П'єр де Корнеян
| П'єр де Корнеян | |
|---|---|
| фр. Pierre de Corneillan | |
 | |
| Народився | 13 століття[2] Ла-Бом-Корніян[3] |
| Помер | 24 серпня 1355[1] Родос, Османська імперія[4] |
| Поховання | Родос |
| Країна |  Франція |
| Діяльність | чернець-вояк, політик, католицький чернець, військовослужбовець |
| Знання мов | французька |
| Посада | Grand Commander of the Order of the Hospitallers of Saint John of Jerusalemd[5], grand prior of Saint-Gillesd і Великий Магістр Ордену Святого Івана в Єрусалиміd |
| Конфесія | католицтво |
П'єр де Корнеян (фр. Pierre de Corneillan; д/н — 24 серпня 1355) — 27-й великий магістр ордену госпітальєрів у 1353—1355 роках.
Походив з арманьякського шляхетського роду де Корнеян. Третій син Арно де Корнейяна та Анни де Тарта. Більшу частину життя діяв в пріорстві Прованс, де затоваришував з Д'єдонне де Гозоном, майбутнім великим магістром. 1347 року призначений великим прецептором. 1349 року стає командором Пексіори. 1353 року отримує важливу посаду пріора Сен-Жиль, невдовзі за цим до пріорства Сен-Жиль увійшло пріорство Прованс.
У грудні 1353 року обирається великим магістром. Багато сил доклав для зміцнення оборони Смірни від нападів військ бейліків Айдин і Ментеше. При цьому вимушен був приймати заходи на скаргу венеційського посла Паоло Морозіні, що висловив претензії сенату стосовно надання лицарями допомоги та притулку всіляким піратам, що розбійничали у водах Крита і Архіпелагу.
У 1354 році Османський бейлік захопив візантійське місто Галліполі. З огляду на це папа римський Інокентій VI в жовтні 1355 року відрядив Хуана Фернандеса де Ередіа з листом, де звинуватив великого магістра госпітальєрів у бездіяльності та пропонував перемістити резиденцію ордену з Родосу ближче і вигнати турок з Малої Азії. Погрожуючи у випадку відмови конфіскувати майно ордену.
Корнеян відреагував ухильно, пропонуючи винести цю пропозицію для обговорення і прийняття рішення Генерального капітулу, який повинен був відбутися у Німі або Монпельє, але смерть великого магістра 1355 року завадила цьому. Його наступником став Роже де Пен.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k9647504x/f331.item
- ↑ https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k9647504x/f328.item
- ↑ https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k9647504x/f335.item
- ↑ https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k9647504x/f332.item
- Bertrand Galimard Flavigny, Histoire de l'ordre de Malte, Paris, Perrin, 2006
