Пряжів
| село Пряжів | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Житомирська область |
| Район | Житомирський район |
| Тер. громада | Новогуйвинська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA18040350170012518 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1584 |
| Населення | 1060 |
| Площа | 0,107 км² |
| Густота населення | 9906,54 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 12445 |
| Телефонний код | +380 412 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°11′7″ пн. ш. 28°40′34″ сх. д. / 50.18528° пн. ш. 28.67611° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
217 м |
| Водойми | р. Гуйва |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 12441, Житомирська обл., Житомирський р-н, селище Новогуйвинське, вул. Дружби Народів, 5 |
| Карта | |
  Пряжів | |
 Пряжів | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Пряжі́в — село в Україні, у Новогуйвинській селищній громаді, Житомирського району, Житомирської області. До 2020 року — адміністративний центр Пряжівської сільської ради. Населення становить 1060 осіб.
Село розташоване в зоні лісостепу. Межує з сусідніми населеними пунктами. На півночі з селищем Новогуйвинське, на сході з селищем Озерне, на південному заході з селом Сінгури, на північному заході з селищем Гуйва. Через село протікає річка Коденка і на північній околиці впадає в річку Гуйва.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[1]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 1002 | 94.53% |
| російська | 56 | 5.29% |
| білоруська | 1 | 0.09% |
| інші/не вказали | 1 | 0.09% |
| Усього | 1060 | 100% |
Люди в околицях села жили майже безперервно з часів Трипілля. В селі виявлено поселення III тис. до н. е. (трипілля), ряд поселень І тис. до н. е., поселення II-V ст. н. е., VII-XII ст., XVI—XVIII ст. та XVIII—XIX ст.
Згадується 1545 року у Ревізії Житомирського замку під назвою Прєжов (пол. Preżów, Prażew, Pryzow, Prażewo) — батьківщина Богдана, Ждана, Семена та Василя Прєжовських (пол. Preżowski), що відійшла по смерті зем'янина Івашка Прєжовського.
Також є згадка 1584 року в Книзі Київського підкоморського суду, як власність пана Семена Івановича Прєжовського.
Село згадується в інвентарі маєтків братів Тишкевичів-Логойських від 7 жовтня 1593 року.
У 1648 році Пряжів належав київському земському судді Стефану Івановичу Аксаку та його дружині Софії Йосипівні Лозчанкі (Лущанка, Ложчанка)[2].
Згідно акту від 12 грудня 1702 року селяни разом з селянами Лещини та Котельні і з козаками напали на табір польського війська під Бердичівом та розбили його.
У 1750 році була побудована дерев'яна церква Воскресіння Христова. До парафії належало Городище. 1878 року поряд з церквою збудована дзвіниця.
У 1751 році село Пряжів вже значиться у Ґабріеля (Гаврила) Аксака[3].
Станом на 1860 рік Пряжів у володінні Мяновської.
На 1906 рік у селі Пряжеві налічувалось 119 дворів, в яких проживало 770 чоловік. А в колонії поблизу — 27 дворів, 129 чоловік.[4]
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР 1932—1933. Органами НКВС безпідставно було заарештовано та позбавлено волі на різні терміни 18 мешканців села, з яких 8 осіб розстріляно. Нині всі постраждалі під час сталінських репресій реабілітовані і їхні імена відомі[5].
- Коваль Віктор Васильович — український військовик, капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну у 2022 році. Похований на кладовищі села Пряжів.
У Пряжеві діє загальноосвітня школа I—II ступенів та ДНЗ «Капітошка».
- ↑ Книга Овруцького замкового уряду 1678 р / Підгот. до вид. О. Ю. Макарова. — Житомир, 2013. — С. 41—42. — (Волинський текст: пам'ятки української мови. — Вип. 2) — ISBN 978-966-655-711-0.
- ↑ Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року / Опрац. К. Жеменецький; Вступ укр. перек. Є. Чернецький. — Біла Церква : Видавець Пшонківський О. В, 2015. — С. 100, 140. — (Джерела до історії Правобережної України) — ISBN 978-617-604-057-6.
- ↑ Список населенных мест Волынской губернии / Издание Волынского губернского статистического комитета. — Житомир : Волынская губернская типография, 1906. — 222 с. (рос.)
- ↑ Реабілітовані історією. Житомирська область / Обл. ред. кол.: Градовський Ю. Г. (заст. голови), Копійченко Л. А. (заст. голови), Тіміряєв Є. Р. (відп. секр.), Єршов В. О., Костриця М. Ю., Криворучко І. Г., Кузьмін О. С., Кучерук М. М., Магалецька Т. В., Маньковська Р. В., Натикач П. І., Оніщук О. І., Полонець М. Й., Суліменко О. Г.; Упоряд.: Л. А. Копійченко, Д. Я. Самолюк, Є. Р. Тіміряєв. НАН України. Інститут історії України, Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»; Служба безпеки України; Національна спілка краєзнавців України; Українське культурно-просвітницьке товариство «Меморіал» ім. В. Стуса; Житомирська обласна державна адміністрація; Житомирська обласна рада. — Житомир : Полісся, 2006—2015. — Т. 1—7.
- Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795-2006: Довідник / Упоряд. Р. Ю. Кондратюк, Д. Я. Самолюк, Б. Ш. Табачник; Ред. кол.: Рафальський І. О. (голова), Будішевська В. В. (секретар), Бовсунівська О. Г., Дудніченко Ж. В., Мокрицький Г. П., Савченко Н. М., Свєтлова Л. П., Шимченко Н. Г. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області. — Житомир: Волинь, 2007. — 620 с.
- Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии / Составил Н. И. Теодорович. — Т. 1: Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский. — Почаев, 1888. — 440 с. (рос.)
- М. Ю. Костриця, Р. Ю. Кондратюк Історико-географічний словник Житомирщини. — Житомир: Косенко, 2002. — 128 с.
|
Це незавершена стаття про Житомирську область. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |