Перейти до вмісту

Опарін Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Опарін Олександр Іванович
Народився18 лютого (2 березня) 1894(1894-03-02)
Углич
Помер21 квітня 1980(1980-04-21) (86 років)
Москва
ПохованняНоводівочий цвинтар (Санкт-Петербург) Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаСРСР СРСР
Національністьросіянин
Діяльністьбіолог, біохімік, хімік Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materМДУ
Галузьбіохімія
ЗакладМДУ, Інститут біохімії АН СРСР
Вчене званняакадемік АН СРСР[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий ступіньДоктор біологічних наук (1934)
Аспіранти, докторантиБокучава Міхеїл Леоновичd
Boris Vardapetyand Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоРосійська академія наук[1]
Російська академія наук[2][1][3]
Леопольдина
Академія наук НДР
International Society for the Study of the Origin of Lifed[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомий завдяки:теорію виникнення життя на Землі
Нагороди
CMNS: Опарін Олександр Іванович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Опарін.

Олександр Іванович Опарін (нар. 18 лютого (2 березня) 1894(18940302) — пом. 21 квітня 1980) — радянський біолог та біохімік, який створив теорію виникнення життя на Землі з абіотичних компонентів; академік АН СРСР (1946; член-кореспондент з 1939), Герой Соціалістичної Праці (1969).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 18 лютого (2 березня) 1894 року в місті Угличі. Навчався в другій Московській гімназії[ru].

У 1917 р. закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету МДУ. У 1925 р. почав викладати у МДУ курс лекцій. Доктор біологічних наук (1934).

З початку 1935 р. починає свою роботу Інститут біохімії АН СРСР, заснований Опаріним спільно з О. Н. Бахом. З самого заснування інституту Опарін керував Лабораторією ензимології, яка в майбутньому перетворилася на Лабораторію еволюційної біохімії та субклітинних структур. До 1946 р. він був заступником директора, після смерті О. Н. Баха — директором цього інституту.

3 травня 1924 р. на зборах Російського ботанічного товариства виступив з доповіддю «Про виникнення життя», в якій запропонував теорію виникнення життя з бульйону органічних речовин. У середині XX століття були експериментально отримані складні органічні речовини під час пропускання електричних зарядів через суміш газів і парів, яка гіпотетично збігається зі складом атмосфери древньої Землі. Як протоклітини, Опарін розглядав коацервати — органічні структури, оточені жировими мембранами.

У 1942—1960 роках О. І. Опарін завідував кафедрою біохімії рослин МДУ, де читав курси лекцій із загальної біохімії, технічної біохімії, спецкурси з ензимології і з проблеми походження життя.

Після смерті у 1951 році С. І. Вавилова О. І. Опарін став 2-м головою правління Всесоюзного просвітницького товариства «Знання». Залишався на цьому посту по 1956 рік, коли головою «Знання» був обраний М. Б. Мітін.

Помер 21 квітня 1980 р. Похований на Новодівичому кладовищі у Москві.

Опарін і лисенківщина

[ред. | ред. код]

У період лисенківщини Опарін підтримав Лисенка, за власними словами, побоюючись можливих репресій[5], проте, за твердженням В. Я. Александрова

Опарін на самому кінці 1955 року продовжував старанно відстоювати лженауку не тільки Лисенка, а й Лепешинської, попри те, що до цього часу було вже опубліковано немало статей, що викривають їхні дані, і попри те, що не було вже підстави боятися репресій за відстоювання істин цієї науки.

— В. Я. Александров. Важкі роки радянської біології.

Його досліди щодо самозародження стали аргументом прихильників мічурінської біології.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Основні праці з біохімічних основх переробки рослинної сировини, дії ферментів в рослинах, проблеми виникнення життя на Землі. Вчений був основоположником технічної біохімії в СРСР.

Основні роботи по біохімії виноробства стосуються ролі біохімії в технології виноградних вин, окислювальних процесів при приготуванні і старінні вина, перетворенні азотистих речовин шампанського, біохімічних процесів, що протікають в шампанському в період післятиражної витримки та інше. Автор понад 500 наукових праць. Серед них:

  • О превращении азотистых веществ шампанского. — Биохимия, 1945, т. 10, вып. 4 (у співавторстві);
  • Влияние автолизатов на ход послетиражной выдержки шампанского. — Виноделие и виноградарство СССР, 1946, № 6 (у співавторстві);
  • Природа и механизм действия дрожжевой инвертазы. — М., 1955;
  • Жизнь, ее природа, происхождение и развитие. — 2-е изд. — М., 1968.

У 1970 року було організовано Міжнародне наукове товариство з вивчення виникнення життя (International Society for the Study of the Origin of Life), першим президентом, а потім почесним президентом якого був обраний Опарін. Був почесним членом АН Болгарії, НДР, Куби, Іспанії та Італії, членом Німецької академії натуралістів «Леопольдіна» (НДР)[6].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Бровина А. А., Рощевский М. П., Рощевская Л. П. Исследования физиологии растений д.б.н. А.Л. Курсанова в Коми АССР в годы Великой Отечественной войны, Studies on plant physiology conducted by A. L. Kursanov, Doctor of Biological Sciences, in the Komi ASSR during the Great Patriotic War // Историко-биологические исследования — 2020. — Т. 12, вып. 2. — С. 44–66. — ISSN 2076-8176; 2500-1221 — doi:10.24411/2076-8176-2020-12003
  2. ↑ Рожнов В. В., Св. В. Найденко История биологической науки в истории академического здания на Ленинском проспекте в Москве, The history of biological science in the history of the academic building on Leninsky Prospekt in Moscow // Историко-биологические исследования — 2021. — Т. 13, вып. 1. — С. 7–23. — ISSN 2076-8176; 2500-1221 — doi:10.24411/2076-8176-2021-11001
  3. ↑ Кузовкин Г. В., Мартин Б. «К счастью для меня, я начал свое образование в 1944 году и поэтому мог изучать классическую генетику», “Fortunately for me, I started studying in 1944 and could therefore study classical genetics” // Историко-биологические исследования — 2019. — Т. 11, вып. 2. — С. 76–95. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
  4. ↑ «Я был рад и ошеломлён находкой сокровищницы материалов по российской генетике», “I Was Delighted and Aghast at the Treasure Trove of Materials on Russian Genetics” // Историко-биологические исследования — 2018. — Vol. 10, Iss. 1. — P. 52–80. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
  5. ↑ Олександр Іванович Опарін. Архів оригіналу за 4 червня 2008. Процитовано 10 лютого 2012.
  6. ↑ Энциклопедия виноградарства / гл. ред. А. И. Тимуш. — Кишинев : Гл. ред. Молдавской Советской Энциклопедии, 1986. — С.  .(рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Опарін_Олександр_Іванович