Перейти до вмісту

Море Хвиль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Море Хвиль
лат. Mare Undarum
Мозаїка знімків зонда LRO (ширина — 280 км)
Координати центра
7°30′ пн. ш. 68°42′ сх. д. / 7.5° пн. ш. 68.7° сх. д. / 7.5; 68.7
Розмір
250 км
Епонім
хвилі
Назву затверджено1935
Море Хвиль. Карта розташування: Місяць, видимий бік
Море Хвиль

 Море Хвиль на Вікісховищі
Знімок, зроблений при високому Сонці
Знімок «Аполлона-17» (1972), погляд із північного сходу
Карта регіону (1964)

Море Хвиль (лат. Mare Undarum) — маленьке море на Місяці, в східній частині видимого боку, біля Моря Криз. Максимальний розмір — близько 250 км, координати центра — 7°30′ пн. ш. 68°42′ сх. д. / 7.5° пн. ш. 68.7° сх. д. / 7.5; 68.7[1]. Примітне значною кількістю вулканічних куполів[2] та концентричних кратерів[3], а також відносно великою висотою поверхні[4].

Сучасну назву цього моря запропонував німецький астроном Юліус Генріх Франц[en][5]. 1935 року її затвердив Міжнародний астрономічний союз[1]. Воно, як і сусіднє Море Піни, фігурує на місячних картах здавна: 1645 року Міхаель ван Лангрен назвав ці моря Царською рікою (лат. Regius Fluvius)[6][7], а 1647 року Ян Гевелій — Гіркими болотами (лат. Amarae Paludes)[8][9].

Загальний опис

[ред. | ред. код]

Море Хвиль лежить біля південно-східного краю Моря Криз і на північний схід від Моря Піни, від якого відділене 10-кілометровим перешийком. Його береги сильно порізані; в ньому багато мисів та островів. На півдні та сході невисокі узвишшя відокремлюють від нього окремі ділянки. Ймовірно, значною мірою воно складене затопленими лавою кратерами, злитими один з одним[10]. Зокрема, кінець південно-західного виступу моря — це зруйнований і заповнений лавою 45-кілометровий кратер Фірмік M.

Інших найменованих кратерів у цьому морі станом на 2015 рік нема. Лише на його берегах знаходиться кратер Дубяго та кілька сателітів його, Фірміка, Кондорсе та Боеція[11].

Море Хвиль лежить вище за всі сусідні морські ділянки: на 0,9–2,2 км вище за дно суміжних затоплених кратерів, на 0,8 км вище за Море Піни й на 2,8 км вище за Море Криз (якщо вимірювати за сусідніми частинами). Абсолютна висота його поверхні знаходиться в межах 0,1–1,1 км нижче нульового рівня. Максимуму вона сягає на південному сході моря, а з віддаленням звідти поступово спадає[4]. Товщина лавового покриву Моря Хвиль, за даними вимірюваннями напівзатоплених кратерів, складає кількасот метрів[12].

Деталі поверхні

[ред. | ред. код]

Найбільші з добре збережених кратерів району Моря Хвиль — 48-кілометровий Дубяго на півдні, такий самий Кондорсе P на півночі та 40-кілометровий Кондорсе F на північному сході. Недалеко від північного краю моря лежить 75-кілометровий кратер Кондорсе, а від північно-західного — 57-кілометровий Фірмік. Дно всіх цих кратерів залите лавою, причому її рівень нижчий, ніж у самому морі[4].

Східна частина Моря Хвиль примітна п'ятьма вулканічними куполами. Це височини з округлими контурами, діаметр яких становить близько 10 км, а висота — 100–300 м[2].

В морі та його околицях є кілька рідкісних об'єктів загадкового походження[13][14] — маленьких (5–15 км) кратерів із двома валами, або концентричних кратерів. Один із них лежить у відокремленій південній частині моря (3°40′ пн. ш. 68°37′ сх. д. / 3.67° пн. ш. 68.61° сх. д. / 3.67; 68.61 (концентричний кратер)), інший — подібний, але частково залитий лавою — в південно-західній затоці (4°00′ пн. ш. 66°44′ сх. д. / 4.00° пн. ш. 66.74° сх. д. / 4.00; 66.74 (концентричний кратер)). Кілька таких об'єктів розташовані поблизу моря за його межами: це Аполлоній N на заході та два безіменні кратери на південному сході. Менш виразні ознаки таких кратерів має Фірмік C на північно-західному березі моря[3].

Геологічна історія

[ред. | ред. код]

Море Хвиль лежить на краю басейну Моря Криз, у районі його зовнішніх кілець, і, по всій видимості, пов'язане з ним походженням[12][15][16]. Він з'явився в нектарському періоді[17], а лава, що вкриває ці моря, виверглася в пізньоімбрійській епосі[18][2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Mare Undarum. Gazetteer of Planetary Nomenclature. International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 5 травня 2012. Процитовано 24 травня 2015.
  2. ↑ а б в Lena, R.; Wöhler, C.; Bregante, M. T.; Lazzarotti, P.; Lammel, S. (2008). Lunar domes in Mare Undarum: Spectral and morphometric properties, eruption conditions, and mode of emplacement (PDF). Planetary and Space Science. 56 (3–4): 553—569. Bibcode:2008P&SS...56..553L. doi:10.1016/j.pss.2007.11.010. Архів оригіналу (PDF) за 28 червня 2011. Процитовано 12 червня 2015.
  3. ↑ а б Fitz-Gerald, B. (December 2012). Concentric Craters (PDF). The Moon. Occasional papers of the Lunar Section of the British Astronomical Association. 2: 1—13. Архів оригіналу (PDF) за 28 травня 2015. Процитовано 12 червня 2015.
  4. ↑ а б в За даними лазерного альтиметра на супутнику Lunar Reconnaissance Orbiter, отриманими через програму JMARS [Архівовано 22 січня 2019 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 225. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  6. ↑ Карта Місяця, складена Міхаелем ван Лангреном (1645)
  7. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 197. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  8. ↑ Hevelius J. [1] — Gedani : Hünefeld, 1647. — P. 226–227, 229. — DOI:10.3931/e-rara-238. Архівовано з джерела 30 червня 2018 (Amarae Paludes — у списку назв на с. 229 [Архівовано 27 листопада 2020 у Wayback Machine.])
  9. ↑ Whitaker E. A. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 202. — ISBN 9780521544146. — Bibcode:2003mnm..book.....W.
  10. ↑ Hill H., Baum R. Mapping and Naming the Moon: A History of Lunar Cartography and Nomenclature. — Cambridge University Press, 2003. — P. 24. — (Practical Astronomy Handbooks: vol. 1) — ISBN 9780521542081.
  11. ↑ За даними довідника МАС [Архівовано 25 грудня 2018 у Wayback Machine.]
  12. ↑ а б DeHon, R. A. (1975). Mare Spumans and Mare Undarum: Mare thickness and basin floor. In: Lunar Science Conference, 6th, Houston, Tex., March 17-21, 1975, Proceedings. Volume 3. (A78-46741 21-91) New York, Pergamon Press, Inc., 1975. 3: 2553—2561. Bibcode:1975LPSC....6.2553D. Архів оригіналу за 23 вересня 2019. Процитовано 12 червня 2015.
  13. ↑ Trang, D.; Gillis-Davis, J. J.; Hawke, B. R.; Bussey, D. B. J. (2011). The Origin of Lunar Concentric Craters (PDF). 42nd Lunar and Planetary Science Conference, held March 7-11, 2011 at The Woodlands, Texas. LPI Contribution No. 1608, p.1698. Bibcode:2011LPI....42.1698T. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 12 червня 2015.
  14. ↑ Wood, C. A. (1978). Lunar Concentric Craters. Lunar and Planetary Science IX: 1264—1266. Bibcode:1978LPI.....9.1264W.
  15. ↑ Wilhelms D. Plate 4A. Maria // [2] — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архівовано з джерела 8 квітня 2014
  16. ↑ Chuck Wood (18 січня 2007). What is Undarum?. lpod.org. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 28 травня 2015.
  17. ↑ Fassett, C. I.; Head, J. W.; Kadish, S. J.; Mazarico, E.; Neumann, G. A.; Smith, D. E.; Zuber, M. T. (2012). Lunar impact basins: Stratigraphy, sequence and ages from superposed impact crater populations measured from Lunar Orbiter Laser Altimeter (LOLA) data. Journal of Geophysical Research. 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0H06F. doi:10.1029/2011JE003951. Архів оригіналу за 23 серпня 2017. Процитовано 12 червня 2015.
  18. ↑ Wilhelms D. Plate 09A. Upper Imbrian series // [3] — 1987. — (United States Geological Survey Professional Paper 1348) Архівовано з джерела 8 квітня 2014

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Море_Хвиль&oldid=36848447