Очікує на перевірку

Станіслав Ігнацій Віткевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станіслав Ігнацій Віткевич
пол. Stanisław Ignacy Witkiewicz
Станіслав Ігнатій Віткевич
ПсевдонімWitkacy і Stanisław Ignacy Witkacy[1]
Народився24 лютого 1885(1885-02-24)
Варшава
Помер18 вересня 1939(1939-09-18) (54 роки)
Великі Озера
·знекровлення
Країна Польська Республіка[2]
Місце проживанняСанкт-Петербург[3]
Варшава
Закопане
Львів
Краків
Париж
Lovrand
Лондон
Шрі-Ланка (острів)
Москва
Великі Озера
Катовиці[4]
Діяльністьписьменник, художник
Сфера роботихудожня література[d], малярство і малюнок
Alma materКраківська академія мистецтв
Мова творівпольська
Роки активності1905[5] — 1939[5]
Magnum opusQ9351396?
РідWitkiewicz family of the Nieczuja coat of armsd
БатькоСтаніслав Віткевич[6]
МатиMaria Witkiewiczowad
У шлюбі зJadwiga Witkiewiczowad
Автограф
УчасникПерша світова війна
Нагороди
Золоті академічні лаври
Сайт: witkacy.eu
CMNS: Станіслав Ігнацій Віткевич у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Стані́слав Ігна́цій Вітке́вич (пол. Stanisław Ignacy Witkiewicz; 24 лютого 1885, Варшава — 18 вересня 1939, Великі Озера) — польський художник, фотограф, письменник та філософ, теоретик мистецтва. Відомий також під псевдонімом Віткацій.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї художника, письменника, художнього критика Станіслава Віткевича (1851–1915). Отримав домашню освіту в батьківському маєтку в Закопаному, ріс у колі артистів, художників, письменників. З дитинства дружив із Каролем Шимановським та Броніславом Малиновським, супроводжував останнього в його етнографічній експедиції до Океанії (1914). Брав участь у Першій світовій війні як російський підданий, був у Петрограді під час Жовтневого перевороту. Побачене в ці роки вирішальною мірою визначило матеріал, сюжетику, авторську позицію в творах Віткевича.

1925 року взяв псевдонім Віткацій, критично переглянув зроблене ним раніше як у словесності, так і в живописі. В 1930-і роки творчо експериментував із наркотиками, зокрема вживав мексиканський пейотль. Півтора десятка років, які виявилися останніми, були для Віткевича часом надзвичайного творчого піднесення, навіть свого роду вибуху. Разом із Бруно Шульцом і Вітольдом Ґомбровичем Віткацій позначив передній край художньо-літературних пошуків у Польщі міжвоєнного двадцятиріччя. 5 листопада 1935 року відзначений Золотим академічним лавровим вінком за «видатну літературну творчість».[7]

З початком Другої світової війни Віткевичу не вдалося записатися до війська (через вік і стан здоров'я), тому він вирушив на схід, опинившись у селі Великі Озера (тепер Рівненська область, а на той час — східна околиця Польщі). Коли 18 вересня з'явилася інформація про напад СРСР на Польщу, Віткевич учинив самогубство. Наступного дня його поховали на місцевому цвинтарі.

1985 року на рішенням ЮНЕСКО з нагоди 100-річчя з дня його народження, а 12 квітня 1988 року, за вимогою польської громадськості, була спроба перепоховати прах Віткевича в Закопаному. Проте, повторний аналіз виявив помилку - замість тіла Станіслава Ігнація Віткевича до Польщі було перевезено рештки молодої жінки. Були вирішено припинити пошуки. Віткацій назавжди залишився на цвинтарі у Великих Озерах[8].

Творчість

[ред. | ред. код]

Творчість Віткевича важко класифікувати, але найближче вона пасу́є до експресіонізму, нерідко вона зближується з сюрреалізмом. Багато в чому його творчість є близькою за духом до Кафки, хоча без явного песимізму. Можна вважати Віткевича попередником театру абсурду. Його твори відрізняє не тільки дивина й витонченість, а й прагнення відобразити нові реалії, нові підходи науки і техніки, їх вплив на образ людини.

Низки творів Віткевича мають прямий стосунок до експресивного модерну з багаторівневим нашаруванням філософії, абсурдизму, еротизму і все це на тлі історично-апокаліптичних пророцтв про руйнування засад європейської цивілізації. Найвідомішими з прозових творів автора є романи "Прощання з осінню" (пол. Pozegnanie jesieni) (1925) та "Ненаситність" (пол. Nienasycenie) (1930).

Переклади українською

[ред. | ред. код]

Віткевич С.І. Прощання з осінню: роман / Станіслав Ігнацій Віткевич; переклад з пол. Світлани.Бреславської. - Харків: Фоліо, 2023. - 444 с. ISBN 978-966-03-9910-5[9]

Віткевич С.І. Ненаситність: роман / Станіслав Ігнацій Віткевич; переклад з пол. Світлани Бреславської. - Харків: Фоліо, 2024. - 672 с. ISBN 978-617-551-959-2 [10]

  • Спокушення святого Антонія (1921-1922)
    Спокушення святого Антонія (1921-1922)
  • Портрет Міхала Хороманського (1928)
    Портрет Міхала Хороманського (1928)
  • Портрет Юліана Тувіма (лютий 1929)
    Портрет Юліана Тувіма (лютий 1929)
  • Портрет Стефанії Тувім (лютий 1929)
    Портрет Стефанії Тувім (лютий 1929)
  • Портрет Нени Стахурської (1930)
    Портрет Нени Стахурської (1930)
  • Австралійський пейзаж
    Австралійський пейзаж
  • Автопортрет із самоваром
    Автопортрет із самоваром

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Museum of Modern Art online collection
  3. ↑ https://www.polskipetersburg.pl/hasla/witkiewicz-stanislaw-ignacy
  4. ↑ https://witkacologia.eu/Miejsca_Witkacego/Witkacy_w_Katowicach.html
  5. ↑ а б RKDartists
  6. ↑ а б Catalog of the German National Library
  7. ↑ Monitor Polski. — 1935. — № 257. — Poz. 305.
  8. ↑ Планета Віткацій. Збруч (укр.). 24 квітня 2024. Процитовано 3 вересня 2024.
  9. ↑ Прощання з осінню (укр.). ISBN 978-966-03-9910-5.
  10. ↑ Ненаситність (укр.). ISBN 978-617-551-959-2.

Посилання

[ред. | ред. код]
Станіслав Ігнатій Віткевич
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Мистецтво»
q: Цитати у Вікіцитатах?
CMNS: Станіслав Ігнатій Віткевич у Вікісховищі?
  1. ↑ Гомбрович про Віткація. Збруч (укр.). 22 вересня 2022. Процитовано 6 серпня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Станіслав_Ігнацій_Віткевич&oldid=43422249