Празький маніфест
| Празький маніфест | |
|---|---|
| Тип | декларація |
| Підписано | 12 листопада 1944 |
| Місце | Прага Протекторат Богемії та Моравії |
| Чинність | 12 листопада 1944 |
| Умови | боротьба з більшовизмом |
| Підписанти | Власов Андрій Андрійович |
| Мова | російська |
Празький маніфест (Маніфест КВНР) — назва політичної платформи та програмного документу Комітету визволення народів Росії (КОНР).
Першим політичним документом керівника генерала Власова став лист, направлений 3 серпня 1942 року німецькому командуванню, в якому він пропонував свої послуги у боротьбі з СРСР[1]. У листі йшлося про те, що значна частина військовополонених є опозиційно налаштованими до керівництва СРСР через масштабні передвоєнні Сталінські репресії. У документі пропонувалося створити єдиний центр з формування російської армії, яка буде воювати проти Червоної армії. 27 грудня 1942 року в Берліні був підписано «Звернення Російського Комітету до бійців і командирів Червоної Армії, до всього російського народу та інших народів». Даний документ був підписали Власов Андрій Андрійович і Малишкін Василь Федорович. 3 березня 1943 вийшов відкритий лист Власова «Чому я став на шлях боротьби з більшовизмом?», що мав пропагандистські цілі. Разом з Власовим пропагандистські документи підписувати і готували інші представники колаборантів. Однак ці документи мали незначний вплив н військовополонених. Крім того, самі представники колаборації мали доволі неоднозначну репутацію, що відображалося на відносинах з німецькими владними колами. Власівський рух доволі довгий час не виходив за рамки пропагандистської організації, однак величезні втрати Вермахту в людській силі змусили керівництво Рейху шукати нові способи залучення військовополонених у склад армії. Для цього необхідно було створити організацію, що мала би ознаки «нового російського уряду».
Створення такого «нового уряду» стало можливим після невдалого замаху на Гітлера 20 липня 1944 року. У боротьбі відомств Розенберга, Абвера, СС і Вермахту, в підсумку переміг рейсхфюрер СС Гіммлер. Він наказом Гітлера був призначений Командувачем армією резерву, тобто був відповідальний за формування нових військових частин. Власов і його прихильники розуміли, що це, ймовірно, вже їх останній шанс для створення російської національної армії. Зустріч Власова з Гіммлером відбулася 16 вересня 1944. У підсумку Власов отримав згоду на об'єднання під своїм командуванням всіх російських частин. формування двох нових дивізій та створення органу, що уособлював би собою «російський уряд у вигнанні»[2]. Публіцист Свен Штеенберг ствержує, що:
«Власов наполягав на негайному виведенні всіх російських частин з-під управління німців. Він також вимагав зняття заборони на переговори з представниками національних меншин та їх перепідпорядкування йому. Він заявив про бажання прийняти концепцію устрою Росії як федеративної держави. Остаточне формування російської держави можна буде завершити на основі референдуму»[3].
Гіммлер, як і Власов вважав, що для того, щоб справити більше враження організація «нового уряду» повинна початися з проголошення програмних засад. Для цього пропонувалося скласти декларативний документ — маніфест.
Після затвердження плану дій у Гіммлера колабораціоністи Власова починають працювати над Маніфестом. Його засадничі позиції належало проголосити на помпезно-урочистій церемонії в Празі, яку обрали тому що вважалося необхідним це зробити саме у слов'янському місті. Жилєнков Георгій Миколайович аргументував вибір Праги як міста для підписання маніфесту так:
«Все це затія німців, на кошти яких проводилося це засідання з метою показати, що комітет нібито незалежний від німців. До того ж деякі члени комітету не вірили в перемогу Німеччини над СРСР і мріяли в майбутньому перейти на бік англо-американських військ для проведення своєї антирадянської діяльності»[4]
Підготовкою документа займалися Василь Малишкін, Федір Трухін та інші. Георгія Жилєнкова було обрано головою комісії. Закінчений текст документа був відправлений Гіммлеру. Він зажадав доповнити маніфест пунктами боротьби проти США і Великої Британії та «про боротьбу проти євреїв». Другий пункт власівці приймати відмовилися, а щодо боротьби проти союзників, після палких суперечок воювати погодилися. Проголошення було намічено на 14 листопада, хоча спочатку його планували провести в річницю Жовтневої революції.
Маніфест складався з 14 пунктів. Згідно них цілями КВНР були: повалення більшовиків і відновлення прав народів, завойованих ними в результаті Лютневої революції, припинення війни і укладення з Німеччиною почесного миру, створення вільної народної державності без більшовиків і експлуататорів. Який почесний мир збиралися укладати члени КВНР з Німеччиною, обумовлено не було, що залишало можливість трактувань[5].
В основу нової державності народів Росії Комітет покладає такі основні засади:
Засідання КВНР, де було проголошенко Маніфест - Рівність всіх народів Росії та їх право на національний розвиток, самовизначення і державну самостійність.
- Затвердження національно-трудового ладу, при якому всі інтереси держави підпорядковані завданням підняття добробуту і розвитку нації.
- Збереження миру і встановлення дружніх відносин з усіма країнами та всебічний розвиток міжнародної співпраці.
- Широкі державні заходи щодо зміцнення сім'ї та шлюбу. Дійсна рівноправність жінки.
- Ліквідація примусової праці та забезпечення трудящим дійсного права на вільну працю, їх матеріальний добробут, встановлення для всіх видів праці оплати в розмірах, що забезпечують культурний рівень життя.
- Ліквідація колгоспів, безоплатна передача землі в приватну власність селян. Свобода форм трудового землекористування. Вільне користування продуктами власної праці, скасування примусового постачання і знищення відміна боргових зобов'язань перед радянською владою.
- Встановлення недоторканною приватної трудової власності. Відновлення торгівлі, ремесел, кустарного промислу та надання приватній ініціативі права і можливості брати участь у господарському житті країни.
- Надання інтелігенції можливості вільно творити на благо свого народу.
- Забезпечення соціальної справедливості та захисту трудящих від будь-якої експлуатації, незалежно від їх походження і минулої діяльності.
- Введення для всіх без винятку дійсного права на безкоштовну освіту, медичну допомогу, на відпочинок, на забезпечення старості.
- Знищення режиму терору і насильства. Відміна насильницьких переселень та масових висилок. Введення свободи релігії, совісті, слова, зборів, друку. Гарантія недоторканності особи, майна і житла. Рівність всіх перед законом, незалежність і гласність суду.
- Звільнення політичних в'язнів більшовизму і повернення на Батьківщину з в'язниць та таборів усіх тих, що зазнали репресій за боротьбу проти більшовизму. Ніякої помсти і переслідування тих, хто припинить боротьбу за Сталіна і більшовизм, незалежно від того, чи вів він її на власне переконання чи вимушено.
- Відновлення зруйнованого в ході війни народного надбання - міст, сіл, фабрик і заводів за рахунок держави.
- Державне забезпечення інвалідів війни та їх сімей[6].
Оригінальний текст (рос.)В основу новой государственности народов России Комитет кладет следующие главные принципы:
# Равенство всех народов России и действительное их право на национальное развитие, самоопределение и государственную самостоятельность. # Утверждение национально-трудового строя, при котором все интересы государства подчинены задачам поднятия благосостояния и развития нации. # Сохранение мира и установление дружественных отношений со всеми странами и всемерное развитие международного сотрудничества. # Широкие государственные мероприятия по укреплению семьи и брака. Действительное равноправие женщины. # Ликвидация принудительного труда и обеспечение трудящимся действительного права на свободный труд, созидающий их материальное благосостояние, установление для всех видов труда оплаты в размерах, обеспечивающих культурный уровень жизни. # Ликвидация колхозов, безвозмездная передача земли в частную собственность крестьян. Свобода форм трудового землепользования. Свободное пользование продуктами собственного труда, отмена принудительных поставок и уничтожение долговых обязательств перед советской властью. # Установление неприкосновенной частной трудовой собственности. Восстановление торговли, ремесел, кустарного промысла и предоставление частной инициативе права и возможности участвовать в хозяйственной жизни страны. # Предоставление интеллигенции возможности свободно творить на благо своего народа. # Обеспечение социальной справедливости и защиты трудящихся от всякой эксплуатации, независимо от их происхождения и прошлой деятельности. # Введение для всех без исключения действительного права на бесплатное образование, медицинскую помощь, на отдых, на обеспечение старости. # Уничтожение режима террора и насилия. Ликвидация насильственных переселений и массовых ссылок. Введение действительной свободы религии, совести, слова, собраний, печати. Гарантия неприкосновенности личности, имущества и жилища. Равенство всех перед законом, независимость и гласность суда. # Освобождение политических узников большевизма и возвращение на родину из тюрем и лагерей всех, подвергшихся репрессиям за борьбу против большевизма. Никакой мести и преследования тем, кто прекратит борьбу за Сталина и большевизм, независимо от того, вел ли он ее по убеждению или вынужденно. # Восстановление разрушенного в ходе войны народного достояния - городов, сел, фабрик и заводов за счет государства. # Государственное обеспечение инвалидов войны и их семей.
Якщо для самих «власівців» Маніфест мав велике значення, бо де-факто і де-юре Німеччина визнавала їх, та ставила на вищий щабель у взаємовідносинах, то на солдат радянської армії, за словами російського сучасного бібліографа Сергія Глезерова, він не мав жодного впливу:
На радянському боці фронту маніфест виявився майже невідомий, і він не міг сильно вплинути на масову свідомість. Але, як не дивно, маніфест викликав певний резонанс серед радянських біженців, військовополонених та остарбайтерів, які перебували в кінці 1944 року в Рейху. До квітня 1945 КВНР отримав не менше трьохсот тисяч заяв від добровольців, готових вступити у армію КВНР. Остання група полонених командирів прибула з норвезьких таборів в квітні 1945 року[7].
Всі проголошувані демократичні цінності явно не відповідали реальному стану речей. Німеччина, хоч і зазнавала поразки на всіх фронтах, жодним чином не збиралася надалі сприяти відновленню російської державності. Це було насамперед пов'язано з ідеологічними установками правлячої партії. На Заході маніфест був практично невідомий населенню і тільки вже історики дали йому оцінку. Так, англійський історик Р. Конквест писав:
«Виданий ним [Власовим] 14 листопада 1944 політичний "Маніфест"показує, що він аж ніяк не симпатизував нацизму - його єдиною метою була демократична Росія»
У той час як в радянська історіографія не приховує своєї заангажованості у питанні визначення ролі Маніфесту:
«Маніфест являє собою огидний гібрид власовщіни і білогвардійщини, дивовижну суміш націонал-соціалізму [...] чорносотенних гасел, близьких по духу гаслам "Союзу Михайла Архангела" та програми білоемігрантського НТС»
- Дробязко С. И. Под знаменами врага. Антисоветские формирования в составе германских вооруженных сил 1941—1945 гг. — М., 2004. с. 296—297.
- Штеенберг С. Генерал Власов. — М., 2005. с. 204—205.
- Колесник А. РОА — власовская армия: судебное дело генерала А. А. Власова. — Харьков, 1990. с. 56-59.
- Андреева Е. Генерал Власов и Русское освободительное движение. (ricolor.org/history/roa/ea/1c).
- Цурганов Ю. С. Комитет Освобождения Народов России (1944—1945 гг.) (www.antibr.ru/dictionary/ae_konr_k.html).
- Александров К. Русские солдаты Вермахта. Герои или предатели: Сборник статей и материалов. — М., 2005. с. 387.
- Коняев Н. М. Генерал Власов. Анатомия предательства.— М., 2008. с.256-257.
- Празький маніфест. Думка С.Глезерова[недоступне посилання з липня 2019]
- Празький маніфест
- Текст маніфесту
- ↑ Штеенберг С. Генерал Власов. — М., 2005. с. 204—205.
- ↑ Дробязко С. И. Под знаменами врага. Антисоветские формирования в составе германских вооруженных сил 1941—1945 гг. — М., 2004. с. 296—297.
- ↑ Штеенберг С. Генерал Власов. — М., 2005. с. 204
- ↑ Колесник А. РОА — власовская армия: судебное дело генерала А.А. Власова. — Харьков, 1990. с. 58
- ↑ Колесник А. РОА — власовская армия: судебное дело генерала А. А. Власова. — Харьков, 1990. с. 56.
- ↑ Текст маніфесту
- ↑ Празький маніфест. Думка С.Глезерова[недоступне посилання]
