Меліна Меркурі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Меліна Меркурі
Μελίνα Μερκούρη
грец. Μελίνα Μερκούρη
Стокгольм, 1982 рік
Ім'я при народженніМарія Амалія Меркурі
Народилася18 жовтня 1920(1920-10-18)[1][3][…]
Афіни, Грецьке королівство[2][5]
Померла6 березня 1994(1994-03-06)[1][6][…] (73 роки)
Верхній Іст-Сайд, США[8]
  • злоякісна пухлина[9]
    • ПохованняПерше афінське кладовище[10]
    Громадянство Греція
    Діяльністьакторка, співачка, політична діячка, письменниця, акторка театру, кіноакторка
    Alma materТеатральна школа Національного театру Греції
    Роки діяльності1945—1994
    ПартіяПАСОК
    ЧоловікПанос Харокопос (1941—1962), Жуль Дассен (1966—1994)
    БатькиStamatis Merkouris, Irene Lappa
    Брати / сестриSpyros Mercourisd
    ЧленствоFriends of Music Societyd
    IMDbnm0580479
    Автограф
    Нагороди та премії
    CMNS: Меліна Меркурі
    Μελίνα Μερκούρη         у Вікісховищі

    Марія Амалія Меркурі (грец. Μαρία Αμαλία Μερκούρη, 18 жовтня 1920(19201018), Афіни — 6 березня 1994, Нью-Йорк), відома як Меліна Меркурі (грец. Μελίνα Μερκούρη) — грецька акторка, співачка, письменниця та політична діячка. Перша жінка-міністр культури Греції. Автобіографка.

    Біографія

    [ред. | ред. код]

    Найбільш значимою людиною в її дитинстві був дід Спірос Меркуріс — багатолітній мер Афін. Її батько був видатним політиком і членом Грецького парламенту, а дядько — Георгіос Меркуріс, лідером Грецької національної соціалістичної партії. Після розлучення батьків Марія Амалія жила із матір'ю Ірен Лаппа.

    Під час Другої світової війни одружилася з сином впливових афінян Паносом Харокопосом. Їх багатство і вплив допомогли вижити під час окупації Греції. Шлюб тривав понад 20 років, попри те, що був фіктивним.

    Театральну освіту Меркурі здобула у Національній школі драми, після її закінчення працювала у Національному театрі Греції. Її перший грецький фільм «Стелла», знятий Міхалісом Какояннісом, режисером кінокартини «Грек Зорба», привів її в Канни, де вона була номінована на Золоту пальмову гілку. Там Меркурі познайомилась із режисером Жулем Дассеном, з яким одружилася.

    У 1960 році номінована на «Оскар» за роль у фільмі «Ніколи в неділю» Жуля Дассена. Хоча премію вона не отримала, це принесло акторці світову популярність і нові зоряні ролі в таких фільмах, як «Федра» і «Кинджал Топкапі» Жуля Дассена, а також «Весело, Весело». Наприкінці 1970-х Меліна Меркурі залишила кіно, знявшись останній раз у фільмі свого чоловіка «Мрія про пристрасть» в 1978, в якому разом з нею знімалася початківиця Елен Берстін. У 1971 році Меліна Меркурі написала автобіографію «Я народилася грекинею».

    Перша пісня Меліни Меркурі «Hartino to Fengaraki», написана Маносом Хатзідакісом та Нікосом Гатсосом, була використана для грецької постановки твору Теннессі Вільямса «Трамвай „Бажання“». Деякі її пісні здобули гучної популярності у Франції.

    У період військової диктатури в Греції (1964—1974) Меліна жила у Франції. Коли диктатор Паттакос позбавив її грецького громадянства, вона сказала: «Я народилася грекинею і помру грекинею. А містер Паттакос народився фашистом і помре фашистом». Впродовж тих років, що Меркурі жила у Франції, вона записала одну пісню грецькою і три французькою, які були дуже популярні. Завдяки незвичайному голосу вона стала відмінною виконавицею знаменитих грецьких пісень.

    Політична діяльність

    [ред. | ред. код]

    Після повалення диктатури в Греції Меркурі повернулася на батьківщину і увійшла до Грецького парламенту від партії ПАСОК. У 1981 році вона стала першою жінкою-міністром культури Греції. Меркурі очолювала міністерство у період з 1981 по 1989 роки, а пізніше з 1993 по 1994 роки. Протягом цього часу вона[11]:

    • започаткувала проєкт «Культурна столиця Європи», зумівши переконати в реальності втілення цієї ідеї Раду міністрів Європейського Союзу. Ідея полягала в тому, щоб щорічно в одному з європейських міст демонструвати всі прояви сучасної європейської культури. Метою програми було зближення європейців на основі співпраці в сфері культури, полегшення економічного, політичного та культурного об'єднання країн.
    • замовила дослідження з інтеграції всіх археологічних розкопок в Афінах, тобто з інтеграції історичного центру Афін, а саме Священного шляху в Елефсін, Плаки та храму Зевса Олімпійського. За її сприяння їх територія утворила археологічний парк, вільний від автомобільного руху;
    • представила безкоштовний доступ в музеї та археологічні пам'ятки для громадян Греції;
    • організувала серію вражаючих виставок грецької культурної спадщини і сучасного грецького мистецтва на всіх п'яти континентах;
    • заснувала щорічні літературні премії; створила муніципальні театри в регіонах; підтримувала і сприяла розвитку грецького кіно.

    Меліна Меркурі померла 6 березня 1994 у Нью-Йоркській лікарні у віці 73 років від раку легенів. Похована на Першому афінському кладовищі.

    Присвяти, пам'ять

    [ред. | ред. код]
    • Ще за життя Меліни Меркурі 1968 року російський поет Євген Євтушенко написав «Оду Меліні Меркурі»[12].
    • На честь 16 роковин з дня смерті Меркурі 2010 року грецький канал ΕΤ1 та режисер Ставрос Стратігакіс завершили зйомки документальної стрічки «Меліна»[13].
    • На початку березня 2015 року в бельгійському місті Монс відбулося офіційне відкриття проспекту Меліни Меркурі, приурочене до святкування 30-річчя програми Культурна столиця Європи[14],[15].

    Премії імені Меліни Меркурі

    [ред. | ред. код]
    • 1997 року ЮНЕСКО заснувало премію імені Меліни Меркурі, яка вручається щодва роки за досягнення з охорони і управління культурними ландшафтами[16].
    • 2007 року засновану щорічну театральну премію імені Меліни Меркурі[17]. Поряд із премією Дімітріса Хорна премія імені Меліни Меркурі — найпрестижніші відзнаки грецького театрального мистецтва.
    • 23 березня 2010 року Жозе Мануел Баррозу повідомив про засновання премії імені Меліни Меркурі із грошовим фондом у 1,5 млн. євро. Вона вручатиметься щорічно місту, яке визнаватиметься культурною столицею Європи[18].

    Примітки

    [ред. | ред. код]
    1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    2. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118581031 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    3. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
    4. ↑ Roglo — 1997. — 10000000 екз.
    5. ↑ http://www.britannica.com/EBchecked/topic/375774/Melina-Mercouri
    6. ↑ Internet Broadway Database — 2000.
    7. ↑ FemBio database
    8. ↑ The New York Times / J. Kahn — Manhattan: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1851. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
    9. ↑ https://elpais.com/diario/1994/03/06/cultura/762908402_850215.html
    10. ↑ Find a Grave — 1996.
    11. ↑ Біографія на сайті фонду Меліни Меркурі. Архів оригіналу за 6 червня 2013. Процитовано 5 березня 2010.
    12. ↑ Ода Мелине Меркури. Евгений Евтушенко (1968). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 1 березня 2011.
    13. ↑ Μεγάλο αφιέρωμα για τα 16 χρόνια από το θάνατο της Μελίνας
    14. ↑ Εγκαινιάστηκε η Λεωφόρος «Μελίνα Μερκούρη» στο Βέλγιο. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 16 березня 2015.
    15. ↑ Λεωφόρος «Μελίνα Μερκούρη» στο Βέλγιο. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 16 березня 2015.
    16. ↑ [[https://web.archive.org/web/20090601051748/http://whc.unesco.org/en/melinamercouriprize/ Архівовано 1 червня 2009 у Wayback Machine.] Melina Mercouri International Prize for the Safeguarding and Management of Cultural Landscapes — Офіційний сайт ЮНЕСКО]
    17. ↑ Melina Mercouri Theater Award. Архів оригіналу за 26 червня 2008. Процитовано 24 березня 2010.
    18. ↑ Melina Mercouri award — ana-mpa

    Посилання

    [ред. | ред. код]
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Меліна_Меркурі&oldid=43325635