СМЕРШ
Головне управління контррозвідки Народного комісаріату оборони СРСР
(СМЕРШ) рос. Главное управление контрразведки Народного комиссариата обороны СССР | |||
| |||
| Посвідчення СМЕРШ | |||
| Загальна інформація: | |||
| Тип: | контррозвідка | ||
| Юрисдикція: |  СРСРТериторії підконтрольні радянській армії | ||
| Дата заснування: | 14 квітня 1943 | ||
| Дата ліквідації: | 4 травня 1946 | ||
| Відомство-попередник: | Управління особливих відділів НКВС СРСР | ||
| Відомство-наступник: | Міністерство державної безпеки СРСР | ||
| Девіз: | "Смерть шпигунам!" (рос. Смерть шпионам!) | ||
| Структура: | |||
| Керівник: | Абакумов Віктор Семенович | ||
| Керівна організація: | Народний комісаріат оборони СРСР | ||
| Штаб-квартира: | |||
| Адреса штаб-квартири: | Будівля органів держбезпеки на Луб'янці, 4-ий та 6-ий поверхи | ||
| |||
СМЕРШ (абревіатура початкових букв гасла «Смерть шпигунам!» (рос. Смерть шпионам!)) — підрозділ контррозвідки Народного комісаріату оборони (НКО) СРСР. Існував з квітня 1943 до березня 1946, після чого був розформований, а його функції перейшли до органів держбезпеки СРСР.
СМЕРШ сформований для оборони тилу Червоної Армії, боротьби з дезертирством, шпигунами і диверсантами. В умовах переважання в тодішньому суспільстві і військових структурах СРСР командно-директивних методів роботи працівники СМЕРШ подібно до працівників інших радянських спецслужб відрізнялися жорстокістю і безкомпромісністю у виконанні поставлених завдань уряду, партії і безпосередніх керівників, маючи широкі повноваження нерідко не гребували ніякими засобами, фактично здійснюючи терор щодо військовослужбовців та представників мирного населення, які потрапляли до сфери їх інтересів. З іншого боку, такий підхід до роботи сприяв формуванню у суспільній свідомості образу «непереможних контррозвідників», які здатні виконувати ті завдання, які не під силу спецслужбам інших країн світу, не відступаючи ні перед якими труднощами, в тому числі психологічно-морального характеру.
Постановою Ради Народних Комісарів СРСР від 19 квітня 1943 р. цю організацію виділено з Управління Особливих Відділів НКВС. Тією ж постановою були створені Управління контррозвідки «СМЕРШ» НКВМФ СРСР і відділ контррозвідки «СМЕРШ» НКВС СРСР. На чолі відомства став Віктор Абакумов. Було вирішено, що нова структура буде знаходитись в складі наркомату оборони і буде підпорядковане безпосередньо Сталіну.[1]
Фактично СМЕРШ виконувало ті ж завдання, що і колишнє Управління Особливих Відділів НКВС СРСР, а саме:
- 1) боротьба з шпигунською, диверсійною, терористичною і іншою діяльністю іноземних розвідок в Червоній Армії
- 2) ухвалення через командування оперативних заходів «до створення на фронтах умов, що унеможливлювала безкарний прохід агентури супротивника через лінію фронту»
- 3) боротьба з зрадою Батьківщині в армії, з дезертирством і нанесенням тілесних ушкоджень, перевірка військовослужбовців та інших осіб, які були в полоні і оточенні ворога, а також «виконання спеціальних завдань Народного комісара оборони».
СМЕРШ був створений в умовах Другої Світової Війни і його основною діяльністю була боротьба з шпигунами, які Німеччина засилала в тил Радянської Армії. Своїми основними суперниками в шпигунській і контррозвідувальній діяльності СМЕРШ вважав передусім німецьку секретну службу «Абвер», а також «Цеппелін», «Ваффен СС Яґдфербанд», румунську розвідку «ССІ», а також японську і фінську розвідувальні служби.[2]
В 1943 р. великі території Радянського Союзу опинилися під німецькою окупацією і на початку війни велика кількість радянських громадян опинилася або в полоні, або на окупованих територіях і була активно використана німецькою розвідкою «Абвер» для диверсійної та розвідувальної діяльності. Була розгорнута ціла система диверсійних шкіл та центрів, де німці готували кадри для розвідувальної діяльності та інфільтрації радянських частин і партизанських загонів. Багато своїх майбутніх агентів СМЕРШ вербував передусім серед колишніх посібників німців та перебіжчиків, які активно працювали на радянську розвідку. СМЕРШ проводив дуже успішну роботу по засиланню своїх агентів у ці школи, які пізніше вели подвійну гру і інформували радянську розвідку про агентурну систему «Абвера» в радянському тилу. Офіційні дані про розвідувальні успіхи СМЕРШу з 1 жовтня 1943 р. по 1 травня 1944 р. — дійсно вражаючі: в німецький тил було впроваджено 354 агенти, з них 50 були перевербовані СМЕРШем німецькі розвідники. 57 агентів працювали в складі розвідувальних структур «Абверу». Також активно проводились так звані «радіоігри», за допомогою яких було нейтралізовано більш ніж 400 агентів німецької розвідки.[3]
Активно також засилалися агенти до Російської Визвольної Армії (РОА) генерала Власова, і завдяки цим агентам близько тисячі бійців цієї армії дезертирувало з РОА до партизанів та Червоної Армії. Агенти СМЕРШу також використовувалися для створення агентурних мереж в лавах різних антирадянських організацій, таких як прибалтійські рухи опору, УПА та інші. Агентів у цих організаціях звичайно називали «сексотами» (скорочення від рос. секретный сотрудник).
Окрім очевидних успіхів в боротьбі проти іноземних розвідок, СМЕРШ набув в роки війни зловісної слави завдяки системі репресій проти мирного населення, яке було в окупації або на примусових роботах в Німеччині. Також найменша підозра в співпраці призводила до часто необґрунтованих арештів, розстрілів багатьох військових і цивільного населення. Деякі історики стверджують, що СМЕРШ став продовженням сталінської системи терору і придушення інакомислення в Радянському Союзі і не впевнені щодо категоризації його як розвідувального чи репресивного органу. За даними деяких істориків з 1941 по 1945 рр. радянськими органами було заарештовано близько 700,000 чоловік — близько 70,000 з них розстріляні. Згідно з іншими джерелами через чистилище СМЕРША пройшло декілька мільйонів чоловік і близько чверті з них теж були страчені.[1]
В умовах війни дуже часто ніякого слідства не велося, великі групи людей арештовувалися і були незаконно і часто безпідставно репресовані. На репресивний характер СМЕРШу також вказує «стандартний» термін ув'язнення для багатьох засуджених — 25 років. Такі терміни засудження отримували не тільки підозрювані в співпраці з німцями, але також і радянські громадяни, які поверталися на Батьківщину з примусових робіт в Німеччині. Для стеження і контролю над інакомисленням СМЕРШ створив і підтримував цілу систему стеження за громадянами в тилу і на фронті. Часто погрози розправи над громадянами призводили до співпраці з секретною службою і до волюнтаристських і часто безпідставних звинувачень проти військовослужбовців і цивільного населення.
СМЕРШ також відігравав велику роль у поширенні сталінської системи терору на країни Східної Європи, де встановилися дружні до Радянського Союзу режими. На території Польщі і Німеччини після війни деякі нацистські концтабори продовжували функціонувати під егідою СМЕРШ як місця репресій ідеологічних противників нових режимів. Так в нацистському концтаборі Бухенвальд ще декілька років після війни утримувалося понад 60,000 противників соціалістичного вибору.[1]
- Селівановський Микола Миколайович (19 квітня 1943 — 4 травня 1946), комісар ГБ 3-го рангу, з 26 травня 1943 р — генерал-лейтенант.
- Мешик Павло Якович (19 квітня 1943 — 17 грудня 1945), комісар ГБ 3-го рангу, з 26 травня 1943 р — генерал-лейтенант.
- Бабич Ісай Якович (19 квітня 1943 — 4 травня 1946), комісар ГБ, з 26 травня 1943 р — генерал-лейтенант.
- Врадій Іван Іванович (26 травня 1943 — 4 травня 1946), генерал-майор, з 25 вересня 1944 р — генерал-лейтенант.
- Авсеєвич Олександр Олександрович (квітень — червень 1943), полковник ГБ, з 26 травня 1943 р — генерал-майор.
- Болотін Григорій Самойлович (1943 — 4 травня 1946), полковник ГБ, з 26 травня 1943 р — генерал-майор.
- Рогов В'ячеслав Павлович (травень 1943 — липень 1945), генерал-майор.
- Тимофєєв Петро Петрович (вересень 1943 — 4 травня 1946), генерал-майор, з 1944 — генерал-лейтенант (УКР СМЕРШ Степового, з 16.10.1943 2-го Українського фронтів).
- Прохоренко Костянтин Павлович (29 квітня 1943 — 4 жовтня 1944), полковник ГБ, з 26 травня 1943 р — генерал-майор.
- Москаленко Іван Іванович (травень 1943 — 4 травня 1946) полковник ГБ, з 6 травня 1943 р — генерал-майор, з 21 липня 1944 р — генерал-лейтенант.
- Місюрєв Олександр Петрович (29 квітня 1943 — 4 травня 1946), полковник ГБ, з 26 травня 1943 р — генерал-майор.
- Кожевников Сергій Федорович (29 квітня 1943 — 4 травня 1946), полковник ГБ, з 26 травня 1943 р — генерал-майор.
- Ширманов Віктор Тимофійович (на липень 1943), полковник, з 31 липня 1944 р — генерал-майор. (УКР СМЕРШ Центрального, з 16.10.1943 Білоруського фронтів).
- Петров Федір Георгійович (26 травня 1943 — 28 грудня 1945), полковник;
- Кравченко Микола Григорович (генерал-майор) (26 травня 1943 — липень 1944), полковник, з 21 лютого 1944 — генерал-майор;
- Попов Петро Петрович (червень — вересень 1943), полковник;
- Розанов Микола Андрійович (19 жовтня 1943 — 4 червня 1946), полковник, з 21 лютого 1944 — генерал-майор;
- Русак Іван Тимофійович (29 квітня 1943 — 27 травня 1946), комісар ГБ, з 26 травня 1943 — генерал-майор;
- Роман Володимира Богомолова «У серпні сорок четвертого» («Момент істини»), за яким було знято художній фільм «У серпні 44-го…» (Росія, 2000).
- ↑ а б в Константин Рожнов. «СМЕРШ»: контрразведка или орудие репрессий? BBC Russian.com [Архівовано 12 жовтня 2008 у Wayback Machine.] Би-би-си, Москва
- ↑ Вадим Удманцев. Правда о «СМЕРШ» (Книга «СМЕРШ»: Исторические очерки и архивные документы)[1]
- ↑ Вадим Абрамов. Лубянка. Открытые архивы. СМЕРШ. Советская военная контрразведка против разведки Третьего Рейха. [2][недоступне посилання з липня 2019]
- Шаповал Ю. І., Васильєв В. Ю. СМЕРШ [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 668. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- «СМЕРШ»: контрразведка или орудие репрессий? BBC Russian.com [Архівовано 12 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
- Russia unveils Stalin spy service [Архівовано 6 січня 2009 у Wayback Machine.]
- Вадим Удманцев. Правда о «СМЕРШ» (Книга «СМЕРШ»: Исторические очерки и архивные документы)[3][4] [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.]
- СМЕРШ [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- СМЕРШ // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1780. — 1000 екз.
- Владимир Гаврилов. СМЕРШ за линией фронта. Газета «Труд» № 110 за 21.06.2006(рос.)
- Салтан А. Н. Спецслужбы на территории Украины. СМЕРШ [Электронный ресурс]. — Режим доступа к статье: http://sled.net.ua/node/31753 [Архівовано 23 серпня 2016 у Wayback Machine.]. — Заглавие с экрана. — 24.05.16. (рос.)
- Смерш против Абвера. Действия разведки и контрразведки во время второй мировой войны(рос.)
- Специфіка фізичної підготовки підрозділів НКВС — «СМЕРШ» [Архівовано 21 травня 2011 у Wayback Machine.]
- СМЕРШ, особиста зброя Сталіна [Архівовано 9 березня 2017 у Wayback Machine.](рос.)