілі й розвивати її в сучасному мовному середовищі, зокрема використовувати в електронних засобах масової інформації.

Історія мови

Термін "Майтхілі" походить від назви стародавнього царства Майтіла, що існувало на території Індії і в певний період мало правителем легендарного царя Джанака (який згадується в Рамаяні). Майтхілі також є одним з імен Сіти, дружини царя Рами і дочки царя Джанака.

Підтвердженим фактом є те, що вчені та вищі касти в Майтіла використовували в основному санскрит для своїх літературних чи офіційних записів, а майтхілі була мовою простого народу, одним з фольклорних різновидів «Абагатта» (Abahatta). Діалекти абагатта існували з VI століття до XIV століття одночасно з ранніми варіантами мов орія, бенгалі та майтхілі, які були характерні для різних племінних груп. У кінцевому підсумку діалекти абагатта, що в санскріті зневажливо порівнювалися з «безглуздими звуками», стали значимим явищем, етапом в еволюції східної групи індоарійських мов, а з часом сформували свою окремість й особливу мову для мільйонів жителів та народностей на території Індостану. Найхарактернішими особливостями діалектів «Абагатта» відмінними від санскриту стали: втрата префіксів і суфіксів, втрата граматичного роду, широке використання коротких голосних, наголоси в кінці або в середині слів, заміна [H] на [S] та інші.

Сама рання робота написана на майтілі, яка дійшла до нас — це "Варн Ратнакар" (Varn Ratnakar), яку написав Джотірішвар Тхакур (Jyotirishwar Thakur) приблизно у 1224 році. У часи Середньовіччя майтілі здобула найбільшого впливу, особливо під час династії Карнат (Karnat), завдяки діяльності низки вчених та популярних письменників: Гандеш (Gangesh), Падманабг (Padmanabh), Чандешвар (Chandeshwar), Вайрешвар (Vireshwar), Відьяпаті (Vidyapati), Вачаспаті (Vachaspati), Пакшадгар (Pakshadha), Аячі (Ayachi), Удаян (Udayan), Шанкар (Shankar) та інші.

Найвідомішим представником майтілі став Відьяпаті, котрий жив у період з 1350 по 1450 роки. Хоча він був знаним санскритологом і написав незліченну кількість віршів (пісень) саме на майтілі, його доробок однаково сприймається як в Бенгалії, так і в Майтілі. Саме тому його пісні вважають душею Майтіли і ніяке святкування не може обійтися без його пісень ще й досі. Варто відзначити, що його пісні завдячують в своєму збереженні саме народному гортанному співу жінок майтілі. Крім того, його вірші несуть й значне релігійне значення в культурі Майтіла. Сучасний театр почав використовувати майтілі, наприклад так, як це зробив Каушаль Кумара Дас (Shri Kaushal Kumar Das) у 1982 році, у своєму театрі Аріпан (Aripan).

Сучасна мова майтілі розвинулась й завдячує в своєму вдосконаленні серові Джорджу Абрагаму Ґрірсонові (Sir George Abraham Grierson), ірландському лінгвістові і цивільному службовцю. Він невпинно досліджував фольклор майтілі і зрештою написав свою працю - граматику майтілі, якою користуються і в наш час.

Типова мова майтілі має кілька діалектів, але в цілому є 2 основні її варіанти. У північному та західному Біхарі її зазвичай називають «майтілі», зате в інших районах, а саме на сході Біхару і в штаті Джаркханд вона відома як «ангіка», що пішло від колишньої держави Ангеш (Angesh). Ангіка також зустрічається в районах Бангалору і його околицях.

Мова «майтілі» була відзначена в VIII поправці індійської конституції і стала однією з 22 національних мов Індії. Мову майтілі почали серйозно вивчати в Літературній академії (Sahitya Academy). Після цього, щороку, дана академія присуджує свою нагороду як за переклади на майтхілі з інших мов так і з майтхілі на інші мови.

Ареал розповсюдження мови

Особливості мови

Шрифт-правопис

Письменники, що пишуть на Майтхілі

На мові майтхілі написано багато літературних творів та записано багато усної народної творчості народностей Індії.

Деякі з театральних постановок середньовічних часів були написані цією мовою, напр.:

Umapati (Parijat Haran),
Jyotireeshwar (Dhurt Samagam),
Vidyapati (Goraksha Vijay, Mani Manjari),
Ramapati (Rukmini Haran),
Lal (Gauri Swayambar),
Manbodh (Krishna Janma).

Мова Майтілі стала найвживанішою серед багатьох авторів, що писали гумор та сатиру на теренах Індії. Також, цією мовою писали такі відомі індійські письменники: