Моє життя (Троцький)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Моє життя»
Обкладинка першого тома першого видання російською мовою (1930)
АвторЛев Троцький
Назва мовою оригіналуМоя жизнь
Моваросійська
Тематроцькізм
Жанравтобіографія
ВидавництвоС. Фішер і Charles Scribner's Sons
Видано1930

«Моє́ життя́: До́свід автобіогра́фії» (рос. «Моя жизнь: Опыт автобиографии») — автобіографія революціонера Лева Троцького (1879—1940), одного з організаторів Жовтневої революції, що зіграв ключову роль у створенні Червоної армії. Була написана ним у період проживання в Алмати й Туреччині; вперше опублікована у 1929—1930 роках. На думку біографів автора, книга є одним із найкращих серед творів колишнього наркома і становить інтерес для найширшої читацької авдиторії . Ця робота містить важливі історичні деталі Жовтневих подій і має яскраво виражену антисталінську спрямованість — у ній Йосипа Сталіна вперше описано як «видатну посередність». Книга перекладена багатьма мовами світу ; уперше легально видана в СРСР 1991 року .

Опис та історія

[ред. | ред. код]

Після висилки з СРСР (після прибуття до Туреччини) Лев Троцький відновив роботу, яку почав ще в алматинському засланні,[1] з метою представити всім зацікавленим особам свій життєвий шлях: від розповіді про батьків до подій 1930 року.[2] Книга «Моє життя» була написана «за одним присідом і завершена протягом кількох місяців».[3] Сам Троцький писав у передмові, що «найбільша можливість появи її у світ створена павзою в активній політичній діяльності автора».[4] Про інтенсивну роботу батька писав син колишнього наркома Лев Сєдов: «У нас без змін. Старий [Троцький] багато працює – підготовляє книги для друку».[5]

В архіві НКВС зберігся невеликий аркуш зі списком потенційних назв рукопису: «Пів століття (1879—1929). Досвід автобіографії» (рос. «Полвека (1879—1929). Опыт автобиографии»), «Приливи та відливи. Автобіографія революціонера» (рос. «Приливы и отливы. Автобиография революционера»), «На службі революції. Досвід автобіографії» (рос. «На службе революции. Опыт автобиографии»), «Життя у боротьбі. Автобіографія революціонера» (рос. «Жизнь в борьбе. Автобиография революционера»), а також «Жити означає боротися. Автобіографія революціонера» (рос. «Жить — значит бороться. Автобиография революционера»).[6]

Лев Троцький 1929 року

Рукописом автобіографії негайно зацікавилися американські та англійські видавці, видавши авторові аванс у сім тисяч доларів.[7] Вже 1930 року «Моє життя» було перекладено англійською і випущено в США та у Великій Британії. Рік по тому американське видавництво опублікувало її додатковий наклад. Тоді ж мемуари революціонера були видані у Франції, Іспанії, Чехословаччині та Польщі (видавнича компанія Bibljon): причому у Варшаві вони з'явилися не тільки польською мовою, а й ідишем.[4] Через два роки, в 1932-му, мемуари Троцького було видано в Китаї;[8] книга стала бестселером, забезпечивши фінансову стабільність сім'ї революціонера.[9][1]

Ця стаття є частиною серії статей про
Троцькізм
Теоретичні праці
Портал:Комунізм

Російськомовне видавництво «Граніт», яке розташовувалося в столиці Веймарської республіки Берліні, уклало договір із Левом Давидовичем про видання книги у двох томах: це сталося вже 1930 року, хоча у вихідних даних значиться наступний, 1931 рік. Стверджується, що книговидавець отримував непоганий прибуток, хоча не відчував себе в безпеці в умовах дедалі більшої «кампанії ненависті», що нагнітаталася радянською владою щодо Троцького. Осторонь цькування єврея-комуніста не залишилися й нацисти, які набирали сили в Німеччині.[8] При цьому сам автор пізніше пояснював великі обсяги продажу автобіографії тим, що її екземпляри купували агенти радянських спецслужб — з метою їхнього знищення.[10]

У Радянського Союзі мемуари Троцького були вперше опубліковані 1991 року (підписано до друку у вересні 1990 року).[11][12] На думку історика Юрія Ємельянова, що він її висловив у 1990 році, радянські «заборони на знайомство» з автобіографією Троцького обґрунтовувалися так: «якщо Ви читаєте троцькістську літературу, значить ви заражаєтеся троцькістськими поглядами… перетворюєтеся на троцькіста».[13]

Критика

[ред. | ред. код]

Провідний науковий співробітник Санкт-Петербурзького інституту історії Російської Академії наук Володимир Черняєв вважав, що «Моє життя» доводило право автора вважатися найближчим соратником Леніна і дозволяла «звести рахунки» з колишніми соратниками у партії.[9] На думку авторів чотиритомної біографії Троцького Юрія Фельштинського та Георгія Чернявського, «полемічні»[14] мемуари Троцького мали «всі переваги і недоліки, які притаманні спогадам як жанру»: книга була «суб'єктивна і упереджена», що, правда, і не заперечувалося. У той же час «захопливі мемуари Троцького, що заворожують читача з перших сторінок», були написані «маестро елегантної прози»[15] та «майстром слова»[16] живою, вільною мовою із залученням безлічі літературних прийомів і були точні у фактологічному плані: у них майже неможливо виявити неточності у датах, іменах та спільній канві подій.[2][17]

Стиль автора був відзначений і нобелівським лавреатом Франсуа Моріаком: він порівнював письменницький хист Троцького з Левом Толстим та Максимом Горьким. Французький письменник вважав, що — якби Лев Давидович не обрав «революційну кар'єру» — він міг би посісти гідне місце у галереї великих російських письменників.[18][19][20]

Біографи революціонера стверджували, що «двотомник був персоніфікованою історію російського революційного руху». Особливо цікавою є частина, що стосується радянського періоду життя Троцького: у ній «яскраво і детально» описувалася внутрішньопартійна боротьба 1923—1927 років[ru][21] і роз'яснювалася політична позиція автора. Фельштинський та Чернявський також повідомляли, що найважливішими недоліками роботи були, по-перше, «концентрація уваги автора» на власній персоні, і, по-друге, «не цілком щира» ідеалізація образу Володимира Леніна та всього ленінського періоду в історії СРСР.[22]

З ними згодні й анонімні автори огляду книги, опублікованого у зв'язку з її виданням у Британії у Журналі Королівського інституту міжнародних відносин: не звинувачуючи автора у прямій фальсифікації (радше, в «мінімізації минулих розбіжностей»),[23] вони звертають увагу, що в читача, незнайомого з усіма перипетіями міжфракційної боротьби РСДРП на початку XX століття, може скластися враження, що Троцький довгі роки був найближчим другом та вірним соратником В. І. Леніна:[24][14]

Але непосвячений читач, спокушений яскравим стилем і вмілим розташуванням «світла і тіні», міг би легко скласти враження, що з часу їхнього першого знайомства між Леніним і Троцьким була встановлена ​​найтісніша дружба і співпраця — і що жодні серйозні відмінності не поділяли їх[24].
Оригінальний текст (англ.)
But the uninitiated reader, beguiled by the racy style and skilful arrangement of light and shade, might easily carry away the impression that, from the time of their first acquaintance, the closest friendship and collaboration were established between Lenin and Trotsky, and that no serious differences ever arose to separate them.
Троцький, з дружиною та сином, на засланні в Алмати (1928)

Крім того, вони, відгукуючись про останній розділ книги, присвячений «атакам» на буржуазні уряди Європи (які регулярно відмовляють Леву Давидовичу у в'їзній візі), ставлять риторичне запитання: чи було щось фундаментально неправильним у «політичній кар'єрі» головного героя, що закінчилася втратою друзів і що залишила його на самоті турецького вигнання?[25]

Невиразність опису дитинства головного героя, відсутність подробиць (зокрема, теми антисемітизму того часу) були відзначені у рецензії до видання 1970-х років.[26] Історик Роберт Сервіс, користуючись архівом Троцького після його відкриття, знаходить, що в ході редагування тексту автор намагався зменшувати кількість епізодів з його раннього життя, що нагадували про «заможність» сім'ї Бронштейнів, а також про їхнє єврейське коріння і зв'язки. В автобіографії також пропусщено частини, пов'язані з роллю Троцького в придушенні Кронштадтського і Тамбовського повстанння.[23] Вибір джерел, зокрема цитування лише «хвалебних» відгуків про колишнього наркома, опублікованих Анатолієм Луначарським, також викликав питання. За образним висловом автора біографії революціонера Рональда Сігала, процитованого істориком Полем Ле Бланом у 2015 році, книга «схожа на віконну галерею, в якій тільки частина вікон має прозоре скло, інша частина — матове скло, деякі — завішані картинами, а є й ті що закладені цеглою».[27][28]

Факт публікації автобіографії на замовлення «берлінського буржуазного видавця» використовувався радянськими істориками для боротьби з «троцькізмом» і в 1980-і роки, які описували книгу як «відверто спрямовану проти Леніна та більшовизму».[29]

«Всі американці в голос кричать, що за чудова книжка. Бідолашного Сталіна, напевно, заздрі беруть, що не про нього, а про Вас кричать»,[Заввага 1] — писала в 1930 році Олена Криленко, яка перекладала працю Троцького на англійську.[30] Стара знайома Троцьких — Ганна Клячко — прочитавши присланий їй екземпляр, відповідала авторові: «Ваша особистість, Леве Давидовичу, цікавить і приятагає всіх. І ось Ви яскраво, жваво, пластично виступаєте зі своєї книги, і всім ясно, що ж це за людина, як вона працювала, чого прагнула, і все те особисте, що так займає людей».[Заввага 2][31] Професор Олександр Каун, який працював над книгою про письменника Максима Горького, писав, що закінчив читати американське видання спогадів Троцького з жалем: хотілося слухати автора «найціннішого внеску в історію російської революції» іще й іще.[32]

В огляді «Мого життя», опублікованому у зв'язку з її американським виданням, професор Волтер Карл Барнс називає книгу «одним із найважливіших документів нової Росії». Він наголошує на точності та детальності роботи, особливо порівнюючи її з «розпливчастими» спогадами, написаними Олександром Керенським та Сергієм Сазоновим.[33] Професор Володимир Мамонов в 1991 році називав «Моє життя» «прецікавою [книгою], причому не тільки для фахівців».[34] Микола Бердяєв відгукнувся про книгу як про твір, «написаний для прославлення Л. Троцького як великого революціонера і ще більше для приниження смертельного ворога його Сталіна як нікчемності та жалюгідного епігона. Але написана вона дуже талановито…».[35][36][37] У книзі Йосип Сталін уперше названий «видатною посередністю».[38]

Біограф Троцького, генерал Дмитро Волкогонов відніс «Моє життя» до однієї з двох найкращих книг, створених Троцьким (нарівні з «Історією російської революції»): «навіть якби вигнанець не написав більше нічого… його ім'я назавжди залишилося б у ряду талановитих історичних письменників».[39] Інший біограф революціонера — Ісаак Дойчер — також виокремлює саме ці два «головні історичні твори» Троцького.[40] У післямові американського видавця автобіографії, перекладеному і німецькою мовою, відзначалася та гіркота щирого комуніста, яка «читається між рядками» у зв'язку з необхідністю для Троцького знову жити на засланні, причому — в капіталістичному світі.[41]

Л. Фейхтванґер у 1909 році

Німецький письменник Ліон Фейхтванґер, який відвідав Москву в 1937 році і написав після цього невелику книгу, неоднозначно відгукувався про автобіографію Троцького:[42]

Автобіографія Троцького… є твором чудового письменника… Але типажу великого державного діяча не відбиває.

Фейхтванґер звертав увагу на брак почуття міри у автора, його «парячу в повітрі» логіку і відсутність належних знань про «людську сутність та людські можливості». Він характеризував книгу як «повну ненависті» і «пристрасно несправедливу», звинувачуючи колишнього наркома у поєднанні правди з вигадкою. На думку німецького письменника, Троцький у своїй книзі «злісно відкидає всі заслуги Сталіна».[43]

У 1931 році в журналі «Пролетарська революція» з'явилася стаття Йосипа Сталіна «Про деякі питання історії більшовизму»,[44] яку можна розглядати як «відповідь» радянського лідера на «друковану продукцію Троцького» (включаючи «Моє життя»). Основний зміст сталінської статті зводився до необхідності припинення будь-якої дискусії з проблем історії партії та революції:[45]

Ось чому не можна допускати літературної дискусії з троцькістськими контрабандистами.
Обкладинка німецького видання (1930)

Вплив на інші твори

[ред. | ред. код]

Автобіографія Троцького, що стала одним із найважливіших джерел для дослідників життя, політичної долі та творчості наркома, справила величезний вплив на таких його біографів: починаючи з Ісаака Дойчера, який вважав наркома «пророком» — до авторів кінця XX і початку XXI століття. Багато хто з них просто переписував фактичний матеріал про життя революціонера з його ж книги, лише адаптуючи розказану Троцьким версію подій до реалій свого часу.[46] Факти ж про ранні роки засновника Червоної армії досі відомі лише з «Мого життя».[47][48][49]

Переклади

[ред. | ред. код]

Книгу перекладено безліччю мов і видано практично по всьому світу. Вже 1930 року вийшли переклади англійською,[50] чеською, французькою, італійською, іспанською та німецькою. 1969 року відбулося видання автобіографії в Ірані, а 1970-го в Туреччині.[51]

Англійською мовою мемуари перекладали «старі знайомі Троцького»: Макс Істмен та його дружина Олена Істмен-Криленко, яка писала, що робота над перекладом «нічого, крім гордості та радості, [їй] не доставила».[30] Якість їхнього перекладу була відзначена одним із критиків книги.[33]

На відміну від американських видавців, які зберегли авторський підзаголовок «Досвід автобіографії», лондонське видавництво «Thorton Buttenworth» видало книгу з підзаголовком «Зліт і падіння диктатора» (англ. The Rise and Fall of a Dictator), що обурило Троцького.[52] Ще більше його невдоволення викликав французький переклад і, особливо, супровідні коментарі Моріса Донзеля-Парижаніна, які автор вважав «образою»; судовий позов адвоката Льва Давидовича, однак, запізнився, оскільки паризьке видавництво Rieder встигло випустити наклад у продаж.[10]

Текст книги

[ред. | ред. код]

Завваги

[ред. | ред. код]
  1. ↑ рос. «Все американцы в голос кричат, что за чудесная книжка. Бедного Сталина, наверное, завидки берут, что не о нём, а о Вас кричат»
  2. ↑ рос. «Ваша личность, Лев Давидович, интересует и занимает всех, и вот Вы ярко, живо, пластично выступаете из своей книги, и всем ясно, что за человек, как работал, к чему стремился, и все то личное, что так занимает людей»

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Swain, 2006, с. 187.
  2. ↑ а б Фельштинский, Чернявский, 2013, с. 8.
  3. ↑ Serge, Sedova-Trotsky, 1975, с. 165.
  4. ↑ а б Фельштинский, Чернявский, 2013, с. 9.
  5. ↑ Пантелеев, 1993, с. 219.
  6. ↑ Волкогонов, 1998, с. 99.
  7. ↑ Волкогонов, 1998, с. 116.
  8. ↑ а б Фельштинский, Чернявский, 2013, с. 10.
  9. ↑ а б Черняев, 2014, с. 179.
  10. ↑ а б Service, 2009, с. 406.
  11. ↑ Фельштинский, Чернявский, 2013, с. 11.
  12. ↑ Троцкий, 1991, с. 624.
  13. ↑ Емельянов, 1990, с. 55.
  14. ↑ а б Thatcher, 2005, с. 9.
  15. ↑ Service, 2009, с. 402.
  16. ↑ Wilson, 1933.
  17. ↑ Koch, 1986, с. 6398—6399.
  18. ↑ Mauriac, 1959, с. 196.
  19. ↑ Broué, 1988, с. 658.
  20. ↑ Journal of the Royal Institute, 1930, с. 710—711.
  21. ↑ Le Blanc, 2015, с. 74.
  22. ↑ Фельштинский, Чернявский, 2013, с. 10—11.
  23. ↑ а б Service, 2009, с. 403.
  24. ↑ а б Journal of the Royal Institute, 1930, с. 711.
  25. ↑ Journal of the Royal Institute, 1930, с. 712.
  26. ↑ Gneuss, 1979.
  27. ↑ Segal, 1979, с. 325.
  28. ↑ Le Blanc, 2015, с. 73.
  29. ↑ Шмелев, 1984, с. 106.
  30. ↑ а б Фельштинский, Чернявский, 2013, с. 12.
  31. ↑ Фельштинский, Чернявский, 2013, с. 12—13.
  32. ↑ Фельштинский, Чернявский, 2013, с. 13.
  33. ↑ а б Barnes, 1931, с. 826.
  34. ↑ Мамонов, 1991, с. 77.
  35. ↑ Бердяев, 1931, с. 91—92.
  36. ↑ Волкогонов, 1998, с. 259—260.
  37. ↑ Thatcher, 2005, с. 10.
  38. ↑ Barnes, 1931, с. 827.
  39. ↑ Волкогонов, 1998, с. 273—274.
  40. ↑ Дойчер, 1991, с. 277.
  41. ↑ Послесловие амер. издателя, 1929.
  42. ↑ Фейхтвангер, 1937, с. 77.
  43. ↑ Фейхтвангер, 1937, с. 78.
  44. ↑ Сталин, 1931.
  45. ↑ Фельштинский, Чернявский, 2013, с. 98—99.
  46. ↑ Thatcher, 2005, с. 9, 12.
  47. ↑ Thatcher, 2005, с. 22.
  48. ↑ Riga, 2006, с. 781.
  49. ↑ McCauley, 2002, с. 211.
  50. ↑ Bakshy, 1930, с. 467.
  51. ↑ Sinclair, 1989, с. 502.
  52. ↑ Service, 2009, с. 405.

Література

[ред. | ред. код]
Книги
  • Фельштинский Ю., Чернявский Г. Начало литературной деятельности в эмиграции // Лев Троцкий. Книга 4. Враг №1. 1929—1940 гг. — М. : Центрполиграф, 2013. — 544 с. — 2500 прим. — ISBN 978-5-227-04154-8.
  • Sinclair L. Trotsky. A Bibliography. 2 vol. — Camelot Press Ltd. — Brookfield : Gover Publishing Company, 1989. — Т. 1. — 1350 с. — ISBN 0-85967-820-2.
  • Serge V., Sedova-Trotsky N. The Life and Death of Leon Trotsky. — New York : Basic Books, Inc. Publishers, 1975. — ISBN 9780465039425.
  • Волкогонов Д. А. Троцкий: Политический портрет. — М. : АСТ, 1998. — Т. 2. — 416 с. — (Всемирная история в лицах) — ISBN 5-237-00974-3.
  • Nachwort des amerikanischen Herausgeber (Послесловие американского издателя) // Mein Leben. Versuch einer Autobiographie / Leo Trotzki. — Berlin : S. Fischer Verlag, 1929.
  • Koch C. Moja Žin'. Opyt avtobiografi // Kindlers Literatur Lexikon. Taschenbuchausgabe. — München, 1986. — Т. 8. — ISBN 3-423-05999-0.
  • Троцкий Л. Д. Моя жизнь. Опыт автобиографии / отв. за випуск А. В. Дмитриев. — М. : Панорама, 1991. — 624 с. — ISBN 5-85220-067-0.
  • Троцкий Л. Д. Моя жизнь / Предисл. докт. ист. наук И. С. Розенталь. — М. : Вагриус, 2001. — 572 с. — (Мой 20 век) — 7000 прим. — ISBN 5-264-00571-0.
  • И. Дойчер. Троцкий в изгнании / Пер. с англ. Н. Н. Яковлева. Послесл. и коммент. Н. А. Васецкого. — М. : Политиздат, 1991. — 590 с. — 150000 прим. — ISBN 5-250-01472-0.
  • Черняев В. Троцкий // Критический словарь русской революции. 1914—1921 = Critical companion to the Russian revolution: 1914—1921 / Е. Актон[en], У. Г. Розенберг, В. Ю. Черняев (сост.). — 2-е изд., испр. и доп. — СПб. : Нестор-История, 2014. — 768 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-4469-0360-3.
  • Фейхтвангер Л. Глава VI. Сталин и Троцкий // Москва 1937: Отчет о поездке для моих друзей = Moskau 1937: Ein Reisebericht für meine Freunde / ред. И. Анисимов, пер. с нем. издат. «Художественная литература». — М. : Гослитиздат, 1937. — 121 с. — 200000 прим.
  • Service R. Trotsky: A Biography. — Cambridge : Belknap Press / Harvard University Press, 2009. — 648 с. — ISBN 978-0674036154.
  • Broué P. XLI. Le travail littéraire // Троцкий = Trotsky. — Fayard, 1988. — 1105 с. — ISBN 9782213022123.
  • Mauriac F. Mémoires intérieurs. — Paris : Flammarion, 1959. — 260 с.
  • Le Blanc P.[en]. Leon Trotsky. — Reaktion Books, 2015. — 224 с. — (Critical Lives) — ISBN 978-1780234304.
  • Segal R.. Leon Trotsky: A Biography. — 1st ed. — Pantheon Books, 1979. — 464 с. — ISBN 978-0394507040.
  • Swain G.. Trotsky. — Pearson Education, 2006. — 237 с. — (Profiles in power) — ISBN 9780582771901.
  • Thatcher I. D.. Trotsky on Trotsky // Троцкий = Trotsky. — Routledge, 2005. — 264 с. — (Routledge Historical Biographies) — ISBN 9781134572144.
  • Шмелев А. Н.. Исторический опыт борьбы ленинской партии против троцкизма за построение социализма в СССР (1923—1927 гг.). — Л. : видавництво ЛГУ, 1984. — 249 с. — 2266 прим.
  • McCauley M.[en]. Trotsky // Who's Who in Russia Since 1900. — Routledge, 2002. — 296 с. — ISBN 9781134772148.
Статті
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Моє_життя_(Троцький)&oldid=43580585