Патріотичний народний рух
 | |
| Країна |  Фінляндія |
| Голова партії | Вигторі Косола |
| Дата заснування | 5 травня 1932 |
| Дата розпуску | 23 вересня 1944 |
| Штаб-квартира | Лапуа, Фінляндія |
| Ідеологія | фінський націоналізм, праві погляди, антикомунізм, антисовєтизм, феноманія |
Патріотичний народний рух (фін. Isänmaallinen kansanliike IKL) — фінська права партія (1932 — 1944). Продовжувала традицію правого Руху Лапуа. Займала позиції фінського націоналізму, антикомунізму і антисовєтизму, відстоювала ідеї корпоративізму і створення Великої Фінляндії. Мала воєнізовані формування, була пов'язана з рухом профспілок і підприємництвом, мала представництво в Едускунті. Заборонена на вимогу СССР після виходу Фінляндії з Другої світової війни.
27 лютого 1932 праві бойовики Лапуаського руху атакували мітинг соціал-демократів в Мянтсяля. Локальний інцидент швидко набув рисзагальнонаціонального заколоту на чолі з Вігторі Косолою і генералом Валленіусом.
Праві вимагали відставки кабінету Юго Суніли і встановлення авторитарного режиму. Протягом тижня заколот був придушений урядовими силами. Вирішальне значення мав виступ президента Свінгувуда [1]. Понад п'ятдесят ватажків на чолі з Косолою і Валленіусом були заарештовані, а діяльність Руху Лапуа —заборонена [2].
Праві активісти змушені були шукати іншу легальну форму політичної організації. Було прийняте рішення створити політичну партію, яка займеться не тільки акціями прямої дії (як Рух Лапуа), але буде дотримуватися законодавства і брати участь у виборах. Такою партією став Патріотичний народний рух (IKL), заснований 5 червня 1932 [3][4].
Керівництво та актив партії рекрутувалися в основному з Руху Лапуа. Першим головою "IKL" був обраний визнаний лідер фінських правих сил Вігторі Косола, що на той момент знаходився у в'язниці. До керівництва також увійшли економіст Вільго Анна, історик і дипломат Герман Гуммерус, журналіст і письменник Ерккі Ряйккенен, колишній командувач повітряних сил Фінляндії Арне Сомерсало, юрист Бруно Сальміала, директор школи в Лапуа Гілья Рійпінен. Членами "IKL" були професор-математик Рольф Неванлінна і популярний письменник Вілго Геланен.
Після смерті Вігторі Косоли у 1936 головою "IKL" став Вільго Аннала.
Ідеологія і політична програма "IKL" багато в чому відтворювали установки Карельської Академічної Спілки (правий активіст Вілго Геланен тричі був її головою) і дісталися у спадок від Руху Лапуа. Основними положеннями партійної доктрини були фінський націоналізм, праві погляди і антикомунізм. Партія виступала за створення Великої Фінляндії, приєднання фінських етнічних територій, що знаходилися у складі СССР і Швеції [5]. Крім того, "IKL" виступала за реформи політичної системи — всенародне обрання президента (а не колегією виборців), винесення на референдуми питань загальнонаціонального значення.
У внутрішній політиці проповідувалися ідеї класового миру, соціального партнерства і корпоратизму. Італійський режим Беніто Муссоліні подавався як зразок суспільно-державного устрою з поправкою на фінські національні традиції. Помітне місце займала феноманія.
У зовнішній політиці "IKL" стояла на позиціях антисовєтизму, виступала за співпрацю з тогочасними режимами Німеччини та Італії, підтримувала франкістів у іспанській громадянській війні, за заступництво режиму Карліса Улманіса в Латвії, допомогу естонським Вапси Артура Сірка. У той же час "IKL" засудила Мюнхенську угоду і Італійське вторгнення в Албанію — оскільки вбачала в цьому порушення національних прав. Лояльність "IKL" до рейху також сильно похитнулася совєцько-німецьким зближенням 1939.
У партійному керівництві були помітні суперечності між правими (Косол, Аннала, Сомерсало, Рійпінен) і консервативними центристами (Сальміала, Ряйкенен, Гуммерус). Більш впливовим було праве крило.
З деякими з колишніх лапуаських активістів відносини у IKL не склалися. З підприємцем Рафаелем Гаарлою стався розрив через його захоплення масонством[6]. Лапуаський бойовик-оперативник Кости-Пааво Ееролайнен входив до "IKL", але критикував партію за надмірну поміркованість.
Соціальну базу "IKL" складали переважно заможні селяни (з цього середовища походив Косола), освічений середній клас (до нього належав Аннала), почасти держслужбовці (Рійпінен була директоркою державної школи і донькою поліцейського), лютеранські священнослужителі, студенти, найбільше — члени Охоронного корпусу і Лотта Свярд. Значну роль у створенні і діяльності "IKL" зіграли священники і миряни лютеранського руху "Herännäisyys" ("Просвітлення"). Зокрема, до "Herännäisyys" з дитинства належала Гілья Рійпінен, що отримала в партії прізвисько "Верховна жриця".
Партія мала молодіжну організацію "Sinimustat" (Синьо-чорні, за кольорами уніформи — чорна сорочка, синя краватка), члени якої проходили військову підготовку. На чолі цих штурмових загонів, заборонених урядом в 1936, стояв лютеранський священик Еліас Сімойокі — капелан фінської армії, що загинув на Зимовій війні [7].
З "IKL" була афілійована корпоративістська профспілка "SKA". Фінансування надходило від представників середнього класу, переважно торговці. Важливою організаційною опорою партії була мережа ресторанів "Musta Karhu" ("Чорний ведмідь") [8].
Офіційним партійним привітанням в "IKL" був римський салют, запозичений у італійців (римських легіонерів). Символом партії був силует людини з занесеною булавою верхом на ведмеді.
Перша парламентська фракція "IKL" була заснована у 1933 і налічувала 14 депутатів з 200. Всі її члени раніше перебували в консервативній партії Національна коаліція і представляли праве крило.
На час виборів 1936 року "IKL" отримала 8,34% голосів і зберегла 14 мандатів. У 1939 підтримка партії знизилася: 6,65% і 8 мандатів. На президентських виборах 1937 партія підтримувала кандидатуру Пера Евінда Свінгвуда, який поступився Кюесті Калліо.
Відносини "IKL" з центристськими урядами, в яких брали участь соціал-демократи, були ворожими. Головним противником "IKL" був міністр Урго Кекконен (післявоєнний президент, який проводив політику зближення з СССР), неодноразово ставив питання про заборону "IKL" як організації екстремістської, антидержавної і котра володіє приватною силовою структурою. Кекконен заявляв, що заборона "IKL" так само необхідна, як придушення комуністів в 1918 [5]. Однак заборонити партію по суду йому не вдалося [9].
"IKL" жорстко критикувала уряд за «невдале» ведення Зимової війни і територіальні поступки за Московським мирним договором. Ця критика була сприйнята в суспільстві. Урядовий курс став більш антирадянським. У січні 1941 голова "IKL" Вільго Аннала вперше став членом уряду, зайнявши пост міністра транспорту і громадських робіт в кабінеті Йогана Ранґелла [10].
На цей період припало приєднання Фінляндії до країн Осі і участь у війні проти СССР. "IKL" виступала за максимально тісний союз із Німеччиною та максимальну військову активність. У бою з совєцькими військами 17 серпня 1941 загинув Арне Сомерсало.
19 вересня 1944 адміністрація Маннергейма уклала Московське перемир'я. Стаття 21 угоди передбачала «припинення правої пропаганди» і «заборона правих організацій» Фінляндії. На цій підставі діяльність "IKL" була заборонена 23 вересня 1944.
Після війни діячі "IKL" втратили політичний вплив, були зняті з посад, але не зазнали репресій. Багато членів — в тому числі Нійло Косола, син Вігторі Косоли, згодом депутат Едускунти і міністр сільського господарства — приєдналися до Національної коаліції.
Деякі позиції "IKL" — наприклад, всенародне обрання президента або створення державного органу, що координує позиції роботодавців і профспілок — реалізовані в соціально-політичній системі сучасної Фінляндії.
У 1993 капітан далекого плавання Матті Ярвігар'ю, раніше віце-голова антикомуністичної "Конституційної правої партії", заснував "Патріотичну народну лігу", незабаром перейменовану в "Патріотичний народний рух". Нова організація повторила низку ідеологічних установок "IKL" 1930-х — 1940-х, відтворила його символіку. Виступала з позицій фінляндского націоналізму, висувала антиросійські гасла, вимагала приєднання Карелії. Партія вимагала також обмежити мусульманське проникнення до Фінляндії. Підтримувала зв'язки з французьким Національним фронтом, бельгійським Фламандським інтересом, Шведськими демократами. Ремейк "IKL" не отримав у країні значної підтримки і до 2011 діяльність організації припинилася.
Як реальний продовжувач традиції "IKL" в сучасній Фінляндії розглядається партія Справжні фіни[11].
- ↑ Mäntsälän kapina kukistettiin radion avulla
- ↑ Ковальов Д., Ковальов П. (2016). Повстання Ідентичності (Українська) . Дніпропетровськ: Баланс-Клуб. с. 121.
- ↑ Perustakaa uusi IKL-liike, isänmaan puolesta 2016!
- ↑ Ковальов Д., Ковальов П. (2016). Повстання Ідентичності (Українська) . Дніпропетровськ: Баланс-Клуб. с. 121—123.
- ↑ а б Ковальов Д., Ковальов П. (2016). Повстання Ідентичності (Українська) . Дніпропетровськ: Баланс-Клуб. с. 122.
- ↑ HAARLA, Rafael (1876—1938) Industriföretagare, kommerseråd
- ↑ Elias Simojoki — heimosoturi, joka ratsasti pyhällä vihalla
- ↑ «Heil Hitler, meill’ Kosola!». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 3 березня 2016.
- ↑ Suomen puoluekartan kahdeksan peruslinjaa
- ↑ Ковальов Д., Ковальов П. (2016). Повстання Ідентичності (Українська) . Дніпропетровськ: Баланс-Клуб. с. 123.
- ↑ Истинные финские парни устроили горячий рывок. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 15 квітня 2020.