Фатезький повіт
| Фвткзький повіт | ||||
 | ||||
| Губернія | Курська губернія | |||
|---|---|---|---|---|
| Центр | Фатеж | |||
| Створений | 1779 | |||
| Скасований | 12 червня 1924 | |||
| Площа | 2 371,4 верст² (1897) | |||
| Населення | 125 485 осіб (1897) | |||
Фатезький повіт — адміністративно-територіальна одиниця у складі Курського намісництва та Курської губернії Російської імперії, РСФРР та СРСР з повітовим центром у місті Фатежі.
Розміщувався в північній частині Курської губернії, був найменшим повітом губернії — його площа становить 2 362,4 квадратних верст або 246 067 десятин. Рельєф височинний, річки течуть в глибоких долинах, найвищі точки: Молотичі (904 фути) та Нікольське (866 футів). Ґрунти належать до найродючіших у губернії, за складом — глибоко суглинисті чорноземи. По річці Усожа[ru] багато вапняків, за 5 верст від Фатежа є жорнове каміння. Повіт належав до степових безлісих територій — заліснення становило лише близько 6 % території. Всі річки повіту належать до пічкової системи Сейму (басейн Дніпра), найбільші з них Свапа (на півночі повіту) та її притока Усожа зрошують більшу частину повіту, на сході — річка Снова. Всі річки повіту несудноплавні, озер та великих боліт немає[1].
Площа території повіту, станом на 1897 рік, становила 2 371,4 квадратних верст[2].
За довідником 1880 року, чисельність населення повіту в межах волосної території становила 110 692 особи (54 711 чоловіків та 55 981 жінка), за сімейними списками — 106 902 особи (52 699 чоловіків та 54 293 жінки), дворів — 16 255, населених пунктів — 334[3].
За довідником 1890 року, в повіті налічувалося 115 715 мешканців, з них 56 949 чоловіків та 58 766 жінок. Кількість поселень — 196, селянських дворів — 16 647, дворів неселянського типу — 414[4].
Відповідно до перепису населення Російської імперії 1897 року, чисельність населення становила 125 485 осіб, з них 60 777 чоловіків та 64 708 жінки[2]. За іншими даними, чисельність населення у 1897 році становила 122 128 осіб, з них 59 615 чоловіків та 62 513 жінок, великороси та православні, розкольників до 14 %[1].
Повіт утворено 1779 року в складі новоутвореного Курського намісництва з території Курського повіту[5].
За довідником 1880-го року, до складу повіту входило 15 волостей: Бартеневська, Богоявленська, Великожирівська, Брусівська, Горяїнівська, Дмитріївська[ru], Сдобниківська[ru], Ігинська[ru], Міленінська[ru], Нижнє-Реутська[ru], Понирівська, Рожественська[ru], Сергіївська, Смородинська та Хмелівська[3].
За довідником 1890-го року, кількість волостей повіту становила 10: Велико-Жирівська, Горяїнівська, Дмитріївська, Сдобниківська (Здобниківська), Міленінська, Нижнє-Реутська, Понирівська, Сергіївська, Смородинська та Хмелівська[4].
Наприкінці 19 століття в повіті налічувалося 283 поселення, з них 194 селянських, значна частина багатолюдні. 3/4 селянського населення — колишні державні селяни, більшістю однодвірці з правами на спадщину, решта селян — колишні «вільні хлібороби» та поміщицькі селяни, багато з яких отримали «злидарський» наділ в подарунок. Виселення з повіту почалося у 1870-х роках, у 1899 році з повіту виселилося 348 осіб, з них до Томської губернії переїхало 299 осіб[1].
Станом на 1913 рік кількість волостей у складі повіту становила 10[6]. На 1 січня 1924 року кількість волостей залишилася незмінною — 10.
Ліквідований відповідно до постанови ВЦВК від 12 червня 1924 року, територію включено до складу Курського повіту, центр повіту м. Фатеж віднесено до позаштатних міст[7].
За довідником 1880 року загальна кількість землі становила 296 443 десятини, з них 253 921 десятина — рілля[3].
Станом на 1883 рік із 237 499 десятин землі наділеної селянам було 166 301 десятина, прикупленої селянами 16 079 десятин, дворянам належало 45 541 десятина, іншим приватним власникам — 5 689 десятин, церкві — 2 150 десятин, м. Фатежу — 1 739 десятин. Землекористування спадкових дворян значно скоротилося у 1870-х роках — у 1868 році воно становило 72 тис. десятин, у 1897 році це було вже 42 305 десятин, з яких 21 519 десятин у 1901 році було під заставою в банках. Селяни ж, за допомогою банків, купили 1 626 десятин землі.
Землеробство було основним заняттям населення: під ріллею, городами, садами тощо зайнято 197 тис. десятин, що становило 80 % площі повіту. На селянських землях цей відсоток досягав 90 без врахування орендованих земель. В обробітку землі переважала трипільна сівозміна. Головними зерновими культурами були жито, овес, гречка, великі площі займали коноплі та картопля. Хліб збували у вигляді зерна залізницею через станцію Понирі[ru], коноплі переробляли на місці і вивозили у вигляді олії та пряжі. Головним ринком для цих продуктів було м. Фатеж.
Станом на 1900 рік в повіті налічувалося 27 304 коней, великої рогатої худоби — 23 910, овець — 133 808, свиней — 17 134. В трьох поміщицьких маєтках були конезаводи, здавна існує бджолярство. Торгово-промислова діяльність була слабкорозвиненою: у 1899 році налічувалося 181 кустарне виробництво (ткацтво, лимарство, чоботарство). Фабрик та заводів — 391, з 758 робітниками: переважно млини, маслобійні, крупорушки. На стороні у 1899 році підробляли 8 335 осіб, переважно на рільничі роботи.
Східну частину повіту перетинала Московсько-Курська залізниця; протяжність у повіті 33 версти, велика станція — Понирі. Поштових відділень два, лікарень, крім земської у Фатежі, одна, при двох амбулаторіях були стаціонарні місця для хворих, лікарів 7, з них 3 — у Фатежі. Шкіл у 1899—1900 роках було: 64 земських з 68 викладачами, одна міністерська 2-класна, одна приватна, 6 безкоштовних народних читалень. Крім них, є ще декілька церковно-парафіяльних шкіл та шкіл грамоти. Відсоток грамотного населення в повіті становив 35[1].
- ↑ а б в г Фатеж // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.) / под ред. К. К. Арсеньева и Ф. Ф. Петрушевского. — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1902. — Т. XXXV (69) : Усинский пограничный округ — Фенол. — С. 357-358. (рос.)
- ↑ а б Первая Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 года. Наличное население в губерниях, уездах, городах Российской Империи (без Финляндии). Демоскоп Weekly (рос.). Архів оригіналу за 3 серпня 2014. Процитовано 28 вересня 2024.
- ↑ а б в рос. дореф. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ I. Губерніи Центральной земледѣльческой области. — СанктПетербургъ, 1880. — VI + 413 с.— С. 250-251.
- ↑ а б Волости и гмины 1890 года. (Статистика Россійской имперіи).20 : Курская губернія (рос. дореф.). Санкт-Петербург. 1890. с. 10. Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 28 вересня 2024.
- ↑ История Курской области: Курская крепость. Курская область (рос.). Архів оригіналу за 30 квітня 2009. Процитовано 28 вересня 2024.
- ↑ Волостныя, станичныя, сельския, гминныя правления и управления, а также полицейские станы всей России с обозначением места их нахождения (рос. дореф.). Київ: Изд-во Т-ва Л. М. Фиш. 1913. с. 142. Архів оригіналу за 16 червня 2017. Процитовано 28 вересня 2024.
- ↑ Сулькевич С. (1926). Административно-политическое строение Союза ССР: материалы о территориальных преобразованиях с 1917 г. по 1 июля 1925 г. (PDF) (рос.). Ленінград: Государственное издательство. с. 35-36. Процитовано 28 вересня 2024.
|
Це незавершена стаття з історії Росії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |