Шарков Олександр Костянтинович

Олександр ШАРКОВ
Олександр ШАРКОВ
Oleksandr SHARKOV
Народився	21 жовтня 1945; м. Київ
Помер	16 березня 2017 (71 рік); м. Київ
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	професійний розвідник
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Посада	Начальник Головного управління розвідки СБУ
Військове звання	генерал
Партія	безпартійний
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шарков.

Олекса́ндр Костянти́нович Шарко́в (21 жовтня 1945, Київ — 16 березня 2017, Київ) — український державний діяч, генерал, професійний розвідник, брав участь у створенні української розвідувальної служби, начальник Головного управління розвідки Служби безпеки України (1993-1995 рр.).

Життєпис

Народився 21 жовтня 1945 року в Києві, крім українського, мав також білоруське та польське шляхетне коріння. Мав родинні зв'язки з першим народним художником України професором Г. Світлицьким.

1968 — із відзнакою закінчив радіофізичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, вільно володіє англійською, вивчає німецьку.

У тому ж році вступає в аспірантуру^[1]. У студентські роки був кандидатом у майстри спорту з академічного веслування.

1969 — запрошений на роботу в органи держбезпеки та розвідки тодішньої УРСР.

1980 - 1986 — працює в одній із країн Близького Сходу за напрямом науково-технічної розвідки.

Після завершення довготермінового закордонного відрядження відхилив пропозицію працювати у Москві та повернувся з родиною до Києва.

З 1986 — керівник робочої групи із забезпечення розвідувальною інформацією урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, учасник ліквідації 1 категорії.

1991 - 1993 — безпосередньо опікується створенням розвідувальних органів незалежної України, зокрема підготовкою нормативно-правових, технічних та кадрових пропозицій.

1993 — пройшов курс підвищення кваліфікації в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю "Дипломатична та консульська служба", перекладач з англійської мови.

1993 - 1995 — начальник Головного управління розвідки Служби безпеки України. Налагоджує співробітництво з розвідувальними органами інших країн у перші роки відновлення Української державності. З цією метою здійснив робочі та офіційні візити у понад 70 держав світу. Послідовно просуває ідею, у тому числі напрацьовує законодавчі пропозиції, зі створення в Україні окремої самостійної розвідувальної служби, яка була реалізована лише 10 років по тому ^[2].

2001 - 2004 —радник Секретаря Ради національної безпеки та оборони України.

У 2004 засудив масові фальсифікації президентських виборів та відкрито заявив про невизнання їхнім "переможцем" В.Януковича, не бувши водночас прихильником В.Ющенка, діяльність якого часто критикував. У той же час наголошував, що "правоохоронці мають виконувати накази президента, обраного більшістю народу відповідно до Конституції, а не бандитських понять" ^[3].

2004 - 2017 —радник Голови Служби зовнішньої розвідки України (поза штатом).

У різні роки входив до складу Державної експертно-технічної комісії при Кабінеті Міністрів України, Урядової комісії з експортного контролю, Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України, Комітету з питань розвідки при Президентові України, був радником Комітету з питань національної оборони, безпеки та розвідки Верховної Ради України.

Брав участь у двосторонніх консультаціях розвідорганів та представляв Україну під час багасторонніх заходів за участю спецслужб, зокрема з боротьби з міжнародним наркобізнесом та наркотрафіком. Представник з особливо важливих справ Міжнародної поліцейської корпорації громадської безпеки.

Учасник авторського колективу винахідників безгільзової зброї.

Мав проєвропейські погляди, підтримував поглиблення військово-політичного співробітництва України з США та НАТО, критикував російську зовнішню політику^[4].

Після відставки працював заступником керівника одного з комерційних банків, займався підприємницькою діяльністю, був незалежним консультантом з питань інформаційної безпеки та захисту приватної (комерційної) інформації, реалізовував різноманітні, у тому числі благодійні, проєкти.

Водночас завжди продовжував підтримувати СЗР як позаштатний радник голови Служби та охоче передавав знання і досвід новим поколіннями українських розвідників ^[5].

Автор книги спогадів "Моє життя у розвідці" (К. : Видавничий дім "АДЕФ-Україна", 2009. — 254 с.).

16 березня 2017 року пішов із життя, похований у рідному місті поряд з батьками.

Примітки

↑ Наукова робота О.Шаркова "З питання посилення електромагнітних хвиль у плазмі твердого тіла" була визнана однією з найкращих серед випускників радіофізичного факультету того року та опублікована в Українському фізичному журналі. За результатами іспитів і за одностайною рекомендацією кафедри теоретичної фізики його було зараховано до аспірантури.
↑ На посаді начальника Головного управління розвідки у О.Шаркова стався професійний конфлікт, який згодом призвів до його відставки та тривалого незаконного політичного переслідування, з тодішнім першим заступником (а потім - головою) СБУ Л.Деркачем. О.Шарков аргументовано вважав діяльність Деркача, який належав тоді до близького оточення президента Л.Кучми, деструктивною для українських спецслужб. Пізніше Дерчач фігурував у справі Георгія Гонгадзе. За "збігом обставин" лише у 2022 році нардеп-регіонал Деркач-молодший був визнаний "російським агентом з більш ніж десятирічним стажем", внесений до санкційних списків України і США.
↑ Генерал СБУ О.Шарков. «Спецслужба не станет выполнять указания президента, победившего не по закону, а по понятиям!».
↑ Шарков, Олександр (11.03.2014). «Россия Крым не получит!».
↑ Служба заовнішньої розвідки України. Архів оригіналу за 18 березня 2017. Процитовано 17 березня 2017. [Архівовано 2017-03-18 у Wayback Machine.]

Джерела

Керівники української зовнішньої розвідки /авт.-упоряд.: В. Д. Хоменко, О. В. Скрипник, І. М. Шиденко, І. В. Білоконь, В. О. Романюк ; за редакцією Г. О. Ілляшова; художник-оформл. І. Женченко. — К. : Ярославів Вал, 2010. — 176 с. : іл.
Александр Шарков. Моя жизнь в разведке: воспоминания и размышления / А. К. Шарков. — К. : АДЕФ-Украина, 2009. — 254 с.: фотоил. — ISBN 978-966-187-022-1. (рос.)
СЗР: https://web.archive.org/web/20170318084958/http://www.szru.gov.ua/index_ua/index.html%3Fp=5782.html
https://szru.gov.ua/history-of-creation

[1] Наукова робота О.Шаркова "З питання посилення електромагнітних хвиль у плазмі твердого тіла" була визнана однією з найкращих серед випускників радіофізичного факультету того року та опублікована в Українському фізичному журналі. За результатами іспитів і за одностайною рекомендацією кафедри теоретичної фізики його було зараховано до аспірантури.

[2] На посаді начальника Головного управління розвідки у О.Шаркова стався професійний конфлікт, який згодом призвів до його відставки та тривалого незаконного політичного переслідування, з тодішнім першим заступником (а потім - головою) СБУ Л.Деркачем. О.Шарков аргументовано вважав діяльність Деркача, який належав тоді до близького оточення президента Л.Кучми, деструктивною для українських спецслужб. Пізніше Дерчач фігурував у справі Георгія Гонгадзе. За "збігом обставин" лише у 2022 році нардеп-регіонал Деркач-молодший був визнаний "російським агентом з більш ніж десятирічним стажем", внесений до санкційних списків України і США.

[3] Генерал СБУ О.Шарков. «Спецслужба не станет выполнять указания президента, победившего не по закону, а по понятиям!».

[4] Шарков, Олександр (11.03.2014). «Россия Крым не получит!».

[:0-5] Служба заовнішньої розвідки України. Архів оригіналу за 18 березня 2017. Процитовано 17 березня 2017. [Архівовано 2017-03-18 у Wayback Machine.]

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]