Норманська бригада (УНР)
| Норманська бригада | |
|---|---|
| Засновано | 1920 |
| Країна | .svg){kind=small} УНР |
| Вид | сухопутні війська |
| Тип | піхота |
| Чисельність | 5370[1] |
| Командування | |
| Командувач | Івер де Геммер Ґудме[1] |
Норманська бригада — військовий підрозділ із добровольців скандинавського походження, можливість формування якого у складі української армії розглядалося військово-політичним керівництвом УНР у липні-серпні 1920. Проєкт не був реалізований з огляду на великі фінансові витрати, яких він потребував, а також у зв'язку з сумнівами щодо його можливої бойової цінності[2].
В період липня-серпня 1920 року Дієва армія УНР з боями відступала на захід під тиском Червоної армії. Військо зазнало значних втрат, компенсувати які було важко в тому числі з тієї причини, що згідно з польсько-українською домовленістю, можливості для проведення мобілізації були для УНР дуже обмежені[3]. В цих умовах на початку серпня на ім'я Головного отамана С. Петлюри був надісланий лист від капітана Івера де Геммера Ґудме (Iver de Hemmer Gudme), командира Данського добровольчого допоміжного корпусу в Естонії, з пропозицією створення бригади з-поміж добровольців данської, шведської, норвезької, фінської національності тощо, які брали участь в збройній боротьбі за незалежність Естонії та Фінляндії, та переміщення її на українсько-більшовицький фронт[4]. Плани капітана Ѓудме щодо бригади були досить амбіційні: вона повинна була мати власний однострій і знаки розрізнення, власний суд, на вироки якого українське командування не мало б права апеляції, вояки мали отримувати на 20 % вищу платню, ніж вояки-українці, пораненим була передбачена пенсія, а родинам загиблих відшкодування, в бригаді навіть планувалось мати авіаційний загін з 4 літаками[5].
Головна управа постачання за дорученням Міністерства Військових Справ УНР опрацювало кошторис з урахуванням видатків на формування бригади та її річного утримання, та передало його 12 серпня 1920 в канцелярію міністерства. Загальна сума складала 10 000 данських корон, 329 193 франки[к 1], 29 985 000 польських марок і 4 231 204 700 українських гривень, що було досить багато — тільки суми в гривнях вистачило б на річне утримання 150 тисяч українських козаків. Таких коштів в розпорядженні військової влади УНР не було. Нищівній критиці піддав проєкт створення бригади начальник Головної Управи Генерального Штабу УНР генерал Сергій Дядюша, який вважав, що було б доцільніше витрачати наявні кошти на створення підрозділів з українців[7].
Планувалось мати власний однострій сіро-зеленого кольору, якій складався із мундира з чотирма кишенями і відкладним коміром, штанів, пілотки й чобіт. Манжет мундира у піхотинців був прямій, у кавалеристів скошений і загострений, в офіцерів на манжеті був фігурний клапан з ґудзиками. Краї коміра, бортів мундира, манжетів, погонів і пілотки повинні були мати кольорові обшивки, колір яких вказував на рід війська чи служби, або на офіцерське звання. Кольори були такі: піхота, кавалерія, артилерія, інженерні підрозділи — срібний, санітарний підрозділ — червоний, військова поліція[к 2] — жовтий, обоз — блакитний, молодші офіцери (підпоручник, корнет, поручник, капітан, ротмістр) — срібний, старші офіцери (майор, полковник) — золотий. Роди військ чи служби також позначались емблемами на комірі: штабні офіцери — меч та вінок, підофіцери й рядові при штабах — літера N на дубовому листі, піхота — схрещені гвинтівки, кавалерія — схрещені шаблі на вертикально розташовані піки з прапорцем, кулеметники — схрещені кулемети, артилерія — схрещені гарматні стволи, інженерні підрозділи — схрещені лопата, сокира та колесо, польова поліція — фасція і листя, обози — колесо з крилом, ветеринарна служба — схрещені молот, кліщі та підкова, санітарна служба — червоний хрест, лікарі — дві змії навколо чаші (келих Гігеї), оркестр[к 3] — ліра. Також солдати мали б носити[к 4] номера батальйонів (римські цифри), рот, батарей та ескадронів (арабські цифри). На головних уборах мали бути золоті тризуби на срібному тлі й зелені розетки трохи нижче[8].
Знаки розрізнення рангів передбачались такі: підкапрали — срібний шеврон кутом догори на рукаві, капрали — подвійний такій же шеврон, сержанти — золотий шеврон, фельдфебелі — подвійний золотий шеврон, підпрапорщики — подвійний золотий шеврон та п'ятипроменева зірка. Знаки розрізнення офіцерів передбачалось розміщувати на погонах: юнкер — поздовжня золота стрічка, підпоручник — золота п'ятипроменева зірка, поручник — дві зірки, капітан — три зірки (у всіх перелічених погони отримували б обшивку срібним галуном), майор — золота п'ятипроменева зірка, але погон обшитий золотим галуном, полковник — дві зірки й золотий галун. Для військових урядовців передбачались чотирипроменеві зірки[9].
В бригаді передбачалось мати чотири батальйони піхоти, кожний у складі трьох рот піхоти та одної кулеметної, чотири ескадрони кавалерії, три батареї польової артилерії (по чотири гармати в кожний), одну півбатарею кінної артилерії (дві гармати), одну півбатарею гаубиць (дві гармати), підрозділ панцерних автомобілів (чотири панцерники), авіаційний підрозділ (три літаки-розвідники й один резервний). Також мали бути інженерна рота, санітарний, ветеринарний і господарчий підрозділи, амуніційна колона, обози й шпиталь. Загальна чисельність загону повинна була нараховувати 5370 осіб та зосібна шість сестер-жалібниць у санітарному підрозділу. Озброєння бригади мало складатись зі 303 револьверів, 4603 карабінів, 24 важких кулеметів, 56 легких кулеметів, 124 ручних кулеметів, 20 гармат, 4 панцерників і 4 літаків[1].
| Пк. | Мр. | Кп. | Пч. | Ппч. | Юн. | Ппщ. | Фф. | Сж. | Кр. | Пкр. | Рд. | Усього | |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Штаб бригади | 1 | 4 | 4 | 10 | 10 | — | 7 | 2 | 3 | 10 | 14 | 125 | 190 |
| Господарчий підрозділ | — | — | 1 | 1 | — | — | — | 4 | 5 | 9 | 11 | 116 | 147 |
| Батальйон піхоти (4) | — | 1 | 4 | 5 | 6 | 4 | — | 8 | 14 | 4 | 41 | 605 | 692 |
| Штаб батальйону (4) | — | 1 | 1 | 2 | — | — | 2 | 1 | 6 | 1 | 35 | 49 | |
| Рота піхоти (12) | — | — | 1 | 1 | 1 | 1 | — | 2 | 3 | 11 | 11 | 166 | 197 |
| Кулеметна рота (4) | — | — | 1 | 1 | 1 | 1 | — | 1 | 3 | 5 | 7 | 68 | 88 |
| 1-й ескадрон кавалерії | — | 1 | 3 | 2 | 2 | — | 1 | 4 | 9 | 9 | 119 | 150 | |
| Інші ескадрони кавалерії (2-й, 3-й, 4-й) | — | — | 1 | 3 | 2 | 2 | — | 1 | 4 | 9 | 9 | 118 | 149 |
| Батарея польової артилерії (3) | — | — | 1 | 2 | 1 | — | — | 3 | 5 | 8 | 14 | 118 | 152 |
| Півбатарея гаубиць | — | — | 1 | 1 | 1 | — | — | 1 | 4 | 6 | 8 | 94 | 116 |
| Півбатарея кінної артилерії | — | — | 1 | 1 | — | — | 2 | 1 | 10 | 59 | 74 | ||
| Інженерна рота | — | — | 1 | 1 | 1 | 1 | — | 3 | 5 | 9 | 11 | 173 | 205 |
| Авіаційний підрозділ | 6 офіцерів (3 пілотів і 3 спостерігачів) | 2 | 5 | 6 | 2 | 24 | 45 | ||||||
| Підрозділ панцерників | — | — | 1 | 1 | 2 | — | — | 1 | 6 | 15 | 13 | 44 | 83 |
| Санітарний підрозділ і шпиталь | — | 1 | 1 | 7 | 5 | — | 3 | 3 | 6 | 21 | 22 | 168 | 237 |
| Ветеринарний підрозділ | — | — | — | — | 3 | — | — | — | — | 3 | 3 | 12 | 21 |
| Амуніційна колона | — | — | 1 | 1 | — | — | 1 | 1 | 6 | 6 | 12 | 189 | 217 |
| Обози | — | — | 1 | 1 | — | — | 1 | 1 | 3 | 6 | 9 | 191 | 213 |
| Усього у бригаді | 1 | 10 | 33 | 62 | 58 | 25 | 12 | 63 | 132 | 168 | 357 | 4442 | 5369[к 6] |
- Коментарі
- ↑ Ймовірно швейцарських[6].
- ↑ У проєкті штатів бригади військова поліція відсутня.
- ↑ У проєкті штатів бригади оркестр відсутній.
- ↑ Ймовірно на погонах.
- ↑ Назви військових рангів у документі дано російською мовою.
- ↑ Калькуляція даних у таблиці виявила розходження загальної чисельності з наведеною Мацеем Кротофілем на одну людину, повинно бути 5370.
- Примітки та джерела
- ↑ а б в Кротофіль, 2007, с. 41.
- ↑ Кротофіль, 2007, с. 38, 46—47.
- ↑ Кротофіль, 2007, с. 38.
- ↑ Кротофіль, 2007, с. 39—41.
- ↑ Кротофіль, 2007, с. 41, 45.
- ↑ Кротофіль, 2007, с. 48.
- ↑ Кротофіль, 2007, с. 46—47.
- ↑ Кротофіль, 2007, с. 41, 43—45.
- ↑ Кротофіль, 2007, с. 43—44.
- ↑ Кротофіль, 2007, с. 40.
- Мацей Кротофіль. Проєкт формування Норманської бригади в армії УНР / переклад з польської Андрія Руккаса // Військово-історичний альманах. — К., 2007. — № 1(14) (8 серпня). — С. 38—48.