Перейти до вмісту

Райхсгау Тіроль-Форарльберг

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Увага: Не вказане значення "common_name"

Райхсгау Тіроль-Форарльберг
Reichsgau Tirol-Vorarlberg
1938 – 1945
Прапор Герб
Прапор Герб
{{{common_name}}}: історичні кордони на карті
{{{common_name}}}: історичні кордони на карті
Поділ Австрії на райхсгау і сільські та міські округи (1941)
Столиця Інсбрук
Державний устрій Не вказано
Гауляйтер
 - 1938–1945 Франц Гофер
Історія
 - Аншлюс 12 березня 1938
 - Капітуляція Німеччини 8 травня 1945
Населення
 - 1939 486 400[1] осіб
Попередник
Наступник
Тіроль
Форарльберг
Тіроль
Форарльберг
Сьогодні є частиною Австрія Австрія

Тіроль-Форарльберг (нім. Tirol-Vorarlberg) — райхсгау в Австрії часів націонал-соціалізму. Як таке утворене 15 березня 1940[1] шляхом злиття тодішнього райхсгау Тіроль з тогочасним адміністративним округом Форарльберг на анексованій 1938 року нацистською Німеччиною території Федеративної держави Австрія.

Одне із сімох райхсгау, які до 1942 року належали до Остмарки, а з 1942 до 1945 року — до Альпійських і дунайських райхсгау Великонімецького райху.

Тіроль-Форарльберг складався із 11 округів (1 міського і 10 сільських). Столицею райхсгау був Інсбрук.

Історія

[ред. | ред. код]

Австрійська НСДАП вже мала партійне гау Тіроль-Форарльберг до 1928 року, а потім із 1932 року. У 1928—1932 роках Тіроль і Форарльберг утворювали разом із Зальцбургом Вестгау. Гауляйтером НСДАП у Тіролі в 1932 році було призначено Франца Гофера з Інсбрука, і він залишався ним на нелегальній основі після заборони нацистської партії в 1933 році, доки його не змінив на цій посаді Едмунд Крістоф у 1935 році. За керівництва останнього нацисти 13 березня 1938 року прийшли до влади, але його вважали надто слабким[2]. 24 травня 1938 року Гофер знову став гауляйтером гау НСДАП Тіроль-Форарльберг, яке мало свій осідок в Інсбруку і підпорядковувалося вищому керівництву НСДАП у Мюнхені (а не у Відні). 1 вересня 1940 року Гофера також призначили райхсштатгальтером Тіроля-Форарльберга, яким він залишався до 1945 року. Заступником гауляйтера в 1938 році був Едмунд Крістоф, а з березня 1939 по 1945 рік — Герберт Парсон.

1940 року НСДАП налічувала тут 335 місцевих партійних організацій, 813 осередків і 4821 квартал (первинних організацій).

Райхсгау Тіроль-Форарльберг виникло внаслідок об'єднання райхсгау Тіроль з адміністративним округом Форарльберг 15 березня 1940, хоча утворені ще 1 травня 1939 року ці дві адміністративно-територіальні одиниці мали від самого початку спільний осідок в Інсбруку і спільного ландесгауптмана, який звідти ними управляв.[1]

Райхсгау Тіроль-Форарльберг складалося з територій, відомих сьогодні як Північний Тіроль і Форарльберг[3]. 15 жовтня 1938 Східний Тіроль перейшов до Каринтії[1]. Тіроль-Форарльберг поділявся на округи з окружними керівництвами на чолі з окружним керівником. Наприклад, в окрузі Брегенц таким був Ганс Дітріх (1939–1945), в окрузі Дорнбірн — Антон Планкенштайнер (1939–1941), а в окрузі Блуденц окружними керівниками були Ганс Бернард (1939–1941) і Вернфрід Ріхтер.

Станом на 1 січня 1945 року райхсгау включало 11 округів: 1 міський (Інсбрук) і 10 сільських (Блуденц, Брегенц, Імст, Інсбрук, Кіцбюель, Куфштайн, Ландек, Ройте, Фельдкірх і Швац).

Наприкінці Другої світової війни Тіроль-Форарльберг опинився у французькій зоні окупації Австрії.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Reichsgau Tirol-Vorarlberg - territorial.de (нім.)
  2. Rolf Jehke (1 січня 2005). Gau Tirol-Vorarlberg der NSDAP. territorial.de. Процитовано 4 листопада 2021. (нім.)
  3. Michael Rademacher (2006, Оснабрюк). Deutsche Verwaltungsgeschichte von der Reichseinigung 1871 bis zur Wiedervereinigung 1990. tirol.html. Т. Онлайн-матеріал для дисертації. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 3 листопада 2021. (нім.)

Література

[ред. | ред. код]
  • Rolf Steininger, Sabine Pitscheider (Hrsg.): Tirol und Vorarlberg in der NS-Zeit. Studien Verlag, Innsbruck 2002, ISBN 3-7065-1634-9.
  • Horst Schreiber: Die Machtübernahme. Die Nationalsozialisten in Tirol 1938–39. Haymon, Innsbruck 1994, ISBN 3-85218-152-6.

Посилання

[ред. | ред. код]