Чесма (лінійний корабель, 1849)
 «Сінопський бій», картина І. К. Айвазовського, 1853. У центрі, носом до глядача, флагман «Імператриця Марія», за нею видніються щогли кораблів «Великий князь Костянтин» і «Чесма»
| |
| Історія | |
|---|---|
 Російська імперія
| |
| Назва: | рос. дореф. «Чесьма» |
| Власник: | Чорноморський флот Російської імперії |
| Будівник: | Миколаївське адміралтейство |
| Закладений: | 26 липня 1842 |
| Спуск на воду: | 23 жовтня 1849 |
| Потоплений: | 28 серпня 1855 |
| Піднятий: | 1861 |
| Доля: | затоплений біля входу на Севастопольський рейд під час залишення міста гарнізоном у 1855 році |
| Статус: | потонув |
| Основні характеристики | |
| Клас і тип: | лінійний корабель |
| Водотоннажність: | 4030 тонн |
| Довжина: | 59,7 м |
| Ширина: | 17,4 м |
| Осадка: | 7,2 м |
| Палуби: | 2 палуби |
| Екіпаж: | 740 осіб |
| Озброєння: | 84—72 гармати |
«Чесма» (рос. дореф. «Чесьма») — 84-гарматний вітрильний лінійний корабель Чорноморського флоту Російської імперії. Учасник Сінопської битви 18 листопада 1853 року.
Вітрильний двопалубний 84-гарматний лінійний корабель[1], водотоннажність корабля становила 4030 тонн, довжина між перпендикулярами — 59,7 метра, довжина по гондеку — 60,2 метра, ширина — 17,4 метра, осадка — 7,2 метра[2]. Екіпаж корабля складав 740 осіб[3].
Озброєння корабля в різні роки становило різну кількість гармат. Так, спочатку озброєння «Чесми» складалося з чотирьох 68-фунтових короткоствольних бомбичних і двадцяти восьми 36-фунтових довгоствольних гармат на нижній палубі. На верхній палубі розміщувалися тридцять дві 36-фунтові короткоствольні гармати. Ще вісім 18-фунтових довгоствольних гармат, десять 36-фунтових, дві 24-фунтові і дві 8-фунтові карронади знаходилися на баці і чвертьпалубі[4].
У 1853 році склад батареї дещо змінився. З озброєння на баці й чвертьпалубі залишили тільки десять 36-фунтових карронад, натомість на кормі було додано вісім 18-фунтових карронад.
У 1854 році озброєння корабля складалося з чотирьох 68-фунтових бомбичних гармат і двадцяти восьми 36-фунтових довгоствольних гармат на нижній палубі, тридцяти двох 36-фунтових короткоствольних гармат на верхній палубі, двадцяти 24-фунтових карронад на баці і чвертьпалубі, а також шести 18-фунтових карронад на кормі[4].
Корабель названо на честь перемоги російського над турецьким флотом 26 червня 1770 року в Чесменському бою, він був четвертим із п'яти вітрильних лінійних кораблів російського флоту, названих цим ім'ям[1].
Закладений у Миколаєві на стапелі Миколаївського адміралтейства 26 липня 1842 року, головний будівник — підполковник корпусу корабельних інженерів І. С. Дмитрієв[5]. Після спуску на воду 23 жовтня 1849 року, 10 листопада наступного року перейшов до Севастополя[1] і увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[6].
Під час військової кампанії Російської імперії 1851 і 1852 років у складі ескадр кораблів Чорноморського флоту брав участь у практичних плаваннях у Чорному морі. Під час кампанії наступного 1853 року з червня по серпень також брав участь у практичному плаванні, зокрема під час навчальної атаки флоту на Севастопольський рейд 12 серпня перебував на боці атакувальників. У кампанію того ж року з 17 вересня по 2 жовтня у складі ескадри віцеадмірала П. С. Нахімова брав участь у перевезенні військ із Севастополя до Сухум-Кале для посилення оборони на Кавказі. Так, на кораблі було перевезено 935 солдатів і офіцерів Віленського полку 13-ї дивізії[7].
Брав участь у Кримській війні. 11 жовтня 1853 року вийшов із Севастополя до анатолійського берега для пошуку турецьких суден у складі ескадри віцеадмірала П. С. Нахімова[7][8].
Протягом 8—10 листопада ескадра витримала сильний шторм, через який кілька кораблів отримали серйозні ушкодження. Нахімов був вимушений відправити на ремонт до Севастополя кораблі «Хоробрий» і «Святослав», і фрегат «Кулевчі». З ними пішов паровий фрегат «Бессарабія» з донесеннями. З рештою трьома кораблями, «Чесма», «Імператриця Марія» і «Ростислав» і бригом віцеадмірал вирушив до Сінопа, щоб знищити турецький загін, який стояв там. Цього ж дня фрегат «Кагул» доставив відомості про турецьку ескадру Ф. М. Новосильському, який крейсував біля Севастополя, але той замість допомоги Нахімову повернувся на головну базу, а «Кагул» попрямував назад на свій пост[9].
11 листопада, наблизившись до Сінопа на 2 милі, Нахімов виявив там значно більші сили. Нахімов ухвалив рішення блокувати порт до прибуття підкріплення. На наступний день за наказом О. С. Меншикова Новосильський вийшов із Севастополя на допомогу Нахімову з п'ятьма кораблями, але дорогою на кораблях «Селафиїл» і «Уриїл» почалося затікання води, що змусило їх покинути ескадру і повернутися до Севастополя. 16 листопада ескадра Новосильського з кораблів «Три Святителі», «Великий князь Костянтин» і «Париж» приєдналася до ескадри Нахімова коло мису Пахіос, посиливши її вдвічі[10][9].
17 листопада 1853 року до ескадри приєднався фрегат «Кулевчі»[10], що доставив Нахімову припис О. С. Меншикова за можливості щадити місто Сіноп, щоб не дати європейським країнам приводу до війни. Нахімов, побоюючись підходу до противника підкріплень, вирішив наступного дня розпочати бій.
Переночувавши за 10,5 миль на північний схід від Сінопського перешийка, російська ескадра вишикувалася у дві колони: праву повів Нахімов на флагманському кораблі «Імператриця Марія», за яким слідували «Великий князь Костянтин», «Чесма» і фрегат «Кагул». Ліву колону вів Ф. М. Новосильський[11].
Ставши на шпринг навпроти батареї № 4, корабель відкрив вогонь. Згодом допомагав кораблю «Великий князь Костянтин» вогнем по фрегату «Навек-Бахрі», доки той не вибухнув від ядра, що влучило в пороховий льох[9].
Підійшовши до свого місця на відстань в 50 саженів (107 метрів), «Чесма» продовжив вести вогонь проти берегових батарей № 3 і 4, що підтримували лівий фланг турецької бойової лінії. В цей час турецьке ядро перебило шпринг і корабель почало розвертати за вітром носом до турецького вогню. Завівши новий верп[ком. 1], який про всяк випадок був готовий на баркасі, корабель завернув бортом до ворога і наново відкрив вогонь з іншого, вже протилежного борту. Зосередивши свій вогонь на батареї № 4 і придушивши її, «Чесма» переніс вогонь на батарею № 3[11].
У донесенні про битву П. С. Нахімов зазначав: «Корабель «Чесма» (капітан 2-го рангу Мікрюков) до вибуху ворожого фрегата «Навек-Бахрі» діяв також по ньому та по батареях № 4 і № 3, потім, повернувши до батарей, зірвав обидві».
За чотири години Сінопської битви корабель зробив 1539 пострілів[11]. Під час бою були поранені чотири людини з екіпажу, а сам корабель отримав ушкодження грот-щогли, бушприта і двадцять настільки серйозних пробоїн, що на ремонт знадобилося півтора місяця[9].
За відмінність у битві командир корабля капітан 2-го рангу В. М. Мікрюков 18 грудня 1853 року був проведений у капітани 1-го рангу[12].
Незабаром на російську ескадру доставили полонених з корвета «Фейзі-Меабуд» та інших ворожих суден. На кораблі «Чесма» було розміщено полонених турецьких матросів, а на пароплаві «Одеса» — турецьких офіцерів[11].
22 листопада корабель повернувся до Севастополя, а в грудні того ж року був поставлений на рейді в бойовій готовності. У листопаді наступного 1854 року силами екіпажу корабля в районі 5-го бастіону був побудований Чесменський редут[8]. 12 лютого 1855 року артилерійським вогнем брав участь у відбитті штурмів Селенгінського і Волинського редутів французькими військами[13][7].
28 серпня 1855 року лінійний корабель «Чесма» був затоплений на Севастопольському рейді під час залишення міста гарнізоном[2]. Після війни під час розчищення Севастопольської бухти в жовтні 1861 року корабель був піднятий по частинах[13].
- П. І. Щербачов (29 листопада 1845 — 26 листопада 1847);
- В. А. Іванов (1850 — 6 грудня 1851);
- В. М. Мікрюков (6 грудня 1851 — 1853).
- Коментарі
- ↑ Допоміжний якір на судні. Використовується як становий якір у разі його втрати або в аварійних ситуаціях, наприклад для зняття судна з мілини, переміщення його на інше місце за відсутності ходу тощо.
- Джерела
- ↑ а б в Крючков, Ю. С. (2018). Парусное судостроение в Николаеве (1790—1865) (рос.). Николаев: Наваль. с. 286, 359, 368. ISBN 978-617-7007-04-2.
- ↑ а б Веселаго, Ф. Ф. (1872). Список русских военных судов с 1668 по 1860 год (рос.). Санкт-Петербург: Типография морского министерства. с. 464—465.
- ↑ Зайончковский, А. М. (2002). Восточная война 1853—1856 годов (рос.). Т. 1. Санкт-Петербург: Издательство «Полигон». с. 860. ISBN 5-89173-156-8.
- ↑ а б Tredrea, John; Sozaev, Eduard (2010). Russian Warships in the Age of Sail 1696—1860: Design, Construction, Careers and Fates (англ.). Barnsley: Seaforth. с. 587. ISBN 978-1-84832-058-1.
- ↑ Христенко, В. Н. Николаевский хронограф: октябрь (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 24 березня 2024.
- ↑ Шинкаренко, Андрей (27 вересня 2012). Николаевское Адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 4 березня 2024.
- ↑ а б в Чернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот (рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 147—149. ISBN 5-203-01788-3.
- ↑ а б Широкорад, А. Б. (2007). 200 лет парусного флота России (рос.). Москва: Вече. с. 306—307. ISBN 978-5-9533-1517-3.
- ↑ а б в г Синопское сражение (рос.). Энциклопедия «Вокруг света». Архів оригіналу за 6 червня 2013. Процитовано 31 березня 2024.
- ↑ а б Зайончковский, А. М. (2002). Восточная война 1853—1856 годов (рос.). Т. 2. Санкт-Петербург: Издательство «Полигон». с. 262, 281—284. ISBN 5-89173-157-6.
- ↑ а б в г Зверев, В. И. (1954). Синопская победа (рос.). Симферополь: Крымиздат.
- ↑ Веселаго, Ф. Ф. (2013). Царствование императора Николая I. Д — М. Общий морской список от основания флота до 1917 года (рос.). Т. 10. Санкт-Петербург: Издательство «Атлант». с. 601. ISBN 978-5-906200-03-7.
- ↑ а б Окороков, А. В. (2016). Свод объектов подводного культурного наследия (рос.). Москва: Институт наследия. с. 95—96. ISBN 978-5-86443-211-2.
- Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морского министерства, 1872. — 798 с. (рос.)
- Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
- Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: «Вече», 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3. (рос.)