Очікує на перевірку

Димитрій (Туптало)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Туптало Димитрій)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Туптало.
Димитрій, митрополит Ростовський
 
Альма-матер: Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Діяльність: письменник, композитор, чернець, православний священник, агіограф
Національність: українець
Громадянство: Гетьманщина→
Московське царство
Ім'я при народженні: Данило Савич Туптало
Народження: 21 грудня (31 грудня) 1651(1651-12-31)
Макарів, Київщина, Гетьманщина
Смерть: 8 листопада (19 листопада) 1709(1709-11-19) (57 років)
Ростов, Московія
Похований: Ростов

CMNS: Димитрій у Вікісховищі

Димитрій, митрополит Ростовський (у миру Данило Савич Туптало; грудень 1651, Макарів, Київщина, Гетьманщина — 28 жовтня 1709, Ростов, Московське царство) — український церковний діяч, учений, письменник і проповідник, богослов, агіограф, якого вшановують Православна церква України[3], УПЦ МП та Російська православна церква, митрополит Ростовський й Ярославський.

Історія служіння

[ред. | ред. код]
Прижиттєвий портрет митрополита Димитрія (з фондів НХМУ)
Пам'ятник Данилові Тупталу в Макарові, Київщина

Народився в родині сотника Київського полку Сави Туптала.

Навчався у Києво-Могилянській академії (тоді колеґіум) (1662–1665).

Після постригу 9 липня 1668 жив у Київському Кирилівському монастирі.

З 1675 по 1700 — ігумен і проповідник різних українських монастирях (Густинський, Чернігівський, Батуринський, Києво-Печерській Лаврі) і недовгий час у Вільні та Слуцьку, жив у єпископа Теодосія Василевича).

У 1677 році, будучи кафедральним проповідником при Лазарі Барановичу в Чернігові, написав за велінням останнього «Руно орошенное» (1680), першу його книгу, що дійшла до нас.

З 1679 року — імовірно, придворний проповідник гетьмана Івана Самойловича у Батурині.

У 1680 році обраний ігуменом Київського монастиря Св. Кирила, проте залишається у Батурині.

У 1681 стає ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського, а через півроку — Батуринського Крупицького Миколаївського монастиря.

У 1684 році за запрошенням Варлаама Ясинського приїздить до Києва і стає проповідником у Києво-Печерській лаврі. Тут прийняв на себе послух — складання знаменитих Четьї Мінеї (Житіє Святих) , що прославили його ім'я. Над Четіями Мінеями працював понад 20 років і закінчив їх лише в Ростові в 1705.

У 1701 році Петро I призначив його митрополитом Тобольську.

Над початку 1700-х ним було побудовано першу каплицю над могилою гетьмана Петра Дорошенка в селі Ярополець (нині Московська область, каплиця не збереглася). 56° пн. ш. 36° сх. д. / 56.129947° пн. ш. 35.821996° сх. д. / 56.129947; 35.821996 Він же започаткував традицію панахид над могилою Дорошенка.[4]

У 1702 році з уваги на слабке здоров'я призначається митрополитом Ростовським та Ярославльським, де розвив широку адміністративну діяльність. Найголовнішим його починанням було відкриття в 1702 році школи для священнослужителів. Туди приймалися не тільки діти священиків, а й особи інших станів, усього за час існування школи в ній навчалося 200 осіб. Школа була загальноосвітньою, а не спеціальною. У школі викладалися граматика, латинська та давньогрецька мови, нотний спів, віршування, риторика. Навчання було побудовано за тогочасними українськими принципами. Ростовська школа проіснувала до 1705 року.

У 1757 році канонізований. У Ростовському кремлі знаходиться портрет митрополита пензля Володимира Боровиковського, написаний у 1790 році для Ростовського Спасо-Яковлівського монастиря, він списаний, певно, з одного прижиттєвих зображень Д. Р., що не збереглися.

Богословська творчість

[ред. | ред. код]

«Руно орошенное» (1680), перший з його творів, що дійшли до нас, був збірником оповідей про чудеса чудотворного образу Богоматері в Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі (7 видань до 1702).

У 1684 році в Києво-Печерській лаврі почав трудитися над Четіями Мінеями, які закінчив їх лише в Ростові в 1705 році. Використовуючи у своїй роботі як руські джерела (у тому числі і Великі Мінеї Четьї), так і латинські, грецькі, польські, автор не просто збирав їх воєдино і займався добором, багато з житій, складених Т. Д., можуть вважатися ориґінальними агіографічними творами. Видання Міней затяглося на багато років: у 1689 році у Києво-Печерській Лаврі надрукована перша частина (вересень-листопад), а робота над четвертою — останньою — частиною тривала до 9 лютого 1705 року.

У зв'язку з приїздом до Московії змінюється погляд Т. Д. на завдання і цілі його праці: за спостереженнями дослідників, він вже в Москві, а потім і в Ростові приділяє усе більше уваги пам'ятникам московської агіографії, крім великоросійських житій Т. Д. включає в Мінеї деякі повісті і розповіді місцевого — ростовського — походження (наприклад, Житіє Димитрія царевича). Друге видання Міней вийшло в 1711–1716 (було надруковано у трьох частинах). Пізніше праця Т. Д. перевидавалася ще кілька разів.

Ще в Україні став відомим проповідником. Його проповіді, написані в стилі бароко, знаходяться в одному ряді з творами найвідоміших у XVII ст. проповідників Йоаникія Галятовского, Антонія Радивіловського та ін.

Для учнів школи для священнослужителів Т. Д. у перший же рік перебування в Ростові написав «Рождественську драму», поставлену 24 грудня 1704 року, драма і дотепер йде на сучасній сцені. Інша п'єса Т. Д. — до свята Успіння Богородиці — «Успенська драма» написана, на думку дослідників, в Україні наприкінці XVII ст. для виконання ченцями і переписувачами в монастирі Д. Р., імовірно, написав і інші п'єси, але тексти до нас не дійшли. Інтерес Т. Д. до театру був викликаний і чисто практичні цілями: прищеплюючи смак і інтерес до спектаклів, митрополит здійснював морально-виховну програму.

Серед богословських творів «Зерцало православного исповедания» (вид. 1805), «Діаріуш, каталог кіевских митрополитов». Мова богословських праць — церковнослов'янська з українізмами, проповідей — близька до народної.

Важливе місце в літературній спадщині Т. Д. займає «Келійний літописець» — праця, заснована на докладному вивченні Біблії, праць отців Церкви, творів європейських хроністів і новітніх церковних письменників. Спочатку Т. Д. мав тільки список Хроніки Псевдо-Дорофея Монемвасійського і Літописець Еллінський і Римський; матеріалу, що міститься в цих джерелах, було йому недостатньо, тому митрополит за допомогою купця Ісакія Ванденбурґа через Архангельськ виписував іноземні книги, звертався по допомогу до свого друга солепромисловця Г.Д. Строганова. Окремі місця «Літописця» Т. Д. майже дослівно збігаються з проповідями митрополита. Як відзначають дослідники, Т. Д. обережно натякає і на діяльність Петра І, піддаючи критиці «сущих на владетельствах», які «вельми согрѣшают и безгрѣшных осужают вмѣсто грѣшных», в той час коли царю мають бути властиві «милость, кротость и незлобие». Перше видання «Келійного літописця» здійснене у 1784 році.

Робота над «Літописцем» була перервана через необхідність писати нову працю — знаменитий твір про розкол «Розыск о раскольнической брынской вѣрѣ». Створюючи «Розыск», Т. Д. думав, що «надлежит простыми словесы увещание простерти ко уклонящимся в раскольные заблуждения». Твір був закінчений у березні 1709 (1-е вид., 1745). Трактат складається з 3 частин, у яких автор намагається пояснити походження розколу і різко виступає проти його адептів. Розкол він розглядає, головним чином, як плід неуцтва.

За заповітом митрополита чернетки, що залишилися після нього, були покладені в труну при похованні, а при розкритті гробниці вони виявилися зотлілими, тому автографів Т. Д. залишилося небагато — це особисті листи, підписи до офіційних документів, деякі чорнові матеріали, виправлення тих чи тих рукописних чи друкованих творів.

У Т. Д. була досить велика, хоча і типова, бібліотека церковного письменника, що тяжів до історичної тематики. За деякими даними, вона нараховувала 288 книг, з них значна кількість іноземними мовами.

Рукописи Т. Д. мали широке поширення не тільки в Російській імперії, але також у Болгарії, Сербії, почасти в Румунії.

Т. Д. — типовий представник барокової доби. Його філософські погляди поєднали в собі елементи середньовічної патристики, схоластики і новітньої філософії (Ренесансу, Реформації, раннього просвітництва). Сфера філософських інтересів Т. Д. — етична та антропологічна проблематика з переважною увагою до розв'язання завдань практичної етики. У своєму вченні про людину Т. виходить із традиційної для укр. думки концепції двонатурності людини — її поділу на внутрішню і зовнішню. Можливість подолання цієї подвійності мислитель пов'язує з самопізнанням, з проникненням людини у свою, закладену в неї Богом, сутність, що у свою чергу передбачає процес єднання людини з Богом — переображення, обожнення. Останнє Т. Д. розуміє не в гностичному, а в етичному сенсі, тобто через активну суспільну діяльність, що усвідомлюється як наслідування Христу в земному житті. В системі моральних цінностей виокремлює любов, яку розуміє як принцип діяльності, що визначає ставлення людини до Бога та інших людей і уможливлює спасіння діючого суб'єкта. Християнську етику розглядав як підґрунтя суспільної моралі; церкву вважав формою містичного єднання людей і суспільною інституцією, покликаною через священиків здійснювати моральний суд і забезпечувати належний освітній рівень суспільства. Запропонував просвітницьку концепцію державного управління, згідно з якою державою управляє освічений монарх, що керується принципами християнської моралі.

Твори митрополита Т. Д. добре були відомі кільком поколінням письменників Росії і в епоху Просвітництва, і в «золотий» для літератури вік: О. С. Пушкіну, М. В. Гоголю, Т. Г. Шевченку, О. І. Герцену, Л. М. Толстому, М. С. Лєскову та ін.; мали вплив на творчість Квітки-Основ'яненка; багато хто з них мав книги Т. Д. у своїх бібліотеках, виховувалися на них, а пізніше використовували перероблені ним джерела і сюжети у своїх художніх творах.

У Житіях Святих («Четьї-Мінеї») зібрав і опрацював велику кількість історичних оповідань агіографічного (житійного) жанру. Повна назва «Житія» —"В той-таки день. Успіння святого рівноапостольного великого князя київського Володимира, названого у святім хрещенні Василем, всієї Русії самодержця і просвітителя. Ся історія «Житія» його зібрана із літописця Руського преподобного Нестора Печорського у скороченні і від інших книг руських і тощо".

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
Пам'ятник Данилу Тупталу в Ростові-на-Дону

Твори

[ред. | ред. код]

Видання

[ред. | ред. код]

Перевидання

[ред. | ред. код]
  • Сочинения святителя Димитрия, митрополита Ростовского. — К., 1869—1872. — Т. 1-5
  • Димитрий Ростовский. Успенская драма (Комедия на Успение Богородицы) // Русская драматургия последней четверти XVII в. и начала XVIII в. — М., 1972.— С. 172—220
  • Дмитрий Ростовский. Рождественская драма (Комедия на Рождество Христово) // Там же. — С. 220—274
  • Хрестоматія давньої української літератури / Упор. О.Білецький. — К., 1952
  • Жития Святых. — Кн. 1-3. — К., 1998; Кн. 4-5, Кн. 6-11. — К, 1999

Переклади сучасною українською мовою[10]

[ред. | ред. код]
  • Пам'ятна книга Дмитра Туптала [Текст] / В. Соболь. — Варшава: Katedra filologii ukrainskiej Uniwersytetu Warszawskiego, 2004. — 217 с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Книга І: Вересень /Пер. з ц.-сл. В.Шевчук. — Львів: Свічадо, 2005. — 464с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том ІІ: Жовтень /Пер. з ц.-сл. В.Шевчук. — Львів: Свічадо, 2006. — 384с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том ІІІ: Листопад /Пер. з ц.-сл. В.Шевчук. — Львів: Свічадо, 2007. — 580с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том IV: Грудень /Пер.із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2007. — 660с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том V: Січень/Пер.із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2008. — 544с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том VI: Лютий /Пер.із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2008. — 312с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том VII: Березень / Пер.із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2009. — 472с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том VIII: Квітень / Пер.із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2009. — 360с
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї). Том ІХ: Травень / Пер. із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2010. — 496 с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї) у 12 томах. Том Х: Червень / Пер. із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2011. — 568 с.
  • Туптало Дмитро. Житія Святих (Четьї Мінеї) у 12 томах. Том ХІ: Липень / Пер. із ц.-сл. Д.Сироїд. — Львів: Свічадо, 2013. — 560 с. ISBN 978-966-395-650-3

Див. також

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Димитрій (Туптало)
Димитрій (Туптало)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б И. Шляпкин Димитрий св. митрополит Ростовский // Русский биографический словарь — СПб: 1905. — Т. 6. — С. 389–394.
  2. ↑ а б Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. Ламин — Новосибирск: 2009. — ISBN 5-8402-0230-4
  3. ↑ 4 жовтня знайдення мощей святителя Димитрія, митрополита Ростовського
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 26 лютого 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ а б Святитель Дими́трий, митрополит Ростовский. azbyka.ru (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 7 жовтня 2020.
  6. ↑ а б в г 21 сентября 2020 года. + Православный Церковный календарь. days.pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 11 жовтня 2020. Процитовано 7 жовтня 2020.
  7. ↑ Голубинский Е. Е.  История канонизации святых в Русской Церкви [Архівовано 13 серпня 2017 у Wayback Machine.]. М, 1903. С. 169—175.(рос.)
  8. ↑ Іван Андрусяк про Дмитра Туптала (святого Димитрія Ростовського), Григорія Квітку — Основ'яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича, Олексу Довбуша [Архівовано 20 вересня 2012 у Wayback Machine.] / І. Андрусяк. — Київ : Грані-Т, 2008. — 96 сторінок — Серія «Життя видатних дітей». — ISBN 978-966-2923-77-3
  9. ↑ Є. Букет. Духовне сяйво Димитрія Ростовського // Слово просвіти. — 31 грудня 2007.
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 листопада 2011. Процитовано 21 серпня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Ю. А. Мицик. Димитрій Ростовський [Архівовано 17 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 385. — ISBN 966-00-0405-2.
  • Туптало, Данило Савович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 650. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Нечаев В. П. Святый Димитрий (Туптало), митрополит Ростовский. — М., 1849 (2-е вид.: М., 1910)
  • Шляпкин И. А. Святой Димитрий Ростовский и его время (1651—1709). — СПб., 1891
  • Величковский А. Святитель Димитрий, митрополит Ростовский. — Чернигов, 1893
  • О6темперанский А. Святитель Димитрий, митрополит и чудотворец Ростовский (жизнь и труды его). — Екатеринбург, 1909
  • Титов Ф. И. Св. Димитрий, митрополит Ростовский, бывший ученик Киевской духовной академии (1651—1709). — К., 1909
  • Попов М. Святитель Д. Ростовский и его труды (1709—1909). — СПб., 1910
  • Вертеловский А. Св. Димитрий Ростовский и его творення. — X., 1910
  • митр. Іларіон (Іван Огієнко). Св. Димитрій Туптало, Вінніпеґ, 1960
  • Олексій (Мензатюк), архим. Святитель Димитрій (Туптало), митрополит Ростовський, як представник Київської школи проповідництва. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2016—220 с.
  • Нічик В. М. Етичні погляди Д. С. Туптала // Філософська думка. — 1973. — № 2
  • Климов В. В. Святитель Димитрій. — Львів, 1995
  • Йосипенко С. Л. Етичне вчення Д. С. Туптала (св. Димитрія, митрополита Ростовського) в контексті укр. духовної традиції // Автореф. дис…. канд. філос. наук. — К., 1996.
  • Дмитро Туптало у світі українського бароко: Збірник наукових праць.[Львівська медієвістика. — Вип.1]. — Львів, 2007. — 328с.
  • Чухліб Т. Сава Туптало — сотник Війська Запорозького (від Петра Сагайдачного до Івана Мазепи: Патріот Батьківщини. — 1991.
  • Сергій Гупало. Подвиг святителя. Газета «День». № 53

Посилання

[ред. | ред. код]
Rodovid.org
link=[1]
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Димитрій_(Туптало)&oldid=43702914