Православ'я в Китаї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Православ'я в Китаї
Країна  КНР
CMNS: Православ'я в Китаї у Вікісховищі

Православ'я в Китаї має тривалу історію, пов'язану з поширенням християнства на землях Старого Мутерика, Близького, Середнього і Далекого Сходу (Азії), Степу, Старого Китаю, починаючи з Ісуса Христа і Його Апостола Томи (Фоми,Хоми, Томаса). Про постійну присутність християн, зокрема християн східних, православних, прихильників Єдиної і Неподільної, Старої Церкви на землях Старого і Сучасного Китаю можна твердо говорити з XVII ст, хоча пам’ятки християнства відомі з часів Царства Тан, а християни піддані відомі з часів Царів Татарських і Китайських, Чингіз-Хана і його онука Кублай-Хана, Царства Юань, де християнство поряд з магометанством, іудаїзмом і традиційними китайськими віровченнями були серед віровчень, що були під охороною китайських ханів (князів, королів, царів), що може вважатись важливим підґрунтям для подальшого розвитку християнства в Сучасному Китаї.

Також саме зв’язок з християнством, зокрема християнством православним дозволило їх сучасникам, так само як дослідникам і письменникам наступних епох називати Татарських Князів (Ханів) Царями себто спадкоємцями Першого, відомого на весь Старий Материк Римського Великого Царя (Цезаря) Августа і Царів Християнських, від Царя Костянтина до Царя Феодосія. Також очевидно, що після захоплення степовиками-мунгалами, вони ж татари-ординці на чолі з Ханом (Князем, Царем) Батиєм Старого Києва саме його нащадки і спадкоємці на підданих татарам територіях починають титулуватись на Старій, Святій Русі (і отже в Сучасній Україні) Царями Татарськими (і Руськими), в той час як нащадки Кублай-Хана - Царями Китайськими а потім, деякий час - Богдойськими, що могло вплинути на зростання недовіри до православних християн з боку тогочасної китайської влади і як наслідок - гоніння і заборону (або обмеження) на проповідь християнства (як одного з «іноземних», а отже небезпечних для царської влади віровчень) і діяльність християнських громад, що і бачимо в подальшій історії Старого і Сучасного Китаю аж до 20 ст. і нашого часу.

На теренах Сучасного Китаю офіційно діє Китайська православна церква, яка за посередництвом Російської Православної Церкви проголошує свій зв’язок з Єдиною, Старою, Святою, Соборною і Апостольською, Католицькою і Православною Церквою Єдиного і Неподільного, Забутого, Християнського Царства , Царя Феодосія на Неосяжному Заході Старого, Святого Материка (Євразії).

Див. також: Китайська Автономна Православна Церква

Минуле

[ред. | ред. код]

Поширення християнства

[ред. | ред. код]

Уперше християни в Китаї з'явились дуже давно. Так деякі китайські християни вірять, що в Китаї проповідував сам апостол Хома. У будь-якому разі вже в часи гуннів (V–VII ст. н. е.) на всіх землях Великого Степу з'являються спільноти християн, яких нині прийнято класифікувати як «несторіан», хоч це очевидно далеко не в усіх випадках відповідало дійсності. Слід звернути увагу, що в ті далекі часи у Великому Степу було мало храмів, письменних людей і отже освічених священнослужителів. Схоже на те, що щоб вважатися християнином в ті часи для більшості людей достатньо було поділяти основні положення християнського вчення, виконувати молитви і, можливо, користуватися християнською символікою (хрестики, ікони).

У подальшому, на землях китайських держав, місцеві правителі провели ряд репресивних заходів стосовно християн і представників деяких інших віровчень, наслідком чого стало практично повне зникнення послідовників християнського вчення в цьому регіоні. Натомість офіційним віровченням Китайського господарства (держави, царства, хуандійства) було спільне для багатьох народів Сходу, Степу і Старого Материка віровчення про Вічне і Безкрайнє Божество в образі Синього (Блакитного, Чорного) Неба і Його Синів, Царів Землі Піднебесної (Китаю, Сходу, Степу, Старого Материка, Всесвіту Божого), у той чи інший спосіб присутнє і виражене у конфуціанстві, буддизмі, даосизмі та інших релігійних й філософських вченнях, які грали певну роль у суспільстві в різні часи, в т.ч. в присутніх у Китаї з певного моменту єврействі, християнстві і магометанстві.

Саме бажанням зберегти це віровчення і світогляд, а також їх зв’язок з культурою, освітою і саме головне державною, господарською ідеологію Старого Китаю можна пояснити суворий державний контроль і цензуру за усіма віровченнями і релігійними спільнотами (церквами), який присутній навіть у Сучасному Китаї, так само як і образ Сходу як традиційного осередку існування, появи і розвитку деспотії і тоталітаризму, здавна присутній у західній, європейській, християнській, в т.ч. православній, грецькій, (старо)руській, козацькій і українській культурі. Це віровчення і світогляд як відомо мали вплив на офіційну ідеологію, світогляд і віровчення прихильників Чингіз-Хана Татарського і його прихильників, які мали великий вплив на політику, релігію, культуру в т.ч. церковну і магометанську на Старому Материку в татарську епоху і чималий в наступні.

Православ'я в Китаї в часи Царства Татарського і Китайського, Чингіз-Хана і Кублай-Хана

[ред. | ред. код]

В часи становлення Царства Мунгальського, Татарського, Китайського і Руського, Козацького при Князях (Царях) Чингіз-Хану і Кублай-Хану (Царю Юань) Татарських християни і, зокрема, християни православні, в т.ч. вихідці з Кавказу, Степу, Візантії і Старої, Святої Русі (а отже і Сучасної України) з’являються на землях Сучасного Китаю в т.ч. у складі військових залог, купецьких караванів і посольських місій. Так існують свідчення про перебування залоги Григорія, Князя Руського разом з 20 000 руських воїнів як військової залоги у Городі (Кріпості) Великого Хана, Ханбалику (Камбалі, Шамбалі, лат. Chambala - сучасний Пекін), що дозволяє розглядати Город Ханбалик в ряду інших міст, а Татарський Китай чи то пак Китайську Татарщину у контексті західної, християнської цивілізації тої епохи на Старому Материку (див. Неосяжний Захід).

Історія (старо)руського, козачого і (велико)російського православ‘я в Сучасному Китаї

[ред. | ред. код]
Софійський собор у Харбіні - один з трьох кафедральних соборів Китайської Православної Церкви (зараз закритий для богослужінь)

Історія прихильників (старо)руської церковної культури і ідентичності в Сучасному Китаї веде свій відлік з 1684 року від Р.Х., відколи люди (козаки, християни) Царства Московського (Руського, Російського) під опікою священика Максима Леонтьева були повезені в Північну Столицю (Пекін) і заснували там окрему християнську громаду і духовну місію, яка підпорядковувалась і перебувала у молитовному і церковному спілкуванні з Патріархами Москви і Старої, Святої Русі, а через них з усією повнотою Старої Церкви, зокрема з тогочасною Церквою Гетьманщини, Церквою Малоросійською, Козацькою і Українською, Церквою Козацької, Гетьманської і Старої, Польської України під опікою Митрополитів Київських і Галицьких і всієї Малої Росії (України).

Вже в 1696 році в Північній Столиці Царського Китаю (Пекіні) була побудована церква в ім'я Святої Софії, котру при чому називали також і Миколаївською, на честь ікони Святого Миколая Чудотворця, яку там благоговійно зберігали. З початку XVIII століття до 1917 року в Китай було спрямовано 20 духовних місій. За цей час на китайську мову були перекладені і видані багато богослужбових книг.

У XX столітті в Китаї нараховувалося вже 10 тисяч православних вірян і понад 100 храмів. У 1900 році під час повстання іхетуанів у Пекіні було вбито 222 православних християнина, котрих згодом було прославлено як мучеників.

У Шанхаї в період 1920-30-х рр. було відкрито 12 православних церков. В 1949 році в Харбіні, що став домом для багатьох емігрантів з Росії, було 23 православних храми та близько 140000 віруючих. У 1966 році, на початку культурної революції, всі православні парафії були закриті, але потім, у жовтні 1966 року, один храм (Покрова Богородиці) було дозволено відкрити.

У 1954 році за політичних причинами була скасована Російська духовна місія в Китаї, у власності якої знаходилися і всі православні храми. А 50 років тому, 23 листопада, Священний Синод РПЦ, за узгодженням з китайською стороною, ухвалив рішення про дарування автономії Китайській православній церкві. Архімандрит Василь (Шуан) був рукоположений у єпископа Пекінського, однак після його смерті в 1962 році Китайська Церква залишилася без предстоятеля.

Православ’я в Сучасному Китаї. Китайська Церква

[ред. | ред. код]

Китайська Церква як Церква Христова на теренах Сучасного Китаю нараховуючи в цілому понад тисячу років своєї історії нині проявляє себе у вигляді великої кількості християнських спільнот, громад і організацій різного розміру, як визнаних так і невизнаних, або визнаних лише частково владою Сучасного Китаю.

Одною з таких організацій є Китайська Православна Церква (КПЦ) - православна церква Китаю під опікою Патріархів Москви і Старої, Святої Русі і через їх посередництво - Христа Бога, Його Матері, Апостолів, Святих і Преподобних, усієї Єдиної, Старої, Святої, Вселенської, Кафолічної і Православної Церкви Забутого Царства Християнських Царів Старого, Святого Материка (з країнами і державами Старої, Святої Русі, зокрема Сучасною Україною у його складі).

На сьогодні на всій території Китаю існує лише 12 православних церков і жодного православного священика (останній помер у 2003 році). Проживає, за різними оцінками, від 7 до 15 тис. православних.

Неможливість відновити ієрархію Китайської Церкви пояснюється китайськими законами і позицією китайського уряду. Лише громадянин Китаю може бути священиком чи єпископом, при цьому в Китаї немає семінарій, а отримати дозвіл на виїзд для навчання досить складно. Православ'я не належить до релігій, які офіційно визнаються урядом Китаю, що ще більше ускладнює існування Церкви. Періодично російські священики приїжджають служити в Китай, але через цю діяльність нерідко опиняються за ґратами або депортуються.

У зв'язку з відсутністю ієрархії в Китайській Церкві на початку 1990-х автономія була призупинена і КПЦ була тимчасово канонічно підпорядкована напряму Патріарху Московському.

На початку 2000-х завдяки дипломатичним домовленостям між російським і китайським урядом становище православних трохи поліпшилось. Кілька китайських студентів стали навчатись у російських духовних школах.

Дещо відрізняється ситуація в Гонконзі, де через інше законодавство, православні можуть діяти вільно. Там існує дві парафії — у юрисдикції Патріархів Москви і Старої, Святої Русі і Константинополя. Останній не визнає виключної юрисдикції Патріархів Москви і Старої, Святої Русі над територією Сучасного Китаю, але окрім парафії в Гонконзі інших общин не має. Така ситуація також робить можливим присутність і вплив Української Церкви і Митрополитів (Патріархів) Києва на життя Китайської Церкви сучасної епохи.

Посилання

[ред. | ред. код]


Православний хрест Це незавершена стаття про православ'я.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Прапор КНР Це незавершена стаття про КНР.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Православ%27я_в_Китаї