Мстиславський єзуїтський колегіум
| Мстиславський єзуїтський колегіум | |
|---|---|
 | |
| Міжнародна назва | Collegium Mscislaviense Societatis Jesu |
| Тип | Колегіум |
| Розташування | Мстиславль, Білорусь |
| Засновано | 1779 |
| Закрито | 1820 |
| Ректор | В. Тиванкевич |
| Студентів | 160 |
| Співробітників | 16 |
| Випускники | [[:]] |
 Jesuit Collegium in Mscislaŭ у Вікісховищі | |
Мстисла́вський єзуї́тський коле́гіум — навчальний заклад Товариства Ісуса, який діяв у Мстиславлі у період 1772–1820 рр.
У 1690 р. шляхта на повітовому сеймі схвалила ідею закласти в місті місіонерський будинок і школу єзуїтів. За матеріальної підтримки місцевих посадових осіб і жителів єзуїти розгорнули свою освітню діяльність у 1691 р. Знищена шведами під час Північної війни місія була відновлена у 1711 році і перетворена в резиденцію. Тоді ж з'явилося нове приміщення для бібліотеки. У 1710 року в єзуїтській школі почали викладати риторику. У 1729—1741 рр. викладалася також філософія (для світських учнів), у 1736—1737 рр. — моральне богослов'я (для місцевих семінаристів-єзуїтів), а у 1750–1751 рр. — математика.
У 1764—1779 рр. виникла кам'яна, крита гонтом двоповерхова будівля, яка після отримання резиденцією статусу колегіуму була розширена. На час закриття закладу у 1820 році він був 60 метрів завдовжки і 13 метрів завширшки і складався з 18 кімнат. Головним храмом колегіуму був костел Святого Михайла Архангела, побудований у 1730—1748 рр.[1]
Рішення Катерини II зберегти Товариство Ісуса в Російській імперії, в яку у 1772 р. потрапив і Мстиславль, і швидке перетворення її білоруських володінь в центр тяжіння для колишніх єзуїтів сприяли активізації діяльності ордена. Так, у 1779 р. резиденції в Могильові і Мстиславлі зусиллями єпископа Станіслава Богуша-Сестренцевич отримали статус колегіумів.
Зазвичай у Мстиславському колегіумі працювали 10-12 єзуїтів, двоє з яких були проповідниками, а ще четверо викладали у 5-класній школі (класи: інфима, граматика, синтаксис, поетика і риторика). II і III класи (граматика і синтаксис), а також IV і V класи (поетика і риторика) дуже часто об'єднувалися. Середня школа єзуїтів мала популярність. У 1784 р. в школі було 160 учнів[2] , у 1796 р. — 113, у 1802 р. — 142, у 1805 р. — 150[1]. Займалися в ній майже виключно діти шляхтичів: у 1807 р. зі 103 учнів тільки 3 хлопці були з міщан[3].
Під час французько-російської війни 1812 року колегіум і школа були перетворені французами на шпиталь. Ректор В. Тиванкевич розпустив учнів додому, а майже всіх єзуїтів відправив по місцевих фільварках. Навчальний рік почався тільки в січні 1813 р.[4]
В середині 80-х рр. XVIII ст. був відкритий канвікт (пансіон) для дітей заможної знаті. Він розміщувався в кам'яному будинку, розташованому навпроти колегіуму. 1784 року в канвікті жили 12 учнів[1] , у 1796 — 22, у 1802 — 21, у 1817 — 18, а в 1818 — 15. Причому, зниження кількості канвікторів не було пов'язано з падінням його популярності, позаяк в тому ж 1818 р. канвікт був перебудований, щоб приймати не менше 40 постояльців[5].
У 1807 р. річна плата за перебування в канвіті становила 100 рублів сріблом. При цьому існував спеціальний фонд родини Сологубів, з якого оплачувалося проживання певної кількості учнів (у 1807 р. таких було 12)[1].
Також при колегіумі з 1720-х рр. діяла також музична бурса. У 1796 року в ній займалося 14 учнів[1] , у 1802 — 10, в 1807 — 13, в 1817 і 1818 рр. — по 20 учнів, які отримували від колегіуму житло з опаленням, харчування та одяг[6].
Після перетворення резиденції в колегіум і завдяки переїзду із Західної Європи в Білорусь братів-єзуїтів із власними книгозбірнями суттєво поповнилася єзуїтська бібліотека. Відомостей про неї небагато, але в акті візитації за 1816 рік відзначається, що «колегіум має невелику біблітеку, яка задовільняє, проте, всі потреби»[7]. Ще з 1740 р. при резиденції діяла власна аптека[1].
- Ян Шварц (1783)
- Мартін Струсинський (1783—1803)
- Войцех Абрампольський (1803—1806)
- Мацей Алендзький (1806—1810)
- Винцентий Тиванкевіч (1810—1814)
- Винцентий Рипінскі (1814—1819)
- Юзеф Пшисецкі (1819—1820)[1]
- Раймунд Бжозовський, ректор Полоцької єзуїтської академії, асистент генерала Ордена єзуїтів.
- Винцент Бучинський , філософ, професор Полоцької єзуїтської академії і Левенського університету
- Казимир Гласко, професор Полоцької єзуїтської академії і Клонговз Вуд коледжу (Ірландія)
- Франтішек Деружинський, професор і секретар Полоцької єзуїтської академії; суперіор Північноамериканської місії єзуїтів, провінціал Меріленда, віце-президент Джорджтаунського університету (США)
- Вінсент Жолудь, префект Полоцької єзуїтської друкарні
- Норберт Корсак, професор коледжу Стовніхерст (Велика Британія)
- Алоїз Ландес, ректор Полоцької єзуїтської академії і Тернопільського єзуїтського колегіуму
- Юзеф Маралевський, білоруський поет; ректор єзуїтських колегіумів в Тинці, Новому Сончі та Старій Весі
- Рафал Маркіянович, ректор Тернопільського єзуїтського колегіуму, провінціал Галицької провінції Чину єзуїтів
- Никодим Мусницький, поет і драматург; професор Полоцького єзуїтського колегіуму
- Петро Естка, вчений-філолог; провінціал Білоруської провінції Чину єзуїтів
- Ангел Довгірд, професор Вільнюського університету
- Вінсент Липський, єпископ Тираспольський[1]
Після вигнання єзуїтів з Російської імперії (1820) уряд передав костел Святого Михайла Ахангела, кам'яні будівлі колегіуму, школи і канвікти, а також господарські будівлі ченцям бернардинів. Нові господарі повинні були продовжити утримання школи, але їх повітова школа проіснувала лише з вересня 1822 по 1829 р. Незабаром храм був перероблений під православну церкву, а в єзуїтських будівлях розмістилася православна духовна семінарія[1].
Під час Німецько-радянської війни храм сильно постраждав, але після був відремонтований і використовувався як районний Будинок культури. Після того, як в ніч на 21 грудня 2017 р. обвалилася частина стіни, будівля знаходиться під загрозою повного знищення. Було розпочато збір коштів на порятунок костелу[8]. Також збереглися будівлі корпусу колегіуму, аптеки, канвікта, господарських будівель, а також каплиця і цегляна огорожа. Робляться спроби знайти гроші на реставрацію колегіуму через проекти технічної допомоги, що реалізуються за фінансової підтримки ЄС[9].
- ↑ а б в г д е ж и к Grzebień, L. (Ed.), Encyklopedia Wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i [Архівовано 5 квітня 2022 у Wayback Machine.] Litwy +1996. [Архівовано 5 квітня 2022 у Wayback Machine.]
- ↑ Блінова, Т. Б. Єзуїти в Білорусі. Роль єзуїтів в організації та аналізу і освіти / Т. Б. Блінова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 131.
- ↑ Блінова, Т. Б. Єзуїти в Білорусі. Роль єзуїтів в організації та аналізу і освіти / Т. Б. Блінова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 141.
- ↑ Załęski, S. Jezuici w Polsce.
- ↑ Блінова, Т. Б. Єзуїти в Білорусі. Роль єзуїтів в організації та аналізу і освіти / Т. Б. Блінова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 211.
- ↑ Блінова, Т. Б. Єзуїти в Білорусі. Роль єзуїтів в організації та аналізу і освіти / Т. Б. Блінова. — Гродно: ГрГУ, 2002. -. 270.
- ↑ Блінова, Т. Б. Єзуїти в Білорусі. Роль єзуїтів в організації та аналізу і освіти / Т. Б. Блінова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 229.
- ↑ Поки є що рятувати. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 3 березня 2019.
- ↑ Урбаністичні стратегії історичних міст, орієнтовані на співтовариства (COMUS) "Попередня технічна оцінка. Архів оригіналу за 3 листопада 2018. Процитовано 3 березня 2019.
- Блінова, Т. Б. Єзуїти в Білорусі. Роль єзуїтів в організації та аналізу і освіти [Архівовано 19 лютого 2022 у Wayback Machine.] / Т. Б. Блінова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — 427 с.
- Encyklopedia wiedzy o jezuitach na ziemiach Polski i Litwy 1564—1995 / oprac. L. Grzebień. — Kraków: Wyd-wo WAM, 1996. — 882 s.
- Giżycki, JM Materyały do dziejów Akademii Połockiej i szkół odniej zależnych / JM Giżycki. — Kraków: Druk. W. Anczyca i spółki, 1905. — 288 s.
- Załęski, S. Jezuici w Polsce. T. 5, Jezuici w Polsce porozbiorowej 1773—1905. Cz. 1 : 1773—1820. — Kraków: WL Anczyc i sp, 1907. — 517 s.