Рівнина
Рівни́ни — форми рельєфу, при яких поверхня землі в межах видимого горизонту є рівними або слабко хвилястими[1]. Висоти сусідніх точок мало відрізняються одна від одної — коливання відносних висот до 200 м, переходом підвищеними та зниженими ділянками поступові[1]. Більшість рівнин похилена в якийсь бік (до 5°), який вказує течія річок[2]. Рівнини — одні з найпоширеніших форм рельєфу суходолу (37 % площі) та дна океану (абісальні рівнини, континентальний шельф). До найбільших рівнин світу належать Амазонська і Західносибірська низовини.
Геологічна будова і генезис усіх ділянок конкретної рівнини подібний. В іншому випадку застосовується термін рівнинна країна. Рівнинні країни займають до 20 % суходолу планети[2]. Прикладом рівнинної країни слугує Західносибірська низовина, північ якої сформований діяльністю льодовика, а рельєф має суто постгляціальний характер; на півдні у формуванні озерного ландшафту навпаки брали участь карстові і суфозійні процеси[3]. Рівнинні країни у геологічному відношенні збігаються з відповідними тектонічними платформами (Східноєвропейська, Північноамериканська)[4]. У межах рівнинної країни можуть зустрічатись ділянки з густо розчленованим рельєфом (Жигулівські гори на Східноєвропейській рівнині)[4].
Більшість рівнин формуються на платформах, у гірських областях рівнини приурочені переважно до міжгірних і передгірних прогинів[1]. На рівнинах переважно акумулюються продукти вивітрювання, материнські породи відіграють слабку роль у формуванні рельєфу. Хоча процеси ерозії поверхневих шарів можуть докорінно перетворити рівнинний рельєф, надавши йому рис гірського[2].
За походженням розрізняють:
- Структурні (первісні), які складені переважно горизонтальними шарами осадових, магматичних (вулканічні плато) гірських порід[2]. Вирівненість поверхні таких рівнини зумовлена саме структурними особливостями геологічної будови. Наприклад, Причорноморська і Прикаспійська низовини являють собою нещодавно оголене морське дно, складене горизонтальними шарами морських осадів; Середньосибірське плоскогір'я складене горизонтальними шарами вивержених порід (сибірські трапи)[3].
- Акумулятивні (насипні), утворені в результаті накопичення матеріалу на дні морських басейнів, або ж на басейнів суходолу, часто екзогенним агентом (вітер, водний потік, льодовик). Найпоширеніший генетичний тип рівнин з великою кількістю підтипів[3].
- Алювіальні рівнини утворюються внаслідок накопичення матеріалу в долинах річок та озерних западинах. Типовими прикладами слугують заплави й річкові тераси, дельти великих річок (Ніл, Лена). Характерні елементи рельєфу — заболочені луки старик. Озерні рівнини характеризуються вирівненою поверхнею, наприклад, територія навколо Аральського моря[2][3].
- Передгірські похилі рівнини мають досить складний генезис. Одні є наслідком накопичення алювію в конусах виносу зі схилів гір, або внутрішніх дельт річкових потоків; інші — наслідок накопичення у передгірській частині делювіального матеріалу (чим далі від схилів, тим дрібнішого, що пояснюється законами ерозії та акумуляції)[3][2]. Такі рівнини часто ускладнені терасами, валами і глибокоеродованими річковими долинами[3].
- Морські акумулятивні рівнини являють собою підняті над сучасним рівнем моря ділянки древнього морського дна[2]. Рельєф слабопохилий, ускладнений береговими валами, річковими річищами. Наприклад на Прикаспійській низовини, на правому березі річки Волга відомі Берівські бугри, гряди завдовжки 25 км, завширшки 200—300 м і заввишки 10-45 м, відстані між грядами 1-2 км[3].
- Льодовикові моренні рівнини вирізняються складним льодовиковим рельєфом (пагорби, гряди, друмліни, ози, ками, озерні западини) і значним розвитком озер, боліт[2][3]. Перепади відносних висот 30-40 м[3].
- Зандрові рівнини утворюються по зовнішньому краю кінцевих морен покрівних льодовиків і складені переважно пісками, галечниками з домішкою валунів[2]. Рельєф слабопохилий в протилежний бік від кінцевої морени, ускладнений терасами долин, дюнами (Північне Полісся)[3].
- Еолові рівнини являють собою ділянки земної поверхні сучасний рельєф яких утворений дією вітру, генетично ж утворені алювіальною діяльністю древніх річок, морськими і озерними відкладами. До цього підтипу рівнин належать Центральноазійські піщані пустелі (Каракуми)[3].
- Органогенні рівнини — це поверхні величезних торф'яних боліт, які вирівнюють нерівності материнського рельєфу. Для них характерний опуклий профіль, з невеличкими буграми та валами. Від'ємні форми рельєфу виражені слабко і тимчасово. Величезні площі займають на півночі Східноєвропейскої рівнини і Західносибірська низовина[3].
- Скульптурні.
- Абразійні рівнини утворюються внаслідок руйнівної діяльності морських хвиль і являють собою трохи похилу в бік моря поверхню корінних гірських порід, перекриту (часто майже оголену) шаром морських відкладень[2]. Інколи можна зустріти древні берегові вали, бари[3].
- Денудаційні рівнини (залишкові) складені корінними гірськими породами, що виходять на поверхню, або безпосередньою під нею. Рівнинність утворена в результаті руйнування первинного рельєфу процесами денудації[2][3]. Типовий приклад — пенеплен, слабкогорбиста поверхня, де підвищеним ділянкам відповідають виходи твердіших гірських порід, а пониженим — зруйновані залишки менш стійких порід (Казахських дрібноспоковик)[3].
Відповідно до морфології поверхні розрізняють:
- горизонтальні (пласкі) — з одноманітним і незначним похилом в один бік;
- нахилені — з виразнішим похилом, як правило, такі рівнини облямовують гірські райони;
- вогнуті — похило знижуються від периферії до центру (Таримська западина);
- хвилясті — без виразного одноманітного похилу в один бік;
- опуклі — похило знижуються від центру до периферії[2][1][3].
У кожному з вищенаведених типів окремі форми рельєфу можуть ускладнювати загальну картину, тому у морфологічній типізації рівнин виділяють додатковий параметр:
За типом, ступенем, глибиною розчленування рівнини поділяються на[1][3]:
- Слабо розчленовані (пласкі, нерозчленовані). Такі рівнини характеризуються незначними перепадами відносних висот (до 10 м). В Україні типовими прикладами таких рівнин слугують Поліська і Причорноморська низовини (в Херсонські області).
- Дрібно розчленовані. Такі рівнини характеризуються перепадами висот у діапазоні 5-30 м, розвиненою яружно-балковою системою, замкненими западинами. До цього типу належить переважна частина рівнин центральної і східної України.
- Глибоко розчленовані. Такі рівнини характеризуються перепадами відносних висот у діапазоні 20—200 м, часто крутими схилами пагорбів. В Україні типовими прикладами таких рівнин слугують Передкарпатська і Подільська височини.
У картографії при створенні гіпсометричних і фізичних карт широко застосовується класифікація рівнинних форм рельєфу за положенням над рівнем моря. Хоча усталена топоніміка географічних об'єктів може і не збігатися з нею. За вищенаведеним типом класифікації рівнини поділяються на[4][3]:
- Депресії, що розташовуються нижче рівня моря і мають від'ємні показники абсолютної висоти. Наприклад, западини Турфанська, Каттара, озера Мертве море.
- Низовини, абсолютні висоти рельєфу яких не перевищують позначок у 200 м. Наприклад, Придніпровська низовина в Україні.
- Височини, рівнинні ділянки земної поверхні, що характеризуються висотами у діапазоні 200—500 м. Наприклад, Придніпровська височина в Україні.
- Нагір'я — рівнини, що розташовуються на висотах більше за 500 м над рівнем моря. Наприклад, Іранське нагір'я, Альтіплано в Андах.
Рівнини займають 15—20 % суходолу Землі (в Україні — майже 95 % її території). На території України є Причорноморська, Придніпровська, Поліська, Закарпатська низовини і Волинська, Подільська, Приазовська, Придніпровська та інші, менші за площею, височини.
Найвищою точкою рівнинної частини України є гора Берда (515 м) на Хотинській височині.
Приклади підводних рівнин: шельфові рівнини Чорного та Азовського морів і рівнина дна Чорноморської западини.
- ↑ а б в г д Рівнина // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Равнина // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1973. — С. 312.
- ↑ а б в г (рос.) Равнина // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1962. — Т. 3 : Милос — Союз ССР. — 580 с.
- Словник-довідник з фізичної географії : для школярів і абітурієнтів / укл. Єна О. В., Супричов О. В. — К. : Довіра, 2002. — 238 с. — ISBN 966-507-133-5.
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- (рос.) Герасимов И. П. , Мещеряков Ю. А. , Асеев А. А. Равнины Европейской части СССР / Отв. ред. Ю. А. Мещеряков, А. А. Асеев. — М. : Наука, 1974.
- (рос.) Мещеряков Ю. А. Структурная геоморфология равнинных стран. — М. : Наука, 1965.
- (рос.) Пиотровский В. В. Геоморфология с основами геологии. — М., 1961.
- (рос.) Равнины и горы Сибири. — М. : Наука, 1975.
- (рос.) Равнины и горы Средней Азии и Казахстана. — М. : Наука, 1982.
- (рос.) Щукин И. С. Общая геоморфология [в 3-х тт.]. — М. : Изд-во МГУ, 1962-1974.
