Список війн за участю Ізраїлю
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
З часу проголошення своєї незалежності у 1948 році держава Ізраїль брала участь у 8 визнаних війнах, двох Палестинських інтифадах та низці інших збройних конфліктів у межах більш обширного арабо-ізраїльського конфлікту.
Ізраїль брав участь у декількох війнах та масштабних військових операціях, зокрема у таких, як:
- Війна за незалежність Ізраїлю (листопад 1947 – липень 1949) — її початком було,перше застосування IAF зупинивши наступ Єгиптян біля Ашдота, де шестимісячна громадянська війна[en] між єврейськими та арабськими мілітаризованими формуваннями наприкінці періоду Британського мандату в Палестині, яка згодом переросла у повноцінну війну після проголошення незалежності Ізраїлю та вторгнення кількох арабських армій. Після неї було укладено низку угод між Ізраїлем, Єгиптом, Йорданією, Ліваном та Сирією, — т.зв. Родоські угоди[en], які встановлювали демаркаційну лінію між Ізраїлем та сусідніми країнами, також відому як Зелена лінія.
- Низка військових операцій[en], проведених Армією оборони Ізраїлю у 1950-60-х рр. у відповідь на постійні напади палестинських фідаїв[en], під час яких арабські партизанські загони із Сирії, Єгипту та Йорданії вторгалися до Ізраїлю з метою здійснення атак на військових країни та мирне населення[en]. Політика проведення таких операцій була винятковою через оголошене прагнення Ізраїлю отримати високу «ціну крові» від ворожої сторони, яка вважалася необхідною для попередження їх можливих наступних нападів.
- Суецька криза (жовтень 1956) — спільна із Великою Британією та Францією військова операція Ізраїлю проти Єгипту, яка почалася 29 жовтня 1956 року із наміру окупувати Синайський півострів та відновити контроль над Суецьким каналом. Приводом для початку цього конфлікту стало рішення Єгипту від 26 липня 1956 року про націоналізацію Суецького каналу після відмови від пропозицій Великої Британії та США про початок будівництва Асуанських гребель. Попри те, що вторгнення Ізраїлю до Синайського півострова виявилося успішним, США та Велика Британія змусили його припинити бойові дії. Навіть таким чином Ізраїлю вдалося знову відкрити Тиранські протоки та досягти перемир'я на своїх південних кордонах.
- Шестиденна війна (червень 1967) між Ізраїлем з одного боку та сусідніми арабськими державами Єгиптом, Йорданією і Сирією з другого. У ній брали участь також військові формування Іраку, Саудівської Аравії, Кувейту та Алжиру. Внаслідок цієї війни територія, підконтрольна Ізраїлю, значно розширилася («Пурпурова лінія»): західний берег Йордану (включно зі східним Єрусалимом), отриманий від Йорданії, Голанські висоти від Сирії, Синайський півострів та Сектор Гази від Єгипту.
- Війна на виснаження (1967-70) — локальна війна між Ізраїлем з одного боку та Єгиптом, СРСР, Йорданією, Сирією і Організацією визволення Палестини з іншого. Була розпочата Єгиптом з метою повернення Синайського півострова, який опинився під контролем Ізраїлю внаслідок Шестиденної війни. Бойові дії закінчилися перемир'ям без територіальних змін між обома сторонами, укладеним 1970 року.
- Війна Судного дня (жовтень 1973) збройний конфлікт, розпочатий коаліцією арабський держав на чолі з Єгиптом і Сирією з одного боку та Ізраїлем з іншого з метою повернення частини територій, втрачених у результаті Шестиденної війни. Військові дії почалися під час єврейського свята Йом-Кіпур з несподіваної атаки єгипетських та сирійських військ, які перетнули лінії припинення вогню на Синайському півострові та Голанських висотах відповідно. Врешті-решт війна закінчилась перемогою Ізраїлю та без значних територіальних змін.
- Палестинське вторгнення до південного Лівану[en] (1971-82) — переміщення ОВП з Йорданії до південного Лівану та напади на Галілею з метою подальшого проведення міжнародних операцій. У 1978 році Ізраїль розпочав операцію «Літані» — перше великомасштабне вторгнення до Лівану, проведену силами Армії оборони Ізраїлю з метою вигнання загонів ПЛО із вказаної території. Численні наземні і ракетні атаки та відповідні операції Ізраїлю згодом переросли у Ліванську війну 1982 року.
- Ліванська війна розпочалась 6 червня 1982 року, коли сили Армії оборони Ізраїлю вторглися до Південного Лівану з метою ліквідації «палестинської присутності» на даній території. Уряд Ізраїлю наказав провести це вторгнення як відповідь на спробу замаху на посла країни у Великій Британії, Шломо Аргова[ru], скоєну організацією Абу Нідаля[en] та через постійні терористичні атаки на півночі Ізраїлю, які здійснювалися палестинськими партизанськими організаціями, що розміщувалися в Лівані. Війна закінчилась вигнанням сил ПЛО з Лівану та створенням Ізраїльської зони безпеки в Південному Лівані.
- Конфлікт у південному Лівані[en] (1985–2000) — військовий конфлікт між ліванськими християнсько-шиїтськими ополченцями за підтримки Армії оборони Ізраїлю з одного боку та ліванськими мусульманськими партизанами на чолі з підтримуваною Іраном організацією Хізбалла на територіях, які були визначені Ізраїлем як «Зона безпеки» у південному Лівані.
- Перша палестинська інтифада (1987-93) — перше великомасштабне палестинське повстання проти ізраїльської окупації на Західному березі річки Йордан та у Секторі Гази.
- Друга палестинська інтифада (2000-05) — друге палестинське повстання, яке почалося у вересні 2000 року; характеризувало собою посилення арабо-ізраїльського конфлікту.
- Друга ліванська війна (літо 2006) почалася як військова операція у відповідь на напад бойовиків Хізбалли, внаслідок якого загинуло двоє ізраїльських солдат запасу. Поступово операція переросла у масштабний збройний конфлікт, головними учасниками якого стали озброєні загони Хізбалли з одного боку та Армія оборони Ізраїлю з другого. Конфлікт почався 12 липня 2006 року та тривав до резолюції 1701 Ради Безпеки ООН[en] про припинення вогню, яка набула чинності 14 серпня 2006 року; бойові дії формально завершилися 8 вересня 2006 року, коли Ізраїль зняв морську блокаду Лівану. Внаслідок війни у південному Лівані пройшла хвиля репресій, а Хізболла зазнала значних втрат.
- Війна в секторі Гази (грудень 2008 – січень 2009) — тритижневий збройний конфлікт між Ізраїлем та організацією Хамас. У період посилення арабо-ізраїльського конфлікту Ізраїль відповів на тривалі ракетні обстріли із Сектора Гази військовою операцією «Литий свинець». Свій напад Ізраїль почав із несподіваного повітряного удару 27 грудня 2008 року; заявленою метою Ізраїлю було припинення ракетного вогню та знищення угрупувань, які ведуть обстріл країни. Сили армії оборони Ізраїлю атакували військові та цивільні об'єкти, поліцейські управління та урядові будівлі. 18 січня 2009 року Ізраїль оголосив про закінчення бойових дій, а 21 січня — про завершення виводу військ із сектора.
- Операція «Хмарний стовп» (листопад 2012) — військовий напад на Сектор Гази.[1]
- Операція «Непорушна скеля» (липень-серпень 2014) — військове вторгнення до Сектора Гази у відповідь на спонсовані урядом США мирні переговори, спроби палестинських повстанців сформувати коалаіційний уряд, викрадення та вбиство трьох ізраїльських підлітків[en], за яким послідувало викрадення та вбивство палестинського підлітка[en], та збільшену кількість ракетних атак на Ізраїль, скоєних бойовиками Хамасу.[2]
Конфлікти, визнані Міністерством оборони Ізраїлю як війни (відомі як такі в Ізраїлі), виділені жирним шрифтом.[3]
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Докладніше: Список операцій за участю Армії оборони Ізраїлю[en]
- Історія Армії оборони Ізраїлю[en]
- Історія повітряних сил Ізраїлю[en]
- Ірано-ізраїльський конфлікт
- Військові конфлікти за участю Ізраїлю[en]
- Єврейська військова історія[en]
- Список конфліктів новітнього часу на Близькому Сході[en]
- Список війн за участю Палестинської держави[en]
- Історія Ізраїлю
- Збройні конфлікти за участю Їшува[en]
- ↑ Q&A: Israel-Gaza violence. BBC News. 19 листопада 2012.(англ.)
- ↑ Israel and Hamas Trade Attacks as Tension Rises. The New York Times. Процитовано 8 липня 2014.(англ.)
- ↑ Військові нагороди Ізраїлю
- ↑ Lorch, Netanel (2 вересня 2003). The Arab-Israeli Wars. Israeli Ministry of Foreign Affairs. Архів оригіналу за 9 March 2007. Процитовано 3 березня 2007.(англ.)
- ↑ Schiff, Zeev, A History of the Israeli Army (1870–1974), Straight Arrow Books (San Francisco, 1974) p. 246, ISBN 0-87932-077-X(англ.)
- ↑ У Єгипту, Сирії та Лівії у 1972 році був спільний прапор, див. Прапор Сирії#Історія і Файл:Syria-flag-changes.svg, сучасні прапори були представлені у 1980 році
- ↑ References:
- Herzog, The War of Atonement, Little, Brown and Company, 1975. Forward
- Insight Team of the London Sunday Times, Yom Kippur War, Double Day and Company, Inc, 1974, page 450
- Luttwak and Horowitz, The Israeli Army. Cambridge, MA, Abt Books, 1983
- Rabinovich, The Yom Kippur War, Schocken Books, 2004. Page 498
- Revisiting The Yom Kippur War, P.R. Kumaraswamy, pages 1–2 ISBN 0-313-31302-4
- Johnson and Tierney, Failing To Win, Perception of Victory and Defeat in International Politics. Page 177
- Charles Liebman, The Myth of Defeat: The Memory of the Yom Kippur war in Israeli Society[недоступне посилання з 01.05.2017] Middle Eastern Studies, Vol 29, No. 3, July 1993. Published by Frank Cass, London. Page 411.\
- ↑ Loyola, Mario (7 жовтня 2013). How We Used to Do It – American diplomacy in the. National Review. с. 1. Процитовано 2 грудня 2013.(англ.)
- ↑ Siniver, Asaf. "Introduction." In The Yom Kippur War: Politics, Legacy, Diplomacy, 5. Oxford University Press.(англ.)
- ↑ Eligar Sadeh Militarization and State Power in the Arab–Israeli Conflict: Case Study of Israel, 1948–1982 Universal-Publishers, 1997 p.119.(англ.)
- ↑ References:
- Armies in Lebanon 1982–84, Samuel Katz and Lee E. Russell, Osprey Men-At-Arms series No. 165, 1985
- Hirst, David (2010). Beware of Small States. NationBooks. с. 144–145. ISBN 978-1-56858-657-1.
In time, however, Arafat and his guerrilla leadership decided that they would have to withdraw, leaving no military and very little political or symbolic presence behind. Their enemy's firepower and overall strategic advantage were too great and it was apparently ready to use them to destroy the whole city over the heads of its inhabitants. The rank and file did not like this decision, and there were murmurings of 'treason' from some of Arafat's harsher critics. Had they not already held out, far longer than any Arab country in any former war, against all that the most powerful army in the Middle East – and the fourth most powerful in the world, according to Sharon – could throw against them? (...) But [Palestinians] knew that, if they expected too much, they could easily lose [Lebanense Muslim support] again. 'If this had been Jerusalem', they said, 'we would have stayed to the end. But Beirut is not outs to destroy.
(англ.)
- ↑ Helmer, Daniel Isaac. Flipside of the Coin: Israel's Lebanese Incursion Between 1982–2000. DIANE Publishing, 2010.(англ.)
- ↑ References:
- Land for Peace Timeline. British-Israeli Communications & Research Centre. 2006. Архів оригіналу за 22 December 2010. Процитовано 25 січня 2011.
- The Israeli Withdrawal from Southern Lebanon. The American-Israeli Cooperative Enterprise. 2011. Процитовано 25 січня 2011.
- Hezbollah 101: Who is the militant group, and what does it want?. Christian Science Monitor. 19 липня 2012. Процитовано 4 жовтня 2012.
Iran has also played an instrumental role in building up Hezbollah's military capabilities over the years, which enabled the group's impressive military wing to oust Israel from south Lebanon in 2000
(англ.)
- ↑ Sources:
- Amos Harel; Avi Issacharoff (1 жовтня 2010). Years of Rage. Haaretz. Процитовано 28 вересня 2014.
- Laura King (28 вересня 2004). Losing faith in the intifada. Los Angeles Times. Процитовано 28 вересня 2014.
- Jackson Diehl (27 вересня 2004). From Jenin to Falluja. The Washington Post. Процитовано 28 вересня 2014.
- Zeev Chafetz (22 липня 2004). The Intifadeh is over – just listen. World Jewish Review. Архів оригіналу за 4 серпня 2014. Процитовано 28 вересня 2014.
- Major-General (res) Yaakov Amidror (23 серпня 2010). Winning the counterinsurgency war: The Israeli experience. Jerusalem Center for Public Affairs. Процитовано 28 вересня 2014.
- Hillel Frisch (12 січня 2009). The need for a decisive Israeli victory over Hamas (PDF). Begin–Sadat Center for Strategic Studies. Процитовано 28 вересня 2014.
- Lieutenant Colonel Ofek Bouchriss; Dr. Wallace A. Terrill (15 березня 2006). The "Defensive Shield" Operation as a Turning Point in Israel's National Security Strategy. United States Army War College. Процитовано 28 вересня 2014.
- Charles Krauthammer (18 червня 2004). Israel's Intifada Victory. The Washington Post. с. A29. Процитовано 28 вересня 2014.
- Sever Plocker (22 червня 2008). 2nd Intifada forgotton. Ynetnews. Архів оригіналу за серпня 19, 2014. Процитовано 28 вересня 2014.
- Moshe Yaalon (January 2007). Lessons from the Palestinian "war" against Israel (PDF). Washington Institute for Near East Policy. с. 14—15. Архів оригіналу (PDF) за 9 лютого 2007.
- Yoaz Hendel (20 вересня 2010). Letting the IDF win. Ynetnews. Процитовано 28 вересня 2014.
- Yossi Klein Halevi; Michael B. Oren (20 вересня 2004). Israel's unexpected victory over terrorism. World Jewish Review. Архів оригіналу за 1 серпня 2014. Процитовано 28 вересня 2014.
- Zvi Shtauber; Yiftah Shapir (2006). The Middle East strategic balance, 2004–2005. Sussex Academic Press. с. 7. ISBN 978-1-84519-108-5. Процитовано 12 лютого 2012.(англ.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Список війн за участю Ізраїлю
- Israel's Wars at the Israel Ministry of Foreign Affairs(англ.)
- Israel's Wars & Operations at the Jewish Virtual Library(англ.)
- Wars and Conflicts: Israel, каталог посилань Open Directory Project(англ.)
| Незалежні держави |
Азербайджан • Афганістан • Бангладеш • Бахрейн • Бруней • Бутан • Вірменія • В'єтнам • Грузія² • Єгипет¹ • Ємен • Ізраїль • Індія • Індонезія • Ірак • Іран • Йорданія • Казахстан² • Камбоджа • Катар • Кіпр • Киргизстан • КНР • КНДР • Корея • Кувейт • Лаос • Ліван • Малайзія • Мальдіви • Монголія • М'янма • Непал • ОАЕ • Оман • Пакистан • Росія² • Саудівська Аравія • Сінгапур • Сирія • Східний Тимор • Таджикистан • Таїланд • Туркменістан • Туреччина² • Узбекистан • Філіппіни • Шрі-Ланка • Японія |  |
|---|---|---|
| Невизнані і частково визнані держави | ||
