Перейти до вмісту

Порівняння путінізму та фашизму

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Путін, Сталін, Гітлер
Мурал «Ніколи знову»
Путін — виплодок Сталіну. Демонстрація у Кракові
Портрети Путіна у відділі канцелярських товарів, 2006 рік
Флешмоб «Своїх не кидаємо», проведений у Хабаровську у березні 2022 року. Учасники акції вишикувалися у вигляді літери Z — символу російського вторгнення в Україну.

Починаючи з кінця 1990-х років серед дослідників і політиків по всьому світу точаться дебати про те, чи є режим Володимира Путіна, також відомий як путінізм, фашистським. Суперечки ускладнюються тим, що досі немає єдиного загальноприйнятого визначення фашизму.[1]

Передісторія

[ред. | ред. код]

У 1998 році професор політології Каліфорнійського університету в Берклі та один із провідних світових дослідників фашизму та марксизму Ентоні Джеймс Ґреґор[en] опублікував порівняльне дослідження італійського фашизму та «нового націоналізму, що виник у пострадянській Росії».[2] Ґреґор вказав на близьку подібність двох режимів і роль КПРФ і ЛДПР у закріпленні основи правого радикалізму країни.[3]

Правління Володимира Путіна

[ред. | ред. код]
Докладніше: Путінізм

У 2004 році колишній Радник президента США з національної безпеки Збіґнєв Бжезінський заявив, що путінський режим починає нагадувати фашизм Беніто Муссоліні, у 2005-му про це заявив Директор Центральної розвідки Джеймс Вулсі, а також колишній держсекретар США Гілларі Клінтон. Починаючи з 2000-х про існуючі в Росії ознаки фашистського режиму заявляли і знамениті вчені, включаючи Тімоті Снайдера, Олександра Мотиля, Владислава Іноземцева.[4] На думку останнього, Росію більше не можна вважати неліберальною демократією, як Угорщину та Польщу.[5] У 2017 році відзначається можливість трансформації Росії у фашистську державу. Зазначається, що фашизація відбувається як згори — як корпоративізації влади — і знизу — зі зростанням ксенофобії.[6]

Прибічники використання терміна «російський фашизм» стосовно путінському режиму вказують на присутності в Росії характерних для класичного фашизму рис: наявність харизматичного диктатора та присутність культу особистості, гіпернаціоналізм, культ насильства, масове залучення молоді, високий рівень репресій, потужна пропагандистська машина, наявність реваншизму та радикального консерватизму[7]. Вони також вказують на те, що в країні практично відсутні всі демократичні інституції, а вибори не є вільними, ані справедливими. При цьому видно явне верховенство партії Єдина Росія і переслідування опозиціонерів при повному знищенні свободи слова і зборів.[8] Професор Єльського університету Тімоті Снайдер у своїй книзі «Дорога до несвободи» також вказав на присутність у країні характерного для фашизму культу мертвих, який у російському контексті пов'язаний із святкуваннями перемоги у Другій світовій війні.[9]

Одним із найпопулярніших «тестів на фашизм» є 14 ознак, виділених письменником Умберто Еко у доповіді «Вічний фашизм» (англ. Eternal Fascism), зачитаному на симпозіумі на честь 50-річчя визволення Європи в Колумбійському університеті. Серед цих ознак: культ традиції, культ ірраціонального, ксенофобія, ідея аристократичної обраності, культ кількості на шкоду якості (маси — на шкоду одиниці), неможливість критики влади, наявність у суспільстві індивідуальної чи соціальної фрустрації, елітаризм, культ мужности, переслідування неконформістських сексуальних практик, використання новомови.[10][11] Дотримуючись цього визначення, ряд інтелектуалів і журналістів вважає, що Росія за путінського правління є фашистською державою з формованим культом особистості Путіна.[12][5] На позначення сучасної російської ідеології використовують термін "Рашизм", що поєднує ідею класичного фашизму з російським світом[13].

Журналісти Vox Ukraine також вказали на присутність у Росії символів, аналогічних свастиці (таких, як латинська літера Z), здійснення геноциду інших національностей (у тому числі в Маріуполі та Бучі), ігнорування міжнародного законодавства, тотальний контроль над медіа та всевладдя правоохоронних служб.[14] Опублікована в The Guardian стаття також вказала на присутній у Росії антисемітизм.[15]

Вважається, що улюбленим філософом Володимира Путіна є Іван Ільїн — один із засновників так званого «російського християнського фашизму». Путін неодноразово зазначав, що часто перечитує працю Ільїна «Що обіцяє світові розчленування Росії»[16] . Він також цитував його роботи у своїх виступах — у 2005, 2006, 2012, 2013 та 2014 роках.[17] Ільїна цитували або згадували Дмитро Медведєв, Сергій Лавров, патріарх Кирило, лідери партії «Єдина Росія», Владислав Сурков.[18] При цьому Путін брав участь у перепохованні останків Ільїна в Росії і навіть особисто приїхав на освячення могили.[19] Серед інших улюблених філософів Путіна — консерватор Микола Бердяєв.[20]

Філософ Іван Ільїн

Ільїн видав понад двадцять книг, більша частина з яких була написана в еміграції. У своїх роботах філософ виправдовував політичний тоталітаризм, заперечував верховенство закону та називав беззаконня «патріотичним актом». На його думку, фашизм є «викупним ексцесом патріотичного свавілля», а порятунок Росії від історичної боротьби зі злом або «безбожними агентами глобалізму» залежить від присутності диктатора.[21][22][23][24] Ільїн розглядав Муссоліні та Гітлера як зразкових лідерів, які рятували Європу шляхом руйнування демократії. Стаття Ільїна від 1927 «Про російський фашизм» була адресована «Моїм білим братам, фашистам». Вже у 1940-х і 1950-х роках філософ накидав конституції фашистської Святої Русі, керованої «національним диктатором», який буде «натхненний духом тотальності».[25] При цьому, як зазначає Ларуель, помилково перебільшувати міру впливу Ільїна на погляди Путіна, оскільки останній набагато частіше згадує «класичних» російських істориків та діячів, включаючи Миколу Карамзіна та Петра Столипіна. З 300 цитат про Росію, розміщених на стінах парку " Росія — моя історія " на території ВДНГ, лише 10 належать Ільїну.[17]

Противники використання терміна «фашизм» стосовно російського режиму вказують на відсутність у ньому важливих для фашизму ідеологічних посилань. Наприклад, російський політолог Григорій Голосов зазначає, що багато дослідників, включаючи Снайдера, використовують термін для характеристики ідеології, а чи не політичної системи. Згідно з дослідником, у Росії відсутнє фундаментальне для фашизму переконання в тому, що реальність є продуктом волі видатних особистостей і керованих ними мас.[26] Відповідно до політолога Роджера Ґріффіна, в основі мітології фашизму лежить ідея про те, що органічна культура має відродитися в новому порядку, який не може бути демократичним, тому що демократія за визначенням плюралістична. Тому фашисти прагнуть повністю зруйнувати стару систему та переробити суспільство. Проте російська ідеологія намагається створити новий порядок, а відтворити модифіковану версію Радянського Союзу і маніпулює атрибутами протодемократичної системи, але з відкидає їх.[27] Такої ж думки дотримується і політолог Бенс Латковський, що вказує на те, що на відміну від фашизму, який був ідеологією модернізму, рашизм є контреволюційним і прагне деполітизації суспільства.[28] У зв'язку з цим ряд дослідників, таких як Андрій Піонтковський і Борис Кагарлітський, вказали на властиві «путінському фашизму» риси постмодернізму.[29][30]

На думку політолога та журналіста Марії Снігової, незважаючи на присутність у Росії всіх ознак, що нагадують фашизм, на 2017 рік у країні була відсутня мобілізація навколо міфу про національне переродження.[31] 2021 року дослідниця пострадянського простору Марлен Ларюель випустила книгу Is Russia Fascist?[32], у якій простежила історію посилення режиму в Росії. До кінця своєї роботи вона дійшла висновку, що російський режим краще характеризується термінами «консервативний» та «неліберальний». З нею солідарний і професор Пенсільванського університету Мітчел Оренштайн.[33] Андреас Умланд вважає революційний настрій та прагнення здійснення нових ідей ключовими для фашистської держави, чого немає в російському суспільстві. Старший науковий співробітник Університету Вітовта Великого Андрій Казакевич також нагадує, що фашизм та нацизм прагнули до створення нового суспільства та нової людини, протиставляючи себе європейському консерватизму.[34] Історик Ульріх Герберт[de] припускав, що термін «фашизм» щодо Росії покликаний викликати асоціації зі злом та ворогом, але масового народного руху, який підтримує вождя і цим відрізняє фашизм, у Росії немає.[35][36]

Порівняння з Гітлером

[ред. | ред. код]
Докладніше: Путлер

Дослідники відзначали аналогії між висловлюваннями та діями Путіна під час вторгнення в Україну та риторикою та діями Адольфа Гітлера перед та на початку Другої світової війни.[37] Так, доктор економічних і політичних наук, колишній заступник міністра оборони США Дов Закгейм[en] 24 лютого 2022 заявив, що бачить подібність між аргументацією Гітлера при окупації Чехословаччини в березні 1939 року і аргументацією Путіна.[37] Те ж саме відзначив американський історик Бенджамін Натанс, додавши, що, як Гітлер був мотивований поразкою Німеччини в Першій світовій війні, так і Путін черпає мотивацію з відчуття національного приниження і гіркоти після поразки СРСР у холодній війні і втрати Росією значних територій, що входили в СРСР.[38]

Американський історик Тімоті Снайдер відзначає подібність між запереченням Путіним існування української нації та уявленням Гітлера про українців як вроджено призначених для колонізації.[39] Не відповідну дійсності риторику Путіна про «денацифікацію», якою той намагається виправдати вторгнення в Україну, Снайдер називає варіацією Великої брехні Гітлера — нацистської пропагандистської техніки, суть якої в тому, що якщо політичний лідер повторить колосальну брехню досить багато разів, то люди в кінцевому підсумку у неї повірять.[40] Видання CNN зазначає, що Путін робить ті ж помилки, що прирекли на поразку нацистську Німеччину.[40]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Tomasz Kamusella (6 березня 2022). Putin’s Fascism (англ.). Wachtyrz.eu. Архів оригіналу за 23 червня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  2. ↑ A. James Gregor. Fascism and the New Russian Nationalism // Communist and Post-communist Studies. — 1998. — Т. 31, вип. 1 (27 грудня).
  3. ↑ Звичайний рашизм. Як новий термін став синонімом жахливих звірств Росії, ідеології її влади та суспільства. nv.ua (укр.). Процитовано 17 квітня 2023.
  4. ↑ В «Википедии» появилось определение рашизма. GuildHall. 20 квітня 2022. Процитовано 2 липня 2022.
  5. ↑ а б Vladislav Inozemtsev. Putin’s Russia: A Moderate Fascist State by Vladislav Inozemtsev (англ.). Center for Transatlantic Relations. Архів оригіналу за 4 травня 2022. Процитовано 5 липня 2022.
  6. ↑ В. Э. Багдасарян, С. С. Сулакшин. Современный фашизм: новые облики и проявления // Наука и политика Москва. — 2017. — 27 декабря. Архівовано з джерела 7 грудня 2022. Процитовано 2023-04-17.
  7. ↑ Инна Семенова (28 квітня 2022). Обыкновенный рашизм. Как новый термин стал синонимом чудовищных зверств России, идеологии ее власти и общества. НВ Мир. Архів оригіналу за 8 червня 2022. Процитовано 1 липня 2022.
  8. ↑ Alexander Motyl (30 березня 2022). Yes, Putin and Russia are fascist – a political scientist shows how they meet the textbook definition (англ.). The Conversation. Архів оригіналу за 30 червня 2022. Процитовано 5 липня 2022.
  9. ↑ We Should Say It. Russia Is Fascist (англ.). New York Times. 19 травня 2022. Архів оригіналу за 19 травня 2022. Процитовано 4 липня 2022.
  10. ↑ Умберто Эко (рос.). Дилетант. Архів оригіналу за 15 липня 2022. Процитовано 8 липня 2022.
  11. ↑ Из эссе Умберто Эко: 14 признаков фашизма (рос.). Телеканал «Дождь». 20 лютого 2016. Архів оригіналу за 10 липня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  12. ↑ Умберто Эко и Владимир Путин. Елена Фанайлова – о гибридном фашизме (рос.). Радио Свобода. 18 жовтня 2021. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 7 липня 2022.
  13. ↑ Рашизм як явище. Від мему до наукового та юридичного терміна. ms.detector.media (укр.). 28 травня 2023. Процитовано 30 травня 2023.
  14. ↑ Vladlen Marayev, Julia Guz (30 березня 2022). Rashism or why russians are the new Nazi (англ.). Vox Ukraine. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  15. ↑ Jason Stanley (26 лютого 2022). The antisemitism animating Putin’s claim to ‘denazify’ Ukraine (англ.). The Guardian. Архів оригіналу за 17 квітня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  16. ↑ Путин возложил цветы к могилам «государственников» — Деникина, Ильина, Солженицына (рос.). News.ru. 24 травня 2009. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 8 липня 2022.
  17. ↑ а б Марлен Ларюэль. В поисках философа, вдохновившего Путина. Ridl. Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 8 липня 2022.
  18. ↑ Антон Барбашин (20 квітня 2018). Иван Ильин: фашист, введенный в моду (рос.). Ridl. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 7 квітня 2022.
  19. ↑ David Brooks (3 березня 2014). Putin Can’t Stop (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 10 травня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  20. ↑ Путин назвал наиболее близких ему философов (рос.). РБК. 21 жовтня 2021. Архів оригіналу за 15 липня 2022. Процитовано 8 липня 2022.
  21. ↑ Andrew Nikiforuk (25 лютого 2022). Meet the Face of Global Fascism (англ.). The Tyee. Архів оригіналу за 26 квітня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  22. ↑ Timophy Snyder. Ivan Ilyin, Putin’s Philosopher of Russian Fascism (англ.). The New York Times Review. Архів оригіналу за 19 грудня 2019. Процитовано 1 липня 2022.
  23. ↑ Karl Gaulhofer (3 березня 2022). Where Putin gets his worldview from (англ.). Die Presse. Архів оригіналу за 27 травня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  24. ↑ Timothy Snyder: “God Is a Russian” (англ.). Yale Research Center. 5 квітня 2018. Архів оригіналу за 22 квітня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  25. ↑ Timothy Snyder (20 вересня 2016). How a Russian Fascist Is Meddling in America’s Election (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 20 вересня 2016. Процитовано 7 липня 2022.
  26. ↑ Grigorii Golosov. Fascist Russia? (англ.). Riddle. Архів оригіналу за 14 липня 2022. Процитовано 5 липня 2022.
  27. ↑ Robert Coalson (9 квітня 2022). Nasty, Repressive, Aggressive -- Yes. But Is Russia Fascist? Experts Say 'No.' (англ.). Radio Liberty. Архів оригіналу за 4 липня 2022. Процитовано 5 липня 2022.
  28. ↑ Bens Latkovskis (26 травня 2022). Timothy Snyder and Alvis Hermanis are wrong. Russism is not fascism (англ.). Neatkariga. Архів оригіналу за 26 травня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  29. ↑ Boris Kagarlitsky (27 квітня 2022). Fascism in the Era of Postmodernism (англ.). Russian Dissent. Архів оригіналу за 27 квітня 2022. Процитовано 7 липня 2022.
  30. ↑ "Путинский режим — постмодернистский фашизм" // Радио «Свобода» на YouTube
  31. ↑ Maria Snegovaya (6 квітня 2017). Is it Time to Drop the F-Bomb on Russia? Why Putin is Almost a Fascist (англ.). CSS Zurich. Процитовано 7 липня 2022.
  32. ↑ Marlene Laruelle. Is Russia Fascist? (англ.). Cornell University Press. Архів оригіналу за 14 липня 2022. Процитовано 5 липня 2022.
  33. ↑ Mitchell Orenstein. Russia: Fascist or Conservative (англ.). Nationalities Papers. Архів оригіналу за 6 липня 2022. Процитовано 5 липня 2022.
  34. ↑ Авторитетные историки в открытую называют Россию фашистским государством. Это действительно так? А что с Беларусью? (рос.). Zerkalo.io. 24 жовтня 2022. Архів оригіналу за 24 жовтня 2022. Процитовано 17 квітня 2023.
  35. ↑ «Термин «фашизм» применительно к России — это орудие риторической войны». Немецкий историк Ульрих Герберт — о том, почему сравнения России и Третьего Рейха не работают (рос.). Republic. 11 листопада 2022. Архів оригіналу за 13 листопада 2022. Процитовано 17 квітня 2023.
  36. ↑ taz. «К “фашизму” И “Гитлеру” это никакого отношения не имеет» (рос.). Архів оригіналу за 16 листопада 2022. Процитовано 17 квітня 2023.
  37. ↑ а б Michael E. Ruane (24 лютого 2022). Putin’s attack on Ukraine echoes Hitler’s takeover of Czechoslovakia. Washington Post. Архів оригіналу за 29 березня 2022. Процитовано 19 квітня 2022.
  38. ↑ Russia’s attack on Ukraine, through the lens of history. Penn Today (англ.). 25 лютого 2022. Архів оригіналу за 1 березня 2022. Процитовано 16 квітня 2022.
  39. ↑ Putin has long fantasized about a world without Ukrainians. Now we see what that means. Washington Post. Архів оригіналу за 1 грудня 2022. Процитовано 28 лютого 2023.
  40. ↑ а б Analysis by John Blake CNN. Analysis: Putin is making the same mistakes that doomed Hitler when he invaded the Soviet Union. CNN. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 2 квітня 2022.

Література

[ред. | ред. код]
  • Laruelle M. Accusing Russia of fascism // Russia in Global Affairs. — 2020. — Iss. 18. — No. 4 (27 December). — P. 100—123.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Порівняння_путінізму_та_фашизму