Нова Ірландія (провінція)
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (червень 2012) |
3°0′ пд. ш. 151°30′ сх. д. / 3.000° пд. ш. 151.500° сх. д.
| Нова Ірландія | |||
|---|---|---|---|
|
New Ireland Province | |||
| |||
| Статус: провінція | |||
| Адмін. центр | Кавіенг | ||
| Країна |  Папуа Нова Гвінея
| ||
| Регіон | Острови (Айлендс) | ||
| Включає в себе | острови: о. Нова Ірландія, острови Сент-Маттайас (Муссала, Еміралі та 8 ін), о. Новий Ганновер, Джаул, острови Табар (Табар, Тата, Сімбері, Мабу, Мару), острови Ліхір (Самбіет, Малі, Манурі, Масахет, Ліхір), острови Танга (Малендок, Боанг, Ліф, Тефа, Бітлік, Бітбок), острови Фені (Амбайтл, бабасу) та Анір | ||
| Райони | Кавіенг, Наматанаі | ||
| Населення | |||
| - повне | ▲194 067 (19-те) 2011 [1] | ||
| - густота | 20,31 осіб/км² | ||
| Площа | |||
| - повна | 9557 км² (16-те) | ||
| Висота | |||
| - максимальна | 2379 м (Тарон) | ||
| Часовий пояс | UTC+10 | ||
| Губернатор | Джуліус Чень | ||
| Код ISO 3166-2 | PG-NIK | ||
| |||
| Провінція Нова Ірландія на мапі Папуа Нової Гвінеї | |||
| |||
| |||
Нова Ірландія (раніше Новий Мекленбург, нім. Neu-Mecklenburg) — крайня північно-східна провінція Папуа Нової Гвінеї. Адміністративний центр — місто Кавіенг (20 665 осіб — дані за 2013), розташоване в північній частині однойменного острова.
Найбільший острів провінції Нова Ірландія є частиною архіпелагу Бісмарка. Також до складу провінції входить кілька дрібніших островів: острови Сент-Маттайас (Муссала, Еміралі та 8 ін.), Новий Ганновер, Джаул, острови Табар (Табар, Тата, Сімбері, Мабу, Мару), острови Ліхір (Самбіет, Малі, Манурі, Масахет, Ліхір), острови Танга (Малендок, Боанг, Ліф, Тефа, Бітлік, Бітбок), острови Фені (Амбайтл, бабасу) та Анір. Сумарна площа провінції становить 9557 км²[2]. Площа територіальних вод (включаючи виняткову економічну зону) провінції становить близько 230 000 км².
На зорі Великої Французької Революції під час пошуків зниклої наукової експедиції корабель La Recherche, на борту якого перебував видатний французький ботанік Жак-Жюльєн Оту де Лабілльярдіер, проплив поблизу Нової Ірландії. У своєму щоденнику вчений фіксує наявність гаїв цінного тикового дерева (лат. tectona grandis), яке поширене в Індії та Таїланді в материковій Азії, а також на острові Ява (Індонезійський архіпелаг).
Протягом останніх 40000 років можна виділити як мінімум три виражені хвилі міграції населення на острів. Приблизно 3300 років тому на острові існувала відома культура Лапіта. Контакти з Китаєм та цивілізаціями Південно-Східної Азії мають, судячи з виявлених артефактів, дуже давню історію. Голландські дослідники першими з європейців виявили острови в році. Довгий час в Європі вважалося, що острів Нова Ірландія є частиною Нової Британії, однак підданий Її Величності Філіп Картерет виявив протоку між островами та назвав нинішню Нову Ірландію англ. Nova Hibernia. Протягом 1870-х та 1880-х років маркіз де Рейес, французький дворянин, марно намагався колонізувати острів, проголосив його колонією «Нова Франція» (фр. La Nouvelle France). Він організував чотири експедиції колоністів, які провалилися (всі люди померли), найвідоміша закінчилася смертю 123 поселенців. Місіонерська активність була відсутня на острові до початку німецької колонізації (1877), в ході якої він під назвою Новий Мекленбург був включений в конгломерат німецьких володінь у північній частині сьогоднішньої Папуа Нової Гвінеї.
Блекбедінг (англ. Blackbirding) — насильницьке переміщення молодих людей аборигенних національностей для роботи на плантаціях — був широко поширений у Новому Мекленбурзі починаючи з кінця XIX століття.
Австралія почала контролювати острів на початку I Світової війни (1914) та перейменувала його в Нову Ірландію. Згідно з постановою Ліги Націй від 1921 року, Нова Ірландія оголошувалася підмандатною територією Нової Гвінеї, керованої Австралією. Під час II Світової війни острів був окупований японськими збройними силами з січня 1941 по вересень 1945 року. Австралійська колоніальна адміністрація управляла територією аж до проголошення незалежності Папуа Нової Гвінеї в 1975 році.
За результатами перепису населення у 2000 році чисельність жителів становила 118 350 осіб, що відповідало 20-му місцю серед провінцій країни. Рівень урбанізації вкрай низький — більш 90 % населення проживало в маленьких сільських населених пунктах. Населення дуже молоде — медіанний вік становить 18,7 року. Близько 40 % населення становлять особи молодого віку (менш як 15 років), в той час як особи старших вікових груп (понад 65 років) — лише 3 %[3]. За переписом 2011 року населення провінції становило 194 067 осіб (19-те місце).
| 1980 | 1990 | 2000 | 2011 |
|---|---|---|---|
| 66 028 | ▲86 999 | ▲118 350 | ▲194 067 |
Наматанаї — друге за величиною місто острова (1630 осіб — 2013) після міста Кавіенг, розташоване в ⅔ протяжності острова від столиці. Міста з'єднує дорога Болумінскі-Хайвей, яка проходить по східному узбережжю. Населення провінції говорить 20-тьма мовами, кількість діалектів та субдіалектів оцінюється в 45. Всі мови належать до новоірландської мовної групи Західно—океанської гілки австронезійської мовної родини, за винятком єдиної ізольованої мови Куот.
Культура Нової Ірландії є сумішшю старих та нових елементів (типова для Океанії ситуація): традиційні культові практики (звичаї) широко поширені та повсюдно шановані, проте останнім часом структура суспільства зазнає значних змін під впливом активності місіонерів, урбанізації та сучасної глобальної культури.
Найвідомішою класичною культурою Нової Ірландії є культура Малаган — слово з мови налік, що позначає давню та шановану систему звичаїв та церемоній, яку практикують на більшій частині території острова. Слово «Малаган» також позначає вид мистецтва на острові, в якому померлі зображуються у вигляді різьблених дерев'яних масок. Маски Малаган мають символічне значення, поминання померлих здійснюється в спеціальній церемонії з їх допомогою: в маски, за повір'ями адептів, входять духи померлих членів племені. У колоніальні часи маски Малаган були предметом колекціонування для європейців, нині їх можна побачити в багатьох музеях Старого Світу.
Кожна провінція Папуа Нової Гвінеї розділена на один та більше районів, а кожний район на округи місцевого самоврядування (англ. Local Level Government (LLG) areas)[5][6].
| Район | Районний центр | Округ місцевого самоврядування |
|---|---|---|
| Кавіенг | Кавіенг | Кавіенгский міський |
| Лавонгайский сільський | ||
| Мюраткий сільський | ||
| Тіканасский сільський | ||
| Наматанаі | Наматанаі | Коноагільский сільський |
| Наматаісский сільський | ||
| Німамарский сільський | ||
| Сентрал Ніу Аїла | ||
| Танірский сільський |
- ↑ Перепис населення в Папуа Новій Гвінеї (2011) Geohive
- ↑ а б Перепис населення Папуа Нової Гвінеї — (2011) City Population. Архів оригіналу за 1 жовтня 2018. Процитовано 17 липня 2016.
- ↑ За результатами перепису населення (2000 рік).
- ↑ Перепис населення Папуа Нової Гвінеї (Png Nso). Архів оригіналу за 3 квітня 2019. Процитовано 17 липня 2016.
- ↑ National Statistical Office of Papua New Guinea. Архів оригіналу за 2 січня 2016. Процитовано 20 березня 2022.
- ↑ LLG Names List. WESTERN PROVINCE. Архів оригіналу за 29 вересня 2007. Процитовано 17 липня 2016.
