Франція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Франция)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Французька Республіка
фр. République française

Прапор Емблема
Девіз: Liberté, Égalité, Fraternité
(Свобода, Рівність, Братерство)
Гімн: «La Marseillaise»
(Марсельєза)

Розташування Франції
Розташування Франції
Столиця Париж
Найбільше місто Париж
Офіційні мови французька
Форма правління Президентсько-парламентська республіка
президент
прем'єр-міністр
Емманюель Макрон
Мішель Барньє
Формування  
 - Правління Хлодвіга I як короля франків 500 
 - Верденський договір серпень 843 
 - Перша французька республіка 22 вересня 1792 
 - засновано НАТО 4 квітня 1949 
 - засновано ЄЕС 1 січня 1958 
Площа
 - Загалом 551 595 (без заморських територій) км²
671 308 (загалом) км² (41-а)
 - Внутр. води 0,26 %
Населення
 - перепис 2016  66 842 134[1]
 - Густота 122/км² (94)
ВВП (ПКС) 2019 р., оцінка
 - Повний 3,061 трлн $ (10)
 - На душу населення 45 775 $ (25)
ВВП (ном.) 2019 рік, оцінка
 - Повний 2,707 трлн $ (7)
 - На душу населення 42 878 $ (19)
Валюта Євро — € (EUR)
Часовий пояс  (UTC+1)
 - Літній час (UTC+2)
Коди ISO 3166 250 / FRA / FR
Домен .fr
Телефонний код +33
Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Франція

Фра́нція (фр. France, МФА: /fʁɑ̃s/), офіційна назва — Францу́зька Респу́бліка (фр. République française, МФА: /ʁe.py.blik fʁɑ̃.sɛz/) — держава, територія якої складається з метрополії у Західній Європі та низки заморських володінь. Територія метрополії простягається з півдня на північ від Середземного моря до Ла-Маншу та Північного моря, а зі сходу на захід — від Рейну до Атлантичного океану. Межує на північному сході з Бельгією, Люксембургом і Німеччиною, південному заході з Іспанією та Андоррою, на сході — із Швейцарією, на південному сході з Італією та Монако. До заморських територій входять Французька Гвіана в Південній Америці та кілька островів в Атлантичному, Тихому та Індійському океанах, серед яких Гваделупа, Сен-Бартелемі, Сен-Мартен, Мартиніка, Майотта, Реюньйон, Сен-П'єр і Мікелон, Нова Каледонія та Волліс і Футуна. 18 регіонів країни (5 з яких є заморськими) охоплюють загальну площу у 643 801 км² та мають населення у 67,08 мільйонів осіб (Станом на 2020)[2]. Франція — унітарна змішана республіка зі столицею у місті Париж, найбільшим містом країни та її головним культурним і економічним центром. Іншими основними міськими територіями є Ліон, Марсель, Тулуза, Бордо, Лілль та Ніцца. Франція, включаючи її заморські території, має найбільшу кількість часових поясів серед усіх країн світу, 12.

Під час залізної доби, те, що зараз є метрополією Франції, було заселено галлами, кельтським народом. Рим анексував цю територію у 51 році до н. е., утримуючи її до приходу германських франків у 476 році, які утворили Франкське королівство. Верденський договір 843 року поділив Францію на Східне, Середнє та Західне франкські королівства. Західне королівство, яке стало Французьким королівством у 987 році, було потужною європейською державою середньовіччя при королі Філіпі II Августі. В епоху Відродження процвітала французька культура й було створено глобальну колоніальну імперію, яка до XX століття стала другою за величиною у світі[3]. У XVI столітті, Франція пережила релігійні громадянські війни між католиками та протестантами (гугенотами). У XVII столітті при Людовіку XIV, Франція стала домінівною в Європі культурною, політичною та військовою силою[4]. В кінці XVIII століття Французька революція скинула абсолютну монархію, створивши одну з найстаріших республік у новітній історії та розробивши Декларацію прав людини та громадянина, яка й донині виражає ідеали нації.

У XIX столітті, Наполеон взяв владу й заснував Першу французьку імперію. Його Наполеонівські війни (1803—1815) сформували хід історії континентальної Європи. Після розпаду імперії, Франція пережила бурхливий період зміни урядів, який завершився створенням Третьої Французької Республіки у 1870 році. Франція була важливим учасником Першої світової війни, з якої вона вийшла переможцем, а також була членом антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, однак була окупованою країнами Осі у 1940 році. Після визволення країни у 1944 році, пізніше створена Четверта республіка була розпущена під час Алжирської війни. П'яту та нині чинну республіку на чолі з Шарлем де Голлем утворено в 1958 році. Алжир та більшість інших колоній стали незалежними у 1960-х роках, зберігши тісні економічні та військові зв'язки з Францією (див. франкофонія).

Протягом останніх п'ятисот років Франція була однією з провідних країн світу[5] з сильними культурними, науковим, економічними, військовими та політичними впливами на Європу та увесь світ. Країна має п'яту за величиною кількість світових об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО та є провідним туристичним напрямком, який у 2018 році прийняв понад 89 мільйонів іноземних відвідувачів[6]. Франція — розвинена країна із сьомою за величиною номінального ВВП економікою у світі, і десятою за величиною ВВП (ПКС). За сукупним багатством домогосподарств країна займає 4-те місце у світі.[7] Франція займає високі сходинки у міжнародних рейтингах якості освіти, охорони здоров'я, тривалості життя та людського розвитку.[8][9] Франція вважається великою державою в глобальній політиці,[10] бувши однією з п'яти постійних членів Ради Безпеки ООН із правом вето та офіційно ядерною державою. Країна є провідною державою-членом Європейського Союзу та Єврозони, а також членом Великої сімки, Організації Північноатлантичного договору (НАТО), Організації економічного співробітництва та розвитку, Світової організації торгівлі та Франкофонії.

Походження назви

[ред. | ред. код]

Назва Франція походить від лат. Francia — Земля франків. Існує кілька версій походження цього топоніма:

  • від протогерманського frankon, що перекладається як спис, або від lance — сокири для метання у франків, відомої як франциска[11];
  • за іншим припущенням, від давньогерманського слова франк, що означає вільний. Хоча можливий і зворотний вплив. Слово вільний могло асоціюватися з етнічною назвою франків, оскільки вони, як завойовники, мали статус вільних людей[12].

Німецькою, як й іншими германськими мовами, як-от голландською та скандинавськими мовами, Францію досі називають Королівством франків (нім. Frankreich, нід. Frankrijk, дан. Frankrig, норв. Frankrike).

Назва території Франції до приходу франків — Галлія — від кельтського племені галлів.

Символіка

[ред. | ред. код]
Свобода, що веде народ

Національне свято — 14 липня — День взяття Бастилії (1789).

Гімн Франції — пісня «Марсельєза», яка була написана в Страсбурзі у 1792 році, а 14 липня проголошена національним гімном. Девізом країни є три всім відомих слова: «Свобода, Рівність, Братерство».

Прапор Франції — синьо-біло-червоний. Білий колір символізує королівську владу, а синій і червоний — кольори кокарди національної гвардії Парижа.

Єдиного і визнаного всіма герба зараз у Франції немає. З римських часів існує обов'язкова частина офіційного герба — лікторський пучок, який після Паризької Комуни був оточений лавровим вінком, орденом почесного легіону, гілками оливи й дуба. У 20-ті роки XX ст. герб був дещо змінений, і є одним із символів Франції. Крім того, існує Великий герб Франції, в якому об'єднані успадковані з далекого середньовіччя герби 56 французьких історичних провінцій і територій.

Своїм національним символом французи вважають Маріанну — символічний жіночий образ, який уособлює Францію.

Ще одним неформальним, але дуже поширеним символом Франції є шестикутник (фр. Hexagone), оскільки обриси метрополійної території Франції нагадують на мапі саме цю геометричну фігуру.

Географія

[ред. | ред. код]
Мапа Франції

Франція займає західну частину Європейського материка. Завдяки своєму географічному та геополітичному розташуванню Францію нерідко називають «центральною країною Західної Європи»[13]. Франція має одночасний вихід до Атлантичного океану, Середземного моря і через Ла-Манш у Північне море та контролює головні гірські системи Західної Європи[14], межує з Андоррою, Бельгією, Люксембургом, Німеччиною, Швейцарією, Італією та Іспанією. За формою її територія вписується в шестикутник (французи так і називають свою країну — l'Hexagone — шестикутник).

Територія материкової частини (без урахування заморських володінь) — 551,6 тисячі км².

У Франції представлені три різних типи рельєфу — високі гори, древнє плато і рівнини. Західні та північні райони Франції — рівнини й низькогір'я. В центрі та на сході — середньовисотні гори. На південному заході — Піренеї. На південному сході — Альпи (найвища вершина Франції та Західної Європи — г. Монблан, 4807 м). Інші великі гірські системи окрім цих — Центральний Французький масив, Юра, Вогези та Севенни.

Великі річки — Луара (найдовша річка країни, 1020 км), Рона, Сена, Гаронна, Рейн (вздовж кордону з Німеччиною).

Клімат

[ред. | ред. код]
Докладніше: Клімат Франції

Франція лежить у помірних широтах і є єдиною європейською країною, яка розташована в чотирьох кліматичних зонах: атлантична (на заході), континентальна (в центрі та на сході), альпійська і середземноморська (на півдні).

Клімат Франції сприятливий для життя населення. Кліматичні умови досить різноманітні. Для Нормандії та Бретані характерним є морський клімат, що поширює свій вплив на всю західну частину країни. Особливо м'яким і вологим кліматом відрізняється Бретань, для якої характерна мала різниця між літніми та зимовими температурами, а також похмурі дні з сильними вітрами. Взимку тут тепло (середня температура січня +7 °С), але літо прохолодне, похмуре (у липні +17 °C). У східних районах країни домінує континентальний клімат: тут річна амплітуда середньомісячних температур досягає 20 °C. Рівнини на південному узбережжі мають приємний середземноморський клімат: морози тут вкрай рідкісні, проливні дощі навесні й восени хоч і сильні, але короткочасні, а влітку дощів практично не буває. Південь Франції — регіон, де близько 100 днів у році дме «Містраль» — холодний сухий вітер із долини Рони.

Флора і фауна

[ред. | ред. код]

У Франції збереглися лише незначні залишки колись величних лісів, які покривали рівнини та низькі гори. У наш час більша частина рівнин розорана, а лісам залишені території з біднішими ґрунтами. Однак уздовж доріг та каналів зазвичай тягнуться лісові посадки, що особливо типові для ландшафтів Бокаж (bocage) Нормандії та Бретані. В горах поблизу снігової лінії поширені оголені скельні субстрати з мохів та лишайників. Далі вниз по схилах, але вище верхньої межі лісу альпійські луки використовуються для випасу овець і великої рогатої худоби. Нижче верхньої межі лісу вищий пояс представлений хвойними лісами з сосни, модрини, ялиці і ялинки, біля самої межі їх зростання гальмується, і переважає криволісся, але з пониженням висоти дерева стають вищі й стрункіші. Хвойні ліси змінюються широколистяними з дуба, бука і каштана.

Найсвоєрідніша рослинність середземноморського узбережжя, де можуть рости лише рослини, що переносять тривалу літню посуху. Замість лісів тут ростуть ізольовані невисокі дерева і чагарники, між якими зустрічаються виходи корінних порід. Найхарактерніші дерева — оливкове дерево, корковий дуб і алеппська сосна.

Тваринний світ Франції сильно збіднів під впливом господарської діяльності людини. Проте тут дика фауна збереглася краще, ніж у сусідніх країнах. Зустрічаються середньоєвропейські, середземноморські та альпійські види тварин, особливо багато їх у заповідниках і національних парках. Наприклад, у Західно-Піренейському парку мешкають бурі ведмеді й скельниці, в Національному парку Вануаз у Савої — гірські козли.

З хижих ссавців на території Франції поширені лисиця, борсук, видра, а на півдні — генета. З гризунів характерні вивірки, щурі та миші. У південних районах багато кажанів. Місцями збереглися зайці, а з копитних в окремих великих лісових масивах зустрічаються олень благородний, сарна європейська, свиня дика і бобер європейський. На о. Корсика в горах водяться муфлони, або дикі барани (від яких, ймовірно, походять домашні вівці).

Дуже багатий і різноманітний світ птахів. Наприклад, у Піренеях, рухаючись від передгір'я до вершин, можна послідовно спостерігати такі види: весняний вівчарик (Phylloscopus trochilus), снігур, пискуха, лучна трав'янка, дрізд співочий, глухар, жовтобровий вівчарик, вальдшнеп, червонокрилий стінолаз, білодзьобий дрізд, альпійська галка, сіра та тундряна куріпка та альпійський в'юрок. З птахів, що харчуються падлом, виділяються бородань, білоголовий сип і стерв'ятники. У горах Франції збереглися великі пернаті хижаки, зокрема орли та орлани. Великою кількістю водоплавних та інших птахів відрізняється район Камарг у дельті Рони.

Екологія

[ред. | ред. код]

Франція є однією з перших країн у світі, яка створила Міністерство навколишнього середовища[15]. У Франції є національні парки Вануаз, Екрен, Меркантур, Пірене, Пор-Кро, Севенни; багато резерватів і заказників.

Адміністративний устрій

[ред. | ред. код]

101 департамент (département), 22 метропольних та 5 заморських регіонів (région), 329 округів (arrondissement), 3883 кантони (canton), 36783 комуни або муніципалітети (commune). Існує також поділ на 37 історичних провінцій.

Заморські території

[ред. | ред. код]
Карта заморських територій Франції

Володіння: в Америці — Гваделупа, Французька Гвіана, Мартиніка, Сен-Бартельмі, Сен-Мартен (Центральна Америка), Сен-П'єр і Мікелон (поблизу південно-східного узбережжя Ньюфаундленду); в Африці — Реюньйон та Майотта (біля південно-східного узбережжя); 5 заморських територій: в Океанії — Нова Каледонія, Французька Полінезія, до складу якої входять острови Товариства, Маркізькі острови, архіпелаг Туамоту, Тубуаї, острови Гамб'є; острови Волліс і Футуна, розташовані на екваторі, в південно-західній частині Тихого океану між Фіджі та Самоа; Кліппертон. Французькі Південні та Антарктичні Території розташовані на півдні Індійського океану. Завдяки цьому Франція є третьою державою світу (після США і Великої Британії) за розмірами заморських володінь.

Історія

[ред. | ред. код]
Рене Декарт
Дені Дідро
Жан Лерон д'Аламбер
Вольтер
Наполеон Бонапарт
Докладніше: Історія Франції

Доісторична епоха та античність

[ред. | ред. код]

Франція — європейська держава, історія якої мала величезний вплив на долю Європи. Поява першої людини на території сучасної Франції датується періодом Середнього палеоліту (40 000 — 90 000 років тому). Перших мешканців змінили в Кам'яну добу кроманьйонці, які з'явилися приблизно 25 000 років тому й своєю чергою були витіснені 16 000 років опісля людьми епохи неоліту. Кремнієві наконечники й знаряддя праці замінені на залізні, коли між 1500 і 500 роками до н. е. з'явилися кельтські племена.

Після кількох століть конфліктів між галлами та римлянами Юлій Цезар у 52 до н. е. завоював ці території, а до II століття н. е. жителі регіону були частково навернуті до християнства.

Територія залишалася під владою римлян до V століття, в якому регіон завоювали франки та інші германські племена.

Середньовіччя

[ред. | ред. код]

Середньовіччя ознаменувалося нескінченними битвами за владу між франкськими династіями.

Карл Великий правив з 768 по 814 рік і припинив розбрати, значно розширивши кордони свого королівства, а у 800 році зажадав корону Священної Римської Імперії. Після розділення імперії між трьома внуками Карла Великого згідно з Верденським Договором 843, Каролінги продовжували утримувати трон у всіх трьох країнах, які були створені: Західно-Франкського королівства, Середній Франкії та Східно-Франкського королівства. У 987 р. Капетіанська династія одержала трон у Західно-Франкського королівства, яке стало Францією.

У XI ст. настав час відродження і процвітання наук, попри тяглі війни з Королівством Англія. В той самий час країна втягнута в Хрестові походи — священну війну, яку вела Церква з нехристиянськими народами Сходу.

Назва «Франція» згадується з XI ст. Вона походить від латинського Regnum Francorum — «Королівство Франків». Французькі королі IX—XIV ст. часто отримували прізвиська, які характеризували їхнє правління або особу. Наприклад: Людовик I Благочестивий, Карл II Лисий, Роберт II Побожний, Людовик VI Товстий, Людовик VII Молодий, Людовик IX Святий, Філіпп III Сміливий, Філіпп IV Вродливий, Іоанн II Добрий.

Початок XV ст. — кінець прямої гілки династії Капетингів династії. Франція продовжує Столітню війну (1337—1453 рр.) проти Англійського королівства. Національний дух військ значно підійняла 17-річна дівчина, Жанна д'Арк, яка в 1429 році об'єднала французькі війська для захисту Орлеана. Її схопили, передали в руки англійців та засудили. Загинула вона на багатті в місті Руан за єресь.

Англійці були вигнані з усіх французьких земель (за винятком Калаїс) у 1453 році. Релігійні та політичні переслідування, кульмінацією яких стали релігійні війни (1562—1598 рр.), продовжували краяти Францію протягом всього XVI ст.

У 1572 році, в Парижі, під час різні на Карнавалі у Варфоломіївську Ніч вбито близько 3000 гугенотів. Пізніше гугенотам були гарантовані релігійні, цивільні та політичні права.

У 1574 р. королем Франції став Генріх III. Його вбив фанатик-чернець у 1589 р., але перед смертю він встиг оголосити своїм наступником Генріха Наваррського (Генріха IV). Генріх IV був протестантом і не здобув визнання французів. У 1593 р. він відрікся від протестантської релігії та зі словами «Париж вартий меси» прийняв католицизм.

На початку XVII ст. країна потрапила під владу кардинала Рішельє, який домігся утворення абсолютної монархії та затвердив домінування Франції в Європі.

У XVII ст. відбулася 30-річна війна з Австрією та Іспанією, кардинал Рішельє був призначений прем'єр-міністром. Після смерті його змінив італієць Мазаріні. Після смерті Мазаріні Людовик XIV («Король-Сонце»), який прийшов до влади, відмовився від прем'єр-міністрів і сам правив країною. При ньому королівський двір перенесено з Парижа в збудований у Версалі палац. Час правління Людовика XIV — час Мольєра, Лафонтена, Корнеля і Расіна. На поточні політичні події впливали придворні дами.

Людовик XIV вів сповнене розвагами життя. Перед смертю він сказав сину, Людовику XV: «Я дуже любив війну і будівлі. Не наслідуйте мене в цьому. Спробуйте допомогти своєму народу, чого я, на жаль, не зміг зробити».

XVIII ст. — епоха Просвітництва (Дідро, Вольтер, Руссо, Монтеск'є), ідеї встановлення «царства розуму».

Новий і новітній часи

[ред. | ред. код]
Шарль де Голль

1789 рік. 14 липня паризька чернь штурмувала Бастилію — символ деспотизму. Революцією керували помірковано налаштовані лідери, але згодом до влади прийшли радикальні якобінці на чолі з Робесп'єром, Дантоном і Маратом. 1792 року вони заснували першу Республіку, фактично здійснюючи диктаторський контроль над країною. Настав час Влади Терору (1793—1794 рр.), коли були введені масові страти й закриті церкви.

Революція обернулася проти своїх лідерів, страчених на гільйотині. З глибин цього хаосу з'явився Наполеон Бонапарт. Прославившись завдяки ряду блискучих перемог за кордоном, Наполеон привласнив собі найвищу владу в 1799 році.

Почалася нескінченна серія воєн, внаслідок яких Франція домоглася контролю над значною частиною Європи. Закінчилося все катастрофічною кампанією проти Росії у 1812 році, яка призвела до повалення Бонапарта і висилки його на крихітний середземноморський острів Ельба.

Його повернення і тріумф тривали сто днів, до того як його війська були остаточно розбиті британцями при Ватерлоо. Британці заслали Бонапарта на південно-атлантичний острів Святої Олени, де він і помер у 1821 році.

Наполеона поважають у Франції як національного героя. Він опублікував Цивільний Кодекс Законів (Закон Наполеона), який покладено в основу системи законів сучасної Франції.

Третя Республіка (1870) стала державою з республіканськими традиціями.

Перша світова війна — понад мільйон солдатів були убитими, падіння рівня промислового виробництва.

Друга світова війна. Під час війни Франція була окупована німецькими військами та не чинила опір. 6 червня 1944 союзницькі війська висадилися на берегах Нормандії й незабаром звільнили Париж.

У 1946 р. встановлена четверта (IV) республіка, яка зіткнулася з проблемами деколонізації (війна в Індокитаї, хвилювання в Тунісі, Марокко та Алжирі). Нині у Франції п'ята (V) республіка, встановлена в 1958 р. генералом де Голлем.

Після смерті Франсуа Міттерана (він помер у січні 1996 року), Президентом країни став Жак Ширак. Рішення президента про проведення ядерних випробувань на Полінезійському острові Муруроа та сусідньому атолі визнали в самій Франції та за кордоном як образливе і незаконне.

Випробування, оголошені Шираком «останніми», негативно вплинули на дипломатичні відносини Франції з країнами Тихого океану. Французькі тихоокеанські та Карибські колонії забили на сполох, вимагаючи незалежності.

Недавня історія і політика: уряд Де Голля 1944⁣ — ⁣1946 стояв на початку створення Четвертої республіки, до ООН Франція приєдналася в 1957, у 21 грудня 1958 Де Голль став президентом, пішов у відставку у 27 квітня 1969. Франсуа Міттеран, перший президент-соціаліст, був обраний 1981 і переобраний у 1988, коли поміркований соціаліст Мішель Рокар став прем'єр-міністром і залишився на своїй посаді, хоча Соціалістичній партії не вдалося втриматися на виборах у Національні збори. У вересні 1990, після нападу іракців на посольство в Кувейті, французький уряд направив контингент із 5 тис. військовослужбовців у Саудівську Аравію і відіграв важливу роль у війні в Перській затоці при звільненні Кувейту в 1991. Едіт Крессон стала першою жінкою прем'єр-міністром у 1991, але в 1992 її замінив П'єр Береговуа. Національна підтримка правління Міттерана продовжувала падати. Референдум на вересні 1992 ледве прийняв Маастрихтський договір. На виборах у Національні збори Соціалістична партія зазнала серйозної поразки. Едуар Баладюр став прем'єр-міністром.

У травні 1995 року президентом був обраний колишній мер Парижа Жак Ширак. Домінантою його зовнішньої політики стало європейське будівництво на основі осі Париж — Берлін. За його президентства досить серйозно ускладнилися відносини зі Сполученими Штатами, коли ті готували вторгнення в Ірак у 2003; Франція відмовилася брати участь в інтервенції в Ірак, хоча як всі країни НАТО надіслала військовий контингент в Афганістан.

16 травня 2007 року Жака Ширака змінив на посаді президента Ніколя Саркозі. 2012 року новим президентом Франції став Франсуа Олланд. Чинним президентом держави є Емманюель Макрон, обраний на виборах 2017 року; інавгурація відбулася 14 травня 2017 року.

Франція є постійним членом Ради Безпеки ООН, входить до «клубу» ядерних держав та до так званої «Великої сімки».

У квітні 2013 року в країні були легалізовані одностатеві шлюби.

У 2015 році Париж двічі постраждав від терористів. Теракти 7—9 січня спровокували найбільші мітинги в історії Франції, зібравши 4,4 млн осіб[16]. Теракти в листопаді спричинили більше сотні смертей.

У 2020 році відбулися місцеві вибори у Франції, але через пандемію вони були перенесені. Перший тур місцевих виборів у Франції відбувся ще 15 березня, однак другий раунд голосування довелося перенести на тлі пандемії COVID-19. Загалом голосування відбулося приблизно у 4800 комунах, серед яких були й найбільші міста країни.

При цьому Макрон висловив свою занепокоєність рекордно низькою явкою на цих виборах. У другому турі взяли участь лише 40 відсотків виборців, а у першому їх лише трохи більше — 44 відсотки[17].

Політика

[ред. | ред. код]

Очільник держави

[ред. | ред. код]
Президент Франції Емманюель Макрон (з 2017 року)

Очільник держави — президент. Президент Франції обирається загальним прямим голосуванням строком на 5 років (до 2002 року — 7 років). Президент обирається абсолютною більшістю голосів. Якщо цієї більшості не набрано в першому турі голосування, проводиться другий тур. На сьогодні Президентом Французької республіки є Емманюель Макрон, обраний на виборах 2017 року.

Президент:

  • призначає прем'єр-міністра і за поданням останнього — міністрів без затвердження їх парламентом;
  • має право розпускати Національні збори;
  • має право після попередніх консультацій із головою Національних зборів призначати нові вибори;
  • головує у Раді міністрів;
  • головує у Вищій раді оборони;
  • є верховним головнокомандувачем збройними силами;
  • виносить на референдум проєкти законів;
  • оприлюднює закони;
  • може вживати будь-яких надзвичайних заходів, які «диктуються обставинами»;
  • очолює Вищу раду магістратури.

Законодавча влада

[ред. | ред. код]

Законодавча влада здійснюється парламентом, який складається з двох палат: Національної асамблеї (нижня палата) і Сенату (верхня палата).

Логотип Національної Асамблеї Франції

Депутати Національної Асамблеї обираються за мажоритарною системою у 2 тури строком на 5 років. Національна Асамблея складається з 577 членів: 555 членів обираються шляхом прямого, загального і таємного голосування за мажоритарною системою в 555 одномандатних виборчих округах у метрополії та 22 члени — в заморських департаментах і територіях. Голова Національної Асамблеї — Бернар Аккуфйє (СПНР), обраний 26 червня 2007 року.

Сенат обирається колегією виборників, яка складається з депутатів обласних, генеральних, муніципальних рад, строком на 6 років із поновленням кожні 3 роки наполовину. Вибори проходять:

  • за пропорційною системою в департаментах, де обираються по 4 сенатори й більше;
  • за мажоритарною системою в департаментах, де обираються по 3 сенатори й менше.

Сенатором може бути обраний громадянин віком від 30 років. Число сенаторів становить 346 осіб. Сенатори, обрані в 1998 році та 2001 році строком на 9 років, завершують свої повноваження відповідно у 2007 році та 2010 році. Голова Сенату — Жерар Ларше (СПНР), обраний 1 жовтня 2008 року.

Згідно з Конституцією 1958 року створено Конституційну раду — вищий орган, який здійснює контроль над дотриманням Конституції. До ради входять 9 членів, які призначаються на 9 років (їхній мандат не відновлюється), і всі колишні президенти республіки довічно. Конституційна рада оновлюється на третину кожні З роки. Троє членів ради призначаються президентом, троє — головою Національних зборів. Голова Конституційної ради призначається президентом з-поміж членів ради та формально є восьмою особою в державній ієрархії. Конституційна рада здійснює контроль за виборами президента, депутатів і сенаторів, стежить за правильністю проведення референдумів і оголошує їх результати. Запити до цього органу можуть надсилати президент, прем'єр-міністр, голови обох палат парламенту, а також група депутатів або сенаторів, що налічує не менше 60 осіб. Рішення Конституційної ради оскарженню не підлягають. Вони обов'язкові для всіх органів державної влади, адміністративних і судових органів. Голова Конституційної ради Жан-Луї Дебре.

Виконавча влада

[ред. | ред. код]
Прем'єр-міністр Франції Елізабет Борн

Виконавча влада здійснюється Президентом і Радою Міністрів (урядом). Президент призначає прем'єр-міністра і за його поданням — міністрів. Член парламенту не може бути одночасно членом уряду. Уряду не потрібний вотум довіри, однак він може бути відправлений у відставку через вотум недовіри, оголошений більшістю в Національній асамблеї.

Новий склад Ради Міністрів (уряду) сформований у травні 2022 року після повторної перемоги на президентських виборах Емманюеля Макрона. Уряд очолює прем'єр-міністр Елізабет Борн (член партії Територія поступу[fr]).

Політичні партії

[ред. | ред. код]
  • «Зелені» (Les Verts). Екологічна партія. Заснована в 1984 р. Налічує близько 9,1 тис. членів (2007 р.). Національний секретар — Сесіль Дюфло (Cecile Duflot, жін.).
  • Рух за Францію — РФ (Mouvement pour la France — MPF) — партія, створена в 1994 р. Налічує близько 22 тис. членів (2007 р.). Голова — Філіпп де Віл'є.
  • Демократичний рух — ДР (Mouvement Democrate — MoDem). Створена 10 травня 2007 р. колишніми членами Союзу за французьку демократію (СФД), Екологічної партії КАП 21 і партії «Зелені». Лідер — Франсуа Байру.
  • Ліва радикальна партія — ЛРП (Parti Radical de gauche — PRG). Заснована в 1972 р. як Рух лівих радикалів (РЛР). З 1996 р. — Радикал-соціалістична партія. Нинішню назву має з 1997 р. Налічує 10 тис. членів (2007 р.). Голова — Жан-Мішель Байле (Jean-Michel Baylet).
  • Національний фронт — НФ (Front National — FN). Крайня права партія. Заснована у 1972 р. Ле Пеном. Налічує близько 40 тис. членів (1999 р.). Керівний орган — з'їзд. Голова — Жан-Марі Ле Пен (Jean — Marie Le Pen). Генеральний секретар — Луї Альйо (Louis Aliot). Видає щомісячний журнал «Екрі де Парі».
  • Національний центр незалежних і селян — НЦНС (Centre National des Independants et des Paysans — CNIP). Партія заснована у 1949 р. З 2002 р. входить у Союз підтримки народного руху (СПНР). Голова — Аннік дю Роскоут (Annick du Roscoat). Генеральний секретар — Бернар Боде (Bernard Beaudet).
  • Новий центр — НЦ (Le Nouveau Centre — NC). Створений у 2007 р. колишніми членами Союзу за французьку демократію (СФД). Голова — Ерве Море (Herve Morin).
  • Радикальна партія — РП (Parti Radical). Заснована в 1901 р. З 2002 р. входить у Союз підтримки народного руху (СПНР). Голова — Жан Луі Борлоо (Jean-Louis Borloo). Генеральний секретар — Лоран Енар (Laurent Henart).
  • Республіканський і громадянський рух — РГР (Le Mouvement Republicain et Citoyen — MRC) — партія, створена у 2002 р. як Республіканський полю на базі Руху громадян. Нинішню назву має з 2003 р. Налічує 5 тис. членів (2007 р.). Почесний голова — Жан-П'єр Шевенман (Jean-Pierre Chevenement). Перший секретар — Жорж Сарр (Georges Sarre).
  • Солідарна республіка — СР (Republique solidaire — RS) — політичний рух, заснований 19 червня 2010 р. Засновник і голова — Домінік де Вільпен (Dominigue de Villepin).
  • Союз у підтримку народного руху — СПНР (Unin pour un Mouvement populaire — UMP) — партія, створена у 2002 р. як передвиборче об'єднання під назвою Союз за президентську більшість (СПБ). У вересні 2002 р. в СПБ влились Об'єднання в підтримку республіки (ОПР), Ліберальна демократія (ЛД), які припинили самостійне існування і деякі представники Союзу за французьку демократію (СФД). Перетворена в партію з нинішньою назвою на установчому з'їзді, який відбувся 17 листопада 2002 р. Нараховує 270 тис. членів (2009 р.). Відповідно до статуту на період до 2012 р. встановлюється колегіальне керівництво, яке складається з генерального секретаріату (5 чол.) і групи заступників із Національної ради (4 чол.). Генеральний секретар — Жан-Франсуа Копе (Jean-Francois Cope).
  • Французька комуністична партія — ФКП (Parti Communiste Francais — PCF). Заснована 29 грудня 1920 р. Нараховує 134 тис. членів (2007 р.). Керівний орган — з'їзд. У періодах між з'їздами роботою партії керує Національна рада (254 чол.), яка обирає Виконавчий комітет. Національний секретар — П'єр Лоран (Pierre Laurent). Друкований орган — газета «Юманіте» (L'Humanite).
  • Французька соціалістична партія — ФСП (Parti Socialiste — PS). Створена 11—13 червня 1971 р. на об'єднавчому з'їзді Соціалістичної партії, основу якої складала СФІО, з конвентом республіканських інститутів і іншими лівими організаціями. Нараховує близько 218 тис. членів (2007 р.). Керівні органи: з'їзд, Національна рада (38 чол.), Національне бюро і Національний секретаріат. Входить у Соціалістичний інтернаціонал. Перший секретар ФСП — Мартін Обрі (Martine Aubry, жін.). Видає тижневик «Юніте» (L'Unite).

Військо

[ред. | ред. код]
Збройні сили Франції

Зовнішні відносини

[ред. | ред. код]

Членство в міжнародних організаціях: Франція є членом ООН і більшості спеціалізованих агентств цієї організації, ОБСЄ, ЄС, НАТО, Організації економічного співробітництва і розвитку.

Франція є співзасновником Організації Об'єднаних Націй і виконує функції одного з постійних членів Ради Безпеки ООН із правом вето[18].

Післявоєнна зовнішня політика Франції багато в чому визначалася членством у Європейському союзі. З 1960-х років Франція розвинула тісні зв'язки з об'єднаною Німеччиною, щоб стати найвпливовішою рушійною силою ЄС[19]. У 1960-х роках Франція прагнула виключити британців із процесу європейського об'єднання[20], прагнучи затвердити свій власний статус у континентальній Європі.

На початку 1990-х років Францію критикували інші держави за підземні ядерні випробування у Французькій Полінезії[21].

Сепаратизм

[ред. | ред. код]

9 серпня 2004 лідери основних рухів за незалежність і автономію Корсики, що об'єдналися в рамках групи Unione naziunale і що отримали 8 з 51 місця в Національній асамблеї острова, заявили про готовність до переговорів про статус острова з французьким урядом. До групи входять рухи «Corsica nazione», «Indepedenza» і «FLNC-UC». У липні 2003 тут був проведений референдум про статус острова, що закінчився провалом сепаратистів.

Економіка

[ред. | ред. код]
Докладніше: Економіка Франції

Франція — високорозвинена постіндустріальна країна. За розмірами ВВП і обсягом промислового виробництва Франція посідає одне з провідних місць у західному світі (разом зі США, Німеччиною, Великою Британією та ін.). Провідна галузь промисловості — машинобудування. Розвинуті автобудування, суднобудування, тракторо- і авіабудування, електротехнічна і радіоелектронна промисловість, а також хімічна (виробництво соди, добрив, хімічних волокон, пластмас), нафтопереробна і нафтохімічна промисловість. Експортне значення мають виробництва: текстилю, одягу, галантереї, харчова промисловість і виноробство. Розвинені всі види сучасного транспорту. Головні морські порти — Марсель, Гавр, Дюнкерк, Руан, Нант, Сен-Назер, Бордо. Транспортна мережа має радіальну конфігурацію з єдиним центром — Парижем. Франція посідає одне з перших місць у світі за довжиною автошляхів і величиною автопарку. Найважливіша автострада — Лілль — Париж — Ліон — Марсель. Головні водні магістралі — Сена (яка через Уазу і Північний канал пов'язана з Північним районом, а через Марну і канал Марна-Рейн — з Лотарингією та Ельзасом) і каналізована р. Мозель (шлях для експорту лотаринзької руди та металу, а також імпорту вугілля і коксу); на ці шляхи припадає понад 4/5 перевезень.

Третина території Франції використовується на сільське господарство, 25 % з яких — це пасовища, а 27 % — ліси. Традиційно важливим сектором економіки Франції є сільське господарство. Якісний ґрунт і сприятливий клімат сприяють розвитку сільськогосподарської продукції. Насамперед вирощуються пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, цукрові буряки, тютюн, хміль, цикорій, овочі, виноград. Бургундія, Бордо та інші місцевості славляться виноробством.

Великі прибутки приносить також туризм, який особливо розвинений у Парижі, на узбережжі та в горах.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]: ВВП — 1600 млрд $. Темп зростання ВВП — 3,2 %. ВВП на душу населення — $ 27 975. Прямі іноземні інвестиції — $ 12,5 млрд. Імпорт (машини та обладнання, нафта, кам'яне вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, вовна, деревина) — $ 334 млрд (головним чином Німеччина — 17,2 %; Італія — 9,9 %; США — 8,8 %; Велика Британія — 8,4 %; Бенілюкс — 7,7 %). Експорт (транспортне обладнання, автомобілі, сільськогосподарські та продовольчі товари, хімічні товари й напівфабрикати) — $ 377,8 млрд (г. ч. Німеччина — 15,9 %; Велика Британія — 10 %; Італія — 9,1 %; Іспанія — 8,7 %; Бенілюкс — 7,7 %).

Франція — одна з найбільших економічно розвинених країн світу. За обсягом промислової продукції Франція ділить з Італією 4-е місце у світі (після США, Японії та Німеччини). У 1997 обробна промисловість дала 25,1 % загальної доданої вартості; в ній було зайнято 4,2 млн чол., тобто 18,6 % всіх трудових ресурсів країни. Франція займає 4-е місце у світі з експорту промислових товарів. У формуванні валового внутрішнього продукту (ВВП) Франції домінує сфера послуг. Велику роль відіграють надходження від зовнішньої торгівлі та туризму. Експорт: фрукти (переважно яблука), вино, сир, пшениця, автомобілі, літаки, залізо і сталь, нафтопродукти, хімікати, ювелірні вироби, шовк.

Дивись також: Економічні райони Франції, Корисні копалини Франції, Історія освоєння мінеральних ресурсів Франції, гірнича промисловість Франції.

Туризм у Франції

[ред. | ред. код]
Ейфелева вежа в Парижі — найвідвідуваніший монумент у світі
Докладніше: Туризм у Франції

Франція — найвідвідуваніша країна у світі (за кількістю іноземців, що приїжджають); Париж — найтуристичніше місто; Ейфелева вежа — найвідвідуваніший у світі монумент: тобто Франція — безперечна чемпіонка світового туризму.

Проте дохід від міжнародного туризму значно вищий у США (81,7 млрд дол.), ніж у Франції (42,3 млрд дол.), що пояснюється коротшим перебуванням туристів у Франції: ті хто приїжджають до Європи прагнуть відвідати й сусідні, не менш привабливі країни. До того ж французький турист більше сімейний, ніж діловий, що також пояснює менші витрати туристів у Франції.

У 2000 році Францію відвідало близько 75,5 млн туристів — абсолютний рекорд. Зовнішній баланс французького туризму позитивний: у 2000 році дохід від туризму склав 32,78 мільярда євро, тоді як французькі туристи, що подорожували за кордон, витратили тільки 17,53 мільярда євро.

Те, що поза сумнівом привертає тих, що приїжджають до Франції — це велика різноманітність пейзажів, довгі лінії океанічного і морського узбережжя, помірний клімат, безліч різних пам'ятників, а також престиж французької культури, кухні та способу життя.

Для поїздки у Францію потрібна віза (Шенгенська), що оформляється заздалегідь; або, для громадян України, доступний безвізовий в'їзд за біометричним паспортом. Візу звичайно роблять протягом 2 тижнів, практично завжди необхідно особиста присутність. Короткострокові візи іноді даються відразу — за умови подання повного пакета документів і відсутності перешкод для оформлення. Радять уточнювати список перед здачею документів у будь-яку фірму. Дуже не рекомендовано порушувати терміни перебування — Вас випустять із Франції навіть із простроченою візою, але можуть внести в 'чорний список', і тоді про поїздки в західну Європу можна буде надовго забути.

Транспорт

[ред. | ред. код]

Залізничний транспорт

[ред. | ред. код]
TGV вирушає від платформи вокзалу Монпарнас у Парижі

Залізничний транспорт дуже розвинений. Місцеві та нічні поїзди, зокрема TGV («Trains à Grande Vitesse» — високошвидкісні поїзди) зв'язують столицю зі всіма великими містами країни, а також з сусідніми країнами Європи. Швидкість руху цих потягів — 320 км/год. Залізнична мережа Франції становить 29370 кілометрів, і є найпротяжнішою залізничною мережею серед країн Західної Європи. Залізничне сполучення існує зі всіма сусідніми країнами, окрім Андорри.

Метрополітен

[ред. | ред. код]

Метро у Франції є в Парижі, Ліоні, Марселі, Ліллі, Тулузі, Ренні. У Руані — частково підземний швидкісний трамвай.

Крім системи метро, в Парижі існує мережа RER (Reseau Express Regional), зв'язана одночасно з системою метро і мережею приміських поїздів.

Автомобільний транспорт

[ред. | ред. код]
Мапа автошляхів Франції

Мережа автомобільних доріг досить щільно покриває всю територію країни. Загальна протяжність автодоріг: 951500 км.

Основні дороги Франції ділять на такі групи:

  • Автотраси — назва дороги складена з букви A з номером дороги. Максимальне можливе обмеження швидкості — 130 км/год, обов'язкова наявність заправок кожні 50 км, бетонна розділова смуга, відсутність світлофорів, пішохідних переходів.
  • Національні дороги — префікс N. Максимальне можливе обмеження швидкості — 90 км/год (за наявності бетонної розділової смуги — 110 км/год).
  • Департаментальні дорогі — префікс D. Максимальне обмеження швидкості — 90 км/год.

У містах обмеження швидкості — 50 км/год. Використання ременів безпеки — обов'язково. Діти до 10 років повинні перевозитися в спеціальних сидіннях.

Авіатранспорт

[ред. | ред. код]

У Франції близько 475 аеропортів. 295 з них мають асфальтовані або бетонні злітно-посадкові смуги, решта 180 — ґрунтові (дані на 2008 рік)[22]. Найбільший французький аеропорт — аеропорт Шарля де Голля, розташований у передмісті Парижа. Ер Франс — національний французький авіаперевізник, що здійснює авіарейси практично у всі країни світу.

Демографія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Населення Франції

Населення. Загальна чисельність населення на 2017 рік становила 64 млн чол. в метрополії (з урахуванням заморських департаментів і територій близько 67. млн чол. (2017 р.[23])), що ставить Францію на 12-е місце у світі й 3-е місце в Європі за кількістю населення. Франція — однонаціональна держава, її населення становлять французи. Приблизно чверть корінного населення (4,5 млн) — це іноземці (алжирці, португальці, італійці, іспанці, вірмени тощо), що народилися, виросли та заснували родини у Франції. Щороку приблизно 10 тис. осіб отримують французьке громадянство.

Міста

[ред. | ред. код]

Столиця — Париж (Paris), 2,188 млн жителів (2017 р.). З передмістями — близько 12,5 млн жителів.

Великі міста — Марсель (862 тис.), Ліон (516 тис.), Тулуза (480 тис.), Ніцца (340 тис.), Нант (309 тис.), Монпельє (285 тис.), Страсбург (281 тис.).

Найбільші міста Франції

Париж
Париж
Марсель
Марсель
Ліон
Ліон
Тулуза
Тулуза

# Місто (регіон) Назва французькою Міське населення Агломерація

Страсбург
Страсбург
Нант
Нант
Сент-Етьєн
Сент-Етьєн
Анже
Анже
Нім
Нім

1 Париж (Іль-де-Франс) Paris 2 187 526 (2017) 12 568 755 (2016)
2 Марсель (Прованс — Альпи — Лазурний Берег) Marseille 862 211 (2016) 1 756 296 (2016)
3 Ліон (Овернь-Рона-Альпи) Lyon 516 092 (2017) 2 326 223 (2017)
4 Тулуза (Окситанія) Toulouse 479 553 (2017) 1 360 829 (2017)
5 Ніцца (Прованс — Альпи — Лазурний Берег) Nice 340 017 (2017) 1 006 402 (2016)
6 Нант (Пеї-де-ла-Луар) Nantes 309 346 (2017) 961 521 (2016)
7 Монпельє (Окситанія) Montpellier 285 121 (2017) 607 896 (2016)
8 Страсбург (Гранд-Ест) Strasbourg 280 966 (2017) 789 582 (2017)
9 Бордо (Нова Аквітанія) Bordeaux 254 436 (2017) 1 232 550 (2016)
10 Лілль (О-де-Франс) Lille 232 787 (2017) 1 187 824 (2016)
11 Ренн (Бретань) Rennes 216 815 (2017)
12 Реймс (Гранд-Ест) Reims 188 078 (2008)
13 Гавр (Нормандія) Le Havre 179 751 (2007) 291 765 (2006)
14 Сент-Етьєн (Овернь-Рона-Альпи) Saint-Étienne 178,530 (2007)
15 Тулон (Прованс — Альпи — Лазурний Берег) Toulon 170 041 (2006)
16 Гренобль (Овернь-Рона-Альпи) Grenoble 156,659 (2008)
17 Анже (Пеї-де-ла-Луар) Angers 157,000 (1999)
18 Діжон (Бургундія-Франш-Конте) Dijon 151,576 (2008)
19 Брест (Бретань) Brest 142 097 (2008)
20 Нім (Окситанія) Nîmes 140 267 (2008)

Офіційна мова — французька. Нею послуговується переважна більшість частина населення. Розвинувшись з народної латини, французька відійшла від неї далі, ніж будь-яка інша романська мова[24]. Сучасна французька походить від так званого Langue d'Oil, діалекту північної Франції, на відміну від Langue d'Oc, який був поширений на півдні в однойменній провінції. Поділ цих двох варіантів французької пов'язаний зі способом вимови слова «так». У наш час Langue d'Oil майже витіснила Langue d'Oc. Хоча й до цього дня у Франції використовуються різні діалекти французької мови. У 1994 р. був прийнятий закон про мову (закон Тубона). У ньому не просто закріплювався статус французької мови як мови республіки, а й мова захищалася від витіснення іноземними словами, запозиченнями.

Регіональні мови включають каталанську, провансальську (романські) та бретонську (кельтська).

Релігія

[ред. | ред. код]
Реймський собор

Майже все населення країни — католики. Але з огляду на історичні причини у Франції співіснують багато різних релігій. На другому місці — іслам. Його сповідують вихідці з країн Північної Африки, колишніх французьких колоній. Є також прибічники юдаїзму, православ'я, протестантизму та англіканства.

Франція — світська країна, свобода совісті передбачена конституційним правом. Саме у Франції зародилася і розвинулася доктрина світськості (laïcité), відповідно до якої держава жорстко відокремлена від всіх релігійних організацій. Згідно з опитуванням, проведеним у 2005 році[25], 34 % французьких громадян заявили про те, що вони «вірять в існування Бога», 27 % відповіли, що «вірять в існування надприродних сил», і 33 % заявили, що вони атеїсти та не вірять в існування подібних сил.

Згідно з опитуванням, проведеним у січні 2007 року[26], 51 % французів вважають себе католиками, 31 % визначають себе як агностики або атеїсти, 10 % заявили, що належать до інших релігійних течій або не мають думки із цього приводу, 4 % — мусульмани, 3 % — протестанти, 1 % — юдеї.

За даними Le Monde[27], у Франції 5 мільйонів осіб симпатизує буддизму, але практикують цю релігію близько 600 000 осіб. З них 65 % практикують дзен-буддизм.

Освіта і наука

[ред. | ред. код]
Національна й університетська бібліотека Страсбурга

Освіта

[ред. | ред. код]

У 1802 році Наполеон Бонапарт запровадив перші ліцеї (фр. lycée)[28]. З усім тим, батьком сучасної французької школи вважають Жуля Феррі.

Наука

[ред. | ред. код]

У Франції існує великий центр наукових досліджень — CNRS (Centre national de la recherche scientifique — національний центр наукових досліджень). Також діє IN2P3 — національний дослідницький центр, його мета — «сприяння та об'єднання науково-дослідної діяльності в різних галузях фізики»

В області атомної енергетики виділяється науковий центр CEA (Comissariat à l'énergie atomique). У сфері досліджень космосу і проєктування космічних приладів, CNES (Centre national d'études spatiales) є найбільшим науковим центром Франції. Інженери CNES також розробляли кілька проєктів спільно з радянськими інженерами.

Франція активно бере участь у європейських наукових проєктах, наприклад, у проєкті супутникової системи навігації Galileo або в проєкті Envisat — супутника, що вивчає клімат Землі.

Культура

[ред. | ред. код]
Вінсент ван Гог
Пабло Пікассо

Французька культура — багата, різноманітна, з багатою історією, що відображає не тільки культуру кожного свого регіону, але і вплив імміграційних хвиль різних епох. Саме культурне багатство країни робить Францію одним із найпривабливіших туристичних напрямів.

Французька культура дала цивілізації великих математиків, численних філософів, письменників, композиторів, Століття Просвіти, мову дипломатії, універсальну концепцію прав людини. Франція відома в усьому світі своїми численними досягненнями в області медицини і технології, а також особливим французьким стилем життя.

Філософія

[ред. | ред. код]

У середньовіччі та до кінця XIV ст. французька філософія була провідною в Європі, тому що майже всі видатні філософи вчилися чи викладали, принаймні деякий час, в палацевій школі (Schola Palatina) в Парижі чи Паризькому університеті, заснованому у 1206 році[29]. Французька філософія відома у всьому світі завдяки своєму оригінальному стилю та тематиці. Для неї характерна ясність мислення, майстерне варіювання виразів та вражаючі образи поєднуються з надзвичайною філософською серйозністю та гостротою, тісний зв'язок з суспільним та політичним життям нації[29]. Специфіка французької філософії зумовлена її мовою, яка надає їй поетичність, художність та вишуканість.

Література

[ред. | ред. код]

Французька література одна з найдавніших європейських літератур. Це найстаріша література романською мовою. Французька література має багату історію, що починається зі становлення французької мови приблизно наприкінці 9 століття. У 18 та 19 століттях, коли французька мова стала європейською lingua franca, спостерігається період найвищого розвитку французької літератури. Вона зберігала своє передове місце у світовій літературі впродовж першої половини 20 століття, але в другій половині 20 століття її значення у світовому масштабі дещо зменшилося у зв'язку з розквітом англомовної літератури.

Образотворче мистецтво

[ред. | ред. код]

Музика

[ред. | ред. код]
Daft Punk
Докладніше: Французька музика

Французька музика черпає витоки з фольклору кельтських і германських племен, які жили у давні часи на території нинішньої Франції. Зі становленням Франції в період Середньовіччя у французькій музиці злилися народні музичні традиції численних регіонів країни. Французька музична культура розвивалася, взаємодіючи також із музичними культурами інших європейських народів, зокрема італійського та німецького. Починаючи з другої половини XX століття музична сцена Франції збагатилася музичними традиціями вихідців з Африки. Вона не залишається осторонь світової музичної культури, увібравши в себе нові музичні тенденції й надавши особливого французького колориту джазу, року, хіп-хопу тощо.

Кінематограф

[ред. | ред. код]
Жан-Люк Годар

Після винаходу кіно в Ліоні, Франція розвиває власну кінематографічну індустрію, яка залишається в Європі серед тих небагатьох, що продовжують протистояти Голлівуду.

Докладніше: Мода Франції

Кухня

[ред. | ред. код]
Фуа-гра
Докладніше: Французька кухня

Кухня Франції — це особлива частина культури держави. Національна кухня Франції та найкращі національні страви Франції представлені в цьому розділі. Національні страви Франції вражають уяву своєю незвичністю прекрасним смаком і різноманітністю. Окрім того, що страви Франції мають свій неповторний і вишуканий смак, вони ще й відрізняються оригінальним оформленням.

Традиційними стравами вважаються устриці, жаб'ячі лапки та цибулевий суп. До столу обов'язково подається вино також воно є складовою багатьох страв. Звичайне це сухе вино, червоне або біле, залежно від страви. Деякі французи воліють розбавляти вино водою. Особливою популярністю у Франції користуються сири. Офіційно існує понад 400 сортів французького сиру (а щороку з'являються нові), рецепти приготування яких є найсуворішою таємницею.

Свята та вихідні дні

[ред. | ред. код]

Докладніше: Свята Франції

Крім того, у Франції відзначається понад 100 регіональних, традиційних, релігійних, фольклорних, історичних та інших свят.

Засоби масової інформації

[ред. | ред. код]

Телебачення і радіомовлення

[ред. | ред. код]

У 1995 році 95 % французьких родин мали у себе удома телевізор.

У дециметровому діапазоні працюють декілька державних (France-2, France-3, France-5, Arté — останній спільно з Німеччиною) і приватних (TF1, Canal+ (платний канал), M6) телекомпаній.

З появою у 2005 році цифрового ефірного телебачення набір доступних безкоштовних каналів розширився. З 2009 року починається поступова відмова від аналогового телебачення, повне вимкнення якого на території Франції заплановано до 2013 року.

Безліч тематичних державних радіостанцій мовить у FM-діапазоні: France Inter, France Info (новини), France Bleu (місцеві новини), France Culture (культура), France Musique (класична музика, джаз), FIP (музика), Le Mouv' (молодіжна доля-радіостанція) та інші. 2009 року заплановано визначити умови переходу радіостанція на цифрове мовлення з метою повної відмови від аналогових технологій до 2011 року.

Журнали та газети

[ред. | ред. код]
Le Figaro

Популярні журнали — «Paris Match» (ілюстрований тижневик новин), «Femme actuelle», «Elle» і «Marie-France» (журнали для жінок), «L'Express», «Le Point» і «Le Nouvel Observaleur» (тижневики новин), «Télé7 jour» (телепередачі та новини).

Серед щоденних газет національного значення найбільші тиражі мають «Le Figaro», «Le Parisien», «Le Monde», «France-Soir» і «La Libération». Найпопулярніші спеціалізовані журнали — «L'Equipe» (спортивний) і «Les Echos» (ділові новини).

З початку 2000-х років поширення набула щоденна безплатна преса, що фінансується коштом розміщеної в ній реклами: 20 minutes (лідер французької преси за кількістю читачів[30]), міжнародна газета metro, а також безліч місцевих видань.

Виходить також багато щоденних регіональних газет, найвідоміша з них «Ouest-France», що випускається тиражем 797 тис. екземплярів, це майже удвічі перевищує наклад будь-якій із національних щоденних газет.

Спорт

[ред. | ред. код]
Tour de France

Найпопулярніші види спорту в Франції — футбол і регбі. Причому, регбі популярніше на Півдні та серед корінних мешканців країни, а футбол на Півночі та серед емігрантів. Франція була господарем чемпіонатів світу з футболу в 1938 та 1998 роках та чемпіонату світу з регбі у 2007 році. Національні збірні Франції з цих видів спорту серед найсильніших у світі. Збірна Франції з футболу виграла домашній чемпіонат світу 1998 року, та вдруге виграла чемпіонат, який проводився в Росії 2018 року. Чемпіонати Європи 1984 та 2000 років.

На території Франції проводяться такі змагання світового значення, як Тур де Франс, 24 години Ле-Мана, а також низка престижних тенісних турнірів, включно з турніром Великого шолома — відкритим чемпіонатом Франції.

Франція відіграла значну роль у відновленні та популяризації Олімпійських ігор. Саме француз, П'єр де Кубертен започаткував проведення Олімпійських ігор сучасності. На території країни проходили Олімпіади 1924 року в Парижі, 1924 року в Шамоні, 1968 року в Греноблі та 1992 року в Альбервілі.

Серед інших популярних видів спорту: фехтування, гандбол, баскетбол, дзюдо, біатлон, фігурне катання, гірськолижний спорт тощо.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Démographie - Population au début du mois - France métropolitaine. Insee.fr. Національний інститут статистики і економічних досліджень Франції. Процитовано 13 грудня 2016.
  2. Field Listing :: Area. The World Factbook (англійською) . CIA. Архів оригіналу за 31 січня 2014. [Архівовано 2019-01-07 у Wayback Machine.]
  3. Hargreaves, Alan G., ред. (2005). Memory, Empire, and Postcolonialism: Legacies of French Colonialism (англійською) . Lexington Books. с. 1. ISBN 978-0-7391-0821-5.
  4. R.R. Palmer; Joel Colton (1978). A History of the Modern World (вид. 5th). с. 161.
  5. Encarta. MSN. 2008. Great Powers [Архівовано 30 серпня 2021 у Wayback Machine.]. Retrieved 21 December 2010.
  6. https://www.france24.com/en/20190517-france-tourism-record-number-visitors-tourists-despite-yellow-vests-paris
  7. Global Wealth Report (PDF). Credit Suisse. October 2010. Архів (PDF) оригіналу за 9 November 2014. Процитовано 27 жовтня 2014. "In euro and USD terms, the total wealth of French households is very sizeable. Although it has just 1% of the world's adults, France ranks fourth among nations in aggregate household wealth – behind China and just ahead of Germany. Europe as a whole accounts for 35% of the individuals in the global top 1%, but France itself contributes a quarter of the European contingent.
  8. World Health Organization Assesses the World's Health Systems (англійською) . World Health Organization. 8 грудня 2010. Процитовано 16 липня 2011.
  9. World Population Prospects – The 2006 Revision (PDF). UN. Процитовано 27 квітня 2010.
  10. Jack S. Levy, War in the Modern Great Power System, 1495—1975, (2014) p. 29
  11. Tarassuk, Leonid; Blair, Claude (1982). The Complete Encyclopedia of Arms and Weapons: the most comprehensive reference work ever published on arms and armor from prehistoric times to the present with over 1,250 illustrations. Simon & Schuster. p. 186. ISBN 0-671-42257-X.
  12. Reisman, Arnold; Saha, P.K. (21 March 2005) (PDF). French as Lingua Franca: An Asset or Liability in the Development of Nations? — page 2. Social Science Research Network (SSRN). Retrieved 7 March 2010..
  13. (укр.) Савчук І. Г., Ольховая Ю. І. Військова геополітика Франції // Збірник наукових праць Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — 2009, № 20.
  14. (фр.) Chauprade A. Introduction а l'analyse géopolitique: Monographie. — Paris: Ellipses, 1999. — стор. 235.
  15. Protection of the Environment [Архівовано 25 квітня 2011 у Wayback Machine.] on the Official Site of the French Ambassy in Canada [Архівовано 2013-02-01 у Wayback Machine.]
  16. Paris attacks: Millions rally for unity in France
  17. Welle (www.dw.com), Deutsche. Поразка для Макрона: на місцевих виборах у Франції тріумфують "зелені" | DW | 29.06.2020. DW.COM (укр.). Процитовано 7 жовтня 2020.
  18. Membership of the Security Councils of the UN
  19. L'alliance Franco-allemande au coeur de la puissance européenne
  20. De Gaulle says 'non' to Britain — again
  21. Fifth French nuclear test sparks international outrage [Архівовано 2017-12-21 у Wayback Machine.]. CNN.
  22. CIA World Factbook. France. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description=, |accessyear= та |datepublished= (довідка) [Архівовано 24 грудня 2018 у Wayback Machine.]
  23. Awards - iccv2013. www.pamitc.org. Процитовано 10 вересня 2017.
  24. http://www.academie-francaise.fr/langue/index.html Du francois au francais (фр.)
  25. Eurobarometer on Social Values, Science and technology 2005 — page 11 (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 3 червня 2009.
  26. Catholic World News (2003). France is no longer Catholic, survey shows. Архів оригіналу за 21 серпня 2011. Процитовано 3 червня 2009.
  27. Catholic World News (2008). Le bouddhisme tibétain, la quatrième religion en France. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=404 (довідка)
  28. Lycée. Britannica.com. Процитовано 22 липня 2011. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=circular-redirect (довідка)
  29. а б Философская Энциклопедия. В 5-х т. — М.: Советская энциклопедия. Под редакцией Ф. В. Константинова. 1960—1970.
  30. Дослідження EPIQ, проведене інститутом соціальних досліджень TNS-Sofres у вересні 2007 року.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Goyau, Georges. France // The Catholic Encyclopedia. Vol. 6. New York: Robert Appleton Company, 1909.
  • Ідентичність Франції. Простір та історія. Кн. 1 / Ф. Бродель ; пер. з фр. С. Глухової. — К. : Вид-во Жупанського, 2013. — 368 с. : іл. — (Серія «Історична думка»). — Тит. арк. парал. укр., фр. — ISBN 978-966-2355-39-0
  • Історія Франції: Королівська держава та створення нації (від початків до кінця XVIII ст.) / Вадим Ададуров; В. о. Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Ін-т істор. досліджень. — Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2002. — 412 с. : іл. — (Історія країн світу). — ISBN 966-7034-29-1
  • Сипко Б. Мусульманська спільнота в житті Французької Республіки (1995—2007). Львів: ЛНУ імені І. Франка, 2017.
  • Ферро М. История Франции. / Пер. с фр.; предисл. Ю. И. Рубинского. М.: Издательство «Весь Мир», 2015. 832 с. (Национальная история)
  • Chabal E. France since the 1970s: History, Politics and Memory in an Age of Uncertainty. Bloomsbury Academic, 2015.
  • Downes S., Lynch A., O'Loughlin K. Writing War in Britain and France, 1370—1854: A History of Emotions. Routledge, 2018.
  • Price R. A Concise History of France. Cambridge University Press, 1993.

Література

[ред. | ред. код]
  • Ідентичність Франції / Фернан Бродель ; пер. з фр. Світлани Глухової. — смт Буча (Київ. обл.) ; Київ: Вид-во Жупанського, 2013 — 22 см. — (Історична думка). Кн. 1 : Простір та історія. — 2013. — 367, [16] с. : іл. — Дод. тит. арк. фр. — ISBN 978-966-2355-39-0 . Кн. 2 : Люди і речі. — 2014. — 228, [16] с. : кольор. іл. — Дод. тит. арк. фр. — ISBN 978-966-2355-47-5. Кн. 3. — 2017. — 471 с., [8] арк. іл. : карти, портр. — Назва ориг.: L'identité de la France. Les homes et les choses / Fernand Braudel. — Бібліогр. в прим.: с. 440—466. — ISBN 978-966-2355-77-2
  • Короткий топонімічний словник-довідник Франції (топоніми та топооснови) / О. М. Пежинська. — Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В., 2017. — 64 с. — ISBN 617-595-070-8.
  • Франція: історія державності і права (IX — початок XXI ст.) / Б. Й. Тищик, Л. Е. Шевчук. — Львів: Світ, 2018. — 368 с. — ISBN 966-914-158-3.

Посилання

[ред. | ред. код]