Перейти до вмісту

Зелений Гай (Чортківський район)

Координати: 48°40′43″ пн. ш. 25°39′32″ сх. д. / 48.67861° пн. ш. 25.65889° сх. д. / 48.67861; 25.65889
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Пам'ятник Тарасові Шевченку (Зелений Гай))
село Зелений Гай
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Чортківський район
Тер. громада Заліщицька міська громада
Код КАТОТТГ UA61060170150055720
Облікова картка Зелений Гай 
Основні дані
Засноване 1578
Населення 592
Територія 16.080 км²
Густота населення 36.82 осіб/км²
Поштовий індекс 48675
Телефонний код +380 3554
Географічні дані
Географічні координати 48°40′43″ пн. ш. 25°39′32″ сх. д. / 48.67861° пн. ш. 25.65889° сх. д. / 48.67861; 25.65889
Водойми Дністер
Відстань до
районного центру
7 км
Найближча залізнична станція Дзвиняч-Жежава
Відстань до
залізничної станції
5 км
Місцева влада
Адреса ради 48600, Тернопільська обл., Чортківський р-н., м. Заліщики, вул. С. Бандери, 40
Карта
Зелений Гай. Карта розташування: Україна
Зелений Гай
Зелений Гай
Зелений Гай. Карта розташування: Тернопільська область
Зелений Гай
Зелений Гай
Мапа
Мапа

CMNS: Зелений Гай у Вікісховищі

Церкви святої Параскеви
Церква святого Димитрія.
Капличка
Символічна могила Борцям за волю України

Зеле́ний Гай — село в Україні, у Заліщицькій міській громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Дністер, на півдні району. До 1950 — Жежава. До 2020 року адміністративний центр Зеленогайської сільської ради, якій було підпорядковане село Печорна.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Заліщицької міської громади.[1]

У зв'язку з переселенням жителів до Зеленого Гаю хутір Берег виключений із облікових даних.

Населення — 595 осіб (2003).

Історія

[ред. | ред. код]

Археологічні дослідження

[ред. | ред. код]

Поблизу Зеленого Гаю виявлені археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської, комарівсько-тшинецької культур, ранньої залізної доби, культури Гава-Голігради, західно-подільської групи скіфського часу, липицької, празької та давньоруської культур.

Поселення липицької культури І – ІІ століть нашої ери в центрі села, на південному схилі плато лівого берега Дністра, на віддалі 1,5 кілометра від ріки. Досліджувалося в 1966 році В.Д.Бараном. Виявлено два житла та яму, знайдено ліпну та гончарну кераміку, уламок жорнового каменя, пряслиця. Давньослов’янське поселення розміщене в центрі села, на південному пологому березі високого плато (лівий берег ріки Дністер) на віддалі 1,5 кілометрів від ріки. Дослідження провів В.Д.Баран у 1966 – 1967 роках. Давньоруський курганний могильник у лісі, неподалік від підплитового могильника, що на березі Дністра. Складався із 45 курганів. Відкрив в 1909 році К.Гадачек, розкопав 4 кургани. В 1931 році Т.Сулімірський розкопав ще два кургани[2].

Виявлене поселення Празько-Корчакської археологічної культури датуться 5 століттям[3] і вважається одним із перших слов'янських поселень на Тернопільщині[4].

Період Речі Посполитої

[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка — 1578[5]. Є припущення, що на землях Зеленого Гаю існували поселення Пожарниця та Соколів, які 1241 знищили монголо-татари.

Населений пункт заснований на землях села Блашківці (відоме від 1414), яке припинило існування у II половині 18 століття.

Згадується село Блашківці (Blaszkowcze) 11 травня 1469 року в книгах галицького суду [6]. В реєстрі від 1530 р. (c. 165)[7] стосовно с. Блашківці (Blaskovcze), яке належало Червоногородському повіту Подільської землі, вказано: "fuger. ad Valachiam - Dni cap."[itanei] (перейшло від Волощини (Молдавії)). - Згідно карти Г.-Л. де Боплана (серед. 17 ст.), це село (Blakowce) розташовувалось над самим Дністром, нижче уступу його каньйону. Жежава (в Боплана - Gegewa) позначена вже вище крутого берега долини Дністра, на його сучасному місці. Таким чином, Блашківці і Жежева були окремими, поряд розташованими селами. Жежева на карті фон Міга (80-ті рр. 18 ст.) передана двома назвами: Zezeba i Zezaba (на північному і південному листах відповідно). На карті 2-го австрійського знімання (кін. 50-х рр. 19 ст.) вже значиться подібна до сучасної назва - Zezawa. Від Жежеви на захід до Дністра йде давній шлях (тепер - звичайна польова дорога), який вів до поромної переправи через Дністер до с. Городниця. Ця переправа функціонувала більше трьох століть, хоч конкретне її місцерозташування змінювалось. Біля переправи, з боку Жежави, в 19 ст. існував хутір Береговий.

Старенька церква Святої Параскеви (1784 р.) припливла Дністром під час повені [8]

Міжвоєнний період

[ред. | ред. код]

Діяли товариства «Просвіта», «Січ», «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», кооператива.

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

Пам'ятки природи

[ред. | ред. код]

На території населеного пункту є пам'ятка природи Жежавський державний ботанічний заказник і пам'ятки природи й археології печери Татарка та Лисяча Нора.

Пам'ятники

[ред. | ред. код]

Пам'ятники:

  • священикові І. Підгороцькому
  • оборонцеві села від вогню св. Флоріяну (1819; підлягає реставрації)
  • полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям (1967)
  • Т. Шевченку (скульптор обох — С. Бродовий).

Встановлено пам'ятні хрести:

  • про заснування цвинтаря (кінець 18 ст.)
  • на честь скасування панщини (друга половина 19 століття; реконструйовано 1976)
  • заснування Братства тверезості (кінець 19 ст.)
  • 2 придорожних хрести (20 століття)

Насипана символічна могила Борцям за волю України (1993).

Пам'ятник Т. Шевченку

щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва у селі Зеленому Гаю Тернопільської области України.

Встановлений 1990 р. Скульптор — С. Бродовий.

Скульптура — бетон. Скульптура — 1,5 м.[9][10]

Соціальна сфера

[ред. | ред. код]

Діють загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Народилися

[ред. | ред. код]
  • художник, скульптор С. Бродовий
  • Еміль Коритко[11]- фольклорист, один з перших досліджувачів етнографії словенського народу
  • музикознавець М. Мамалига
  • інженери-винахідники:
    • М. Монастирський
    • Я. Стасюк
  • заслужений працівник охорони здоров'я України Г. Олійник
  • Самчук Віра Григорівна (нар. 1947) — українська акторка.
  • інженер О. Росткович
  • правник, громадський діяч С. Росткович
  • релігійний діяч О. В. Руденський
  • доктор Т. Руденський
  • літератор М. Хом'як-Черничук
  • художник, громадський діяч у Канаді В. Човган
  • художник-різьбяр по дереву В. Шевчук.
  • Тернопільський Микола Васильович (1998—2022) — старший солдат Національної гвардії України, учасник російсько-української війни.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 22 жовтня 2021.
  2. admin. Археологія та стародавня історія Заліщицького району | Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині (укр.). Процитовано 22 березня 2021.
  3. Баран В. Д. Пражская культура Поднестровья (по материалам поселений у с. Рашков) / В. Д. Баран. – Киев: Наук. думка, 1988. - с.56-57
  4. Олег Гаврилюк. Тернопільщина у період раннього середньовіччя (V–X ст.) // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 37. — ISBN 978-966-457-228-3.
  5. Сіреджук П. Першовитоки. — К., 1994
  6. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.329, №3428 (лат.)
  7. Jabłonowski, Aleksander (1 січня 1889). Ziemie ruskie. Wołyń i Podole. Warszawa. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 9 березня 2016.
  8. Водні стихії на Тернопільщині - Газета Свобода. svoboda.te.ua. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  9. У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 50. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
  10. Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 18 жовтня 2005 р. № 112.
  11. Ігор Мельник. Еміль Коритко — словенський етнограф із Галичини // Збруч, 06.09.2013. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 7 вересня 2013.

Література

[ред. | ред. код]