Старий Ропськ
| село Старий Ропськ | |
|---|---|
| рос. Старый Ропск | |
| |
| Країна |  Росія
|
| Суб'єкт Російської Федерації | Брянська область |
| Муніципальний район | Климівський район |
| Поселення | Новоропське сільське поселення |
| Код ЗКАТУ: | 15228852005 |
| Код ЗКТМО: | 15628452111 |
| Основні дані | |
| Населення | 202 осіб (2010) |
| Поштовий індекс | 243055 |
| Географічні координати: | 52°18′32″ пн. ш. 32°15′32″ сх. д. / 52.308888888889° пн. ш. 32.258888888889° сх. д. |
| Водойма | р. Ірпа |
| Мапа | |
  Старий Ропськ | |
|
| |
Старий Ропськ (літописний Ропеськ[1], рос. Старый Ропск) — село в Росії, у Климівському районі Брянської області. Входить до Новоропського сільського поселення. Населення становить 202 осіб (2010). У селі міститься пам'ятка української козацької архітектури XVIII століття — церква Різдва Пресвятої Богородиці.
Лежить над річкою Ірпою, за 3 км від села Новий Ропськ[2][3].
Ропськ був осідком удільного Ропського князівства. Вперше згадується як Ропеськ в Іпатіївському літописі під 1159 роком, коли княгиня та дружина Ізяслава Давидовича знайшла тут прихисток, звідки князь Ярослав Всеволодович провів її до міста Гомія до свого чоловіка[4]:
| Оригінал | Переклад | |
|---|---|---|
кнѧгини же бѣжа к зѧти Глѣбови Переӕславлю. и ѿтудѣ ѣха на Городокъ. та на на Е Глѣбль. та на Хороборъ. та на Ропескъ. Ӕрославъ же Всеволодичь. оутѣшивъ и почтивъ ю Ропескѣ. допровади ю. до Гомъӕ ко Изѧславу[5] |
Княгиня ж утекла до зятя Гліба [Юрійовича] в Переяславль, а звідти поїхала на Городок [Остерський], та на Глібль, та на Хоробор, та на Ропеськ. Ярослав же Всеволодович, утішивши її і склавши їй честь у Ропську, допровадив її до Гомія, до Ізяслава.[1] |
1620 року село Ропськ з довколишніми селами були надані у володіння поляку Салтану, який створив тут власницьку Ропську волость[4]. Після створення держави Війська Запорозького (України), село належало до Топальської сотні Стародубського полку Гетьманщини[4]. У 1665 році гетьман Іван Брюховецький надав селище Ропськ у володіння Михайлові Рубцю, що було підтверджено у 1670 році універсалом гетьмана Дем'яна Многогрішного[4]. Втім 1679 року, після того, як син Михайла Рубця Іван був засуджений за підробку документів, гетьман Іван Самойлович відібрав у Рубців волость та приєднав її до гетьманських володінь[4].
За переписом Малоросії 1723 року, було селом Ропської волості, мало 24 козацьких дворів, 37 дворів «ґрунтових» посполитих і 27 хат «бобилів»[4]. 1741 року Ропська волость була подарована Іванові Неплюєву, але у серпні 1742 року її було передано від Неплюєва до Олексія Розумовського, від якого волость успадкував його брат і колишній гетьман Кирило Розумовський[4]. Згідно зі статистичним описом Малоросії 1781 року, село належало графові Розумовському, тут налічувалося разом 129 дворів і 182 хати, з них козацьких: 45 дворів, 60 хат і 4 бездвірних хат; козацьких підсусідських: 6 дворів, 7 хат і 4 бездвірних хат; селянських: 70 дворів, 91 хата і 4 бездвірних хат; підсусідських «різночинських»: 8 дворів і 12 хат[4].
Після ліквідації полкового устрою Гетьманщини у часи входження до Російської імперії село Старий Ропськ належало до Новоропської волості Новозибківського повіту Чернігівської губернії[2]. Станом на 1859 рік Старий Ропськ (Робськ) був державним селом, у якому налічувалося 136 дворів і 1121 мешканець (537 чоловіків і 584 жінок), діяла православна церква та сільська розправа[6]. Село тоді лежало на транспортній дорозі з Новозибкова до Новгород-Сіверського[6]. У 1885 році у селі було 170 дворів і 1151 житель, православна церква, школа, 2 маслобійні заводи та 4 вітряних млини[7]. За переписом населення Російської імперії 1897 року в селі мешкало 1426 осіб (640 чоловіків та 786 жінок), з них 1414 православних[8]. У 1901 році село замешкував 1761 житель (878 чоловіків і 883 жінок)[2].
Після того, як у 1917 році було повалено російське самодержавство, Українська Центральна Рада 10 (23) червня 1917 року у Першому Універсалі проголосила про автономію України у складі Росії[9]. У Тимчасовій інструкції, яку Тимчасовий уряд Росії надіслав Генеральному секретаріатові УЦР, повноваження українського уряду поширювалися серед інших й на Чернігівську губернію, але без Новозибківського повіту[10]. Проте Третім Універсалом Української Центральної Ради від 7 (20) листопада 1917 проголошувалося про створення автономної Української Народної Республіки, до якої серед іншого повністю увійшла Чернігівська губернія[11]. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 року проголосив незалежність Української Народної Республіки[12]. Після російської радянської окупації України Стародубщина формально залишалася у складі маріонеткової Радянської України до 1919 року[13].
| Зміни населення | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1859[6] | 1121 | — |
| 1885[7] | 1151 | +2.7% |
| 1901[2] | 1761 | +53.0% |
| 2002[14] | 267 | −84.8% |
| 2010[15] | 202 | −24.3% |
| Динаміка населення | ||
Згідно з договором про кордон між РСФРР і УСРР у травні 1919 року, Стародубщину було передано до складу РСФРР і приєднано до Гомельської губернії[13]. З 1926 року — у складі Брянської губернії[13], з 1929 року — Західної області, з 1937 року — Орловської області[13]. З 1944 року в Брянській області[13].
У липні 2014 року, під час гібридної війни Росії проти України, у лісі біля Старого Ропська розташовувався табір російської військової техніки[16].
За переписом 2002 року чисельність населення села становило 267 осіб[14]. За переписом 2010 року в Новому Ропську проживало 202 осіб[15].
- Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (Пречистенська церква)[17]. Пам'ятка української козацької архітектури XVIII століття[18]. Точний час побудови залишається невідомим[17]. За одним з припущень, зведена за часів гетьмана Івана Мазепи (1687—1709)[18]. Історик Василь Слободян датує її 1730 роком[19].
- Іван Філонов (1912—1989) — український радянський діяч, інженер-металург.
- Семен Гаркуша (1739—?) — запорозький козак, гайдамака, деякий час переховувався в Ропську[20].
- ↑ а б Літопис руський / за іпат. списком пер. Л. Махновець; [відп. ред. О. В. Мишанич]. — Київ : Дніпро, 1989. — С. /275/. — (Даврьоруські та давні українські літописи)
- ↑ а б в г Список населенных мест Черниговской Губернии, имеющих не менее 10 жителей по данным 1901 года. — Чернигов : Тип. Губ. Правления, 1902. — С. 160. (рос. дореф.)
- ↑ Ропск Новый // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ а б в г д е ж и Лазаревскій А. Описаніе Старой Малороссіи: Матеріалы для исторіи заселенія, землевладѣнія и управленія / Тип. К. Н. Милевскаго. — Кіевъ, 1888. — Т. I. Полк Стародубскій. — С. 395, 398, 425. (рос. дореф.)
- ↑ Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908 .— л.179об.
- ↑ а б в Список населенных мест Российской Империи по сведениям 1859 года. Т. XLVIII: Черниговская губерния / Обработан Н. Штиглицом. Издан Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел. — СПб., 1866. — С. 126. (рос. дореф.)
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 118. (рос. дореф.)
- ↑ Населённые места Российской империи в 500 и более жителей : с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г / Тройницкий Н. А.[ru]. — СПб, 1905. — С. 266. (рос. дореф.)
- ↑ Універсал Украінськоі Центральноі Ради до украінського народу, на Украіні й по-за Украіною сущого. Украінська Центральна Рада. У Київі. Року 1917, місяца червня (іюня) числа 10.
- ↑ Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні. Петроград, 4 (17) серпня 1917 р.
- ↑ Універсал Украінськоі Центральноі Ради. Украінська Центральна Рада. У Киіві 7 листопаду (ноября) 1917 року.
- ↑ Четвертий Універсал Української Центральної Ради. Київ: 1917.
- ↑ а б в г д Вортман Д. Я. Стародубщина // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
- ↑ а б 2002 census. Russia (Брянская область). pop-stat.mashke.org. Процитовано 1 березня 2023. (англ.)
- ↑ а б 2010 census. Russia (Брянская область). pop-stat.mashke.org. Процитовано 1 березня 2023. (англ.)
- ↑ Росія стягує війська до кордону, жителі Бєлгородської області поспіхом продають житло. Українська правда (укр.). 24 липня 2014. Процитовано 25 лютого 2023.
- ↑ а б Церква Різдва Пресвятої Богородиці. Кін. XVII ст. (1730?). Російська Федерація, Брянська область, Климівський р-н, с. Старий Ропськ. «Наша Парафія» | Українська Церковна Архітектура.
- ↑ а б Роздобудько І. (15 жовтня 2021). Українська козацька культура. Гетьманські церкви на Стародубщині. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 25 лютого 2023.
- ↑ Слободян В. М. Каталог існуючих дерев'яних церков України і українських етнічних земель // Вісник Укрзахідпроектреставрація. — 1996. — Число 4. — С. 155.
- ↑ Кошовикъ К. Семенъ Гаркуша (1772—1784) // Кіевская старина. — 1883. — С. 551-552.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Старий Ропськ
- Церква Різдва Пресвятої Богородиці. Кін. XVII ст. (1730?). Російська Федерація, Брянська область, Климівський р-н, с. Старий Ропськ. «Наша Парафія» | Українська Церковна Архітектура.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |