Нерівність числа схрещень
Нерівність числа схрещень або лема про схрещення дає нижню межу мінімальної кількості схрещень даного графа як функцію від числа ребер і вершин графа. Лема стверджує, що для графів, у яких число ребер e досить велике, порівняно з числом вершин n, число схрещень принаймні пропорційне e3/n2
Нерівність застосовують при розробці надвеликих інтегральних схем (НВІС) та в комбінаторній геометрії. Нерівність відкрили Айтай, Хватал, Ньюборн та Семереді[1] і, незалежно, Лейтон[2].
Нерівність числа схрещень стверджує, що для неорієнтованого простого графа G з n вершинами та e ребрами, такого, що e > 7n число схрещень у графі cr(G) задовольняє нерівності
Стала 29 є найкращою на даний час і належить Акерману[3]. Раніші результати зі слабшими сталими наведено в статтях Паха і Тота[4], Паха, Радожича, Тардоса і Тота[5].
Сталу 7 можна знизити до 4, але ціною цього стала 29 замінюється гіршою сталою 64.
Причина, що спонукала Лейтона до вивчення числа схрещень, полягала в застосуванні до розробки НВІС[2].
Пізніше Секей зрозумів, що ця нерівність дає дуже просте доведенняч деяких важливих теорем у геометрії інцидентності. Наприклад, теорема Семереді — Троттера, верхня грань числа інциденцій, можливих між даним числом точок і прямих на площині, випливає з побудови графа, вершинами якого є задані точки, а ребрами — відрізки на прямих, що з'єднують точки. Якби було більше інциденцій, ніж дозволяє теорема Семереді — Троттера, цей граф мав би більше схрещень, ніж загальна кількість пар прямих, що неможливо. Нерівність також можна використати для доведення теореми Бека[en], яка стверджує, що якщо скінченна множина точок не має лінійного числа колінеарних точок, то ця множина визначає квадратичне число різних прямих[6]. У подібний спосіб Тамал Дей використав нерівність для доведення верхніх меж геометричних k-множин[en][7].
Спочатку дамо попередню оцінку — для будь-якого графа G з n вершинами та e ребрами маємо
Для доведення цього наведемо малюнок графа G, який має рівно cr(G) схрещень. Кожне з цих схрещень можна видалити, видаливши ребро з G Тоді можна знайти граф з принаймні e − cr(G) ребрами та n вершинами, який не має схрещень, тому цей граф планарний. Але тоді з формули Ейлера має бути e − cr(G) ≤ 3n, звідки випливає необхідне. (Фактично ми маємо e − cr(G) ≤ 3n − 6 для n ≥ 3).
Для отримання фактичної нерівності числа схрещень, ми тепер використовуємо імовірнісні доводи. Нехай 0 < p < 1 є ймовірнісним параметром, який виберемо пізніше. Побудуємо випадковий підграф H підграфа G, у якому кожна вершина графа G потрапляє в H незалежно з імовірністю p, а ребро графа G потрапляє до графа H тоді й лише тоді, коли дві вершини потрапляють у граф H. Нехай eH, nH і crH позначають число ребер, вершин та числа схрещень у графі H відповідно. Оскільки H є підграфом графа G, то малюнок графа G містить малюнок графа H. За попередньою нерівністю схрещень маємо
Розглянувши математичні сподівання цих величин, отримаємо
Оскільки кожна з n вершин графа G потрапляє з імовірністю p у граф H, ми маємо E[nH] = pn. Подібним чином, кожне з ребер графа G має ймовірність p2 опинитися в графі H, оскільки обидва його кінці мають міститися в H. Таким чином, E[eH] = p2e. Нарешті, кожне схрещення на малюнку графа G має ймовірність p4 опинитися в графі H, оскільки кожне схрещення потребує наявності чотирьох вершин. Щоб це показати, розглянемо малюнок графа G з cr(G) схрещеннями. Можна припустити, що будь-які два ребра на цьому малюнку, які мають спільну вершину, не перехрещуються, інакше вони утворюють щось подібне до літери (див. малюнок) і можна поміняти місцями частини дуг до точки схрещення та зменшити кількість схрещень. Тоді будь-яке схрещення на малюнку графа має чотири різні вершини графа G. Таким чином, E[crH] = p4cr(G) і ми отримуємо
Тепер, якщо ми покладемо p = 4n/e < 1 (ми вище припустили, що e > 4n), після деяких алгебричних викладок, отримаємо
Незначне покращення цього підходу дозволяє замінити 64 на 33.75 для e > 7.5n[3].
Для графів з обхватом, більшим від 2r і числом ребер e ≥ 4n, Пах, Спенсер і Тот показали поліпшення цієї нерівності до[8]
- ↑ Ajtai, Chvátal, Newborn, Szemerédi, 1982, с. 9–12.
- ↑ а б Leighton, 1983.
- ↑ а б Ackerman, 2013.
- ↑ Pach, Tóth, 1997, с. 427–439.
- ↑ Pach, Radoičić, Tardos, Tóth, 2006, с. 527–552.
- ↑ Székely, 1997, с. 353–358.
- ↑ Dey, 1998, с. 373–382.
- ↑ Pach, Spencer, Tóth, 2000, с. 623–644.
- Miklós Ajtai, Václav Chvátal, M. M. Newborn, E. Szemerédi. Crossing-free subgraphs // Theory and practice of combinatorics. — North-Holland, Amsterdam, 1982. — Т. 60. — С. 9–12. — (North-Holland Mathematics Studies)
- T. Leighton. Complexity Issues in VLSI. — Cambridge, MA : MIT Press, 1983. — (Foundations of Computing Series)
- Eyal Ackerman. On topological graphs with at most four crossings per edge. — 2013. — arXiv:1509.01932v1. Архівовано з джерела 8 вересня 2015.
- János Pach, Géza Tóth. Graphs drawn with few crossings per edge // Combinatorica. — 1997. — Т. 17, вип. 3. — С. 427–439. — DOI: .
- János Pach, Radoš Radoičić, Gábor Tardos, Géza Tóth. Improving the crossing lemma by finding more crossings in sparse graphs // Discrete and Computational Geometry. — 2006. — Т. 36, вип. 4. — С. 527–552. — DOI: .
- L. A. Székely. Crossing numbers and hard Erdős problems in discrete geometry // Combinatorics, Probability and Computing. — 1997. — Т. 6, вип. 3. — С. 353–358. — DOI: .
- T. L. Dey. Improved bounds for planar k-sets and related problems // Discrete and Computational Geometry. — 1998. — Т. 19, вип. 3. — С. 373–382. — DOI: .
- János Pach, Joel Spencer, Géza Tóth. New bounds on crossing numbers // Discrete and Computational Geometry. — 2000. — Т. 24, вип. 4. — С. 623–644. — DOI: .