Привітне (Ялтинський район)
| село Привітне | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Регіон | Автономна Республіка Крим | ||||
| Район/міськрада | Ялтинський район | ||||
| Рада | Привітненська сільська рада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA01200250010027973 | ||||
| Облікова картка | Привітне | ||||
| Основні дані | |||||
| Колишня назва | Ускют | ||||
| Населення | 1845 | ||||
| Поштовий індекс | 98521 | ||||
| Телефонний код | +380 6560 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 44°49′20″ пн. ш. 34°40′40″ сх. д. / 44.82222° пн. ш. 34.67778° сх. д. | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 98521, с. Привітне, вул. Леніна, 13 | ||||
| Карта | |||||
  Привітне | |||||
 Привітне | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Приві́тне (до 1945 року — Ускю́т, крим. Üsküt) — село в Україні, у Ялтинському районі Автономної Республіки Крим. Центр сільради.
У селі відновлена старовинна мечеть Ускут Джамісі.
Привітне розташоване на південно-східному узбережжі Криму, у східній частині території міськради, у долині річки Ускут, висота центру села над рівнем моря 72 м. Село витягнулося уздовж автодороги Білогірськ — Привітне, відстань до Алушти — 50 км, до Сімферополя — 97 км, там же найближча залізнична станція. Село досить відокремлене — відстань до найближчих населених пунктів по шосе близько 15 км: Зеленогір'я, Красноселівка (Білогірський район) (через Головне пасмо Кримських гір) і Морське.
Час виникнення Ускута невідомо, деякі дослідники, ґрунтуючись на плануванні типу «бург» — забудові міського типу, стоячій впритул один до одного, характерно для найдавніших гірських селищ Криму, висловлюють думку, що село існує кілька тисяч років[1]. Навіть мова Ускутської долини відрізнялася від діалектів сусідніх сіл, а жителі антропологічно відносилися до середземноморського типу[2] (іноді виділяється особлива субетнічна група кримських татар — Ускут[3]). Населяли долину зазналі сильної еллінізації нащадки змішавшихся з автохтонними жителями готів[4] і аланів[5], які заселили край в II—III століттях. З III століття вони прийняли християнство[6] і в середні віки належали Готській єпархії Константинопольського патріархату[7].
Вперше в доступних джерелах Ускут зустрічається на венеційській мапі VIII століття[8]. Згадується селище, як De la Scuto, у договорі Генуї з Еліас-Беєм Солхатським від 1381, згідно з яким «гориста південна частина Криму на північний схід від Балаклави», з її поселеннями і народом, якій суть християни, повністю переходила у володіння генуезців[9]. До 1475 Скуті входила в Капітанство Готія. У листуванні останнього консула Солдаї Христофоро ді Негро, приблизно 1470 року, говориться, що село Скуті захопили відомі в Криму брати Гуаско — власники замка Чобан-Куле, які намагалися закріпачити місцевих жителів («поставили в Скуті шибеницю, а на кордоні своїх володінь — ганебний стовп»), але, головне — отримати контроль над торговим шляхом в Карасубазар. Історія скінчилася нічим, оскільки в 1475 році генуезькі володіння були завойовані Османською імперією і село адміністративно включена в Судацький кадилик Кефінського санджака, а, згодом, еялету[10]. Згадується Ускют в матеріалах переписів Кефінського санджака, селище було все ще повністю християнським: в 1520 році — 100 сімей, з них 7 втратили чоловіка-годувальника, в 1542 році — 85 сімей, з них 3 «овдовілих» і 10 дорослих холостяків[11]. За Джізйе Дефтера Ліва-і Кефе (Османськими податковими відомостями) 1652 року, де перераховані християни-платники податків Кефінського еялету, в селищі Ускут значилося всього 18 глав сімейств[12]. У XVII столітті на південному узбережжі Криму починає поширюватися іслам[13] і, поступово, мусульманство взяли всі жителі села — ні у відомості про виведених з Криму до Приазов'я християн "О. В. Суворова від 18 вересня 1778 року, ні відомості митрополита гнатія Ускут не значиться (є відомості, що не бажаючі покидати батьківщину жителі Іскута приймали іслам[2]). Перед цим, в 1774 році, за Кючук-Кайнарджійським мирним договором, колишні турецькі володіння увійшли до складу Кримського ханства, адміністративно — згідно камерального Опису Криму … 1784 року — в Судацький кадилик Кефінського каймакамства[14].
Після приєднання Криму до Російської імперії 8 лютого 1784 року село була приписано до Сімферопольському повіту Таврійської області[15]. Після Павловських реформ, згідно з указом «Про новий поділ Держави на Губернії», з 1796 по 1802 входила в Акмечетський повіт Новоросійської губернії[16]. За новим адміністративним поділом, після створення 8 (20) жовтня 1802 Таврійської губернии[17], Ускут був включений до складу Аргинської волості Сімферопольського повіту.
За даними на 1864 рік у казенному татарському селі Ускут Ялтинського повіту Таврійської губернії мешкало 763 особи (654 чоловічої статі та 501 — жіночої), налічувалось 131 дворове господарство, існувала мечеть[18].
Станом на 1886 у колишньому державному селі Алуштинської волості мешкало 1368 осіб, налічувалось 240 дворових господарств, існували мечеть, 2 лавки[19].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2354 осіб (1245 чоловічої статі та 1109 — жіночої), з яких 628 — православної віри, 1722 — магометанської[20].
За даними перепису населення 2001 року, у селі мешкало 1845 осіб[21]. Мовний склад населення села був таким[22]:
| Мова | Число ос. | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 122 | 6,61 |
| російська | 1212 | 65,69 |
| кримськотатарська | 489 | 26,50 |
| білоруська | 4 | 0,22 |
| болгарська | 2 | 0,11 |
| польська | 1 | 0,05 |
- ↑ 10331.0.html Лінгвофорум. Мова Ускут (долина між Алуштою, Карасубазаром і Судаком)
- ↑ а б Мурахас, М.С. Деякі замітки до питання про етногенез жителів села Ускут // Культура народів Причорномор'я, № 52, т. 2. — 2004.
- ↑ Типи Кримських Татар: ногаї, Тати І Ялибоілю. Архів оригіналу за 11 червня 2015. Процитовано 28 березня 2015.
- ↑ Народи Криму. Готи. Архів оригіналу за 8 лютого 2013. Процитовано 28 березня 2015.
- ↑ Народи Криму. Алани. Архів оригіналу за 27 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2015.
- ↑ Т. М. Фадєєва, Н. А. Шапошников. Князівство Феодоро і його князі. Сімферополь, 2005 стор.127. ISBN 966-648-061-1
- ↑ text / 435753.html III. Митрополит Макарій. Єпархія Готська
- ↑ ІТУАК. Том 38 (1905). Коллі Л. П. Христофоро Ді-Негро, останній консул Солдаї, С. 3.
- ↑ ІТУАК. Том 57 (1920), стор.25. Бертьє-Делагард А. Л. Ісзследованіе деяких здивованих питань середньовіччя в Тавриді
- ↑ Мурзакевич Микола. Історія Генуезьких поселень в Криму. Одеса, 1837.
- ↑ Yücel Öztürk. Osmanlı Hakimiyetinde Kefe 1475—1600. Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları; Ankara, 2000. (Юджель Озтюрк. Кефе під османським управлінням 1475—1600.)
- ↑ [http: //www.azovgreeks .com / library.cfm? articleId = 18 З джізйе Дефтера Ліва-і Кефе 1652]
- ↑ А. Г. Герцен. Кримські татари. Архів оригіналу за 26 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2015.
- ↑ Камеральне Опис Криму л. А
- ↑ Административно-территориальное поділ Крыма. Архів оригіналу за 29 квітня 2013. Процитовано 27 квітня 2013.
- ↑ Про новий поділ Держави на Губернії. (Саме, даний Сенату.)
- ↑ Крим 1783—1998 рр., Стор. 124. З Указу Олександра I Сенату про створення Таврійської губернії
- ↑ (рос. дореф.) XLI. Таврическая губернія. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1864 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ М. Раевскимъ. СанктПетербургъ. 1865. — LVI + 138 с., (код 1597)
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-219. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Населення населених пунктів Автономної Республіки Крим за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 10 лютого 2014.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Автономна Республіка Крим. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 10 лютого 2014.
