Перейти до вмісту

Флоренс Найтінгейл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Флоренс Найтінгейл
англ. Florence Nightingale Smith Редагувати інформацію у Вікіданих
ПсевдоThe Lady with the Lamp Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася12 травня 1820(1820-05-12)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Флоренція, Велике герцогство Тосканське[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла13 серпня 1910(1910-08-13)[1][2][…] (90 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Лондон, Англія, Сполучене Королівство[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняWellowd[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняСполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьмедична сестра, статистикиня, письменниця, політична діячка, педагог, соціолог Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьохорона здоров'я Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська[1][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Заклад
ЧленствоКоролівське статистичне товариство Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіяангліканство Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоWilliam Nightingaled[8][9] Редагувати інформацію у Вікіданих
МатиFrances Smithd[10][8][9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриFrances Parthenope Verneyd[8][9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Нагороди
Голос Найтінгейл
Записано на восковому циліндрі 30 липня 1890 для збору грошей для ветеранів атаки легкої бригади[11][12].

Фло́ренс Найтінге́йл (англ. Florence Nightingale; 12 травня 1820, Флоренція — 13 серпня 1910, Лондон) — британська реформаторка сестринської справи, засновниця першої школи медичних сестер, письменниця, місіонерка, феміністка, громадська діячка. Організаторка і керівниця загону санітарок під час Кримської війни 1853–1856 років, під час якої вона організувала догляд за пораненими солдатами в Константинополі[13], статистик. До дня народження Найтінгейл приурочено Міжнародний день медичної сестри. Вважається національною героїнею Великої Британії. Увічнена на Поверху спадщини Джуді Чикаго. Вона значно зменшила рівень смертності завдяки покращенню гігієни та рівня життя. Найтінгейл надала медсестринству позитивну репутацію та стала іконою вікторіанської культури, особливо в образі «Пані з лампою», яка обходила поранених солдатів вночі[14][15].

Сучасні коментатори стверджують, що досягнення Найтінгейл під час Кримської війни були надмірно перебільшені засобами масової інформації того часу. Проте критики погоджуються з важливістю її подальшої роботи зі створення професійних ролей медсестер для жінок[16]. У 1860 році вона заклала основу професійної медсестринської справи, заснувавши свою школу медсестер[en] у лікарні Святого Томаса[en] в Лондоні. Це була перша світська школа для медсестер у світі, яка зараз є частиною Королівського коледжу в Лондоні[17]. На знак визнання її новаторської роботи в сестринській справі на її честь було названо клятву Найтінгейл[en], яку приймають нові медсестри, і медаль Флоренс Найтінгейл, найвищу міжнародну відзнаку, яку може отримати медсестра, а в день її народження відзначається щорічний Міжнародний день медичної сестри. Її соціальні реформи включали покращення охорони здоров'я для всіх верств британського суспільства, підтримку кращої допомоги голодуючим в Індії, допомогу у скасуванні законів про проституцію[en], які були суворими для жінок, і розширення прийнятних форм участі жінок у робочій силі.

Найтінгейл була новаторкою у статистиці; вона представляла свій аналіз у графічній формі, щоб спростити висновки та дії на основі даних. Вона відома тим, що використовувала секторні діаграми, також відомі як діаграми троянди Найтінгейл, які еквівалентні сучасним круговим гістограмам. Цей вид діаграм все ще регулярно використовується для унаочнювання даних.

Найтінгейл була надзвичайною і різнобічною письменницею. За її життя велика частина її опублікованих робіт була пов'язана з поширенням медичних знань. Деякі з її трактатів були написані простою англійською мовою, щоб їх могли легко зрозуміти люди з обмеженими літературними навичками. Вона також була однією з перших, хто візуалізував дані за допомогою інфографіки, ефективно використовуючи графічні представлення статистичних даних[16]. Значна частина її творів, у тому числі її всебічна робота про релігію та містицизм, була опублікована лише посмертно.

Раннє життя

[ред. | ред. код]
Емблі Парк[en] у Гемпширі, нині школа, один із родинних будинків Вільяма Найтінгейла[en]

Флоренс Найтінгейл народилася 12 травня 1820 року в заможній та впливовій британській родині на віллі Коломбайя[18][19], у Флоренції, Тоскані, Італія, і була названа на честь міста свого народження. Старша сестра Флоренс, Френсіс Партенопа[en], так само була названа на честь свого місця народження, Партенопа[en], грецького поселення, яке зараз є частиною міста Неаполь. Сім'я повернулася до Англії в 1821 році, і Найтінгейл виховувалась в сімейних будинках в Емблі, Гемпшир[en], і Лі Герсті, Дербішир[en][20][21].

Флоренс успадкувала ліберально-гуманітарні погляди від обох сторін своєї родини[16]. Її батьками були Вільям Едвард Найтінгейл, народжений Вільям Едвард Шор[en] (1794–1874) і Френсіс («Фанні») Найтінгейл (уродж. Сміт; 1788–1880). Мати Вільяма Мері (уродж. Еванс) була племінницею Пітера Найтінгейла, згідно з умовами заповіту якого Вільям успадкував його маєток у Лі Герсті та прийняв прізвище та герб Найтінгейлів. Батьком Фанні (дідом Флоренс по материнській лінії) був аболіціоніст[en] і унітарист Вільям Сміт[en][22]. Вихованням Найтінгейл займався її батько[21].

У документальному фільмі BBC повідомлялося, що «Флоренс і її старша сестра Партенопа скористалися передовими ідеями свого батька щодо жіночої освіти. Вони вивчали історію, математику, італійську мову, класичну літературу та філософію, і з раннього дитинства Флоренс, яка була більш академічною з них двох, виявила надзвичайну здатність збирати та аналізувати дані, яку вона успішно використає у подальшому житті»[16].

Молода Флоренс Найтінгейл

У 1838 році її батько взяв родину в тур по Європі, де вона познайомилася з паризькою господинею англійського походження Мері Кларк[en], з якою Флоренс потоваришувала. Вона писала, що «Кларкі» була чарівною господинею, яка мало дбала про свою зовнішність, і хоча її ідеї не завжди збігалися з ідеями її гостей, «вона була нездатна нікому набриднути». Її поведінка була роздратованою та ексцентричною, і вона мало поважала британських жінок вищого класу, яких вона вважала загалом незначними. Вона казала, що якщо їй дадуть вибір між бути жінкою чи рабом на галері, то вона вибере свободу на галерах. Вона взагалі відкидала жіноче товариство і проводила час з чоловіками-інтелектуалами. Однак у випадку з родиною Найтінгейл і, зокрема, Флоренс, Кларк зробила виняток. Вони з Флоренс залишалися близькими друзями протягом 40 років, незважаючи на різницю у віці в 27 років. Кларк продемонструвала, що жінки можуть бути рівними чоловікам; цієї ідеї Флоренс навчилася не від своєї матері[23].

У лютому 1837 року під час перебування в Емблі Парку[en] Найтінгейл пережила перший із кількох досвідів, які вона вважала покликанням від Бога, що викликало сильне бажання присвятити своє життя служінню іншим. У юності вона з повагою ставилася до спротиву своєї родини її роботі медсестрою, і лише в 1844 році оголосила про своє рішення приєднатися до цієї справи. Незважаючи на гнів і страждання матері та сестри, вона відкинула очікувану роль жінки її статусу стати дружиною та матір'ю. Найтінгейл наполегливо працювала, щоб отримати освіту в мистецтві та науці медсестринства, незважаючи на спротив її родини та обмежувальний соціальний кодекс для заможних молодих англійок[24].

Зображення Найтінгейл Августа Егга[en], прибл. 1840-ті роки

У молодості Найтінгейл описували як привабливу, струнку та витончену. Хоча її поведінка часто була суворою, говорили, що вона була дуже чарівною та мала сяючу посмішку. Її найнаполегливішим залицяльником був політик і поет Річард Монктон Мілнс[en], але після дев'яти років залицянь вона відмовилася від нього, переконана, що шлюб перешкодив би їй здійснити свій намір допомагати у сфері медсестринства[24].

У Римі в 1847 році вона зустріла Сідні Герберта, політика, який був військовим міністром[en] (1845–1846), і проводив свій медовий місяць у Римі. Він і Найтінгейл стали близькими друзями на все життя. Герберт стане військовим міністром під час Кримської війни, коли він і його дружина зіграють важливу роль у сприянні медсестринської роботі Найтінгейл у Криму. Вона стала ключовим радником Герберта протягом його політичної кар'єри, хоча деякі звинувачували її в тому, що вона прискорила смерть Герберта від хвороби Брайта[en] в 1861 році через тиск, який чинила на нього її програма реформ. Найтінгейл також значно пізніше мала тісні стосунки з академіком Бенджаміном Джоветтом[en], який, можливо, бажав одружитися з нею[25].

Найтінгейл, прибл. 1854 рік

Найтінгейл продовжила свої подорожі (тепер із Чарльзом і Селіною Брейсбрідж[en]) аж до Греції та Єгипту. Перебуваючи в Афінах, Греція, Найтінгейл врятувала маленьку сову від групи дітей, які її мучили, і назвала цю сову Афіною. Найтінгейл часто носила сову в кишені, поки тварина не померла (незадовго до того, як Найтінгейл поїхала до Криму)[26].

Її твори, зокрема, про Єгипет, є свідченням її освіченості, літературної майстерності та філософії життя. Пропливаючи до верхів'я Нілу, аж до Абу-Сімбела в січні 1850 року, вона написала про храми Абу-Сімбел: «піднесені у вищому стилі інтелектуальної краси, інтелект без зусиль, без страждань ... жодна риса не є правильною, але загальний ефект виражає духовну велич краще, ніж усе, що я можу уявити. Вони справляють таке враження, ніби тисячі голосів об'єдналися в одному єдиному одночасному почутті ентузіазму чи емоції, яке, як кажуть, може подолати навіть найсильнішого чоловіка»[27].

У Фівах вона писала про те, що її «покликали до Бога», а через тиждень біля Каїра вона написала у своєму щоденнику (на відміну від своїх набагато довших листів, які її старша сестра Партенопа мала надрукувати після її повернення): «Бог покликав мене вранці і запитав мене, чи зроблю я добро тільки для нього, без репутації»[27]. Пізніше в 1850 році вона відвідала лютеранську релігійну громаду в Кайзерсверті-на-Рейні[en] в Німеччині, де спостерігала за пастором Теодором Фліднером[en] і дияконисами, які доглядали хворих і знедолених. Вона вважала цей досвід переломним моментом у своєму житті й опублікувала свої висновки анонімно в 1851 році; «Інститут Кайзерсверт-на-Рейні, для практичного навчання дияконис тощо» була її першою опублікованою роботою[28]. Вона також пройшла чотири місяці медичної підготовки в інституті, яка лягла в основу її подальшої діяльності з догляду за хворими.

22 серпня 1853 року Найтінгейл зайняла посаду суперінтенданта в Інституті догляду за хворими жінками[en] на Гарлі-стріт, Лондон, і займала цю посаду до жовтня 1854 року[29]. Її батько надав їй річний дохід у розмірі 500 фунтів стерлінгів (приблизно 40 000 фунтів стерлінгів/65 000 доларів США за сучасними розрахунками), що дозволило їй жити комфортно та продовжувати свою кар'єру[30].

Кримська війна

[ред. | ред. код]
Відбиток ювелірного виробу, який був нагородою, присудженою Найтінгейл королевою Вікторією за її заслуги перед солдатами під час війни

Найвідоміший внесок Флоренс Найтінгейл відбувся під час Кримської війни, яка стала її головним напрямком діяльності, коли до Британії надійшли повідомлення про жахливі умови утримання поранених у військовому госпіталі на азійському боці Босфору, навпроти Константинополя, у Скутарі (сучасний Ускюдар в Стамбулі). Англія і Франція вступили у війну проти Росії на боці Османської імперії. 21 жовтня 1854 року вона та персонал із 38 жінок-медсестер-добровольців, у тому числі її головна медсестра Еліза Робертс та її тітка Мей Сміт[31], а також 15 католицьких черниць (мобілізованих Генрі Едвардом Меннінгом[en])[32] були відправлені (за дозволом Сідні Герберт) до Османської імперії. По дорозі Найтінгейл в Парижі допомагала її подруга Мері Кларк[en][33]. Медсестри-волонтери працювали приблизно за 295 морських миль (546 км) від головного британського табору на іншому боці Чорного моря в Балаклаві, в Криму.

Лист Найтінгейл до Мері Мол[en], 1881 рік

Найтінгейл прибула до казарм Селіміє[en] в Скутарі на початку листопада 1854 року. Її команда виявила, що поганий догляд за пораненими солдатами пояснювався перевантаженістю медичного персоналу, який працював у важких умовах, незважаючи на байдужість офіційних осіб. Не вистачало ліків, нехтували гігієною, були поширені масові інфекції, багато з яких були смертельними. Не було обладнання для обробки їжі для пацієнтів:

Ця тендітна молода жінка... оточила своєю турботою хворих трьох армій.
— Люсьєн Боденс, La guerre de Crimée, les campements, les abris, les ambulances, les hôpitaux, p. 104.[34]

Після того, як Найтінгейл надіслала прохання в Таймс про урядове рішення щодо поганих умов закладів, британський уряд доручив Ісамбарду Кіндому Брунелю розробити проект збірної лікарні, яку можна було б побудувати в Англії та відправити до Дарданелл. Результатом стала лікарня Ренкьой[en], цивільний заклад, який під керівництвом Едмунда Олександра Паркса[en] мав рівень смертності менший, ніж одна десята від рівня Скутарі[35].

Стівен Пейджет[en] у Національному біографічному словнику стверджував, що Найтінгейл знизила рівень смертності з 42 % до 2 %, або шляхом вдосконалення гігієни власноруч, або шляхом звернення до Санітарної комісії[36]. Наприклад, Найтінгейл запровадила миття рук у лікарні, де вона працювала[37].

Флоренс Найтінгейл, ангел милосердя. Лікарня Скутарі, 1855 рік

Під час її першої зими в Скутарі там загинуло 4077 солдатів. Від таких хвороб, як тиф, черевний тиф, холера, та дизентерія, померло в десять разів більше солдатів, ніж від бойових поранень. Через перевантаженість, несправні каналізаційні системи та відсутність вентиляції британський уряд був змушений відправити Санітарну комісію до Скутарі у березні 1855 року, майже через шість місяців після прибуття Найтінгейл. Комісія прочистила каналізаційну систему та покращила вентиляцію[38]. Рівень смертності різко впав, але вона ніколи не претендувала на заслуги в зниженні рівня смертності[39][40]. Головна медсестра Еліза Робертс доглядала за Найтінгейл під час її важкої хвороби в травні 1855 року[41].

У 2001 та 2008 роках BBC випустила документальні фільми, які критикували діяльність Найтінгейл під час Кримської війни, як і деякі статті, опубліковані після виходу фільмів, в Ґардіан та Sunday Times. Дослідниця роботи Найтінгейл Лінн Макдональд[en] відхилила ці критику як «зазвичай абсурдну», стверджуючи, що вона не підтверджується первинними джерелами[21].

Найтінгейл усе ще вважала, що високі показники смертності були спричинені поганим харчуванням, відсутністю постачань, застоєм повітря та перевтомою солдатів. Після повернення до Британії та початку роботи над матеріалами для Королівської комісії зі здоров'я армії вона дійшла висновку, що основною причиною смерті солдат у госпіталі були погані умови лікування та догляду. Цей досвід вплинув на її подальшу кар'єру, коли вона відстоювала важливість санітарних умов лікування та догляду. Як результат своєї роботи, Флоренс Найтінгейл зменшила рівень смертності серед солдат під час мирного часу та переключила свою увагу на проектування лікарень з урахуванням санітарних вимог та впровадження санітарії в будинках робітничого класу (див. Статистика і санітарна реформа)[42].

Місія милосердя: Флоренс Найтінгейл приймає поранених у Скутарі (Джеррі Баррет[en], 1857 рік)

Згідно з деякими вторинними джерелами, у Найтінгейл були холодні стосунки зі своєю колегою-медсестрою Мері Сікол, яка керувала готелем/лікарнею для офіцерів. У власних мемуарах Сікол, Дивовижні пригоди місіс Сікол у багатьох країнах, згадується лише одна, дружня, зустріч з нею, коли вона попросила місце для ночівлі, і її прохання було задоволено; Сікол перебувала в Скутарі по дорозі до Криму, щоб приєднатися до свого ділового партнера та розпочати власну справу. Однак Сікол зазначила, що коли вона спробувала приєднатися до групи Найтінгейл, вона отримала відмову від представника групи, і Сікол дійшла висновку, що в основі цієї відмови лежить расизм[43]. Найтінгейл розповіла свояку в приватному листі, що її турбує зв'язок між її роботою та бізнесом Сікол, стверджуючи, що хоча «вона була дуже доброю до чоловіків і, що важливіше, до офіцерів — і зробила щось добре, (вона) також багатьох напоїла»[44]. Як повідомляється, Найтінгейл написала: «Мені було найважче відхилити спроби Сікол і повністю запобігти спілкуванню між її місією та моїми медсестрами (абсолютно немислимий варіант!) ... Будь-хто, хто найме Сікол, знайде багато доброти — але також багато пияцтва та неприйнятної поведінки»[45]. З іншого боку, Сікол сказала французькому шеф-кухарю Алексісу Соєру: «Ви повинні знати, пане Соєр, що міс Найтінгейл дуже мене любить. Коли я проїжджала через Скутарі, вона дуже люб'язно надала мені харчування та житло»[46].

Прибуття двох хвиль ірландських черниць, Сестер Милосердя, для допомоги у медсестринських обов'язках у Скутарі викликали різні реакції з боку Найтінгейл. Мері Клер Мур[en] очолила першу хвилю і підпорядкувала себе та своїх сестер Найтінгейл. Вони залишилися подругами на все життя[47]. Друга хвиля, очолювана Мері Френсіс Бріджмен[en] зустріла більш прохолодний прийом, оскільки Бріджмен відмовилася підпорядкувати своїх Сестер Найтінгейл, якій вона не довіряла і вважала амбітною[48][49].

Пані з лампою

[ред. | ред. код]
Пані з лампою[en]. Популярна літографічна репродукція картини Найтінгейл Генрієтти Рей, 1891 рік.

Під час Кримської війни Найтінгейл отримала прізвисько «Пані з лампою» на основі повідомлення в Таймс:

Вона є «янголом-служителем» без жодної перебільшення в цих госпіталях, і коли її струнка постать тихо ковзає вздовж кожного коридору, обличчя кожного бідолахи пом'якшується від вдячності при її вигляді. Коли всі медичні працівники розходяться на ніч, а тиша й темрява опускається на ті милі лежачих хворих, її можна спостерігати саму, з маленькою лампою в руці, яка здійснює свої самітні обходи.

Ця фраза була ще більше популяризована віршем Генрі Лонгфелло 1857 року «Санта Філомена»[50]:

О! У тому будинку страждання
Я бачу пані з лампою,
Яка проходить крізь мерехтливий морок,
І мчить з кімнати до кімнати.

Військові прозвали Найтінгейл «пані з молотком» після того, як вона за допомогою молотка відкрила замкнене сховище, щоб дістати ліки для лікування поранених. Однак, Рассел вважав, що така поведінка не личить пані, і винайшов альтернативу, яка призвела до появи образу «Пані з лампою»[51][52].

Пізніша кар'єра

[ред. | ред. код]

У Криму 29 листопада 1855 року під час публічного зібрання для визнання заслуг Найтінгейл за її роботу під час війни було створено Фонд Найтінгейл для навчання медсестер. Було отримано багато щедрих пожертв. Сідні Герберт був почесним секретарем фонду, а головою був герцог Кембриджський. У своїх листах 1856 року вона описала курорти в Османській імперії, деталізуючи стан здоров'я, фізичні описи, дієтичну інформацію та інші життєво важливі подробиці пацієнтів, яких вона туди направляла. Вона зазначила, що лікування там значно дешевше, ніж у Швейцарії[53].

Найтінгейл, прибл. 1858 рік, Гудмен

Найтінгейл мала у своєму розпорядженні 45 000 фунтів стерлінгів від Фонду імені Найтінгейл для створення першої школи медсестер — школи підготовки імені Найтінгейл, у лікарні Святого Томаса[en] 9 липня 1860 року[54]. Перші медсестри, навчені Найтінгейл, почали роботу 16 травня 1865 року в лазареті Ліверпульського будинку праці. Зараз школа називається Факультет медсестринства та акушерства Флоренс Найтінгейл[en] і є частиною Королівського коледжу Лондона. У 1866 році вона сказала, що Королівська лікарня Бакінгемшира[en] в Ейлсбері поблизу будинку її сестри Клейдон Хаус[en] буде «найкрасивішою лікарнею в Англії», а в 1868 році назвала її «чудовою моделлю для наслідування»[55].

Найтінгейл написала Нотатки про медсестринство[en] (1859). Книга стала наріжним каменем навчальної програми в школі Найтінгейл та інших школах для медсестер, хоча вона була написана спеціально для навчання тих, хто доглядає за хворими вдома. Найтінгейл написала: «Повсякденні знання з гігієни, або знання про догляд за хворими, або, іншими словами, знання про те, як привести тіло до стану, в якому воно не буде хворіти, або зможе одужати від хвороби, займають все більш важливе місце. Вони визнані знаннями, якими повинен володіти кожен — на відміну від медичних знань, якими можуть володіти лише фахівці»[56].

Ілюстрація до Мартіна Чезлвіта Чарльза Діккенса. Медсестра Сара Ґемп (ліворуч) стала стереотипом ненавчених і некомпетентних медсестер ранньої вікторіанської епохи, до реформ Найтінгейл.

Нотатки про медсестринство також добре продавалися серед широкої читацької аудиторії і вважаються класичним вступом до медсестринства. Найтінгейл присвятила решту свого життя популяризації та організації професії медсестер. У вступі до видання 1974 року Джоан Квікслі з школи медсестер Найтінгейл написала: «Ця книга була першою в своєму роді, коли-небудь написаною. Вона з'явилася в той час, коли прості правила здоров'я тільки починали пізнавати, коли її тематика була життєво важливою не тільки для добробуту та одужання пацієнтів, коли лікарні були пронизані інфекцією, коли медсестер здебільшого вважали необізнаними та неосвіченими. Книга, неминуче, займає своє місце в історії медсестринства, оскільки її написала засновниця сучасного медсестринства»[57].

Як продемонстрував Марк Бострідж[en], одним із найвидатніших досягнень Найтінгейл було введення навчених медсестер до системи будинків праці[en] у Британії починаючи з 1860-х років[58]. Це означало, що хворими жебраками більше не опікувалися інші працездатні жебраки, а належним чином навчені медсестри. У першій половині 19 століття медсестрами були, як правило, колишні служниці або вдови, які не знайшли іншої роботи і тому були змушені заробляти на життя, працюючи медсестрою. Чарльз Діккенс карикатурно зобразив рівень догляду у своєму романі Мартін Чезлвіт, опублікованому в 1842-1843 роках, в постаті Сари Ґемп[en] — некомпетентної, недбалої, залежної від алкоголю та корумпованої людини. За словами Керолайн Вортінгтон, директорки музею Флоренс Найтінгейл[en], «Коли вона [Найтінгейл] починала, не було такого поняття, як догляд за хворими. Персонаж Діккенса Сара Ґемп, якій більше подобалося пити джин, ніж доглядати за своїми пацієнтами, була лише невеликим перебільшенням. Лікарні були місцями останньої надії, де на підлозі лежала солома для вбирання крові. Флоренс змінила догляд за хворими, коли повернулася [з Криму]. Вона мала доступ до людей на високих посадах і використовувала його, щоб досягти результатів. Флоренс була впертою, самовпевненою та відвертою, але вона мала бути такою, щоб досягти всього, що вона зробила»[59].

Лист Найтінгейл, яка виступає за використання саліцилової кислоти, антисептика, у перев'язках для хворих на рак, 1886 рік[60].

Хоча іноді кажуть, що Найтінгейл заперечувала теорію інфекції протягом усього свого життя, біографія 2008 року не погоджується з цим[58], стверджуючи, що вона просто була проти попередника теорії мікробів, відомого як контагіозність[en]. Ця теорія стверджувала, що хвороби можуть передаватися лише через дотик. До експериментів середини 1860-х років Пастера і Лістера, майже ніхто не сприймав мікробну теорію серйозно; навіть після цього багато практикуючих лікарів не були переконані. Бострідж зазначає, що на початку 1880-х років Найтінгейл написала статтю для підручника, в якій пропагувала суворі запобіжні заходи, спрямовані, за її словами, на знищення мікробів. Роботи Найтінгейл послужили натхненням для медсестер під час громадянської війни в США. Союзний уряд звернувся до неї за порадою щодо організації польової медицини. Її ідеї надихнули волонтерський орган Санітарної комісії США[en][61].

Найтінгейл пропагувала автономне керівництво в сфері медсестринства та новий підхід, коли старші медсестри мали повний контроль та дотримання порядку серед персоналу медсестер[62]. Сумно відома «суперечка у лікарні Гая[en]» в 1879–1880 роках між старшою медсестрою Маргарет Берт і медичним персоналом лікарні підкреслила, як іноді лікарі відчували, що старші медсестри в новому підході Найтінгейл кидають виклик їхньому авторитету. Це не був поодинокий епізод, і інші старші медсестри стикалися з подібними проблемами, наприклад Єва Лакес[en][63].

У 1870-х роках Найтінгейл була наставницею Лінди Річардс[en], «першої медсестри в Америці», і допомогла їй повернутися до Сполучених Штатів з відповідною підготовкою та знаннями для створення високоякісних шкіл для медсестер[64]. Річардс стала піонером медсестринства у США та Японії[65].

До 1882 року кілька медсестер Найтінгейл стали старшими медсестрами в кількох провідних лікарнях, у тому числі в Лондоні (лікарня Святої Марії, лікарня Вестмінстера, Лікарня Сент-Мерілебон і Королівська лікарня для осіб з порушеннями нервової системи[en] у Путні[en]) та по всій Британії (Королівська лікарня Вікторії[en], Нетлі[en]; Королівський лазарет Единбурга[en]; лазарет Камберленду і Королівський лазарет Ліверпуля), а також у лікарні Сіднею[en] в Новому Південному Уельсі, Австралія[66].

Флоренс Найтінгейл (в центрі) у 1886 році з міс Мері Кросленд із школи Найтінгейл[en], сером Гаррі Верні[en] та групою медсестер Найтінгейл із лікарні Святого Томаса[en]. Фото зроблено біля Клейдон Хаус[en], Бакінгемшир[67].

У 1883 році Найтінгейл стала першою лауреаткою Королівського Червоного Хреста[en]. У 1904 році вона була призначена Леді Милосердя Ордену Святого Іоанна[68].

У 1907 році вона стала першою жінкою, нагородженою орденом «За заслуги»[69]. У наступному році вона отримала звання Свободи міста[en] Лондонського Сіті.

Її день народження тепер святкується як Міжнародний день медичної сестри, а також як Міжнародний день підвищення обізнаності 12 травня[en][70].

Починаючи з 1857 року Найтінгейл була періодично прикута до ліжка і страждала від депресії. Сучасна біографія вказує бруцельоз та асоційований спондиліт як причину[71]. Сьогодні більшість авторитетних джерел визнають, що Найтінгейл страждала від особливо важкої форми бруцельозу, наслідки якого почали зникати лише на початку 1880-х років. Незважаючи на свої симптоми, вона залишалася феноменально продуктивною в соціальних реформах. Протягом років, коли Найтінгейл була прикута до ліжка, вона також виконала новаторську роботу в області планування лікарень, і ця робота швидко поширилася в Британії та світі. Ефективність роботи Найтінгейл значно сповільнилася в останнє десятиліття. У той період вона писала дуже мало через сліпоту та зниження розумових здібностей, хоча все ще зберігала інтерес до поточних справ[21].

Стосунки

[ред. | ред. код]
Флоренс Найтінгейл Чарльза Стала, гравюра Г. Х. Моута, використана в Флоренс Найтінгейл Мері Коуден Кларк[en] (1857)

Хоча велика частина роботи Найтінгейл покращила долю жінок у всьому світі, Найтінгейл вважала, що жінки жадають симпатії та не такі здатні, як чоловіки[a]. Вона критикувала ранніх захисниць жіночих прав за те, що вони скаржилися на нібито брак кар'єрних можливостей для жінок у той час, як прибуткові медичні посади під керівництвом Найтінгейл та інших постійно залишалися незаповненими[b]. Вона віддавала перевагу дружбі з впливовими чоловіками, наполягаючи на тому, що вони зробили більше, ніж жінки, щоб допомогти їй досягти своїх цілей: «Я ніколи не зустріла жодної жінки, яка б змінила своє життя хоча б на одну йоту через мене чи мої погляди»[74][75]. Вона часто називала себе в чоловічому роді, наприклад, «людина дії» (англ. a man of action) і «людина справи» (англ. a man of business)[76].

Однак у неї було кілька важливих і тривалих дружніх стосунків з жінками. У подальшому житті вона підтримувала тривале листування з ірландською черницею Мері Клер Мур[en], з якою вона працювала в Криму[77]. Її найулюбленішою довіреною особою була Мері Кларк[en], англійка, з якою вона познайомилася в Парижі в 1837 році і підтримувала зв'язок протягом усього життя[78].

Деякі дослідники життя Найтінгейл вважають, що вона залишалася цнотливою все своє життя, можливо тому, що відчувала релігійне покликання до своєї кар’єри[79].

Смерть

[ред. | ред. код]
Могила Флоренс Найтінгейл на цвинтарі церкви Св. Маргарет, Іст-Веллоу[en], Гемпшир

Флоренс Найтінгейл померла мирно уві сні у своїй кімнаті за адресою 10 Саут-стріт, Мейфейр[en], Лондон, 13 серпня 1910 року у віці 90 років[80][c]. Її родичі відхилили пропозицію поховати її у Вестмінстерському абатстві, і вона була похована на церковному цвинтарі церкви Св. Маргарити в Іст-Веллоу[en], Гемпшир, поблизу парку Емблі, з меморіалом, що містить лише її ініціали та дати народження та смерті[82][83]. Вона залишила велику кількість робіт, включаючи кілька сотень нотаток, які раніше не публікувалися[84]. Пам'ятник Найтінгейл був створений з каррарського мармуру Френсісом Вільямом Сарджентом у 1913 році та встановлений у монастирі базиліки Санта-Кроче у Флоренції, Італія[85].

Внесок

[ред. | ред. код]

Статистика і санітарна реформа

[ред. | ред. код]

Флоренс Найтінгейл з раннього дитинства виявила здібності до математики та досягла успіхів у цьому предметі під опікою свого батька[d]. Пізніше Найтінгейл стала новаторкою у візуальному представленні інформації та статистичних графіків[87]. Вона використовувала такі методи, як секторна діаграма, яка вперше була розроблена Вільямом Плейфером у 1801 році[88]. Хоча зараз він є поширеним, на той час це був відносно новий метод представлення даних[89].

Дійсно, Найтінгейл називають «справжньою новаторкою у візуальному представленні статистики» і вона особливо добре відома своїм використанням секторних діаграм[89]:107, також відомих як діаграми троянди Найтінгейл, які еквівалентні сучасним круговим гістограмам, для ілюстрації сезонних джерел смертності пацієнтів у військовому польовому госпіталі, яким вона керувала. Хоча Найтінгейл часто приписують створення секторних діаграм, відомо, що їх використовував Андре-Мішель Геррі ще у 1829 році[90] і Леон Луї Лаланн до 1830 року[91]. Найтінгейл називала збірку таких діаграм «коксомбом» (англ. coxcomb — півень), але пізніше цей термін часто використовувався для позначення окремих діаграм[92]. Вона широко використовувала «коксомби», щоб представити звіти про природу та масштаби умов медичної допомоги під час Кримської війни членам парламенту та державним службовцям, які навряд чи читали чи розуміли традиційні статистичні звіти. У 1859 році Найтінгейл була обрана першою жінкою-членом Королівського статистичного товариства[93]. У 1874 році вона стала почесним членом Американської статистичної асоціації[94].

«Діаграма причин смертності в армії на Сході» Флоренс Найтінгейл

Увага Флоренс Найтінгейл зосередилася на здоров'ї британської армії в Індії і вона продемонструвала, що причиною високого рівня смертності є погане водовідведення, забруднена вода, переповнення приміщень і погана вентиляція[95]. Після доповіді Королівська комісія з питань Індії (1858–1863), яка включала малюнки її двоюрідної сестри, художниці Гіларі Бонем Картер[en], з якою жила Найтінгейл[e], Найтінгейл дійшла висновку, що здоров'я армії та народу Індії мали були нерозривно пов'язані, і тому провела кампанію за покращення санітарних умов країни в цілому[16].

Найтінгейл провела всебічне статистичне дослідження санітарії в індійському сільському житті та була провідною фігурою в запровадженні покращеної медичної допомоги та служби громадського здоров'я в Індії. У 1858 і 1859 роках вона успішно лобіювала створення Королівської комісії з ситуації в Індії. Два роки потому вона надала звіт комісії, яка завершила власне дослідження у 1863 році. «Після 10 років санітарної реформи в 1873 році Найтінгейл повідомила, що смертність серед солдатів в Індії впала з 69 до 18 на 1000»[89]:107.

Королівська санітарна комісія 1868–1869 рр. надала Найтінгейл можливість наполягати на обов'язковій санітарії в приватних будинках. Вона лобіювала відповідального міністра Джеймса Стенсфельда[en] посилити запропонований законопроект про охорону здоров'я, щоб власники існуючих об'єктів власності мали оплачувати підключення до централізованої каналізації[97]. Посилені законодавчі акти були прийняті у формі законів про громадське здоров'я 1874 та 1875 років. Водночас вона об'єднала зусилля з санітарним реформатором у відставці Едвіном Чедвіком[en], щоб переконати Стенсфельда передати повноваження щодо дотримання закону місцевим органам влади, усунувши центральний контроль з боку медичних технократів[98]. Її статистичні дані Кримської війни переконали її, що немедичні підходи були ефективнішими, враховуючи рівень знань того часу. Зараз історики вважають, що і водовідведення, і посилення контролю дотримання законів про громадське здоров'я зіграли вирішальну роль у збільшенні середньої очікуваної тривалості життя в країні на 20 років між 1871 і серединою 1930-х років, протягом якого медична наука не мала впливу на найбільш смертельні епідемічні захворювання[39][40][99].

Література і жіночий рух

[ред. | ред. код]

Історик науки І. Бернард Коен[en] стверджує:

Ліві лапки Досягнення Найтінгейл вражають ще більше, якщо їх розглядати на тлі соціальних обмежень для жінок у вікторіанській Англії. Її батько, Вільям Едвард Найтінгейл, був надзвичайно багатим землевласником, і сім'я належала до найвищих кіл англійського суспільства. У ті часи жінки з класу Найтінгейл не навчалися в університетах і не робили професійної кар'єри; їхньою метою в житті було одружитися і народити дітей. Найтінгейл пощастило. Її батько вважав, що жінки повинні бути освіченими, і він особисто навчав її італійської, латинської, грецької, філософії, історії та, що є найнезвичнішим для жінок того часу, письма та математики[89]:98. Праві лапки

Літтон Стрейчі був відомий своєю книгою, що розвінчує героїв XIX століття Видатні вікторіанці[en] (1918). Найтінгейл відведено цілий розділ, але замість того, щоб розвінчати її, Стрейчі дає їй яскраву рецензію, тим самим підвищуючи її національну репутацію та роблячи її іконою для англійських феміністок 1920-х і 1930-х років[100].

Хоча Найтінгейл краще відома своїми внесками у галузі медсестринства та математики, вона також є важливою ланкою у вивченні англійського фемінізму. За своє життя вона написала близько 200 книг, брошур і статей[59]. Протягом 1850-1852 років вона шукала самоствердження і боролася з очікуваннями її родини щодо шлюбу з представником вищого класу. Впорядковуючи свої думки, вона написала Поради для роздумів для шукачів релігійної істини. Це була тритомна праця на 829 сторінках, яку Найтінгейл приватно надрукувала в 1860 році, але яка донедавна ніколи не була опублікована повністю[101]. Спроба виправити це була зроблена завдяки публікації 2008 року університету Вільфріда Лор'є в 11-му томі[102] 16-томного проекту, Зібрання творів Флоренс Найтінгейл[103]. Найвідоміший із цих есе під назвою «Кассандра» був раніше опублікований Реєм Стрейчі[en] в 1928 році. Стрейчі включив його у книгу Причина (англ. The Cause), історію жіночого руху. Головною метою написання, ймовірно, було впорядкувати її думки; невдовзі Найтінгейл поїхала допомагати з навчанням в Інституті дияконис у Кайзерсверті[en].

«Кассандра» протестує проти надмірної фемінізації жінок до майже безпорадності, як це бачила Найтінгейл, у млявому способі життя своєї матері та старшої сестри, незважаючи на їхню освіту. Вона відкинула їхнє бездумне комфортне життя заради соціального служіння. Робота також відображає її страх перед тим, що її ідеї будуть неефективними, як і ідеї Кассандри. Кассандра була принцесою Трої, яка служила жрицею в храмі Аполлона під час Троянської війни. Аполлон дав їй дар пророцтва; коли вона відмовилася від його домагань, він прокляв її, щоб її пророчі застереження залишилися без уваги. Елейн Шоуолтер[en] назвала письмові праці Найтінгейл «важливим текстом англійського фемінізму, сполучною ланкою між Волстонкрафт і Вулф»[104]. Найтінгейл спочатку вагалася приєднатися до Товариства за виборчі права жінок[en], коли її про це попросив Джон Стюарт Мілл, але завдяки Джозефіні Батлер вона переконалася, що «надання жінкам виборчого права абсолютно необхідно для нації, якщо хочеться досягти морального та соціального прогресу»[105].

У 1972 році поетеса Елеонор Росс Тейлор[en] написала вірш «Ласкаво просимо, Евменіди», в якому відображено думки, стиль і мова Найтінгейл і часто цитуються її твори[106]. Адрієнн Річ написала, що «Елеонор Тейлор об'єднала марнотратство жінок у суспільстві та марнотратство чоловіків у війнах і невід'ємно зв'язала їх між собою»[107].

Теологія

[ред. | ред. код]

Хоча в кількох старіших джерелах вона згадується як унітаріанка, рідкісні власні згадки Найтінгейл про традиційний унітаризм мають дещо негативний характер. Вона залишилася членом Церкви Англії протягом усього свого життя, хоча й мала незвичні погляди. Перебуваючи з раннього дитинства під впливом веслеянської традиції[f], Найтінгейл вважала, що справжня релігія повинна проявлятися в активному догляді та любові до інших[g]. Вона написала богословську працю Рекомендації для роздумів (англ. Suggestions for Thought), свою власну теодицею, в якій розвиває свої гетеродоксальні ідеї. Найтінгейл сумнівалася в доброті Бога, який засуджує душі до пекла і вірила у загальне примирення[en] – концепцію, згідно якої навіть ті, хто помирає без порятунку, врешті-решт потраплять до раю[h]. Іноді вона втішала тих, хто був під її опікою, цією точкою зору. Наприклад, молода повія, яка помирала під доглядом Найтінгейл, була стурбована тим, що вона потрапить у пекло, і сказала їй: «Моліться до Бога, щоб ви ніколи не опинилися в такому відчаї, в якому я знаходжуся зараз». Медсестра відповіла: «О, дівчинко моя, хіба ти тепер не більш милосердна, ніж Бог, до якого ти збираєшся? Проте справжній Бог набагато милосердніший, ніж будь-яка людська істота, яка будь-коли була або може собі уявити»[20][75][i][j].

Незважаючи на свою глибоку особисту відданість Христу, Найтінгейл більшу частину свого життя вірила, що язичницькі та східні релігії також містять справжнє одкровення. Вона була рішучим противником дискримінації як християн різних конфесій, так і нехристиянських релігій. Найтінгейл вважала, що релігія допомагає людям набути сили духу для важкої добросовісної роботи та забезпечувала медсестрам під її опікою відвідування релігійних служб. Однак вона часто критикувала організовану релігію. Їй не подобалася роль, яку інколи відігравала Церква Англії в 19 столітті в посиленні гноблення бідних. Найтінгейл стверджувала, що світські лікарні зазвичай забезпечують кращий догляд, ніж релігійні лікарні. Хоча вона вважала, що ідеальний медичний працівник повинен бути натхненний як релігійними, так і професійними мотивами, вона сказала, що на практиці багато медичних працівників, мотивованих релігійно, були головним чином зайняті забезпеченням власного порятунку і що ця мотивація була нижчою від професійного бажання надати найкращу можливу допомогу[20][75].

Спадщина

[ред. | ред. код]

Сестринська справа

[ред. | ред. код]
Див. також: Елізабет Крістоферс Хобсон[en]
Синя табличка на честь Найтінгейл на Саут-стріт[en], Мейфейр, Лондон

Найтінгейл залишила тривалий внесок у створення сучасної професії медсестер[111]. Вона показала приклад співчуття, відданості догляду за пацієнтами та старанного й уважного керівництва лікарні. Перша офіційна програма підготовки медсестер, школа Найтінгейл для медсестер[en], була відкрита в 1860 році і тепер називається факультет медсестринства та акушерства Флоренс Найтінгейл[en] у Королівському коледжі в Лондоні[112].

Вона належить до обраної групи історичних персонажів, яких миттєво впізнаєш: Пані з лампою, яка служить пораненим і вмираючим.

– Профіль Найтінгейл на сайті BBC[16].

У 1912 році Міжнародний комітет Червоного Хреста заснував медаль імені Флоренс Найтінгейл, якою кожні два роки нагороджуються медсестри або помічники медсестер за видатні заслуги[113]. Це найвища міжнародна відзнака, яку може отримати медсестра, і присуджується медсестрам або помічникам медсестер за «виняткову мужність і відданість пораненим, хворим, інвалідам або цивільним жертвам конфлікту чи катастрофи» або за «зразкові заслуги або творчий і новаторський дух у сферах охорони здоров'я чи сестринської освіти»[114]. З 1965 року щорічно в день її народження (12 травня) відзначається Міжнародний день медичної сестри[115]. Щороку в Міжнародний день медичної сестри президент Індії нагороджує медсестер «Національною премією Флоренс Найтінгейл»[116]. Нагорода, заснована в 1973 році, присуджується на знак визнання заслуг медсестер, які характеризуються відданістю, щирістю, самовідданістю та співчуттям[116].

Клятва Найтінгейл[en]

Клятва Найтінгейл[en] — це модифікована версія присяги Гіппократа, яку медсестри Сполучених Штатів повторюють під час церемонії вручення медсестринської застібки[en] (англ. pinning ceremony) в кінці навчання. Створена у 1893 році та названа на честь Найтінгейл як засновниці сучасної медицини, клятва є заявою про етику та принципи медичної професії[117].

Кампанія «Декларація Флоренс Найтінгейл»[118], заснована лідерами медсестринського руху у всьому світі через Ініціативу Найтінгейл «за глобальне здоров'я» (англ. NIGH), спрямована на створення глобального масового руху для досягнення двох резолюцій ООН[en], прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН у 2008 році. Вони оголосять: міжнародний рік медичної сестри — 2010 (сторіччя смерті Найтінгейл); десятиліття ООН за здоровий світ — 2011-2020 (двохсотріччя від дня народження Найтінгейл). NIGH також працює над відновленням обізнаності щодо важливих питань, які висвітлила Флоренс Найтінгейл, таких як профілактична медицина та інтегральне здоров'я. Станом на 2016 рік, Декларація Флоренс Найтінгейл підписана понад 25 тисячами осіб із 106 країн[119].

Під час війни у ​​В'єтнамі Найтінгейл надихнула багатьох медсестер армії США, викликавши відновлення інтересу до її життя та роботи. Серед її шанувальників — Кантрі Джо з гурту Кантрі Джо і Риба[en], який створив великий веб-сайт на її честь[120]. Медична школа Агостіно Джемеллі[121] в Римі, перша університетська лікарня в Італії та один із найповажніших медичних центрів, відзначила внесок Найтінгейл у професію медсестри, назвавши бездротову комп'ютерну систему, розроблену лікарнею для допомоги медсестрам, «Флоренс біля ліжка» (англ. Bedside Florence)[122].

Лікарні

[ред. | ред. код]

Чотири лікарні в Стамбулі названі на честь Найтінгейл: лікарня Флоренс Найтінгейл у Шишлі (найбільша приватна лікарня в Туреччині), міська лікарня Флоренс Найтінгейл у Гайреттепе, європейська лікарня Флоренс Найтінгейл у Меджидієкьої[en], і лікарня Флоренс Найтінгейл у Кадикьой, всі вони належать Турецькому кардіологічному фонду[123].

У 2011 році було зроблено звернення щодо присвоєння імені Найтінгейл колишній лікарні «Дербіширській Королівський лазарет» в Дербі, Англія. Було запропоновано, що назва могла бути або Громадська лікарня Найтінгейл, або Громадська лікарня Флоренс Найтінгейл. Район, де розташована лікарня, іноді називають «кварталом Найтінгейл»[124].

Під час пандемії COVID-19 було створено кілька тимчасових лікарень «Найтінгейл» у зв'язку з очікуваним зростанням кількості пацієнтів, які потребують інтенсивної терапії. Перша лікарня була розміщена у виставковому центрі Лондона[125], а кілька інших відкрилися по всій Англії[126]. Святкування її двохсотріччя у 2020 році було перервано через пандемію коронавірусу. Внесок Найтінгейл у науковий та статистичний аналіз інфекційних захворювань та практику сестринської справи призвів до того, що нові тимчасові лікарні були названі її іменем. В Шотландії лікарню назвали лікарнею «Луїзи Джордан» на честь медсестри, яка слідувала за прикладом Найтінгейл у сфері польової сестринської справи під час Першої світової війни[127].

Музеї та пам'ятники

[ред. | ред. код]
Пам'ятник Найтінгейл роботи Артура Джорджа Вокера[en] на площі Ватерлоо, Лондон
Статуя Флоренс Найтінгейл, Лондонська дорога[en], Дербі
Вертикальний прямокутний вітраж із дев'яти панелей, кожна з яких містить одну або кілька людських фігур
Вітраж із зображенням Флоренс Найтінгейл, спочатку розміщений у каплиці Дербіширського Королівського Лазарету, а тепер перенесений до церкві Святого Петра в Дербі[en] та знову освячений 9 жовтня 2010 року

Пам'ятник Флоренс Найтінгейл роботи воєнного автора меморіалів 20-го століття Артура Джорджа Вокера[en] розташований на площі Ватерлоо[en] у Вестмінстері, Лондоні, неподалік від Моллу. У Дербі знаходяться три пам'ятники Найтінгейл — один перед Дербіширським Королівськім Лазаретом[en] (ДКЛ), другий — на вулиці Святого Петра, а третій — над відділом постійного догляду Найтінгейл-Макміллан, навпроти ДКЛ. Паб, названий на її честь, знаходиться недалеко від ДКЛ[128]. Відділ постійного догляду Найтінгейл-Макміллан зараз знаходиться в Королівській лікарні Дербі[en], раніше відомої як Міська лікарня Дербі[129].

Наприкінці 1950-х років у каплиці ДКЛ доручили поставити вітраж. Коли каплицю знесли, вітраж демонтували і встановили в новій каплиці, побудованій замість старої. Після закриття ДКЛ вітраж знову демонтували та зберегли. У жовтні 2010 року було зібрано 6000 фунтів стерлінгів, щоб встановити вітраж в церкві Святого Пітера в Дербі[en]. Вітраж складається з дев'яти панелей, з оригінальних десяти, що зображують сцени лікарняного життя, міські пейзажі Дербі та саму Найтінгейл. Частину вітража було пошкоджено і десяту панель демонтували, щоб використати скло для ремонту решти панелей. Усі фігури, які, як кажуть, створені за зразком видатних діячів міста Дербі початку шістдесятих років, оточують і прославляють тріумфального Христа, зображеного на центральній панелі. Медсестра, яка позувала для верхньої правої панелі в 1959 році, відвідала службу повторного освячення в жовтні 2010 року[130].

Музей Флоренс Найтінгейл[en] в лікарні Святого Томаса[en] в Лондоні знову відкрився в травні 2010 року до сторіччя смерті Найтінгейл[59]. Інший музей, присвячений їй, розташований у сімейному будинку її сестри, Клейдон Хаус[en], який зараз є власністю Національного трасту[131][132].

До сторіччя смерті Найтінгейл у 2010 році та на честь її зв'язку з Малверном[en], Музей Малверна[en] провів виставку Флоренс Найтінгейл[133] із конкурсом шкільних плакатів для реклами деяких подій[134].

У Стамбулі найпівнічніша вежа будівлі казарми Селіміє тепер є музеєм Флоренс Найтінгейл[135] і в кількох його кімнатах виставлені реліквії та репродукції, пов'язані з Флоренс Найтінгейл та її медсестрами[136].

Коли Найтінгейл переїхала до самого Криму в травні 1855 року, вона часто їздила верхи на оглядини лікарень. Пізніше вона пересіла на візок для мулів і, як повідомлялось, їй вдалось уникнути серйозних травм, коли візок перекинувся під час аварії. Після цього випадку вона використовувала добротну чорну карету російського виробництва з водонепроникним верхом і шторами. Після війни карету повернув до Англії Алексіс Соєр і згодом її передали школі підготовки Найтінгейл. Карета постраждала під час бомбардування лікарні під час Другої світової війни. Карету відреставрували і передали до Клейдон Хауса, а зараз вона виставлена у Музеї військової медицини[en] в Мітчетті[en], графство Суррей, неподалік від Олдершота[137].

Бюст Найтінгейл відкрито в парку Ган-Хілл[en] в Олдершоті у 2021 році

Бронзова табличка, прикріплена до постаменту Кримського меморіалу на кладовищі Хайдарпаша[en] в Стамбулі, Туреччина та відкрита в День Співдружності[en] 1954 року на честь 100-річчя її медсестринської служби в цьому регіоні, містить напис: «Флоренс Найтінгейл, чия праця біля цього кладовища століття тому полегшила багато людських страждань і заклала основи професії медсестринства»[138]. Інші пам'ятники Найтінгейл включають статую в Тібському університеті в Японії, бюст в Тарлакському державному університеті[en] на Філіппінах та бюст у парку Ган-Хілл[en] в Олдершоті у Великій Британії. Інші школи медсестер по всьому світу названі на честь Найтінгейл, наприклад, у Анаполісі в Бразилії[139].

Аудіо

[ред. | ред. код]

Голос Флоренс Найтінгейл був збережений для нащадків у фонографічному записі 1890 року, який зберігається в звуковому архіві Британської бібліотеки[en]. У записі, зробленому для Фонду допомоги легкої бригади і доступному для прослуховування онлайн, Найтінгейл говорить:

Коли я більше не буду навіть спогадом, а лише ім'ям, я сподіваюся, що мій голос увічнить велику роботу мого життя. Нехай Бог благословить моїх дорогих старих товаришів з Балаклави і безпечно доставить їх на берег. Флоренс Найтінгейл[140].

Театр

[ред. | ред. код]

Першою театральною постановкою про Найтінгейл була «Пані з лампою» Реджинальда Берклі[en], прем'єра якої відбулася в Лондоні в 1929 році з Едіт Еванс у головній ролі. Найтінгейл зображена як складна особистість з певними негативними рисами; постановка багато в чому базується на характеристиці, даній Літтоном Стречі в його біографії Найтінгейл у книзі «Видатні вікторіанці[en]»[141]. Вона була екранізована як однойменний фільм у 1951 році. У 2009 році Асоціація адміністраторів сестринської допомоги Філіппін випустила сценічну музичну виставу про Найтінгейл під назвою Подорож дівчини. У 2019 році вистава-мюзикл Найтінгейл, продюсером якої була Памела Герке, а режисером — Рейчел Рене, була поставлена в Сієтлі, штат Вашингтон[142].

Кінематограф

[ред. | ред. код]

У 1912 році вийшов біографічний німий фільм під назвою Хрест Вікторії, в якому Джулія Суейн Гордон[en] зіграла роль Найтінгейл, а в 1915 році вийшов інший німий фільм, Флоренс Найтінгейл[en], в якому головну роль зіграла Елізабет Рісдон[en]. У 1936 році Кей Френсіс зіграла Найтінгейл у фільмі Білий ангел. У 1951 році у фільмі Пані з лампою[en] знялася Анна Нігл[en][143]. У 1993 році компанія Nest Entertainment[en] випустила анімаційний фільм Флоренс Найтінгейл, в якому розповідається про її службу медсестрою під час Кримської війни[144].

Телебачення

[ред. | ред. код]

Зображення Найтінгейл на телебаченні, як у документальних, так і в художніх фільмах, різняться — у фільмі BBC 2008 року «Флоренс Найтінгейл», у якому зіграла Лаура Фрейзер[en][145], підкреслюється її незалежність і почуття релігійного покликання, але у фільмі Channel 4 2006 року «Мері Сікол: Справжній ангел Криму», вона зображується як обмежена особа, яка чинить опір зусиллям Сікол[146].

Інші образи включають:

Банкноти та монети

[ред. | ред. код]
Монета номіналом 2 фунти стерлінгів[en], випущена у 2010 році на честь Найтінгейл та сестринської справи[155].

Зображення Флоренс Найтінгейл було розміщено на зворотному боці банкнот номіналом 10 фунтів стерлінгів[en] випущених Банком Англії[en] з 1975 до 1994 року. Окрім портрету у повний зріст, вона була зображена на банкнотах в польовому госпіталі, тримаючи свою лампу[156]. Купюра Найтінгейл була в обігу разом із зображеннями Ісаака Ньютона, Вільяма Шекспіра, Чарльза Діккенса, Майкла Фарадея, сера Крістофера Рена, герцога Веллінгтонського та Джорджа Стівенсона, і до 2002 року, крім жінок-монархів, вона була єдиною жінкою, чиє зображення коли-небудь прикрашало британську паперову валюту[16].

Сторіччя смерті Найтінгейл у 2010 році було відзначено монетою в 2 фунти стерлінгів[en], випущеною Королівським монетним двором, на якій зображено, як вона вимірюває пульс пацієнта[155].

Фотографії

[ред. | ред. код]

Найтінгейл була принципово проти того, щоб її фотографували або малювали її портрет. Надзвичайно рідкісна її фотографія, зроблена в Емблі під час візиту до її сімейного будинку в травні 1858 року, була виявлена ​​в 2006 році і зараз знаходиться в Музеї Флоренс Найтінгейл[en] у Лондоні. Чорно-біла фотографія, зроблена близько 1907 року Ліззі Касволл Сміт[en] в лондонському будинку Найтінгейл на Саут-стріт, Мейфейр, була продана з аукціону 19 листопада 2008 року аукціонним домом Dreweatts у Ньюбері, Беркшир, Англія, за 5500 фунтів стерлінгів[157].

Біографії

[ред. | ред. код]
Подруга пораненого солдата Елізи Поллард, опублікована в 1894 році[158]

Перша біографія Найтінгейла була опублікована в Англії в 1855 році. У 1911 році Едвард Тайас Кук[en] отримав дозвіл від виконавців заповіту Найтінгейл написати офіційну біографію, яка була опублікована у двох томах у 1913 році. Найтінгейл була також темою одного із чотирьох безжальних та провокаційних біографічних есе Літтона Стрейчі, Видатні вікторіанці[en]. Стрейчі вважав Найтінгейл енергійною, цілеспрямованою жінкою, яка була водночас нестерпною особисто та гідною захоплення своїми досягненнями[159].

Сесіл Вудхем-Сміт[en], як і Стрейчі, значною мірою покладалася на офіційну біографію Кука Життя Флоренс Найтінгейлу своїй біографії 1950 року, хоча вона мала доступ до нових сімейних матеріалів, що зберігалися в Клейдоні. У 2008 році Марк Бострідж[en] опублікував нове ґрунтовне дослідження життя Найтінгейл, засноване майже виключно на неопублікованих матеріалах із колекцій Верні в Клейдоні та з архівних документів із приблизно 200 архівів по всьому світу, деякі з яких були опубліковані Лінн МакДональд у шістнадцятитомному виданні Зібрання творів Флоренс Найтінгейл (2001-2012)[16].

Інше

[ред. | ред. код]
Тримоторний широкофюзеляжний реактивний авіалайнер у синьо-сірих тонах
KLM MD-11, реєстраційний номер PH-KCD, Флоренс Найтінгейл

У 2002 році після загальнобританського голосування Найтінгейл посіла 52 місце в списку 100 найвизначніших британців BBC. У 2006 році японська громадськість поставила Найтінгейл на 17 місце в списку 100 найвидатніших історичних осіб Японії[160].

Декілька церков англіканської спільноти вшановують пам'ять Найтінгейл святковим днем ​​у своїх літургійних календарях[161]. Євангелічна лютеранська церква Америки вшановує її як Реформатора Суспільства[en] разом з Кларою Маас[en] 13 серпня[162]. Флоренс Лі Тім-Ой[en], перша жінка, висвячена на священика в англіканській спільноті у 1944 році, взяла ім'я Флоренс як своє хрещене ім'я на честь Флоренс Найтінгейл[163].

У 1939 році Бельгія випустила поштово-благодійну марку на честь Найтінгейл на знак визнання її роботи з Червоним Хрестом під час перебування в Бельгії

Національний собор Вашингтона відзначає досягнення Найтінгейл вітражами з подвійними ланцетними арками, що зображають шість сцен з її життя, створеними художником Джозефом Г. Рейнольдсом і встановленими у 1983 році[164].

Корабель ВМС США USS Флоренс Найтінгейл (AP-70)[en] був введений в експлуатацію в 1942 році. Починаючи з 1968 року, повітряні сили США експлуатували флот з 20 літаків аеромедичної евакуації C-9A «Найтінгейл»[en], заснованих на платформі McDonnell Douglas DC-9[165]. Останній з цих літаків було знято з експлуатації в 2005 році[166].

У 1981 році на її честь був названий астероїд 3122 Флоренс[167] Голландський літак KLM McDonnell Douglas MD-11 (реєстраційний номер PH-KCD) також був названий на її честь; він служив авіакомпанії протягом 20 років, з 1994 по 2014 рік[168][169]. Найтінгейл зображена на міжнародних поштових марках, зокрема Великобританії, Олдерні[en], Австралії, Бельгії, Домініки, Угорщини (на якій зображена медаль імені Флоренс Найтінгейл, яку нагороджує Міжнародний Червоний Хрест) і Німеччини[170].

Флоренс Найтінгейл згадується[en] в Церкві Англії з пам'ятною датою[en] 13 серпня[171]. Святкування її двохсотріччя у 2020 році було перервано через пандемію коронавірусу, але тимчасові лікарні «Найтінгейл» були названі на її честь[127]. Найтінгейл-роуд (кит. трад.: 南丁格爾路) у Гонконзі, між лікарнею королеви Єлизавети та школою медсестер, була офіційно названа земельним департаментом[en] на честь Флоренс Найтінгейл у 2008 році[172].

Відмічена на Поверху спадщини Джуді Чикаго.

Галерея

[ред. | ред. код]

Роботи

[ред. | ред. код]
  • Nightingale, Florence (1979). Cassandra (англ.). The Feminist Press. ISBN 978-0-912670-55-3. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 6 липня 2010.
  • Notes on Nursing: What Nursing Is, What Nursing is Not. Philadelphia, London, Montreal: J.B. Lippincott Co. 1946 Reprint (англ.). Harrison & Sons. Процитовано 6 липня 2010. First published London, 1859
  • Nightingale, Florence (2001). McDonald, Lynn (ред.). Florence Nightingale's Spiritual Journey: Biblical Annotations, Sermons and Journal Notes. Collected Works of Florence Nightingale (англ.). Т. 2. Ontario, Canada: Wilfrid Laurier University Press. ISBN 978-0-88920-366-2. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 6 липня 2010.
  • Nightingale, Florence (2002). McDonald, Lynn (ред.). Florence Nightingale's Theology: Essays, Letters and Journal Notes. Collected Works of Florence Nightingale (англ.). Т. 3. Ontario, Canada: Wilfrid Laurier University Press. ISBN 978-0-88920-371-6. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 6 липня 2010.
  • Nightingale, Florence (2003). Vallee, Gerard (ред.). Mysticism and Eastern Religions. Collected Works of Florence Nightingale (англ.). Т. 4. Ontario, Canada: Wilfrid Laurier University Press. ISBN 978-0-88920-413-3. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 6 липня 2010.
  • Nightingale, Florence (2008). McDonald, Lynn (ред.). Suggestions for Thought. Collected Works of Florence Nightingale. Т. 11. Ontario, Canada: Wilfrid Laurier University Press. ISBN 978-0-88920-465-2. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 6 липня 2010. Privately printed by Nightingale in 1860.
  • Notes on Nursing for the Labouring Classes (англ.). London: Harrison. 1861. Процитовано 6 липня 2010.
  • The Family, a critical essay in Fraser's Magazine (1870)
  • Introductory Notes on Lying-In Institutions. Nature (англ.). London. 5 (106): 22—23. 1871. Bibcode:1871Natur...5...22.. doi:10.1038/005022a0. S2CID 3985727. Процитовано 6 липня 2010.
  • Una and the Lion (англ.). Cambridge: Riverside Press. 1871. Процитовано 6 липня 2010. Примітка: відсутні перші кілька сторінок. Є титульний лист.
  • Una and Her Paupers, Memorials of Agnes Elizabeth Jones, by her sister (англ.). with an introduction by Florence Nightingale. New York: George Routledge and Sons. 1872. Процитовано 6 липня 2010. See also 2005 publication by Diggory Press, ISBN 978-1-905363-22-3
  • Nightingale, Florence (1987). Letters from Egypt: A Journey on the Nile 1849–1850 (англ.). Weidenfeld & Nicolson. ISBN 1-55584-204-6.
  • Nightingale, Florence (1867). Workhouse nursing  (англ.). London: Macmillan and Co.

Див. також

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Флоренс Найтінґейл

Пояснювальні примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ У листі 1861 року Найтінгейл писала: "Жінкам не вистачає симпатії. ... Жінки жадають бути коханими, а не кохання. Вони кричать на тебе весь день, вимагаючи симпатії, але вони не здатні її повернути у відповідь, бо вони не можуть пам'ятати твої справи досить довго, щоб зробити це. ... Вони не можуть точно передати факт іншій особі, а ця особа не може достатньо уважно її сприйняти, щоб факт став інформацією»[72].
  2. ↑ У тому ж листі 1861 року вона написала: «Мене бісить, коли жінки-правозахисниці говорять про 'брак поля діяльності' для них – хоча я з радістю платила б 500 фунтів стерлінгів на рік жінці-секретарці. І дві англійські леді-суперінтендентки розповіли мені про таку саму ситуацію. І ми не можемо знайти жодної ..."[73].
  3. ↑ Флоренс Найтінгейл, відома медсестра Кримської війни та єдина жінка, яка коли-небудь отримувала орден «За заслуги», померла вчора вдень у своєму будинку в Лондоні. Хоча вона тривалий час була інвалідом, рідко виходячи зі своєї кімнати, де проводила час у напівлежачому положенні та перебувала під постійним наглядом лікаря, її смерть була дещо несподіваною. Тиждень тому вона була досить хвора, але потім їй стало краще і в п'ятницю вона була бадьорою. Протягом тієї ночі розвинулися тривожні симптоми, і вона поступово слабшала до 2 години дня суботи, коли настала її смерть. — New York Times (15 серпня 1910 р.)[81]
  4. ↑ Ходили чутки, що її навчав видатний математик, який був другом сім'ї. Марк Бострідж каже: «Здається, немає жодних документальних підтверджень зв’язку Флоренс із Дж. Дж. Сильвестром»[86].
  5. ↑ [Найтінгейл написала багато листів своїй двоюрідній сестрі Гіларі Бонем Картер] ... Королівська комісія з питань Індії (1858–1863) ... відчуваючи, що її двоюрідна сестра нехтує її мистецтвом, [Найтінгейл] змусила Гіларі Бонем Картер піти ... індійська вишивка належала дорогій Гіларі ...[96]
  6. ↑ Її батьки водили своїх доньок як до Церкви Англії, так і до методистської церкви[джерело?].
  7. ↑ Рідкісні згадки Найтінгейл про унітаризм є помірно негативними, і хоча її релігійні погляди були неортодоксальними, вона залишалася в Церкві Англії протягом усього свого життя. Її біблійні анотації, приватні записи в журналі та переклади містиків створюють зовсім інше враження про її вірування, і вони справді мають відношення до її роботи з медсестрами, і не лише в Единбурзі, але ні [Сесіль(я) Вудхем-]Сміт, ні [її] послідовники не зверталися до своїх джерел[108].
  8. ↑ Хоча це змінилося у XXI столітті, загальне примирення[en] було дуже далеким від того, щоб бути головною течією в Церкві Англії того часу.
  9. ↑ «Напевно, навіть найгірша людина рідко б мучила свого ворога, якщо зможе, вічно. Якщо в Бога немає плану, щоб кожна людина була врятована навіки, важко сказати, в чому Він не гірший за людину. Адже всі добрі люди б врятували інших, якби змогли»[109].
  10. ↑ Хоча формально вона не була універсалісткою за церковною належністю, вона походила з універсалістської сім'ї, прихильно ставилася до догматів цієї деномінації та завжди вважалася її частиною[110].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  3. ↑ а б в Selanders L. Encyclopædia Britannica
  4. ↑ а б Найтингейл Флоренс // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ Florence Nightingale: The Grave at East Wellow
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ Florence Nightingale. King's College London (англ.). Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 30 листопада 2015.
  8. ↑ а б в Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
  9. ↑ а б в Kindred Britain
  10. ↑ Lundy D. R. The Peerage
  11. ↑ Florence Nightingale 2nd rendition, 1890 – greetings to the dear old comrades of Balaclava. Internet Archive (англ.). Процитовано 13 лютого 2014.
  12. ↑ Buhnemann, Kristin (17 лютого 2020). Florence Nightingale's Voice, 1890. florence-nightingale.co.uk (англ.). Florence Nightingale Museum London. Архів оригіналу за 12 квітня 2020. Процитовано 7 квітня 2022.
  13. ↑ Strachey, Lytton (1918). Eminent Victorians. London: Chatto and Windus. с. 123.
  14. ↑ Swenson, Kristine (2005). Medical Women and Victorian Fiction (англ.). University of Missouri Press. с. 15. ISBN 978-0-8262-6431-2.
  15. ↑ Ralby, Aaron (2013). The Crimean War 1853–1856. Atlas of Military History (англ.). Parragon. с. 281. ISBN 978-1-4723-0963-1.
  16. ↑ а б в г д е ж и Bostridge, Mark (17 лютого 2011). Florence Nightingale: the Lady with the Lamp (англ.). BBC. Архів оригіналу за 25 грудня 2019. Процитовано 20 грудня 2019.
  17. ↑ Petroni, A (1969). The first nursing school in the world – St. Thomas Hospital School in London. Munca Sanit (англ.). 17 (8): 449—454. PMID 5195090.
  18. ↑ Shiller, Joy (1 грудня 2007). The true Florence: Exploring the Italian birthplace of Florence Nightingale (англ.). Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 16 березня 2015.
  19. ↑ "Florence Nightingale" [Архівовано 3 березня 2020 у Wayback Machine.]. JMVH.org. Retrieved 17 June 2020
  20. ↑ а б в Nightingale, Florence (2003). Introduction, passim. У Vallee, Gerard (ред.). Florence Nightingale on Mysticism and Eastern Religions. Collected Works of Florence Nightingale (англ.). Т. 4. Wilfrid Laurier University Press[en]. ISBN 978-0-88920-413-3.
  21. ↑ а б в г Nightingale, Florence (2010). An introduction to volume 14. У McDonald, Lynn (ред.). Florence Nightingale: The Crimean War. Collected Works of Florence Nightingale (англ.). Т. 14. Wilfrid Laurier University Press[en]. ISBN 978-0-88920-469-0.
  22. ↑ Pedigree of Shore of Sheffield, Meersbrook, Norton and Tapton (англ.). Rotherham Web. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 17 травня 2012.
  23. ↑ Cromwell, Judith Lissauer (2013). Florence Nightingale, feminist (англ.). Jefferson, NC [u.a.]: McFarland et Company. с. 28. ISBN 978-0-7864-7092-1.
  24. ↑ а б Small, Hugh (2017). Florence Nightingale and Her Real Legacy (англ.). London: Robinson. с. 1—19.
  25. ↑ Bostridge, Mark (2008). Florence Nightingale. pg. 8. London
  26. ↑ Life and death of Florence Nightingale's beloved pet. Trinity College, Cambridge (англ.). 28 грудня 2016. Архів оригіналу за 22 травня 2020. Процитовано 3 жовтня 2019.
  27. ↑ а б Chaney, Edward (2006). Egypt in England and America: The Cultural Memorials of Religion, Royalty and Revolution. У Ascari, M.; Corrado, A. (ред.). Sites of Exchange European Crossroads and Faultlines (англ.). Amsterdam and New York: Rodopi. с. 39—74.
  28. ↑ Oxford Dictionary of National Biography
  29. ↑ History of Harley Street. Harley Street Guide (англ.). Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 9 листопада 2009. (комерційний вебсайт)
  30. ↑ Shining a light on 'The Lady with the Lamp'. Unison magazine (англ.). Архів оригіналу за 17 червня 2020. Процитовано 17 червня 2020.
  31. ↑ Gill, Christopher J.; Gill, Gillian C. (June 2005). Nightingale in Scutari: Her Legacy Reexamined. Clinical Infectious Diseases (англ.). pp. 1799–1805. 40 (12). doi:10.1086/430380. ISSN 1058-4838. PMID 15909269.
  32. ↑ Mary Jo Weaver (1985). New Catholic Women: a Contemporary Challenge to Traditional Religious Authority. San Francisco: Harper and Row. с. 31. citing Hartley, Olga (1935). Women and the Catholic Church (англ.). London: Buns, Oates & Washbourne. с. 222—223.
  33. ↑ Patrick Waddington (January 2007) [first published 2004]. "Mohl, Mary Elizabeth (1793–1883)". Oxford Dictionary of National Biography (online ed.). Oxford University Press. Accessed 7 February 2015.
  34. ↑ Baudens, Lucien (1858). La Guerre de Crimée. Les campements, les bris, iles ambulances, les hôpitaux, etc (фр.). Paris, France: Michel Lévy frères. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 28 серпня 2017 — через Google Books.
  35. ↑ "Report on Medical Care". [Архівовано 2 лютого 2012 у Wayback Machine.]. United Kingdom: The National Archives (WO 33/1 ff.119, 124, 146–7). 23 February 1855.
  36. ↑ Dictionary of National Biography, 1912 supplement/Nightingale, Florence - Wikisource, the free online library. en.wikisource.org (англ.). Процитовано 28 січня 2025.
  37. ↑ History (англ.). The Global Handwashing Partnership. 19 березня 2015. Архів оригіналу за 18 квітня 2015. Процитовано 18 квітня 2015.
  38. ↑ Nightingale, Florence (1999). Florence Nightingale: Measuring Hospital Care Outcomes (англ.). Joint Commission on Accreditation of Healthcare Organizations. ISBN 978-0-86688-559-1.
  39. ↑ а б Small, Hugh (1998). Florence Nightingale, Avenging Angel (англ.). p. 861: Constable. Архів оригіналу за 27 жовтня 2014. Процитовано 18 серпня 2014.
  40. ↑ а б Nightingale, Florence (1914). Florence Nightingale to Her Nurses: A Selection From Miss Nightingale's Addresses to Probationers and Nurses of the Nightingale School at St Thomas's Hospital (англ.). London: Macmillan.
  41. ↑ McDonald, Lynn, ed. Florence Nightingale: The Crimean War in Collected Works. vol. xiv, 2010, pp. 65, 384 & 1038
  42. ↑ Small, Hugh (2017). Florence Nightingale and Her Real Legacy (англ.). London: Robinson. с. 171—179.
  43. ↑ Mary Seacole, Wonderful Adventures of Mrs. Seacole in Many Lands, Chapter VIII (London: James Blackwood, 1857), pp. 73–81
  44. ↑ letter 4 August 1870, Wellcome Ms 9004/59).
  45. ↑ Chang, Tan-Feng (Fall 2017). Creolizing the White Woman's Burden: Mary Seacole Playing "Mother" at the Colonial Crossroads Between Panama and Crimea. College Literature (англ.). Johns Hopkins University Press. 44 (4): 527—557. doi:10.1353/lit.2017.0033. ISSN 1542-4286. JSTOR 48553646.
  46. ↑ Soyer, p. 434.
  47. ↑ Irish Nurses at the Crimean War. Careful Nursing: Philosophy & Professional Practice Model (англ.). Архів оригіналу за 24 березня 2020. Процитовано 8 березня 2020.
  48. ↑ Bridgeman, M. F. (1854–1856). "An Account of the Mission of the Sisters of Mercy in the Military Hospitals of the East, Beginning December 1854 and Ending May 1856". Unpublished manuscript, Archives of the Sisters of Mercy, Dublin, p. 18
  49. ↑ Carol Helmstadter (2019). Beyond Nightingale: Nursing on the Crimean War Battlefields. [Архівовано 31 липня 2020 у Wayback Machine.]. Manchester University Press.
  50. ↑ Longfellow, Henry Wadsworth (November 1857). Santa Filomena. The Atlantic Monthly (англ.). с. 22—23. Архів оригіналу за 14 травня 2008. Процитовано 13 березня 2010.
  51. ↑ Miles, Rosalind (23 квітня 2020). Rebel Women, Florence Nightingale. Hachette UK (англ.). Little, Brown Book Group[en]. Процитовано 19 березня 2024 — через Virago Press[en].
  52. ↑ Martini, Mariano; Lippi, Donatella (15 вересня 2021). SARS-CoV-2 (COVID-19) and the Teaching of Ignaz Semmelweis and Florence Nightingale: a Lesson of Public Health from History, after the "Introduction of Handwashing" (1847). Journal of Preventive Medicine and Hygiene (англ.). 62 (3): 621—624. doi:10.15167/2421-4248/jpmh2021.62.3.2161. PMC 8639136. PMID 34909488. Процитовано 19 березня 2024.
  53. ↑ The Role of Anesthesiology in Global Health: A Comprehensive Guide (англ.). p. 9: Springer. 2014.
  54. ↑ Karimi, H.; Masoudi Alavi, N. (2015). Florence Nightingale: The Mother of Nursing. National Institutes of Health (англ.). Т. 4, № 2. с. e29475. PMC 4557413. PMID 26339672.
  55. ↑ Florence Nightingale and Hospital Reform: Collected Works of Florence Nightingale, volume 16 (англ.). p. 639: Wilfrid Laurier University Press. 2012.
  56. ↑ Nightingale, Florence (1974) [1859]. Preface. Notes on Nursing: What it is and what it is not (англ.). Glasgow and London: Blackie & Son. ISBN 978-0-216-89974-2.
  57. ↑ Nightingale, Florence (1974) [1859]. Introduction by Joan Quixley. Notes on Nursing: What it is and what it is not (англ.). Blackie & Son. ISBN 978-0-216-89974-2.
  58. ↑ а б Mark Bostridge (2008). Florence Nightingale, the Woman and her Legend. Viking.
  59. ↑ а б в Florence Nightingale: the medical superstar. Daily Express. 12 травня 2016. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 12 травня 2016.
  60. ↑ 2013.0503 | Collections Online. collections.thackraymuseum.co.uk (англ.). Процитовано 30 травня 2024.
  61. ↑ The Sanitary Commission—The Red Cross (англ.). Cambridge University Press. JSTOR. 1910. JSTOR 2186240.
  62. ↑ Vicinus, Martha (1985). Independent Women, Work and Community for Single Women, 1850–1920 (англ.). London: The University of Chicago Press. с. 109.
  63. ↑ Rogers, Sarah (2022). "'A Maker of Matrons'? A study of Eva Lückes's influence on a generation of nurse leaders: 1880–1919"[недоступне посилання з 01.08.2024] (unpublished PhD thesis, University of Huddersfield, April 2022).
  64. ↑ Role Development for Doctoral Advanced Nursing Practice (англ.). p. 325: Springer Publishing Company. 15 грудня 2010.
  65. ↑ Linda Richards (1915) Reminiscences of Linda Richards, Whitcomb & Barrows, Boston OCLC 1350705
  66. ↑ Bicentenary of a hospital built from a rum deal. Sydney Morning Herald (англ.). 26 жовтня 2017. Архів оригіналу за 27 жовтня 2017. Процитовано 26 жовтня 2017.
  67. ↑ 534004 | Collections Online. collections.thackraymuseum.co.uk (англ.). Процитовано 29 травня 2024.
  68. ↑ The London Gazette: no. 27677. p. 3185. 17 травня 1904.
  69. ↑ The London Gazette: no. 28084. p. 8331. 29 листопада 1907.
  70. ↑ May 12th International Awareness Day (англ.). Архів оригіналу за 18 липня 2015. Процитовано 12 травня 2015.
  71. ↑ Bostridge (2008)
  72. ↑ published in The Life of Florence Nightingale vol. 2 of 2 by Edward Tyas Cook (in en) у проєкті «Гутенберг»
  73. ↑ available у проєкті «Гутенберг»
  74. ↑ The same 1861 letter published in The Life of Florence Nightingale vol. 2 of 2 by Edward Tyas Cook, pp. 14–17 у проєкті «Гутенберг»
  75. ↑ а б в Nightingale, Florence (2005). McDonald, Lynn (ред.). Florence Nightingale on Women, Medicine, Midwifery and Prostitution. Wilfrid Laurier University Press[en]. с. 7, 48—49, 414. ISBN 978-0-88920-466-9.
  76. ↑ Stark, Myra. "Florence Nightingale's Cassandra". The Feminist Press, 1979, p. 17.
  77. ↑ Institute of Our Lady of Mercy, Great Britain (англ.). Ourladyofmercy.org.uk. 8 грудня 2009. Архів оригіналу за 21 лютого 2010. Процитовано 13 березня 2010.
  78. ↑ Cannadine, David. "Ever Yours, Florence Nightingale: Selected Letters." The New Republic. 203.7 (13 August 1990): 38–42.
  79. ↑ Dossey, Barbara Montgomery. Florence Nightingale: Mystic, Visionary, Reformer. Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins, 1999.
  80. ↑ Plaque #6 on Open Plaques
  81. ↑ Miss Nightingale Dies, Aged Ninety. The New York Times (англ.). 15 серпня 1910. Архів оригіналу за 18 квітня 2006. Процитовано 21 липня 2007.
  82. ↑ Photograph of Nightingale's grave [Архівовано 23 жовтня 2006 у Wayback Machine.]. countryjoe.com
  83. ↑ Florence Nightingale: The Grave at East Wellow (англ.). Countryjoe.com. Архів оригіналу за 10 вересня 2010. Процитовано 13 березня 2010.
  84. ↑ Kelly, Heather (1998). Florence Nightingale's autobiographical notes: A critical edition of BL Add. 45844 (England) [Архівовано 2 травня 2012 у Wayback Machine.] (M.A. thesis) Wilfrid Laurier University
  85. ↑ Vojnovic, Paola (2013). 'Florence Nightingale: The Lady of the Lamp' in Santa Croce in Pink: Untold Stories of Women and their Monuments (англ.). p. 27: Adriano Antonioletti Boratto.
  86. ↑ Bostridge, Mark (2008). Florence Nightingale: The Making of an Icon (англ.). p. 1172: Macmillan. ISBN 9781466802926. Архів оригіналу за 4 червня 2016. Процитовано 12 грудня 2015.
  87. ↑ Lewi, Paul J. (2006). Speaking of Graphics (англ.). Архів оригіналу за 11 березня 2009. Процитовано 8 травня 2008.
  88. ↑ Playfair, William; Wainer, Howard; Spence, Ian (2005). Playfair's Commercial and Political Atlas and Statistical Breviary (англ.). Cambridge University Press. ISBN 9780521855549.
  89. ↑ а б в г Cohen, I. Bernard (March 1984). Florence Nightingale. Scientific American. 250 (3): 128—137. Bibcode:1984SciAm.250c.128C. doi:10.1038/scientificamerican0384-128. PMID 6367033. S2CID 5409191. (alternative pagination depending on country of sale: 98–107, bibliography on p. 114) online article – see documents link at left [Архівовано 5 липня 2010 у Wayback Machine.]
  90. ↑ Friendly, Michael (2007). A.-M. Guerry's Moral Statistics of France: Challenges for Multivariable Spatial Analysis. Statistical Science (англ.). Institute of Mathematical Statistics. 22 (3). arXiv:0801.4263. doi:10.1214/07-STS241. S2CID 13536171.
  91. ↑ Wilkinson, Leland (28 січня 2006). The Grammar of Graphics (англ.). Springer Science & Business Media. с. 209. ISBN 9780387286952. Процитовано 26 квітня 2022.
  92. ↑ Publication explaining Nightingale's use of 'coxcomb' (англ.). Архів оригіналу за 26 листопада 2014. Процитовано 19 серпня 2014.
  93. ↑ About us. Royal Statistical Society (англ.). Архів оригіналу за 27 жовтня 2017. Процитовано 26 жовтня 2017.
  94. ↑ Norman L. Johnson, Samuel Kotz (2011). Leading Personalities in Statistical Sciences: From the Seventeenth Century to the Present". p. 314. John Wiley & Sons.
  95. ↑ Professional Nursing Practice: Concepts and perspective, Koernig & Hayes, sixth edition, 2011, p. 100.
  96. ↑ Mc Donald, L. (28 січня 2010). Florence Nightingale: An Introduction to Her Life and Family: Collected Works of Florence Nightingale (англ.). Wilfrid Laurier Univ. Press. с. 36, 37, 429, 449, etc. ISBN 9780889207042. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 8 серпня 2019.
  97. ↑ McDonald, Lynn. Florence Nightingale on Public Health Care (англ.). pp. 550.
  98. ↑ Lambert, Royston (1963). Sir John Simon, 1816–1904 (англ.). pp. 521–523: McGibbon & Kee.
  99. ↑ Szreter, Simon (1988). The Importance of Social Intervention in Britain's Mortality Decline c. 1850–1914. Soc. Hist. Med. (англ.). p. 1037. 1.
  100. ↑ James Southern, "A Lady 'in Proper Proportions'? Feminism, Lytton Strachey, and Florence Nightingale's Reputation, 1918–39". Twentieth Century British History 28.1 (March 2017): 1–28. doi:10.1093/tcbh/hww047. PMID 28922795.
  101. ↑ Nightingale, Florence (1994). Calabria, Michael D.; MacRae, Janet A. (ред.). Suggestions for Thought: Selections and Commentaries (англ.). University of Pennsylvania Press. ISBN 978-0-8122-1501-4. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 6 липня 2010.
  102. ↑ Nightingale, Florence (2008) [1860]. McDonald, Lynn (ред.). Suggestions for Thought. Collected Works of Florence Nightingale (англ.). Т. 11. Ontario, Canada: Wilfrid Laurier University Press. ISBN 978-0-88920-465-2. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 6 липня 2010.
  103. ↑ Collected Works of Florence Nightingale (англ.). Wilfrid Laurier University Press. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 6 липня 2010.
  104. ↑ Gilbert, Sandra M., and Susan Gubar. "Florence Nightingale". The Norton Anthology of Literature by Women: The Traditions in English. New York: W. W. Norton, 1996. 836–837.
  105. ↑ Miss Nightingale – Suffragist. The Vote (англ.). 27 серпня 1910. с. 207. Процитовано 14 квітня 2021.
  106. ↑ Taylor, Eleanor Ross (1972). Welcome, Eumenides (англ.). New York: George Braziller. ISBN 9780807606445.
  107. ↑ Rich, Adrienne (1979). On Lies, Secrets, and Silence (англ.). New York: W. W. Norton. с. 87. ISBN 9780393012330.
  108. ↑ McDonald, Lynn (ред.). Florence Nightingale: Extending Nursing Collected Works of Florence Nightingale, Volume 13 (англ.). p. 11: Wilfrid Laurier University Press[en]. ISBN 978-088920520-8.
  109. ↑ Nightingale, Florence (2002). McDonald, Lynn (ред.). Florence Nightingale's Theology: Essays, Letters and Journal Notes. Collected Works of Florence Nightingale (англ.). Т. 3. Ontario, Canada: Wilfrid Laurier University Press. с. 18. ISBN 978-0-88920-371-6. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 6 липня 2010.
  110. ↑ Miller, Russell E. (1979). The Larger Hope: The first century of the Universalist Church in America 1770–1870. Boston, MA: Unitarian Universalist Association. с. 124. ISBN 978-0-93384-000-3. OCLC 16690792. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 22 серпня 2020. — Regarding the influence of Florence Nightingale on Clara Barton.
  111. ↑ Hardy, Susan; Corones, Anthony (2017). The Nurse's Uniform as Ethopoietic Fashion. Fashion Theory (англ.). 21 (5): 523—552. doi:10.1080/1362704X.2016.1203090. S2CID 192947666.
  112. ↑ Florence Nightingale Faculty of Nursing & Midwifery: About the School: History. www.kcl.ac.uk (англ.). Архів оригіналу за 3 липня 2017. Процитовано 13 травня 2016.
  113. ↑ Medals and Badges: Florence Nightingale Medal. British Red Cross[en] (англ.). Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 15 травня 2016.
  114. ↑ Florence Nightingale Medal. International Committee of the Red Cross (англ.). 2003. Архів оригіналу за 1 липня 2009. Процитовано 25 червня 2010.
  115. ↑ 2016 – Nurses: A Force for Change: Improving health systems' resilience. www.icn.ch (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2016. Процитовано 14 травня 2016.
  116. ↑ а б President gives Florence Nightingale Awards to 35 nurses. Times of India (англ.). 13 травня 2016. Архів оригіналу за 2 травня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  117. ↑ Crathern, Alice Tarbell (1953). For the Sick. In Detroit Courage Was the Fashion: The Contribution of Women to the Development of Detroit from 1701 to 1951 (англ.). pp. 80–81: Wayne University Press. ISBN 9780598268259. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 2 серпня 2018.
  118. ↑ Florence Nightingale Declaration Campaign (англ.). Nightingaledeclaration.net. Архів оригіналу за 10 березня 2010. Процитовано 13 березня 2010.
  119. ↑ Nightingale Declaration for A Healthy World (англ.). Nigh vision. 13 травня 2016. Архів оригіналу за 30 червня 2016. Процитовано 13 травня 2016.
  120. ↑ Country Joe McDonald's tribute to Florence Nightingale (англ.). Countryjoe.com. Архів оригіналу за 31 серпня 2009. Процитовано 13 березня 2010.
  121. ↑ Università Cattolica del Sacro Cuore – The Rome Campus (англ.). .unicatt.it. Архів оригіналу за 9 вересня 2010. Процитовано 13 березня 2010.
  122. ↑ Cacace, Filippo et. al. "The impact of innovation in medical and nursing training: a Hospital Information System for Students accessible through mobile devices" (PDF) (англ.). Архів (PDF) оригіналу за 14 липня 2007. Процитовано 17 травня 2012.
  123. ↑ Group Florence Nightingale (англ.). Groupflorence.com. Архів оригіналу за 9 травня 2012. Процитовано 17 травня 2012.
  124. ↑ Hospital name campaign will honour Florence. Derby Express (англ.). 18 серпня 2011.
  125. ↑ Gilroy, Rebecca (24 березня 2020). New temporary coronavirus hospital in name of Florence Nightingale revealed. Nursing Times (англ.). Архів оригіналу за 28 березня 2020. Процитовано 28 березня 2020.
  126. ↑ Two more UK facilities to be converted into 'NHS Nightingale' coronavirus hospitals. ITV News[en] (англ.). 27 березня 2020. Архів оригіналу за 26 травня 2020. Процитовано 11 травня 2020..
  127. ↑ а б McEnroe, Natasha (9 травня 2020). Celebrating Florence Nightingale's bicentenary. The Lancet (англ.). 395 (10235): 1475—1478. doi:10.1016/S0140-6736(20)30992-2. ISSN 0140-6736. PMC 7252134. PMID 32386583.
  128. ↑ Florence Nightingale (англ.). Derby Guide. Архів оригіналу за 27 травня 2009. Процитовано 13 березня 2010.
  129. ↑ Nightingale Macmillan Continuing Care Unit. Derby.org.uk (англ.). Процитовано 3 лютого 2022.
  130. ↑ Nurses attend tribute to Florence Nightingale in Derby (англ.). BBC News. 11 жовтня 2010. Архів оригіналу за 9 листопада 2018. Процитовано 21 червня 2018.
  131. ↑ CLAYDON HOUSE, Middle Claydon - 1288461 | Historic England. historicengland.org.uk (англ.). Процитовано 15 лютого 2025.
  132. ↑ CLAYDON, East Claydon - 1000597 | Historic England. historicengland.org.uk (англ.). Процитовано 15 лютого 2025.
  133. ↑ Malvern Museum's Nightingale Exhibit March – October 2010 (англ.). Архів оригіналу за 19 червня 2010. Процитовано 16 липня 2010.
  134. ↑ Chase pupil wins poster competition. Malvern Gazette (англ.). Newsquest Media Group. 21 червня 2010. Архів оригіналу за 20 липня 2011. Процитовано 12 липня 2010.
  135. ↑ The Florence Nightingale Museum (Istanbul). Telegraph (англ.). 15 вересня 2007. Архів оригіналу за 7 березня 2010. Процитовано 16 липня 2010.
  136. ↑ Florence Nightingale (англ.). Florence-nightingale-avenging-angel.co.uk. Архів оригіналу за 26 вересня 2018. Процитовано 13 березня 2010.
  137. ↑ New Welsh home confirmed for military medical museum. Military History.org (англ.). Процитовано 3 січня 2022.
  138. ↑ Commonwealth War Graves Commission Haidar Pasha Cemetery (PDF) (англ.). Архів (PDF) оригіналу за 7 серпня 2011. Процитовано 13 березня 2010.
  139. ↑ "ESCOLA DE ENFERMAGEM FLORENCE NIGHTINGALE em Anápolis, Anápolis" [Архівовано 10 March 2021 у Wayback Machine.]. escolasecreches.com. Retrieved 17 February 2021
  140. ↑ Florence Nightingale. Wellcome Collection. Процитовано 8 серпня 2021.
    "In aid of the Light Brigade Relief Fund" (англ.). British Library. Архів оригіналу за 8 серпня 2021. Процитовано 8 серпня 2021.
  141. ↑ Mark Bostridge, Florence Nightingale – The Woman and Her Legend
  142. ↑ Nightingale, a musical regarding the life and passion of Florence Nightingale (англ.). WSNA. Процитовано 10 лютого 2025.
  143. ↑ BFI | Film & TV Database | The LADY WITH THE LAMP (1951) (англ.). Ftvdb.bfi.org.uk. 16 квітня 2009. Архів оригіналу за 14 січня 2009. Процитовано 21 червня 2014.
  144. ↑ Florence Nightingale. Nest Entertainment. Internet Movie Database. Retrieved 10 September 2019. https://www.imdb.com/title/tt0956136/ [Архівовано 8 February 2017 у Wayback Machine.]
  145. ↑ BBC One presents Florence Nightingale (Пресреліз) (англ.). BBC One. 27 лютого 2008. Архів оригіналу за 14 липня 2017. Процитовано 19 жовтня 2018.
  146. ↑ Mary Seacole Information – Television and Film. www.maryseacole.info (англ.). Архів оригіналу за 20 жовтня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
  147. ↑ "Foreign Bodies". Victoria. Сезон 3. Епізод 4 (англ.). 3 лютого 2019. PBS.
  148. ↑ Famous People with Magic Grandad. BroadcastForSchools.co.uk (англ.). Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
  149. ↑ Florence Nightingale (1985) (англ.). Архів оригіналу за 25 травня 2014. Процитовано 25 травня 2014.
  150. ↑ Victoria, Queen of the Screen: From Silent Cinema to New Media. McFarland. 2020. с. 180.
  151. ↑ Allen, Steve. Jayne Meadows. www.jaynemeadows.com (англ.). Архів оригіналу за 10 листопада 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
  152. ↑ Miss Nightingale. Simply Media (амер.). Архів оригіналу за 20 жовтня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018.
  153. ↑ The Holy Terror на TCM Movie Database (англ.)
  154. ↑ Tele-Tips – Today. Press-Telegram[en] (англ.). 10 лютого 1952. Архів оригіналу за 20 жовтня 2018. Процитовано 19 жовтня 2018 — через NewspaperArchive.com.
  155. ↑ а б 2012.0003 | Collections Online. collections.thackraymuseum.co.uk (англ.). Процитовано 30 травня 2024.
  156. ↑ Withdrawn banknotes reference guide (англ.). Bank of England. Архів оригіналу за 10 червня 2011. Процитовано 17 жовтня 2008.
  157. ↑ Rare Nightingale photo sold off (англ.). BBC News. 19 листопада 2008. Архів оригіналу за 27 травня 2009. Процитовано 19 листопада 2008.
  158. ↑ B183941 | Collections Online. collections.thackraymuseum.co.uk (англ.). Процитовано 30 травня 2024.
  159. ↑ Florence Nightingale, Monica E. Baly and H. C. G. Matthew, Oxford Dictionary of National Biography, 2015.
  160. ↑ The Top 100 Historical Persons in Japan (англ.). Ejje.weblio.jp. Архів оригіналу за 23 грудня 2016. Процитовано 28 березня 2017.
  161. ↑ Church, The Episcopal (24 січня 2023). Lesser Feasts and Fasts 2022 (англ.). Church Publishing, Incorporated. ISBN 978-1-64065-627-7.
  162. ↑ Evangelical Lutheran Church in America. Evangelical Lutheran Worship – Final Draft. Augsburg Fortress Press, 2006
  163. ↑ Koturbash, Therese (25 січня 2020). Rev. Florence Li Tim-Oi – First Woman Ordained in Anglican Communion 25 January 1944. Women's Ordination Worldwide (англ.). Процитовано 28 січня 2024.
  164. ↑ O'Brien, Mary Elizabeth (25 жовтня 2010). Servant Leadership in Nursing: Spirituality and Practice in Contemporary Health Care (англ.). p. 333: Jones & Bartlett Publishers.
  165. ↑ Air Mobility Command Museum: "C-9 Nightingale" [Архівовано 16 May 2015 у Wayback Machine.].
  166. ↑ "Historic C-9 heads to Andrews for retirement"
  167. ↑ Schmadel, Lutz D. (2007). (3122) Florence. Dictionary of Minor Planet Names – (3122) Florence. Springer Berlin Heidelberg. с. 258. doi:10.1007/978-3-540-29925-7_3123. ISBN 978-3-540-00238-3.
  168. ↑ Photos: McDonnell Douglas MD-11 Aircraft Pictures (англ.). Airliners.net. 14 серпня 2010. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 17 травня 2012.
  169. ↑ PH-KCD KLM Royal Dutch Airlines McDonnell Douglas MD-11. planespotters.net (англ.). 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2022.
  170. ↑ Florence Nightingale (1820–1910) (англ.). Royal college of nursing. 13 травня 2016. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 3 грудня 2018.
  171. ↑ The Calendar. The Church of England (англ.). Процитовано 8 квітня 2021.
  172. ↑ Secrets about nursing school. History of Nightingale Road (англ.). Hospital Authority[en]. July 2012.

Загальні та цитовані джерела

[ред. | ред. код]

Першоджерела

[ред. | ред. код]

Вторинні джерела

[ред. | ред. код]
  • Baly, Monica E.[en], and Matthew, H.C.G., "Nightingale, Florence (1820–1910)", Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, 2004; online ed., January 2011.
  • Bostridge, Mark (2008)[en], Florence Nightingale: The Woman and Her Legend. Viking (2008), Penguin (2009). US title Florence Nightingale: The Making of an Icon. New York: Farrar, Straus and Giroux (2008).
  • Bullough, Vern L.[en]; Bullough, Bonnie[en]; and Stanton, Marieta P., Florence Nightingale and Her Era: A Collection of New Scholarship, New York, Garland, 1990.
  • Chaney, Edward[en] (2006), "Egypt in England and America: The Cultural Memorials of Religion, Royalty and Revolution," in Sites of Exchange: European Crossroads and Faultlines, eds. Ascari, Maurizio, and Corrado, Adriana. Rodopi BV, Amsterdam and New York, 39–74.
  • Cope, Zachary[en], Florence Nightingale and the Doctors, London: Museum Press[en], 1958; Philadelphia: J. B. Lippincott & Co.[en], 1958.
  • Davey, Cyril J. (1958). Lady with a Lamp. Lutterworth Press. ISBN 978-0-7188-2641-3.
  • Gill, Gillian[en] (2004). Nightingales: The Extraordinary Upbringing and Curious Life of Miss Florence Nightingale. Ballantine Books. ISBN 978-0-345-45187-3
  • Magnello, M. Eileen. "Victorian statistical graphics and the iconography of Florence Nightingale's polar area graph," BSHM Bulletin: Journal of the British Society for the History of Mathematics (2012) 27#1 pp 13–37
  • Nelson, Sioban, and Rafferty, Anne Marie[en], eds. Notes on Nightingale: The Influence and Legacy of a Nursing Icon (Cornell University Press; 2010) 184 pages. Essays on Nightingale's work in the Crimea and Britain's colonies, her links to the evolving science of statistics, and debates over her legacy and historical reputation and persona.
  • Parton, James[en] (1868). "Florence Nightingale," in Eminent Women of the Age; Being Narratives of the Lives and Deeds of the Most Prominent Women of the Present Generation, Hartford, Conn.: S. M. Betts & Company.
  • Pugh, Martin[en], The March of the Women: A Revisionist Analysis of the Campaign for Women's Suffrage, 1866–1914, Oxford (2000), at 55.
  • Rees, Joan[en]. Women on the Nile: Writings of Harriet Martineau, Florence Nightingale, and Amelia Edwards[en]. London: Rubicon Press (1995, 2008).
  • Rehmeyer, Julia (26 листопада 2008). Florence Nightingale: The Passionate Statistician. Science News. Архів оригіналу за 2 лютого 2009. Процитовано 4 грудня 2008.
  • Richards, Linda (2006). America's First Trained Nurse: My Life as a Nurse in America, Great Britain and Japan 1872–1911. Diggory Press. ISBN 978-1-84685-068-4.
  • Sokoloff, Nancy Boyd, Three Victorian Women Who Changed their World: Josephine Butler, Octavia Hill, Florence Nightingale, London: MacMillan (1982).
  • Strachey, Lytton (1918). Eminent Victorians. Garden City, N.Y.: Garden City Pub. Co. ISBN 978-0-8486-4604-2. Available online at Florence Nightingale: Part I. Strachey, Lytton. 1918. Eminent Victorians [Архівовано 30 January 2009 у Wayback Machine.].
  • Webb, Val, The Making of a Radical Theologician, Chalice Press (2002).
  • Woodham-Smith, Cecil[en], Florence Nightingale, Penguin (1951), rev. 1955.

Подальше читання

[ред. | ред. код]
Бібліотечні ресурси про
Флоренс Найтінгейл
By Флоренс Найтінгейл

Посилання

[ред. | ред. код]
Флоренс Найтінгейл
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Файли у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Флоренс_Найтінгейл&oldid=44690410