Чорні запорожці
| 1-й кінний полк Чорних запорожців (?—1920) Кінний дивізіон 2-го Запорізького полку (1918—?) | |
|---|---|
 Чорні запорожці у 1918 р. | |
| На службі | 1918—1920 |
| Країна |  УНР |
| Вид |  Армія УНР |
| Тип | кіннота |
| Чисельність | дивізіон, полк |
| Війни/битви | Українська революція 1917-1921 Українсько-радянська війна 1917—1921 Перший Зимовий похід Радянсько-польська війна |
| Командування | |
| Визначні командувачі | Петро Дяченко Карліс Броже |
| Знаки розрізнення | |
| Прапор чорних запорожців[1] |  |
Медіафайли на Вікісховищі | |
«Чорні запорожці», або «чорношличники»; повна назва — кінний дивізіон 2-го Запорізького полку (згодом 1-й полк Чорних запорожців) — військове формування кавалерії армії Української Народної Республіки, що існувало в 1918—1920 роках.
Дивізіон було розгорнуто з кінної сотні 2-го Запорізького полку Запорізької дивізії Збройних Сил Української Держави в грудні 1918 року.
У грудні 1918 — квітні 1919 дивізіон брав участь у ІІ-й українсько-більшовицькій війні на сході України, в ході якої віддійшов до Дністра та через румунську територію перейшов на захід країни і восени 1919 року разом з іншими військами УНР опинився у «трикутнику смерті» (район Любар-Шепетівка- (Перший зимовий похід) Миропіль).
Восени 1919 — навесні 1920 дивізіон, розгорнутий в кінний полк, взяв участь у рейді по тилах ворожих військ — Першому Зимовому поході Дієвої армії УНР, під час якого відзначився як найбільш боєздатна та уніформована військова частина.
5 січня 1920 року «чорні запорожці» вступили до міста Голованівськ Балтського повіту, 19 січня — в Саврань того ж повіту. 24 січня відбулася переправа полку на східний берег річки Синюха, того ж дня прибула до полку надіслана начальником Ольвіопольського району полковником Поповим за дорученням головного командування Збройних Сил Півдня Росії делегація з умовами миру і співпраці для боротьби проти Червоної армії. Делегацію було направлено з охороною в напрямку Канева на розшук штабу армії УНР.
9 лютого в селі Байбузи штаб полку одержав наказ про приєднання до Київської групи отамана Юрка Тютюнника; при цьому полк Чорних запорожців і Мазепинський кінний полк зводились в бригаду на чолі з полковником Петром Дяченком. 10 лютого вояки полку, продовжуючи похід, вступили до містечок Білозір'я та Сміла Черкаського повіту. 13-15 лютого точилися бої кінного полку Чорних запорожців з частинами Червоної армії за Золотоношу. 1 березня запорожці повторно вступили в Голованівськ, 5 березня — в Бершадь та Гайворон, 14 березня зайняли Голованівськ Балтського повіту; 16 березня — Богопіль. Приклади бойової відваги та винахідливості цей полк показав у боях за Вознесенськ.
У травні 1920, після повернення з походу, полк був інтернований поляками. Згодом увійшов до складу Окремої кінної дивізії відновленої армії УНР. Наприкінці літа 1920 увійшов до складу 1-ї Запорозької дивізії армії УНР; брав участь у Радянсько-польській війні, зокрема, у боях під Сидоровом
У листопаді 1920 року, під натиском Червоної армії, полк разом з іншими підрозділами Дієвої армії УНР змушений був перейти річку Збруч (кордон з Польщею) і його знову було інтерновано в таборах для полонених на території Польщі.
армії Української Держави
Перша згадка про те, що чорні шлики та чорні черкески використала кінна сотня 2-го Запорозького полку, датовано 29 квітня 1918 р., коли у Полтаві було проведено парад на честь того, що місто взяли українські війська[2].
Відомий однострій, завдяки якому бійці кінного дивізіону 2-го полку ввійшли в історію як «чорні запорожці», було пошито у Кременчуці наприкінці січня 1919 р. У своїх мемуарах командир підрозділу Петро Дяченко згадує, що свій одяг бійці-чорношличники пошили з трофейної тканини, яку здобули у грудні 1918 у бою з махновцями біля станції Лозова, розплатившись з кравцями трофейним цукром.
Однострій складали: чорні шапки (у старшин — каракулеві, у козаків — смушкові) з чорними шликами, чорні жупани (кітелі), чорні штани, світло-сірі черкески (замість шинелей), чорні чоботи. Всі вони мали старовинну козацьку зáчіску — «оселедець» (довге пасмо волосся на поголеній голові).
Знамено чорних запорожців мало скошений край із зображенням тризуба на лицьовому боці з написом «1-й кінний полк Чорних Запорожців». Зворотна сторона знамена містила зображення черепа з кістьми й написом «Україна або смерть»[3].
Слід зауважити, що розповсюджене твердження про те, що «чорні запорожці» були єдиним підрозділом Дієвої армії УНР, який використовував чорні шлики, неправдиве. Окрім «чорних запорожців» чорний шлик використовувано в однострої таких підрозділів:
- курінь «чорних гайдамаків» «гайдамацького» коша Слобідської України;
- кулеметна сотня кінного «гайдамацького» полку ім. Костя Гордієнка;
- 1-й кінний («партизанський») полк корпусу Січових стрільців (отаман полку Олексій Козир-Зірка був колишнім кулеметником-гордієнківцем);
- «Чорний курінь смерті» (розгорнутий з Горбачівської повітової кінної сотні, згодом — Горбачівський полк) під командуванням отамана Сашка Гуцула (колишній штабс-капітан 8-го Астраханського драгунського полку Олександр Козубський);
- 20-й Павлоградський кінний полк отамана Бахмача у складі Катеринославського кошу.
Все на світі помирає,
Як не вмре, то засхне,
Лиш козацька наша слава
Не вмре, не погасне.
Наші ж «чорні запорожці»
Смерти не бояться,
Краще голови положать,
Аби не піддаться.
Кожний з піснею вмірає
За волю Вкраїни,
Кожний б'ється з москалями,
Доки не згине.
Все на світі помирає,
Як не вмре, то засхне,
Лиш козацька наша слава
Не вмре, не погасне.
Полковник УНР Федір Гудима,
Пісня Чорних запорожців[4][5]
- Артюшенко Юрій Митрофанович — хорунжий;
- Балицький Левко Миколайович — з січня 1919 року — старшина;
- Божко Юрій — заступник командира полку;
- Броже Карліс Яніс — командир 2-го куреня;
- Герасименко Володимир — старшина;
- Головко Дмитро — чотовий гарматної сотні;
- Ґонта Дмитро — командир 2-ї батареї;
- Дусько Микола — козак, підхорунжий Армії УНР;
- Дяченко Віктор Гаврилович — курінний;
- Дяченко Петро Гаврилович — командир полку;
- Іванів Андрій — козак кулеметної ватаги;
- Кириєвський Микита Семенович — підхорунжий 1-ї сотні
- Кемпе Лавро — козак 1-ї сотні;
- Киричок (Кірічок) Сергій — поручник;
- Корнієнко Семен — сотник
- Корсун Антін — козак 4-ї сотні;
- Лазар Іван — командир батареї;
- Малиновський Олександр — командир полкового оркестру;
- Осмоловський Юрій — помічник командира 1-го кінного полку
- Пендюра (Піндюра) Іван — чотовий 4-ї сотні;
- Первухин Петро — чотовий кулеметної ватаги
- Плужник Гриць — командир пластунської сотні (1919) і пластунського куреня (1920);
- Самійленко Степан Сергійович — командир кулеметної сотні
- Сім'янцев Валентин — бунчужний 3-ї сотні («Богданівської»);
- Сім'янцев Олекса Іванович — значковий (поручник) полку;
- Старченко Іван — козак гарматної сотні;
- Стеценко Гнат — хорунжий;
- Сумароків Павло Федорович — старшина;
- Чмурак Ілько — козак 4-ї сотні;
- Шаруда Олександр — старшина;
- Янчевський Микола Олександрович — помічник командира 1-го кінного полку
- 24 серпня 2017 року 72-га окрема механізована бригада ЗСУ дістала почесну назву Чорних запорожців, на честь полку.
- 8 липня 2022 року в місті Бровари на Київщині вулиця Короленка, одна із центральних вулиць, перейменована на честь вулицю Чорних Запорожців. Перейменування пов'язане із участю 72-ї окремої механізованої бригади у захисті міста у боях 2022 року.[6][7]
- 28 липня 2022 року у місті Біла Церква Київської області частину вулиці Леваневського перейменували на вулицю Чорних Запорожців.
- 9 лютого 2023 року у місті Кропивницький вулицю Олександра Матросова перейменували на вулицю Чорних Запорожців.
- ↑ Дяченко, 2010, с. 34 та 206 с..
- ↑ Сікевич В. «Сторінки із записної книжки» — Вінніпег, 1945 р., т.3, стор. 44
- ↑ Гломозда К. «Відзнаки українського війська доби визвільних змагань // Історія українського війська» — Львів, 1996 р., стор. 823—825
- ↑ Ф. Гудима. Козацькі вірші. Син України. – № 11 від 16 жовтня 1920 р. – С. 8.
- ↑ Пісня Чорних Запорожців // geroika.org.ua, 21 вересня 2013
- ↑ У Броварах одну з центральних вулиць назвали на честь 72-ї бригади. Вечірній Київ (укр.). 8 липня 2022. Процитовано 2 серпня 2023.
- ↑ Одна з центральних вулиць Броварів названа на честь бригади “Чорних Запорожців”. LB.ua. 8 липня 2022. Процитовано 2 серпня 2023.
- Дяченко, Петро (2010). Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР 2010 ISBN 978-966-96849-6-7.
- Сергій Громенко. Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана 1918 року. — К. : К. І. С., 2018. — 266 с., іл. — ISBN 978-617-684-204-0.
- Дяченко Петро, Чорні запорожці. — Київ: Видавництво «Стікс», 2010 р.
- Коваленко Сергій, Чорні Запорожці: історія полку. — Київ: Видавництво «Стікс», 2012.
- Тинченко Я., Армии Украины 1917—1920 гг. — Москва; ТОВ «Восточный горизонт», 2002 р.
- Володимир Гонський (16 вересня 2010). Час борців, час героїв. Час воїнів. http://www.pravda.com.ua/. Українська правда. Процитовано 11 серпня 2017.
- Дмитро Калинчук (29 серпня 2011). Їх звали Чорні Шлики. http://tyzhden.ua/. Український тиждень. Процитовано 11 серпня 2017.
- Ескєндер Абджєллю (12 серпня 2017). Визволення Криму Чорними Запорожцями 2.0. https://petrimazepa.com/. Петро і Мазепа. Процитовано 11 серпня 2017.
- chornoshlychnyk.io.ua — архів фото
