Манде (мови)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мови манде
Поширені: Західна Африка
Класифікація: Нігеро-конголезькі?
 Мови манде
Групи:
Самоґо–Сонінке (північно-західні)
Мандінґ–Кпелле (центрально-західні)
Бісса–Буса (східні)
Південні
ISO 639-5: dmn

Мови манде — сім'я мов у рамках нігеро-конголезької макросім'ї, генеалогічна належність яких не встановлена.

Поширені в Західній Африці, головним чином у таких країнах, як Малі (основний масив), Сенегал, Ліберія, Гвінея, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Бенін та ін.

За різними даними від 26 до 68 мов, із загальною кількістю мовців понад 30 млн осіб.

Єдність мови — це спадщина стародавніх державних об'єднань, які існували в Західному Судані ще у IX—XIII ст. (держава Гана), а в XIII—XV ст. — Малі. У XIX ст. країна була завойована французами почався період колоніального рабства. Протягом довгих століть найголовніші народи мандінґо — малинці, бамбара та диула, а також інші народи північної групи входили до складу однієї держави, Франції. Тут давно вже йшов процес утворення народності. Однак для створення мандінґської нації не було ще необхідних економічних умов.

У XVII ст. державний розпад призвів до роз'єднання окремих частин народності. Діалекти не встигли стати єдиною мовою, і в даний час єдиної загальної мови ще немає.

Мова мандінґо, має єдину граматичну структуру і синтаксис але неоднорідна у фонетичному відношенні.

Більшість мов маде не має писемності. Разом з тим деякі манде народності (ваї, лоома, менде) розробили власні системи письма, які, однак, не отримали широкого поширення. За винятком старомандинґинґського письма на основі арабської графіки (у мандінка і сусу), письмові традиції мов манде складаються на основі латинського алфавіту.

Характеристика

[ред. | ред. код]

Мови манде належать до числа аглютинативних мов, хоча мають ознаки вони й ознаки мов ізолюючого типу.

Музичні тони зустрічаються тільки в південній групі мов манде, у північній групі вони відсутні.

Порядок слів у реченні твердо визначений: підмет — присудок — Означення, на першому місці суб'єкт, на другому — об'єкт. Відмінювання іменників немає, немає і класів імен іменників.

Класифікація

[ред. | ред. код]

Спроби складання генетичної класифікації мов манде робилися неодноразово (більше 10 варіантів). Їх принципові розбіжності виявляються на рівні об'єднання трьох груп (східної, південно-західної та північної), тобто на рівні реконструкції початкових етапів мовної дивергенції.

Манде 
 Східний Манде 
 (Ден–Буса) 
Південний(східний) 
Манде
Мано–Дан

Maно

Ґуро–Дан

ДанТура

ҐуроЯуре

НваВанМван

ҐбанБенґ

 Бісса–Буса 
Само–Буса

Само

Буса

БусаБоко

ШанґаКєнґа

Бісса

Західний Манде 
Центрально-західний 
(Манденґ–Кпелле)
Центральний Манде
Мандінґо–Джоґо
Джоґо–Джері

Джері

Джоґо (Ліґбі)

 Мандінґо–Ваі 

ВаіКоно (вимерла: Дама)

 Мандінґо–Моколе 

Мандінґо

Моколе

СусуЯлунка

 Південно-Західні Манде
МендеЛома;

Лома

Менде–Банді

БандіЗіало

МендеЛоко

Кпелле

Північно‑Західний
(Самоґо–Сонінке) 
 Сонінке–Бобо 

Бобо

 Сонінке–Бозо 

Сонінке

Бозо

Самоґо

Джо


Література

[ред. | ред. код]
  • Delafosse M., La langue mandingue et ses dialectes. (Malinké, bambara, dioula), t. 1-2, P., 1929— 55;
  • Prost A., Les langues mandé-du sud groupe mana-busa, «Mémoires de l Institut Français d'afrique Noire», 1953, № 26;
  • Welmers W., The Mande languages, «Monograph Series on Languages and Linguistics», 1958, v. 11;
  • Long R. W., A comparative study of the Northern Mande languages, Ann Arbor, 1971 (Diss.);
  • Galtier G., Problèmes dialectologiques et phonographématiques des parlers mandingues, P., 1980 (Diss.).

Посилання

[ред. | ред. код]