Старосолотвинська сільська рада
| Старосолотвинська сільська рада | |||
|---|---|---|---|
|
| |||
| Основні дані | |||
| Країна |  СРСР— УРСР Україна
| ||
| Область | Житомирська округа Бердичівська округа Київська область Житомирська область | ||
| Район | Коднянський район Бердичівський район Бердичівська міська рада | ||
| Адм. центр | с. Старий Солотвин | ||
| Утворена | 1923 року | ||
| Ліквідована | 3 січня 2019 року | ||
| Код КОАТУУ | 1820886500 | ||
| Облікова картка | Старосолотвинська сільська рада | ||
| Склад | |||
| Кількість членів | 16 | ||
| Голова ради | Дмитренко Володимир Миколайович | ||
| Територія та населення | |||
| Площа | 37,521 км² | ||
| Населення | 1216 | ||
| Густота | 32,41 осіб/км² | ||
| Населені пункти | 2 | ||
| Контактні дані | |||
| Адреса | вул. Олександра Сокорчука, 34, с. Старий Солотвин, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13320 | ||
| |||
Старосолотвинська сільська рада (Солотвинська сільська рада) — колишня адміністративно-територіальна одиниця та орган місцевого самоврядування у Коднянському (Солотвинському), Бердичівському районах і Бердичівській міській раді Житомирської і Бердичівської округ, Київської й Житомирської областей Української РСР та України з адміністративним центром у с. Старий Солотвин.
Сільській раді були підпорядковані населені пункти:
Кількість населення ради станом на 1923 рік становила 2 822 особи, кількість дворів — 638[1].
Відповідно до перепису населення СРСР, станом на 17 грудня 1926 року, чисельність населення ради становила 2 976 осіб, з них за статтю: чоловіків — 1 430, жінок — 1 546, етнічний склад: українців — 2 946, євреїв — 13, чехів — 7, інших — 10. Кількість господарств — 626, з них несільського типу — 5[2].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення ради станом на 12 січня 1989 року становила 1 404 особи.
Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців сільської ради становила 1 216 осіб[3].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,19 % |
| російська | 1,32 % |
| молдовська | 0,08 % |
| інші | 0,41 % |
Рада складалася з 16 депутатів та голови.
| ПІБ | Основні відомості | Дата обрання | Дата звільнення |
|---|---|---|---|
| Дмитренко Володимир Миколайович | Сільський голова , 1959 року народження, освіта, безпартійний | 26.03.2006 | 31.10.2010 |
| Дмитренко Володимир Миколайович | Сільський голова , 1959 року народження, освіта вища, безпартійний | 31.10.2010 |
Примітка: таблиця складена за даними джерела[5]
Створена 1923 року як Солотвинська сільська рада, в с. Солотвин (згодом — Старий Солотвин) Солотвинської волості Житомирського повіту Волинської губернії. Станом на 17 грудня 1926 року в підпорядкуванні значилися с. Новий Солотвин, хутори Гуменюка, Кіндратюка, Лук'янюка, Сидоржевського та лісова сторожка Бояринова, на 1 жовтня 1941 року — х. Посьолок № 3; хутори Гуменюка, Кіндратюка, Лук'янюка, Сидоржевського не значилися на обліку населених пунктів[6].
Станом на 1 вересня 1946 року сільська рада входила до складу Бердичівського району Житомирської області, на обліку в раді перебували села Новий Солотвин, Старий Солотвин та х. Куденщина[7], х. Посьолок № 3 не перебував на обліку населених пунктів.
29 вересня 1960 року, відповідно до рішення Житомирського облвиконкому № 985 «Про вилучення з обліку деяких населених пунктів в районах області», х. Куденщина знятий з обліку населених пунктів[6].
На 1 січня 1972 року сільська рада входила до складу Бердичівського району Житомирської області, на обліку в раді перебували села Новий Солотвин та Старий Солотвин[8].
Ліквідована 3 січня 2019 року. Територію та населені пункти ради приєднано до складу Гришковецької селищної територіальної громади Бердичівського району Житомирської області[9].
Входила до складу Коднянського (Солотвинського, 7.03.1923 р.), Бердичівського (17.06.1925 р., 28.06.1939 р.) районів та Бердичівської міської ради (15.09.1930 р.)[6].
- ↑ Материалы по административно-территориальному делению Волынской губернии 1923 года (PDF) (рос.) (вид. Издание Волынского Губернского Отдела Управления). Житомир: Волынская губернская административно-территориальная комиссия. 1923. с. 161. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 11 вересня 2024.
- ↑ Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17.ХІІ 1926 р.) (PDF) (вид. Бердичівське округове статистичне бюро). Бердичів. 1927. с. 16. Архів оригіналу (PDF) за 23 листопада 2021. Процитовано 11 вересня 2024.
- ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 11 вересня 2024.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
- ↑ rada.gov.ua
- ↑ а б в Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. (2007). Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795-2006: Довідник (PDF) (вид. Житомирська обласна державна адміністрація; Державний архів Житомирської області). Житомир: Вид-во «Волинь». с. 115, 209, 256, 307, 346, 413, 441, 572. ISBN 966-690-090-4. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 10 вересня 2024.
- ↑ Попівський М. (1947). Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ: на 1 вересня 1946 року. Вид. перше (вид. Інформаційно-статистичний відділ при Секретаріаті Президії Верховної ради Української РСР). Київ: Українське вид-во політичної літератури. с. 166. Процитовано 10 вересня 2024.
- ↑ Шелягин А. (1973). Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 січня 1972 року (PDF) (вид. Відділ в питаннях роботи рад Президії Верховної ради Української РСР). Київ: Ордена Червоного Прапора видавництво політичної літератури України. с. 132. Архів оригіналу (PDF) за 20 жовтня 2021. Процитовано 11 вересня 2024.
- ↑ Перелік актів, за якими проведені зміни в адміністративно-територіальному устрої України. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 24 грудня 2020.