Федорович Володислав Іванович

Володислав Федорович
Народився	26 травня 1845(1845-05-26) с. Білітівка, нині Білинівка
Помер	22 грудня 1917 / 21 січня 1918 Київ або Вікно
Громадянство	Австрійська імперія →  Австро-Угорщина
Національність	українець
Діяльність	земельний магнат, публіцист, культурно-просвітницький, громадсько-політичний діяч
Відомий завдяки	меценат
Alma mater	Віденський університет, Сорбонна, Колеж де Франс
Посада	член Палати Цислейтаніїd і член Палати панів Імперської Ради
Партія	Польський клубd
Рід	Федоровичі
Батько	Федорович Іван Андрійович
Діти	Дарія Віконська
Герб Брама (Огінець)
Медіафайли у Вікісховищі

Володисла́в Валентин Федоро́вич гербу Огінець (26 травня 1845, с. Білітівка, нині Білинівка — 22 грудня 1917, Київ / 21 січня 1918, Вікно) — український галицький земельний магнат, публіцист, культурно-просвітницький, громадсько-політичний діяч, меценат. Дійсний член НТШ.

Життєпис

Народився 26 травня 1845 року в с. Білітівка (пізніше — Скалатського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Білинівка Гусятинського району Тернопільської області, Україна). Син дідича-народовця Івана Федоровича з села Вікно (Тернопільщина) та його дружини Кароліни з Наг(х)ліків (пол. Karolina Nahlik, померла передчасно), вихований батьком в українському патріотичному дусі. Власник земельного маєтку в с. Вікно. Охрещений за унійним обрядом. Мав сестру Людмилу (?—1849).

Закінчив Першу класичну гімназію в Тернополі в 1864 році. Під час повстання 1863 року мав намір взяти в ньому участь, але цьому різко спротивився батько — противник будь-яких повстань. Під впливом директора гімназії о. Василя Ільницького зацікавився філософсько-історичними науками й мистецтвом. Після закінчення гімназії продовжував за кордоном у товаристві о. В. Ільницького. У Відні заприязнився з Артуром Ґроттґером, який учив його рисунку.

Два роки вчився у Віденському університеті (право) (1866—1868). Закінчив право у Львові. У 1868—1870 р. навчався в Сорбонні, Колєж де Франс (Париж), пізніше подорожував майже всією Європою (Англія, Франція, Швейцарія, Італія, Німеччина), Росією.

Успадкувавши маєток батька 1871 р., швидко потроїв його. За даними Адама Бонецького, йому належали маєтки у селах Вікно, Товсте, Шляхтинці та інших. Запровадив зразкове хліборобське господарство, ткацьку майстерню (працювали майстри А. Івахів, А. Турик) у Вікні, в Товстому — боднарсько-ковальсько-гончарську школу.

У 1873—1877 роках — голова товариства «Просвіта» у Львові, його почесний член (дав товариству на видавництво шкільних книжок 12 000 ґульденів), фінансував археологічні розкопи в Галичі й археологічну виставку у Львові. 1873—1874 років у його маєтку у с. Вікно проживав український маляр Корни́ло Устияно́вич (малював портрети, пейзажі).

1879—1882 — посол до австрійського парламенту (Палата послів, посол від українців за сприяння польського комітету; обраний від курії сільських громад в окрузі Жовква — Сокаль — Рава-Руська в 2-му турі після гострої боротьби з кандидатом старорусинів). Згодом досмертний член Палати Панів з 1902 року, відстоював інтереси українців. Домігся від цісаря Австро-Угорщини ухвали про викладання українською мовою в старших класах академічної гімназії у Львові.

У 1885 р. брав участь в складі депутації, яка протестувала в цісаря Франца Йозефа проти реформу ордену Василіян.

Зібрав у Вікні скарби народного мистецтва, заснував там школу і виробництво килимів. З нагоди відвідин Тернополя 1887 року наступником престолу архикнязем Рудольфом влаштував там українську етнографічну виставку — єдину в Галичині своїми розмірами й багатством (секретарем і кореспондентом працював Іван Франко).

22—23 листопада 1884 року (за іншою версією у квітні 1883 року) відвідав разом з Іваном Франком Яблунів (побували у маєтку графа Р.Чарторийського; «силуваний візит» для І. Франка). Після написання І.Франком половини біографії батька наполягав, щоб той «прикрасив» дещо з минулого І.Федоровича, тому співпраця завершилась.

У 1894 р. брав участь у фундуванні українського етнопавільйону Виставки у Львові. Сприяв спробам українців зблизитись з австрійцями, поляками, зокрема, ініціативам Куліша, Барвінського. Через це мав складні стосунки з поляками, на нього писали пасквілі. Стоячи поміж таборами, не міг стати послом Галицького сейму ні як поляк, ні як українець. Засідав у Скалатській повітовій раді 1876—1882 років. Був куратором крайової колодійсько-ковальсько-гончарської школи в Товстому; заснував школу килимарства у Вікні.

27 липня 1917 року його маєток пограбували, підпалили збільшовичені російські солдати під час відступу війська з Галичини і знищили архів, велику бібліотеку, збірку старих українських килимів та ґалерію картин (всього бл. 300 штук, зокрема, одне полотно, певне, було роботи Кранаха-старшого, також їх авторами Шимон Чеховіч, Юліуш Коссак та інші).

Видав спогади про мандрівки Європою «Studya artystyczne, literaskie i spolecznie», праці батька; зібрав матеріяли для великої історичної праці про події 1809 року, опублікував I-й том французькою мовою.

У 2021 році в селі Вікно Гримайлівської громади Тернопільської області розпочався процес створення музею Володислава Федоровича.

На базі історико-краєзнавчого музею у с.Вікно, започаткованого в 2007 році Ганною Чемерою, планують організувати виставкові зали зі зразками унікальних килимів, предметів побуту, експозиціями світлин та архівних матеріалів.

Сім'я

Донька — письменниця Іванна Кароліна, відома як Дарія Віконська.

Джерела

• Волинський Б., Головин Б., Пиндус Б., Ханас В., Чемера Г. Федорович Володислав Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 511–512. — ISBN 978-966-528-279-2.
• Гулей І. За силу й перемогу. Про Дарію Віконську та її книжку // Вільне життя плюс. — Тернопіль, 2016. — № 38 (15774) (18 трав.). — С. 4.
• Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина. — Тернопіль : Тернограф, 2012. — 280 с. — ISBN 978-966-457-087-6.
• Федорович Володислав // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Федорович Володислав // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 1978. — 1000 екз.
• Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1902. Cz. 1. — T. 5. — S. 269. (пол.)
• Kieniewicz S. Fedorowicz Władysław Walenty (1845—1918) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1948. — T. VI/5, zeszyt 30. — S. 390—391. (пол.)

Посилання

• Władysław Walenty Fedorowicz (пол.)