Перейти до вмісту

Снятинська секція Українського Студентського Союзу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Снятинська секція Українського студентського союзу у Львові
АбревіатураСС УСС
Типстудентська громадська повітова організація
ЗасновникСтудентство Снятинського повіту
Засновано1911
Розпущено1924
Галузьгромадсько-культурна
Штаб-квартираСнятин
Місце діяльностіГаличина
Офіційні мовиукраїнська
Генеральний секретарПорайко Василь Іванович (1911—1914)
КерівникТофан Андрій (1920—1921)
Ключові особиВасиль Порайко, Юліан Гоїв, Андрій Тофан, Євген Гоїв

Снятинська секція Українського Студентського Союзу у Львові — неприбуткова громадська організація, яка діяла у Снятині і Снятинському повіті в добу Австро-Угорщини та Другої Речі Посполитої з перервами в 1911—1924 роках.

Основним полем діяльності цієї філії УСС у Львові була просвітницька, культурна та правозахисна діяльність, в тому числі у сфері захисту прав українських студентів у Галичині як за часів Австро-Угорщини, так і в добу польської окупації Галичини[1].

Австрійська доба

[ред. | ред. код]

Опісля завершення процесу 101 над українськими студентами у Львові у липні 1911 року УСС у Львові прийняв рішення про перенесення основного активу діяльності на місцях. Найбільш активні студенти Покуття у Снятині 1 листопада 1911 року заснували секцію УСС[2].

Перший звіт товариства завізували 13 лютого 1912 року в Снятині голова секції Василь Фроляк, студент-правник із с. Карлів Снятинського повіту (тепер с. Прутівка, Снятинської міської територіальної громади, Коломийського району, Івано-Франківської області) і секретар секції Василь Порайко, студент-правник із с. Устя-над-Прутом (тепер с. Устя цієї ж міської територіальної громади)[2].

На той час у секції було 15 членів, з них п'ять постійно проживали в місті Снятин і в околицях[3].

Головним активістом снятинської секції УСС протягом першого півріччя її діяльності був В. Порайко. Обраний секретарем осередку товариства в листопаді 1911 року, він знайшов для себе нові можливості обстоювати позиції появи в Галичині українського університету та захищав інтереси українства через діяльність осередків товариств «Просвіта» і «Рідна школа» на Снятинщині[4].

24 серпня 1912 року відбулися загальні збори секції УСС у м. Снятин, на яких обрано нове керівництво. Зокрема, посаду секретаря секції зберіг В. Порайко, а заступниками виділового (голови секції) стали два Юліани — Карп'юк (студент одного з університетів Відня) та Гоїв (щойно вступив до Технічного університету м. Брно)[5].

Останній архівний документ про роботу секції УСС у м. Снятин довоєнного періоду датований 29 жовтня 1912 року. Йдеться про щорічний квестіонар (опитувальник) із 16 запитань щодо роботи секцій у регіонах, який надсилали до Головної ради УСС у Львові.

Протягом цього року в секції відбулися зміни керівного складу, два члени секції покинули її і водночас ще два прийнято до неї[1].

Польська доба

[ред. | ред. код]

Після завершення Першої світової війни та визвольних змагань у Галичині, секція УСС у м. Снятин відновила свою роботу наприкінці 1920 року[6].

Головними ініціаторами поновлення роботи секції були Андрій Тофан (її довоєнний учасник) і Євген Гоїв, який готувався вступати до Чеського технічного університету[7].

31 липня 1921 року секція УСС у м. Снятин надіслала підготовлену резолюцію до керівництва товариства в м. Львів на знак протесту проти свавілля польської влади щодо здобуття студентами української вищої освіти на території краю. У ній виокремлено вісім пунктів:

  1. констатовано факт польської окупації Галичини та перетворення утраквістичного (двомовного) Львівського університету на виключно польський заклад, що унеможливило українським студентам здобувати в нім знання українською мовою;
  2. представники секції вимагали від польського уряду повернення утраквістичного статусу для Львівського університету та зняття всіх можливих перепон для навчання українців у закладах вищої освіти м. Львів;
  3. секція УСС у м. Снятин радо вітала ініціативи щодо заснування приватних університетських курсів за час відсутності мати власний український університет у м. Львів та інші заклади вищої освіти на території краю;
  4. секція УСС в м. Снятин, підтримуючи ініціативу Головної ради УСС, зізвала усі українські політичні й освітні кола та студентські організації відмовитись від будь-якої співпраці з керівництвом львівських вишів;
  5. закликано українських студентів покидати навчання в університетах на знак протесту проти свавілля польської влади;
  6. підготовлено звернення до українських студентів за кордоном із закликом їх до солідарності між собою та з проханням активно виступати перед іноземцями про потребу української молоді мати власний університет у м. Львів;
  7. зізвано випускників-українців закладів вищої освіти до солідарності та сприяння молоді не складати жодних державних іспитів на знак протесту проти порушення прав українських студентів;
  8. секція зобов'язувалась просити українську громадськість у краї та за кордоном боротися за появу українського університету в м. Львів і спільно з молоддю поборювати кожного, хто стоїть на шляху природних прав українців на здобуття вищої освіти. Цей документ підписали голова секції УСС в м. Снятин М. Григорійчук і секретар В. Костинюк[8].

Український діаспорний історик і журналіст Михайло Бажанський вважає, що секція УСС в м. Снятин проіснувала до 1924 року. Документів про діяльність секції у 1922—1924 роках не збереглось. Разом з тим відомо, що в 1922 році у зборах секції брав участь український письменник Марко Черемшина, який у промові висловився так: «Віддайте народові свої молоді серця і розум, а тоді народ вас зрозуміє і піде вам назустріч»[3].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Бойда А. Участь Василя Порайка та братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911—1921) // Галичина. — 2024. — Ч. 37. — С. 147.
  2. а б Бойда А. Участь Василя Порайка та братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911—1921) // Галичина. — 2024. — Ч. 37. — С. 142.
  3. а б Бажанський М. Творчий динамізм патріотизму моїх земляків: Від перших проявів організованих суспільних гуртків, церковних братств, ремісничих цехів — аж до «Січей», «Соколів», «Просвіт», «Рідних Шкіл» та бойових формацій і політичних партій: Гаслова енциклопедія. — Детройт, 1983. — С. 160.
  4. Бойда А. Участь Василя Порайка та братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911—1921) // Галичина. — 2024. — Ч. 37. — С. 143—144.
  5. Бойда А. Наслідки російського полону (1915—1918) в долях Ю. Гоїва та В. Порайка // Україна крізь призму війни: матеріали Всеукраїнської наукової конференції (м. Івано-Франківськ, 27 травня 2024 року). Івано-Франківський краєзнавчий музей. — Івано-Франківськ: ФОП Бойчук А. Б., 2024. — С. 15—16.
  6. Бажанський М. Евген Гоїв. — Снятин. — 1970. — Ч. 4. — С. 14.
  7. Базалі Я. Свідома Родина (у двадцятиліття смерті Івана Ґоїва) // Бібліотека видавництва «Снятин». — Детройт, 1972. — Ч. 7. — С. 19.
  8. Бойда А. Участь Василя Порайка та братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911―1921) // Галичина. — 2024. — Ч. 37. — С. 145—146.

Джерела

[ред. | ред. код]