Тофан Андрій
 | По батькові цієї особи не вказано. Ви можете допомогти проєкту, вказавши його. |
| Андрій Тофан | |
|---|---|
 Четар | |
  | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 1890 Підвисоке (Коломийський район) |
| Смерть | 1967 Татарів |
| Громадянство | .svg){kind=small} Австро-Угорщина→ ЗУНР→ Польща→ СРСР |
| Національність | українець |
| Alma Mater | Чернівецький університет імені Юрія Федьковича |
| Ступінь | бакалавр |
| Військова служба | |
| Роки служби | 1914 — 1919 |
| Вид ЗС |  Збройні сили Австро-Угорщини УГА |
| Рід військ | піхота |
| Формування |  14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина» |
| Війни / битви | Чортківська офензива 1919 р. Битва під Бродами 1944 р. |
Тофан Андрій (1890, Підвисоке — 1967, Татарів) — четар УГА, військовий і громадський діяч на Покутті.
Народився в селі Підвисока Снятинського повіту королівства Галичини і Лодомерії в 1890 році в родині селян.
У 1902—1910 рр. навчався в Коломийській цісарсько-королівській гімназії № 2 (українській), де був однокласником Василя Порайка.
У червні 1910 року завершив навчання в гімназії. В 1911 році вступив на юридичний факультет Чернівецького університету імені Франца-Йосипа. Під час студентського періоду брав активну участь у русі за утворення у Львові українського університету. Учасник Снятинської секції Українського Студентського Союзу у Львові. В 1912—1914 рр. — місто-голова секції УСС в Снятині[1].
Саме через політичну підтримку студентських протестів у Львові 1 липня 1910 року, у вересні того ж року не зміг вступити на навчання до університету в Чернівцях. До початку першої світової війни навчання закінчити не встиг[2].
У серпні 1914 року був мобілізований на третьому курсі навчання до лав австро—угорської армії. Воював на італійському і східному фронтах[3].
За часів Визвольних змагань в Україні перейшов до Української галицької армії, виконував обов'язки розвідчого старшини та пройшов багато боїв. 31 вересня 1919 року наказом Диктатора ЗО УНР Є. Петрушевича хорунжий при НКГА Андрій Тофан був підвищений до четаря[4].
У травні 1920 року зазнав інтернування та перебував у таборі Домб'є, де захворів на тиф, однак йому пощастило залишитись живим[2].
У листопаді 1920 р. спільно з Євгеном Гоївим, Романом Симовичем, Августином Задуровичем відновили діяльність Снятинської секції УСС [5].
У 1921 році завершив навчання і здобув бакалаврський ступінь. У липні 1921 року обраний головою секції Українського студентського союзу в Снятині, якою керував до 1924 року[6].
Після Першої світової війни цікавився діяльністю Української Військової Організації (УВО), за що також потрапив до Бригідок. Учасник УВО в Снятині. Був під поліцейським наглядом з вересня 1920 року[7].
У міжвоєння Андрій Тофан займався кооперативною діяльністю у Підвисоці, Снятині, Коломиї[2].
У 1921 році одружився із вчителькою Левкою Ляшкевич, яка вчителювала за часів Першої світової війни та Української держави. Дружина А. Тофана померла у м. Снятин у 1938 році (за іншими даними в 1939 році)[7].
Первістком подружжя був син Іван (10 червня 1922, Снятин — 10 січня, 2017, Ноттінгем) — вояк 14-ї дивізії Ваффен СС Галичина, меценат і благодійник УКУ.
Другою дитиною в родині була дочка Тамара (1928, Снятин — 1944, Городенка).
У 1943 році долучився до 14-ї дивізії зброї СС Галичина.
За нез'ясованих обставин потрапив у полон 1945 року. В 1946 році засуджений до 15 років виправних таборів, але завдяки амністії в 1956 році звільнився і повернувся на Батьківщину. Не знайшовши собі роботи в Снятині, після 1960 року проживав у селі Татарів, де й помер в 1967 році[7].
- ↑ Бажанський М. Творчий динамізм патріотизму моїх земляків: Від перших проявів організованих суспільних гуртків, церковних братств, ремісничих цехів — аж до «Січей», «Соколів», «Просвіт», «Рідних Шкіл» та бойових формацій і політичних партій: Гаслова енциклопедія. — Детройт, 1983. — С. 160.
- ↑ а б в Бажанський М. Андрій Тофан. Снятин. 1970. Ч. 3. С. 16.
- ↑ Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. — Детройт, 1984. — С. 445.
- ↑ Вістник Українського війська. Кам'янець на Поділлю, 10 жовтня 1919. Ч. 19. С. 3.
- ↑ Бойда А. Участь Василя Порайка і братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911-1921). Галичина, 2024. Ч. 37. С. 145.
- ↑ Бажанський М. Евген Гоїв. Снятин. 1970. Ч. 4. С. 14.
- ↑ а б в Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. — Детройт, 1984. — С. 446.
- Бажанський М. Андрій Тофан. Снятин. 1970. Ч. 3. С. 16.
- Бажанський М. Евген Гоїв. Снятин. 1970. Ч. 4. С. 13–15.
- Бажанський М. Творчий динамізм патріотизму моїх земляків: Від перших проявів організованих суспільних гуртків, церковних братств, ремісничих цехів — аж до «Січей», «Соколів», «Просвіт», «Рідних Шкіл» та бойових формацій і політичних партій: Гаслова енциклопедія. — Детройт, 1983. — 260 с. — (Бібліотека видавництва «Снятин»; Ч. 7.)
- Бажанський М. Вічно житимуть… Постаті від зарання історії, аж до найновіших часів: Біографічний словник. — Детройт, 1984. — С. 445—446. — (Бібліотека видавництва «Снятин»; Ч. 8.)
- Бойда А. Участь Василя Порайка та братів Гоївих в роботі секції Українського Студентського Союзу в м. Снятин (1911-1921). Галичина, 2024. Ч. 37. С. 140—149.
- Вістник Українського війська. Кам'янець на Поділлю, 10 жовтня 1919. Ч. 19. С. 3.
|
Це незавершена стаття про вояка чи воячку Української галицької армії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |