Координати: 50°27′07.2″ пн. ш. 30°30′55.4″ сх. д. / 50.45200° пн. ш. 30.51539° сх. д. / 50.45200; 30.51539

Південна в'їзна вежа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Південна в'їзна вежа
Південна в'їзна вежа з боку Володимирської вулиці
50°27′07.2″ пн. ш. 30°30′55.4″ сх. д. / 50.45200° пн. ш. 30.51539° сх. д. / 50.45200; 30.51539
СтатусПам'ятка архітектури національного значення
Статус спадщинипам'ятка архітектури національного значення України
Країна Україна
РозташуванняКиїв, Володимирська вулиця, 24
Тип будівліВежа
Архітектурний стильУкраїнське бароко[1]
Архітекторневідомий
Перша згадкаПочаток XVIII ст.[2][3]
Південна в'їзна вежа. Карта розташування: Україна
Південна в'їзна вежа
Південна в'їзна вежа (Україна)
Мапа
CMNS: Південна в'їзна вежа у Вікісховищі
Київ: Собор святої Софії
і прилеглі монастирські споруди,
Києво-Печерська лавра
Kyiv: Saint-Sophia Cathedral
and Related Monastic Buildings,
Kyiv-Pechersk Lavra [4]
Світова спадщина
50°27′ пн. ш. 30°30′ сх. д. / 50.450° пн. ш. 30.500° сх. д. / 50.450; 30.500
КраїнаУкраїна Україна
ТипКультурний
КритеріїI, II, III, IV
Об'єкт №527
РегіонЄвропа і Північна Америка
Зареєстровано:1990 (14 сесія)
Мапа
CMNS: Південна в'їзна вежа у Вікісховищі

Півде́нна в'їзна́ ве́жа або Півде́нна проїзна́ ба́шта[5] — південний в'їзд з боку Володимирської вулиці на територію колишнього Софійського монастиря, а нині Національного заповідника «Софія Київська».

Збудована на початку XVIII століття за часів гетьмана Івана Мазепи[3][6].

Вежа внесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО під № 527 (як частина комплекса монастирських споруд Собору Святої Софії та Києво-Печерської Лаври)[7]. Постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 внесена до переліку пам'яток культурної спадщини з присвоєнням охоронного № 1/7, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 659 внесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток, як пам'ятка національного значення (без вказання виду памятки), з присвоєнням охоронного № 260072/7-Н[5].

Архітектура

[ред. | ред. код]

Вежа — двоповерхова, квадратна в плані тинькована та побілена споруда. На першому поверсі в центрі крізь неї проходить широкий склепінчастий проїзд. У товщі східної стіни проїзду знаходиться склепінчасте сторожове приміщення з цегляною підлогою та вікнами, які виходять на східний фасад та в проїзд. Там тепер розташовується охорона заповідника. В західній стіні є сходи, що ведуть на другий поверх. Там розташоване високе просторе приміщення, що займає весь поверх і де нині знаходиться один з фондів заповідника[1][2][3].

Увінчана вежа напівсферичною банею з конусоподібним шпилем, на якому встановлено позолочену крилату постать архангела Михаїла, що також виконує функцію флюгера[2][3].

Обидва яруси зверху мають уступчасті карнизи складного профілю. Стіни вежі розчленовані по горизонталі пілястрами, що відповідають плануванню нижнього ярусу. Декоровано башту нішами різної форми та легкими півколонами, які фланкують розташовані на другому ярусі вікна з арковими перемичками[1][2]. Вікна спершу були бароковими хрещатими, та пізніше перероблені[6].

Історія

[ред. | ред. код]

Наприкінці XVII століття на місці сучасної в'їзної вежі була глуха дерев'яна огорожа. Коли 1697 року дерев'яна забудова монастиря згоріла під час пожежі, почалося відновлення монастирських споруд, однак за новим планом. За ним на початку XVIII століття, одночасно з дзвіницею, з південно-східного боку території була споруджена сучасна в'їзна вежа. Вона використовувалася для підвезення в монастир продовольства, оскільки поблизу неї в південній частині подвір'я знаходилися хлібня й трапезна.[8][2]

Можливо, що спершу на верхньому ярусі була влаштована надбрамна церква.[1]

У XVIII столітті башта входила в систему монастирських мурів, які прилучалися до неї із заходу та сходу. 1839 року до вежі зі східного боку прибудовано новий мур із житловим пристінним корпусом. У 1851–1853 роках до старого корпусу хлібні, що в кінці XVIII століття був переобладнаний під консисторію, вздовж Володимирської вулиці було прибудовано нову будівлю консисторії, що з'єднала вежу з колишньою хлібнею та повністю закрила її західний фасад. Під час цієї перебудови, аби звільнити місце в архіві, на другий поверх башти було зроблено вхід із консисторії та влаштовано там кімнату з грубою та полицями, куди було перенесено частину архіву консисторії. При побудові нового корпуса також довелося розібрати частину давніх мурів. 1879 року з північного сходу до кута вежі вздовж проїзду прибудовано двоповерховий соборний флігель.[1][9]

У 1927–1929 роках після того, як Василь (Липківський) був вимушений піти з посади митрополита, він переселився із квартири в будівлі колишньої єпархіальної училищної ради (монастирський корпус № 3) та мешкав у келії над проїздом. Тут він таємно працював над дослідженням про історію української церкви. Жив у майже повній ізоляції, однак його відвідували митрополит Микола (Борецький) та Володимир Чехівський, який приносив потрібні для написання праці матеріали.[1]

1978 року вежу було відреставровано за проектом В. Цяука. В ході реставрації відновлено частково втрачений декор фасадів та первісне планування приміщень, перебудовано баню та відкрито замуровані сходи на другий ярус.[1]

У 1990 році на 14-ій сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО вежа була включена до списку Світової спадщини в складі комплексу монастирських споруд Софійського собору під № 527[10].

Фігура Архістратига Михаїла

[ред. | ред. код]
Постать Архістратига Михаїла

Після побудови вежі на шпилі її бані було встановлено позолочений флюгер-постать Архангела Михаїла, який був символом пильного охоронця Софійського монастиря. Він стояв там до вересня 1930 року, коли фігуру скинули з вежі, а через кілька днів розтрощили.[11][3]

19 вересня 2007 року розпочався проект «Відтворення постаті Архістратига Михаїла і встановлення його на шпиль Південної вежі архітектурного ансамблю Софії Київської». Після трьох років спільної роботи науковців, митців, благодійників та меценатів за архівними кресленнями й фотографіями була виготовлена копія старої постаті. Автор копії — український художник і скульптор Микола Білик.[11][12][13]

Фігура порожниста, виготовлена з міді та вкрита позолотою, має висоту 2,4 та важить 98 кг. Вона була представлена 9 квітня 2010 року на Софійській площі[14] та знов встановлена на вежі 1 жовтня 2010 року. Разом із нею була піднята скринька, в яку кияни мали можливість вкинути своє бажання.[12][13]

Існує легенда, що три київські крилаті постаті Архангела Михаїла тримають небо і Благодать над Києвом та захищають його. Всі три були знищені в радянський час, і відновлені за незалежної України: перший стоїть на Лядських воротах на Майдані Незалежності, другий встановлений на фронтоні Михайлівського собору, а третій — на Південній вежі.[11][12][14]

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Південна в'їзна вежа
  • Мапа заповіднику «Софія Київська»
    Мапа заповіднику «Софія Київська»
  • Звернений до подвір'я фасад
    Звернений до подвір'я фасад
  • Проїзд на монастирському дворі, що веде до вежі
    Проїзд на монастирському дворі, що веде до вежі
  • Вид з Володимирської вулиці крізь проїзд в бік двору
    Вид з Володимирської вулиці крізь проїзд в бік двору
  • Фігура Архангела Михаїла на фоні будівлі СБУ
    Фігура Архангела Михаїла на фоні будівлі СБУ
  • Оздоблення другого ярусу та напівсферична баня
    Оздоблення другого ярусу та напівсферична баня
  • Південна башта та дзвіниця. Добре видно також форму бані
    Південна башта та дзвіниця. Добре видно також форму бані

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж Ірма Тоцька, Ірина Труш. Вежа південна в'їзна кін. 17 – поч. 18 ст., в якій проживав Липківський В. К. Звід пам'яток історії та культури. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  2. ↑ а б в г д Південна в'їзна башта. Національний історико-культурний заповідник «Софія Київська». Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  3. ↑ а б в г д Південна вежа. Національний заповідник «Софія Київська». Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  4. ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
  5. ↑ а б Об'єкти культурної спадщини в м. Києві. Управління охорони культурної спадщини. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  6. ↑ а б За редакцією Федора Ернста. СТАРЕ МІСТО. САДИБА СОФІЙСЬКОГО СОБОРУ. Київ. Провідник. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  7. ↑ Kiev: Saint-Sophia Cathedral and Related Monastic Buildings, Kiev-Pechersk Lavra ((англ.)) . UNESCO World Heritage Centre. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  8. ↑ Микола Жарких. Архітектурний ансамбль Софійського собору. Формування барокового ансамблю у 18 ст. Персональний сайт Миколи Жарких. Архів оригіналу за 31 березня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  9. ↑ Микола Жарких. Архітектурний ансамбль Софійського собору. Пристосування (кін. 18 – кін. 19 ст.). Персональний сайт Миколи Жарких. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  10. ↑ 14th session of the Committee ((англ.)) . UNESCO World Heritage Centre. 7-12 грудня 1990. Архів оригіналу за 29 березня 2015. Процитовано 29 березня 2015.
  11. ↑ а б в Архістратиг Михаїл повернувся, щоб виконати бажання українців. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  12. ↑ а б в Нова загроза спецслужбі. Пост Чорнобиль. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  13. ↑ а б Софія Київська - 1000-літній символ мудрості України. I.ua. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.
  14. ↑ а б ДО СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ ПОВЕРТАЄТЬСЯ ЇЇ ПОКРОВИТЕЛЬ. Международная ассоциация маркетинговых инициатив. Архів оригіналу за 1 квітня 2015. Процитовано 1 квітня 2015.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Південна_в%27їзна_вежа&oldid=43176698