Мануель Уррутіа Льєо
| Мануель Уррутіа Льєо | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 3 січня — 17 липня 1959 | |||
| Попередник: | Карлос Мануель П'єдра | ||
| Наступник: | Освальдо Дортікос Торрадо | ||
| Народження: |
8 грудня 1901[1][2] Yaguajayd, Санкті-Спірітус, Куба | ||
| Смерть: |
5 липня 1981[1][2] (79 років) Квінз, Нью-Йорк, Нью-Йорк, США | ||
| Країна: |
 Куба | ||
| Партія: | незалежний політик | ||
Мануель Уррутіа Льєо (ісп. Manuel Urrutia Lleó; 8 грудня 1901 — 5 липня 1981) — кубинський політичний і державний діяч, тринадцятий президент Куби.
Народився 8 грудня 1908 року в кубинській провінції Лас-Вільяс. Закінчив юридичний факультет Гаванського Університету. Викладав.
1928 року був призначений муніципальним суддею в провінції Ор'єнте.
Брав участь у боротьбі проти диктатур Херардо Мачадо та Фульхенсіо Батисти.
У березні 1957 року головував на судовому процесі проти членів «Руху 26 липня». Підсудним було висунуто звинувачення в «антиурядовій діяльності»[3]. Уррутіа постановив, що підсудні діяли в межах своїх громадянських прав[4].
1958 року відвідав Сполучені Штати Америки, де успішно лобіював припинення постачання зброї для Батисти[5].
Після перемоги кубинської революції Мануель Уррутіа повернувся на батьківщину та був призначений на президентом. Ту посаду він обіймав у період від 2 січня до 17 липня 1959 року.
Після того, як Уррутіа засудив діяльність Комуністичної партії в новому уряді Куби, він був змушений піти у відставку 17 липня 1959 року. Замість нього було обрано лояльного до Фіделя Кастро Освальдо Дортікоса Торрадо.
Мануель Уррутіа попрохав про притулок у посольстві Венесуели. Потім виїхав до Мексики.
1963 року виїхав до США. Мешкав у Нью-Йорку, був професором університету у Квінзі, де викладав іспанську мову.
1964 року став лідером новосформованого Демократичного Революційного Альянсу, що виник зі злиттям 22 анти-кастрівських емігрантських груп.
Помер 5 липня 1981 року в лікарні «Святого Йоанна» в Квінзі, Нью-Йорк[6].
Був одружений з Есперансою Льягуно Агірре, від того шлюбу народились троє дітей: Алехандро, Хорхе та Вікторія-Есперанса.
- ↑ а б Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с.
- ↑ а б Munzinger Personen
- ↑ Richard Gott. Cuba. A new history. стор. 162.
- ↑ Julia E. Sweig, Inside the Cuban Revolution: Fidel Castro and the Urban Underground. стор. 12
- ↑ The Political End of President Urrutia [Архівовано 17 жовтня 2006 у Wayback Machine.]. Fidel Castro, by Robert E. Quirk 1993
- ↑ Некролог у Нью-Йорк таймс [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
- Otero, Juan Joaquin (1954). Libro De Cuba, Una Enciclopedia Ilustrada Que Abarca Las Artes, Las Letras, Las Ciencias, La Economia, La Politica, La Historia, La Docencia, Y ElProgreso General De La Nacion Cubana — Edicion Conmemorative del Cincuentenario de la Republica de Cuba, 1902–1952(ісп.)
- Мануель Уррутіа Льєо [Архівовано 29 листопада 2016 у Wayback Machine.](ісп.)
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | Freebase: /m/036tnc · GND: 1158967713 · ISNI: 0000000409603895 · J9U: 987011427688605171 · MAK: 9810530943705606 · NLA: 1000747 · NUKAT: n2016159412 · SUDOC: 106246429 · VIAF: 303418325 |
| Президенти | Томас Естрада Пальма • Хосе Мігель Гомес • Маріо Гарсія Менокаль • Альфредо Саяс-і-Альфонсо • Херардо Мачадо • Альберто Еррера-і-Франкі • Карлос Мануель де Сеспедес-і-Кесада • Пентархія (Грау, Портела, Іріссарі, Карбо, Франка) • Рамон Грау Сан-Мартін • Карлос Гевіа • Мануель Маркес Стерлінг • Карлос Мендьєта • Хосе Агріпіно Барнет • Мігель Маріано Гомес • Федеріко Ларедо Бру • Фульхенсіо Батиста • Рамон Грау Сан-Мартін • Карлос Пріо Сокаррас • Фульхенсіо Батиста • Ансельмо Альєгро-і-Міла • Карлос Мануель П'єдра • Мануель Уррутіа Льєо • Освальдо Дортікос Торрадо |  |
|---|---|---|
| Голови Державної ради | ||
| Президенти | ||
