Перейти до вмісту

Церква Святої Трійці (Крушельниця)

Координати: 49°06′09″ пн. ш. 23°28′30″ сх. д. / 49.102456° пн. ш. 23.475036° сх. д. / 49.102456; 23.475036
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Церква Святої Трійці
49°06′09″ пн. ш. 23°28′30″ сх. д. / 49.102456° пн. ш. 23.475036° сх. д. / 49.102456; 23.475036
Тип спорудицерква і пам'ятка архітектури[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
Розташування Україна[1] Редагувати інформацію у ВікіданихКрушельниця[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Початок будівництва1842 Редагувати інформацію у Вікіданих
НалежністьПЦУ[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Станпам'ятка архітектури національного значення України (1414) Редагувати інформацію у Вікіданих
Церква Святої Трійці (Крушельниця). Карта розташування: Львівська область
Церква Святої Трійці (Крушельниця)
Церква Святої Трійці (Крушельниця) (Львівська область)
Мапа
CMNS: Церква Святої Трійці у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Церква Святої Трійці (інша назва — церква Зіслання Святого Духа) — дерев'яна православна церква у селі Крушельниця Стрийського району Львівської області. Церква і дзвіниця мають статус пам'ятки архітектури національного значення, охоронний № 1414. Парафія церкви підпорядковується Дрогобицько-Самбірській єпархії Православної церкви України.

Історія

[ред. | ред. код]

Зведена у 1842 році[3][4][5] на місці старішої церкви[6]. Розташована у західній частині села, біля сільського цвинтаря, у присілку Монастирок або На Монастирі[7], який також мав назву Крушельниця-Шляхецька. Підпорядковувалася церкві Святого Миколи в тому ж селі.

За радянських часів церкву закрили, відновили богослужіння лише за незалежної України. Урочисте відкриття церкви відбулося 5 грудня 1992 року, коли Крушельницю відвідав митрополит УАПЦ Іоан (Боднарчук)[8]. Церкву ремонтували у 1990-х роках та в 2014 році[8].

Належить до бойківського типу церков[4]. Одноверха, тризрубна, спланована по осі схід—захід[3]. Складається з трьох квадратних у плані об'ємів, з яких бабинець і вівтарна частина — менші, вкриті двосхилим дахом, а центральний об'єм більший[4][9]. Верх центрального об'єму складається із четверика з заломом, який переходить у подвійний восьмерик із двома заломами, увінчаний наметом із маківкою на глухому ліхтарі[10][5]. По периметру церква оперезана піддашшям, утвореним від оперті підстрішників і крокв-пропускниць на консолі випусків вінців зрубу[11][4].

На південь від церкви розташована невелика дерев'яна двоярусна дзвіниця, зведена у XIX ст. У плані прямокутна, з наметовим дахом над відкритою галереєю. Перший ярус — зрубної конструкції, другий — каркасної[4], відділені один від одного великим піддашшям.

Біля церкви стоїть невелика кам'яна капличка, зведена наприкінці XVIII ст.[12]

Парохи

[ред. | ред. код]
  • протоієрей Павло Кузьович (2010-ті)[8]

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Wiki Loves Monuments monuments database — 2023.
  2. https://youcontrol.com.ua/catalog/company_details/20855258/
  3. а б Павлюк, 1996, с. 254.
  4. а б в г д ПГиА, 1985, с. 198.
  5. а б Тарас, 2018, с. 334.
  6. Galizien und Lodomerien (1779–1783) — First Military Survey. arcanum.com. Процитовано 30 січня 2025.
  7. Тарас, 2018, с. 340.
  8. а б в І оновили Божий Храм. drogobych-orthodox.info. Дрогобицько-Самбірська єпархія ПЦУ. 11 грудня 2014 року. Архів оригіналу за 13 травня 2018. Процитовано 1 лютого 2025.
  9. Драган, 1937, с. 57.
  10. Драган, 1937, с. 78.
  11. Павлюк, 1996, с. 255.
  12. stryi-tur.info. stryi-tur.info. Туристичний інформаційний центр Стрийщини. Процитовано 30 січня 2025.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Я. М. Тарас. Архітектура дерев'яних храмів українців Карпат: культурно-традиційний аспект. — Х. : Фоліо, 2018. — 671 с. — 30 прим. — ISBN 978-966-03-7719-6.
  • Сакральна дерев'яна архітектура // Сколівщина / С. Павлюк. — Л. : Інститут народознавства НАН України, 1996. — ISBN 5-7702-1099-0.
  • М. Драган. Українські деревляні церкви: Генеза і розвій форм. — Л., 1937.
  • Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР / Жариков Н. Л., Логвин Г. Н. — К. : Будівельник, 1985. — Т. 3. — 337 с. — 8000 прим.

Посилання

[ред. | ред. код]