Перейти до вмісту

Сп'яніння Ноя (Мікеланджело)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сп'яніння Ноя
Творець:Мікеланджело Буонарроті
Час створення:1508
Висота:170 см
Ширина:260 см
Жанр:сакральне мистецтво
Зберігається:Сикстинська капела
Музей:Сикстинська капела
CMNS: Сп'яніння Ноя у Вікісховищі

«Сп'яніння Ноя» (італ. Ebbrezza di Noè) — фреска Мікеланджело Буонарроті на стелі Сикстинської капели (Ватикан), створена ним близько 15081510 років. Це — сцена із «Книги Буття» (Бут. 9:20-27).

Фреска зображує сцену виявлення Хамом, сином Ноя, свого п'яного батька. Хам розказав про сп'яніння та наготу батька своїм братам — Симу та Яфету. Останні прикрили оголеного батька, не дивлячись на нього. Ной пізніше прокляв Хама за глум.

Цю сцену Вазарі описав так: «Не можна висловити як чудово зображена історія Ноя: він, сп'янілий від вина, спить, розкрившись, а коло нього сини; один сміється з нього, а два вкривають його; це незрівнянний твір художника, який тільки сам себе міг би перевищити»[1].

Мікеланджело розмістив фігуру сп'янілого Ноя по центру, у дерев'яній хатині. Ліворуч зображений Ной, одягнений у червону туніку, який працює на винограднику. Праворуч — троє його синів. Сим та Яфет відвертаючись кладуть одяг на батька, а Хам — глузливо показує на нього. Тіло Хама м'яке та округле, як і у п'яного Ноя.

Сцена обрамлена чотирма оголеними юнаками (інюді) та двома медальйонами (щитами). Пози цих юнаків віддзеркалені[а], скоріш всього той самий картон, тільки перевернутий, використано. Значення інюді є предметом суперечок (вони надто складні, щоб бути просто декоративними фігурами). Зображення одного з інюді майже втрачено, залишилися тільки голова, плече, нижні частини ніг та одна кисть.

На медальйоні (щиті) біля втраченого інюді зображено «Вбивство Авнера» (2 Сам. 3:27) або «Смерть Разіса». На щиті з іншою парою інюді зображено сцену скидання Бідкаром, вельможею царя Єгу, тіла царя Єгорама «на ділянці поля їзреелянина Навота» (2 Цар. 9:25—26).

Примітки

[ред. | ред. код]
а. ^ Всього Мікеланджело розмістив на стелі 20 інюді, починаючи із п'ятої сцени «Буття». Спершу їхні пози є не такими драматичними, вони формують пару і наче віддзеркалюють один одного. Ближче до вівтаря пози стають різноманітніші

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. Вазарі, 1970, с. 333.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]