Сатурн-1Б

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сатурн-1Б
Призначення Ракета космічного призначення
Виробник Chrysler (S-I),
Douglas (S-IV)
Країна США США
Розміри
Висота 55,0 м
Діаметр 6,52 м
Маса 590,000 кг
Ступенів 2
Вантаж
Вантаж на
LEO
15 300 кг
Споріднені ракети
Історія запусків
Космодроми LC-34[en], LC-37[en] та LC-39B
Всього запусків 9
Невдалих 0
Частково невдалих
Перший ступінь
Двигуни 8 x Rocketdyne H-1
Тяга 6,700 кН кН
Питомий імпульс 289 секунд с
Тривалість горіння 150 секунд с
Паливо Гас/О2
Другий S-IVB ступінь
Двигуни 2 x RL-10
Тяга 133 кН кН
Питомий імпульс 433 секунд с
Тривалість горіння 430 секунд с
Паливо H2/О2
26 лютого 1966
Останній запуск 15 липня 1975

«Сатурн 1Б» (англ. Saturn IB) — американська ракета-носій, модернізована версія ракети-носія Сатурн-1, що має значно потужніший другий ступінь, S-IVB. На відміну від більш раннього Сатурна-1, ракета-носій Сатурн-1Б могла вивести командний і службовий відсіки або місячний модуль космічного корабля Аполлон на низьку навколоземну орбіту. Тому вона використовувалася для випробувань корабля Аполлон, поки ракета-носій Сатурн V ще не була готова. Пізніше застосовувалася в програмах Скайлеб і «Союз»—«Аполлон».

Історія створення

[ред. | ред. код]

22 червня 1962 заступник директора НАСА по пілотованим космічним польотам Джозеф Ши представив Раді з управління пілотованими космічними польотами результати вивчення схеми місячної експедиції.

В цей же день Рада, розглянувши пропозицію, одностайно вирішила:

  • політ на Місяць з використанням ракети «Сатурн С-5» і стикування на місячній орбіті є найбільш прийнятним;
  • необхідно негайно розпочати роботи по двоступеневій ракеті «Сатурн С-1В» (майбутня «Сатурн-1В») з запуском в середині 1965;
  • необхідно негайно розпочати роботи по місячному модулю;
  • продовжити роботи по ракеті «Нова».

Ці рішення були повідомлені керівництву НАСА. 28 червня 1962 нарешті було досягнуто повне порозуміння і в керівництві НАСА, про що було офіційно заявлено 11 липня 1962 року в Вашингтоні. Ця заява поклала край всім розбіжностям і відкрила пряму дорогу для робіт по місячній експедиції зі стикуванням на місячній орбіті, хоча ще майже півроку тривали спроби Консультативного комітету з науки при Президентові США (PSAC) змінити позицію НАСА.

Такий вибір пояснювався більш ранньою можливою датою посадки на Місяць в порівнянні з іншими схемами і меншою (на 10-15 %) вартістю. Крім ракети «Сатурн С-5» для польотів на орбіті навколо Землі передбачалося використовувати двоступеневу ракету «Сатурн С-1В», другий ступінь якої являв би собою третій ступінь S-IVB від ракети «Сатурн С-5». У той же час повинні тривати дослідження за варіантом прямої схеми з екіпажем з двох осіб і ракетою «Сатурн С-5», а також по ракеті «Нова».

Створення ракети-носія «Сатурн С-1В» було ініційовано за наполяганням Роберта Гілрута, який вважав, що для випробувань командного модуля корабля «Аполлон» на навколоземній орбіті ракета «Сатурн С-1» або «Сатурн-1» недостатньо потужна.

Конструкція

[ред. | ред. код]

Ракета-носій «Сатурн С-1В» (згодом її назвали «Сатурн-1В») являла собою подальший розвиток ракети «Сатурн-1» і призначалася спочатку для відпрацювання командного модуля штатної комплектації, як в безпілотному, так і пілотованому варіантах.

Перший ступінь S-IB відрізнявся від аналогічного для «Сатурна-1» збільшеним об'ємом паливних баків і наявністю 8 форсованих двигунів H-1 тягою 93 тонни кожен.

Другий ступінь S-IVB був оснащена одним двигуном J-2 фірми «Рокетдайн», що працює на рідкому кисні і водні, з тягою 102 тонни. Він був уніфікований з третім ступенем ракети «Сатурн-5». При стартовій вазі 570 тонн ракета-носій «Сатурн-1В» могла виводити на орбіту корисний вантаж масою 18 тонн.

Використання

[ред. | ред. код]

Перший запуск цієї ракети відбувся 26 лютого 1966 року.

Посилання

[ред. | ред. код]