Перейти до вмісту

Нью-Йоркський метрополітен

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Нью-Йоркський метрополітен
Опис
КраїнаСША США
МістоНью-Йорк
Дата відкриття27 жовтня 1904 року
Вартість проїзду2.75 $
Щоденний пасажиропотік5,22 млн у будні дні, 2,3-3 млн у вихідні
Річний пасажиропотік1623 млн (2008)[1]
Сайтmta.info/nyct Редагувати інформацію у Вікіданих
ОператорNew York City Transit Authorityd Редагувати інформацію у Вікіданих
Маршрутна мережа
Кількість ліній36 (28 маршрутів)
Кількість станцій472
Довжина мережі1355 км (використовуються 1056)
Ширина коліїєвропейська колія Редагувати інформацію у Вікіданих
Схема маршрутів

CMNS: Нью-Йоркський метрополітен у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Нью-Йоркський метрополітен — найбільший у світі метрополітен за протяжністю ліній. Містить 472 станції, 383 кілометрів маршрутів і 1056 кілометрів безпосередньо залізниці. Метрополітен працює цілодобово, хоча й не всі лінії завжди відкриті[2].

Лінії та станції

[ред. | ред. код]

Станції розташовані в районах Мангеттену, Брукліну, Квінзу та Бронксу. Приблизно 40 % залізниць надземні, а 60 % — підземні. Щодня здійснюється близько 5 076 000 поїздок метрополітеном.[3]

Станція South Ferry
Всередині вагона метро
Потяг маршруту N на найбільшій кінцевій станції, Coney Island

У метрополітені Нью-Йорка поняття «лінія» і «маршрут» принципово різні, тому що маршрути багато разів змінювалися з відкриттям нових сполучних ділянок між лініями. Таким чином, лінія позначає ділянку шляхів (віднесення шляхів до тих або інших ліній в багатьох випадках склалося історично), а маршрут — напрямок руху поїздів (від однієї кінцевої станції до іншої). Маршрути позначаються числами і буквами, лінії мають власні імена.

Наприклад, маршрут D проходить через такі лінії: Concourse Line (Бронкс), Eighth Avenue Line, Sixth Avenue Line, Chrystie Street Connection (Мангеттен), Fourth Avenue Line, West End Line (Бруклін).

У систему входять 28 маршрутів (включаючи три човники), причому на схемах кожен з маршрутів позначається тим же кольором, що й та лінія на Манхеттені, через яку він проходить. Для маршруту G, що не проходить через Манхеттен введено особливий колір, а всі човникові маршрути позначають чорним (і однією і тією ж буквою S).

Маршрут вказують на потягах чорним або білим кольором на тлі, що відповідає кольору лінії.

Список маршрутів

[ред. | ред. код]

Історія

[ред. | ред. код]

Перша надземна лінія міського транспорту з'явилася в Нью-Йорку приблизно в 1870 році, однак не збереглася дотепер. Найдавніша зі збережених у складі нинішнього метрополітену секцій надземних залізниць відкрилася в 1885 році. Ще раніше, в 1863-му, відкрилась також діюча і понині ділянка, що відносилася в той час до залізниці.

До моменту відкриття перших підземних ділянок в 1904 році залізниці в місті належали двом великим приватним компаніям — BRT (Brooklyn Rapid Transit Company, пізніше Brooklyn-Manhattan Transit Corporation, BMT) і IRT (Interborough Rapid Transit Company — міжрайонний швидкісний транспорт). Міська влада брала активну участь в розвитку транспортної системи, більшість ліній були побудовані містом і здавалися компаніям в оренду.

  • Перша лінія як такої підземки була запущена в експлуатацію 27 жовтня 1904 року. Станція «City Hall» прийняла пасажирів вперше (сьогодні вона закрита для пасажирів і використовується тільки для розвороту поїздів маршруту № 6, у яких кінцева зупинка на станції «Brooklyn Bridge»). На церемонії відкриття метрополітену тодішній мер міста Джордж Макклелан вів поїзд власними руками. Керувалася нова підземка компанією «Interborough Rapid Transit».
  • До 1908 лінія IRT вже складалася з двох маршрутів, які доходили до Бронкса (на півночі міста) і до Брукліна (на півдні).
  • В 1932 міська влада створила незалежну компанію Independent Subway System (IND).
  • В 1940 році місто купило обидві приватні компанії. Лінії, що належали трьом різним компаніям, об'єдналися. У церемонії об'єднання 1 червня 1940 була знаменною участь мера Фіорелло Ла Ґуардія. Йому випала історична можливість стати другим мером, а також честь керувати складом під час церемонії. Але мер обмежився лише тим, що постав перед фотокамерою в кабіні машиніста, після чого передав пульт управління машиністу-професіоналу.
  • Значна частина надземних ліній була закрита відразу ж або найближчим часом. Інтеграція між відокремленими раніше системами відбувалася повільно.
  • Побудовані декілька сполучних ліній між мережами IND і BMT (разом вони складають «дивізіон B»), однак пов'язати ці мережі з мережею IRT неможливо, тому що в ній використовувалися занадто вузькі тунелі, і ця мережа зараз носить назву «дивізіон A».

6 травня 2020 року метрополітен Нью-Йорка було закрито вперше за 115 років, це було пов'язано з дезінфекцією під час пандемії коронавірусу[4].

Розподіл рухомого складу після об'єднання

[ред. | ред. код]

Компанії BMT і IND використовували рухомий склад однакових конфігурацій, тому їх лінії були легко об'єднані в єдину розгалужену систему.

  • IRT використовувала більш вузькі вагони, і їх стандарт платформи відповідно відрізнявся від компаній BMT і IND. З цієї причини колишні маршрути IRT (позначені сьогодні номерами з 1 по 9) ніде не поєднані коліями з маршрутами BMT і IND (позначеними літерами).
  • Одна ділянка керувалася спільно IRT і BMT. Це станція так званої Флашінгської лінії (нині маршрут № 7) Queensboro Plaza.
  • На сьогоднішній день назви IRT, BMT і IND ще часом можна почути, навіть від кондуктора, що оголошує зупинки. Але реального значення ці назви вже не мають, крім ностальгічного відчуття для старожилів Нью-Йорку та історичної довідки — для туристів.

Подальший розвиток метрополітену

[ред. | ред. код]

З часом розвитку підземки, багато надземних ліній виявилися непотрібними і були закриті, а естакади, по яких вони проходили знесені. Деякі надземні ділянки — переважно в Брукліні і Бронксі — були об'єднані з підземкою і все ж увійшли до складу сучасного метрополітену.

Нью-Йоркське Міське Транспортне Управління

[ред. | ред. код]

(англ. New York City Transit Authority) було сформоване у 1953 році, в результаті того, що політичний тиск посприяв скасуванню прямого муніципального контролю над метрополітеном. Пізніше Нью-Йоркське Міське Транспортне Управління стало дочірньою компанією в складі Metropolitan Transportation Authority, що містить також приміське автобусне і залізничне сполучення в регіоні.

  • Незабаром після свого створення, Транспортне Управління купило у Лонг-Айлендскої залізниці ділянку колій, що підводять до Рокавейського півострову. За три роки ділянку було переобладнано для експлуатації у складі метрополітену, а також з'єднано з лініями метро і в 1956 році на півострів Рокавей прибув перший потяг метро. Сьогодні це маршрут А.

Оплата проїзду

[ред. | ред. код]
Жетон середини XX сторіччя

Раніше користувачі метрополітену могли оплачувати проїзд за допомогою жетонів, але 2003 року їх використання припинилося. Зараз можна оплатити проїзд однією з наступних карток: Використання МетроКарт (англ. MetroCards) почалося 1994 року. Купити їх можна в кіосках станцій чи торгових автоматах, які знаходяться на станціях.

Карти SmartLink також можуть використовуватися для оплати проїзду і в майбутньому замінять МетроКарти.

Вартість проїзду складає $2.75

Безпека

[ред. | ред. код]

Поліція має право перевіряти вантаж випадкових пасажирів, щоб упевнитись, що вони не перевозять зброї.

Фотографування

[ред. | ред. код]

В метрополітені дозволено фотографувати, але тільки камерами без штативів і спалахів.

Самогубства

[ред. | ред. код]

Частину смертей у Нью-Йорку, пов'язаних із метрополітеном, складають самогубства у вигляді стрибка перед поїздом, що прибуває на станцію. Точна кількість самогубств не відома достеменно через випадки, коли за браком свідків неможливо встановити, чи був випадок самогубством.

У період з 1990 по 2003 роки було зареєстровано 343 самогубства в метрополітені, що склало 4,6 % від загальної кількості суїцидів (7 394). Протягом 13-річного періоду кількість подібних самогубств зросла на 30 %, незважаючи на зниження рівня самогубств у цілому[5].

Деякі заплановані станції метрополітену, можливо, будуть відрізнятися наявністю автоматичних дверей на платформах. Це включає продовження 7-ї лінії[en][6] і Лінію Другої авеню[7]. Хоча ці двері призначені для покращення повітряного потоку на станціях, вони також не дають людям стрибати чи падати на колії[8].

Мапа

[ред. | ред. код]
Мапа
Станції нью-йоркського метрополітену


Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Facts and Figures[Архівовано 22 квітня 2012 у Wayback Machine.](англ.)
  2. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2004. Процитовано 17 березня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ MTA Subway Fast Facts. Архів оригіналу за 9 жовтня 2007. Процитовано 17 березня 2010.
  4. ↑ У Нью-Йорку вперше за 115 років навмисно закрили метро. РБК-Украина (рос.). Процитовано 6 травня 2020.
  5. ↑ Epidemiology of suicide in the New York City subway system(англ.)
  6. ↑ MTA Plans To Install Platform Doors On 7 Line Extension [Архівовано 25 березня 2008 у Wayback Machine.], NY1, 8 September 2007(англ.)
  7. ↑ Glass walls, sliding doors on 2nd Ave. subway? [Архівовано 2012-06-29 у Archive.is], WABC-TV, April 5, 2007(англ.)
  8. ↑ [1]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нью-Йоркський_метрополітен&oldid=43292895