Перейти до вмісту

Церква Святого Хреста (Ахтамар)

Координати: 38°20′30″ пн. ш. 43°02′07″ сх. д. / 38.341667° пн. ш. 43.035278° сх. д. / 38.341667; 43.035278
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Церква Святого Хреста
вірм. Ախթամարի Սուրբ Խաչ եկեղեցի

Вірменська церква Святого Хреста
38°20′30″ пн. ш. 43°02′07″ сх. д. / 38.341667° пн. ш. 43.035278° сх. д. / 38.341667; 43.035278
РозташуванняТуреччина Туреччина,
провінція Ван,
острів Ахтамар,
озеро Ван
КонфесіяВірменська апостольська церква
АрхітекторМануель
ЗасновникГагік Арцруні
СтильВірменська архітектура
Мапа
CMNS: Церква Святого Хреста у Вікісховищі

Церква Святого Хреста на острові Ахтамар (вірм. Ախթամարի Սուրբ Խաչ եկեղեցի) — ранньосередньовічний вірменський монастир на острові Ахтамар, що на озері Ван, побудований у 915–921 роках.

Історичний нарис

[ред. | ред. код]

Церква святого Хреста одна з унікальних пам'яток вірменської архітектури[1] і один з прекрасних прикладів художньої течії у Вірменії IX—X століть[2]. Побудований у 915–921 роках зодчим Мануелом. Від 1113 року стає резиденцією Ахтамарського католикосату[ru] Вірменської церкви[3]. Причиною цьому була незгода 5 єпископів з поставленням патріархом молодого Григора III Пахлавуні[4]. 1114 року Собор у містечку Шугра в Кілікії скинув ахтамарського єпископа Давида, однак останній, не підкорившись рішенням, проголосив Ахтамарський католикосат. Його юрисдикція поширилася тільки в частині Васпуракана. Від XIII століття, в епоху монгольського панування, Ахтамарських католикосів обирали з роду Арцруні-Хеденекідів, тоді ж цей сан стає спадковим. Користуючись заступництвом Джахан-шаха Кара-Коюнлу католикос Закарія III зумів на короткий час об'єднати Ахтамарський католикосат з Ечміадзинським, але всього 14 єпархій. В кінці XVIII століття після тривалих суперечок між двома католикосатами щодо розмежування юрисдикції, було визнано верховенство Ечміадзина. Вже в кінці XIX століття Ахтамарський католикосат мав 2 єпархії з 302 церквами і 58 монастирями. 1895 року єпархії перейшли в юрисдикцію константинопольського патріархату Вірменської церкви. Монастир спорожнів після геноциду вірмен 1915 року.

Архітектура

[ред. | ред. код]

Ахтамар — хрестово-купольна церква[1] дещо видозмінена в плані[5], довжина — 17 м, ширина — 14 м, висота — 24 м.[4]. Архітектурний тип церкви — тетраконха з кутовими нішами, сходить до пам'яток VII століття[6]. На північний схід від храму 1316 року зведено каплицю, а 1763 року високу дзвіницю. У XVIII столітті на західній стороні церкви побудовано чотириколонний ґавіт. На південний схід від храму знаходиться цвинтар з хачкарами XIII–XVII ст.

Церква до реставрації

Більш ніж тисячолітній храм зберігся без значних змін[7].

Скульптура і рельєфи

[ред. | ред. код]

Церква святого Хреста прикрашена фресками і багатим різьбленням по каменю, особливо знаменита оригінальними і досить різноманітними за сюжетами рельєфами[5]. При збереженні виразності силуету і маси храму, ці рельєфи мають самостійне культурне значення. Архітектор Мануел, що був також скульптором, покрив весь фасад церкви рельєфами релігійного і світського характеру. Рельєфи багаті візерунками твариного і рослинного мотивів. Часто використовуваний художниками пізнішого часу мотив «звіриного гону» (XII–XIII ст.), зображений під карнизами нижньої частини храму, можна побачити на предметах мистецтва Ірану і Кавказу[8]. Тематичною різноманітністю і зокрема світським змістом, особливо виділяється рельєфний пояс, що оперізує всю церкву і проходить у верхній частині фасаду — так званий «виноградний фриз» (інакше «Збір винограду»). На рельєфі виноградної лози сплетені сюжети збирання врожаю, сцени полювання, бенкети, тварини, фігури людей тощо. На східній частині фасаду рельєфний пояс переривається скульптурою царя Васпуракана — ктитора Гагіка Арцруні. Ці рельєфи, на думку О. Я. Каковкина[ru], «за сюжетним та іконографічним різноманіттям, глибоким символізмом не мають собі рівних на всьому християнському Сході»[9]. У композиції «Вознесіння Хреста», розташованій під центральним вікном західного фасаду, зображено посвячення храму: представлена сцена піднесення царем Гагіком моделі храму Ісусу Христу[4]. На верхньому фризі храму виконано горельєфи, що зображують людські обличчя. На думку Г. Гояна вони зображують театральні маски[10]. В цілому Мануел прагнув до орнаментальности і відходив від попередньої пластичної ясності.


Фасадні поверхні церкви повністю покриті рельєфами із сюжетів Старого й Нового Завіту, образами пророків і апостолів, іноді портретами святих, взятими в круглу структуру. Стильові особливості ахтамарських рельєфів пізніше вплинули на мініатюри «ванської» або «васпураканської» школи мініатюри[5]. В рельєфах храму, в низці іконографічних мотивів, простежується зв'язок з традиціями сасанідського мистецтва[11]. В деяких зображеннях тварин відзначається мусульманський вплив, а вплив візантійської іконографії — в релігійних сценах[12][13]

Фрески

[ред. | ред. код]

Вважається, що фрески церкви були виконані під безпосереднім керівництвом архітектора і скульптора Ахтамара Мануела[14]. Ахтамар, по суті, єдиний збережений пам'ятник часу, фрески якого збереглися порівняно повноцінно і дають можливість для формування уявлення про живопис епохи та його стильові особливості[14]. Збереглося 2 шари фресок[4]. Передбачається, що в куполі було зображення Хреста або композиції «Вознесіння Хреста». Цикл починається розписом історії Адама і Єви на барабані, а внизу в 4 вівтарях у 3 ярусах виконано великий цикл фресок земного життя Ісуса Христа. Примітно також, що послідовність розташування фресок відрізняється і від візантійської, і від західної програм розпису: вважається, що композиція «Друге пришестя Ісуса Христа», розташована над входом південної екседри, є прототипом візантійської редакції «Страшного Суду». Виконані також фрески євангельських сцен, фігур апостолів і святих, орнаментальні смуги[15]. Як зазначає Л. Дурнова фрески Ахтамарського храму «вражають динамікою не тільки всієї фігури, але й складок одягу»[16].

Реставрація

[ред. | ред. код]

2007 року за рішенням уряду Туреччини церкву було відреставровано[17][18]. 19 вересня 2010 року, вперше за 95 років, у церкві пройшла літургія[19], a в ніч з 30 вересня на 1 жовтня на церкві встановлено хрест[20]. До цього відмова турецької влади встановити хрест на куполі церкви призвела до масових протестів вірмен усього світу. Нині Ахтамар діє як музей. 8 вересня 2013 року в церкві було здійснено таїнство хрещення 6 осіб, серед яких одне немовля. Обряд провів єпископ Арам Атесян[21].

Завдяки географічній ізольованості (на острові) церква порівняно добре збереглася. Один з провідних вірменських фахівців з вірменської архітектури Самвел Карапетян зазначає, що реконструкцію проведено на високому рівні[22], хоча ряд інших фахівців вказують на незначні недоліки[23].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б [{{{посилання}}} Ахтамар] — стаття з Художньої енциклопедії
  2. ↑ Robert Fossier. The Cambridge illustrated history of the Middle Ages. — Cambridge University Press, 1997. — С. 374.
  3. ↑ Austen Henry Layard, Layard Austen Henry. Discoveries in the Ruins of Nineveh and Babylon: With Travels in Armenia, Kurdistan and the Desert: Being the Result of a Second Expedition Undertaken for the Trustees of the British Museum. — Cambridge University Press, 2010. — Т. I. — С. 114—115.
  4. ↑ а б в г А. Ю. Казарян. Ахтамар // Православная энциклопедия. — Москва, 2002. — Т. 4. — С. 216—217.
  5. ↑ а б в В. В. Шлеев. Всеобщая история искусств / Под общей редакцией Б. В. Веймарна и Ю. Д. Колпинского. — М. : Искусство, 1960. — Т. 2, кн. 1.
  6. ↑ The Oxford companion to architecture : [англ.] / Под ред. Patrick Goode. — Oxford University Press, 2009. — Vol. I. — С. 39.
  7. ↑ С. Мнацаканян, Б. Аракелян, С. Балян. Ахтамар // Армянская советская энциклопедия. — Т. 1. — С. 225.
  8. ↑ Токарский Н.М. Архитектура Армении 4-14 в. — Ер. : Армгосиздат, 1961. — С. 213.
  9. ↑ Каковкин А. Я. Рецензия: Мнацаканян С. Х. Ахтамар // ВВ. 1987. Т. 50. С. 201—203
  10. ↑ Г. Гоян. 2000 лет армянского театра. — М. : Искусство, 1952. — Т. 2. Театр средневековой Армении. — С. 182—185.
  11. ↑ В. В. Шлеев. Всеобщая история искусств / Под общей редакцией Б. В. Веймарна и Ю. Д. Колпинского. — М. : Искусство, 1960. — Т. 2, кн. 1.
    В рельєфах Ахтамарського храму видно безпосередній зв'язок з традиціями так званого сасанідського мистецтва, головним чином в низці іконографічних мотивів.
    Оригінальний текст (рос.)
    В рельефах Ахтамарского храма видна непосредственная связь с традициями так называемого сасанидского искусства, главным образом в ряде иконографических мотивов.
  12. ↑ Тер-Нерсесян С.М. Армения. — М : Центрполиграф, 2008. — С. 144—147. — 188 с.
  13. ↑ Д.Лэнг. Армяне — народ-созидатель. — Центрполиграф, 2004. — С. 13. — 350 с.
  14. ↑ а б Л. Р. Азарян. Фресковая живопись // История армянского народа. — 1976. — Т. III. — С. 406—409.
  15. ↑ Лазарев В. Н. VI. 10. Искусство Армении // История византийской живописи. — М. : Искусство, 1986.
  16. ↑ Г. Гоян. 2000 лет армянского театра. — Москва : Искусство, 1952. — Т. 2. Театр средневековой Армении. — С. 215—216.
  17. ↑ Ankara restores Armenian church // BBC:NEWS. — 29 March 2007.
  18. ↑ The official opening of the «Van Akdamar Church Memorial Museum» on the 29th March 2007. Архів оригіналу за 22 травня 2021. Процитовано 21 травня 2020.
  19. ↑ В армянской церкви Сурб Хач на острове Ахтамар прошла литургия. Радио Азатутюн. 10 вересня 2012. Процитовано 21 травня 2020.
  20. ↑ Турция: на церкви Сурб Хач ночью установили крест. Архів оригіналу за 6 січня 2019. Процитовано 21 травня 2020.
  21. ↑ Таинство крещения впервые после 100-летнего перерыва совершено в армянской церкви на о. Ахтамар (восточная Турция). Архів оригіналу за 18 листопада 2017. Процитовано 21 травня 2020.
  22. ↑ Э. Мандалян. Турецко-армянские чудеса, Русский Базар № 37(752) 16 — 22 сентября, 2010
  23. ↑ The restoration of the Holy Cross church on Aghtamar (Akdamar) island: photographs and observations. Архів оригіналу за 18 квітня 2010. Процитовано 21 травня 2020.

Література

[ред. | ред. код]
  • И. А. Орбели. Памятники армянского зодчества на острове Ахтамар // Избранные труды. — М., 1968. — Т. I.
  • S. Der Nersesian. Aghtamar. Church of the Holy Cross. — Harvard, 1969.
  • M. S. Ipsiroglu. Die Kirche von Achtamar. — Berlin und Meinz, 1963.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Церква_Святого_Хреста_(Ахтамар)&oldid=42574334