Перейти до вмісту

Марчук Євген Кирилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Марчук.
Євген Кирилович Марчук
Євген Кирилович Марчук
Євген Кирилович Марчук
6-й Міністр оборони України
25 червня 2003 — 23 вересня 2004
ПрезидентЛеонід Кучма
Прем'єр-міністрВіктор Янукович
ПопередникВолодимир Шкідченко
НаступникОлександр Кузьмук
4-й Прем'єр-міністр України
6 березня 1995 (до 8 червня, в. о.) — 27 травня 1996
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникВіталій Масол
НаступникПавло Лазаренко
1-й Голова Служби безпеки України
6 листопада 1991 — 12 липня 1994
ПрезидентЛеонід Кравчук
ПопередникМикола Голушко
НаступникВалерій Маліков
2-й Секретар РБНО
10 листопада 1999 — 25 червня 2003
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникВолодимир Горбулін
НаступникВолодимир Радченко
6-й Міністр оборони України
25 червня 2003 — 23 вересня 2004
ПрезидентЛеонід Кучма
ПопередникВолодимир Шкідченко
НаступникОлександр Кузьмук
Народився28 січня 1941(1941-01-28)[1]
Долинівка, Гайворонський район, Одеська область, Українська РСР, СРСР
Помер5 серпня 2021(2021-08-05) (80 років)
Київ, Україна
ПохованийБайкове кладовище
Відомий якполітик
ГромадянствоСРСР СРСР→Україна Україна
Національністьукраїнець
Alma materЦентральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка
Політична партіяСДПУ(О)
У шлюбі зЛариса Олексіївна Івшина
Дітисини Тарас і Вадим
Звання Генерал армії України
Нагороди
Орден Свободи
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги перед Польщею» (Командорський хрест із зіркою)
Орден «За заслуги перед Польщею» (Командорський хрест із зіркою)
Орден Трудового Червоного Прапора
Іменна вогнепальна зброя
Іменна вогнепальна зброя
Підпис
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
2-го скликання
СДПУ(О) 10 грудня 1995 — 12 травня 1998
3-го скликання
СДПУ(О) 12 травня 1998 — 2 березня 2000[2]

Євге́н Кири́лович Марчу́к (28 січня 1941, Долинівка, Гайворонський район, Одеська (нині Кіровоградська) область, Українська РСР, СРСР — 5 серпня 2021, Київ[3], Україна) — український політичний та державний діяч, 4-й та 6-й Прем'єр-міністр України (керував урядом: 6.03.1995 (до 8.06.1995 — в. о.) — 27.05.1996), генерал армії України, кандидат юридичних наук, Народний депутат II та III скликань[4] від СДПУ(О). Перший голова СБУ (1991—1994), другий Секретар РНБО (1999—2003) та шостий міністр оборони України (2003—2004).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 28 січня 1941 року в с. Долинівка Гайворонського району Одеської області (нині Кіровоградська область) у селянській родині. 1963 року закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту за спеціальністю вчитель української мови і літератури та німецької мови.

З 1963 року працював у складі 1-го управління (зовнішня розвідка) Комітету державної безпеки УРСР. До середини 70-х років перебував на оперативних посадах за кордоном, у тому числі й Німеччині. Знав чотири іноземні мови (англійську, німецьку, іспанську та російську).

З кінця 70-тих років працював в Україні на посаді заступника керівника 5-го управління КДБ СРСР. Майже 4 роки очолював комісію по реабілітації жертв політичних репресій[5].

Станом на червень 1991 року — перший заступник керівника КДБ СРСР. Генерал армії України (звання присвоєно указом Президента України 23 березня 1994 року)[6].

5 червня 1991 року на засіданні Верховної Ради УРСР Марчука призначили міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР[7][8].

За поданням Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука 6 листопада 1991 року Верховна Рада України призначила Марчука першим Головою Служби безпеки України (1991—1994)[9].

Указом Президента Кравчука (№ 348/94) від 1 липня 1994 року (між першим і другим туром президентських виборів) Марчука призначили віцепрем'єр-міністром в Уряді Віталія Масола[10].

А восени того ж року, 31 жовтня, Указом новообраного президента Леоніда Кучми (№ 647/94) Марчука призначено першим віцепрем'єр-міністром України — головою Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю[11]. У зв'язку з тим, що прем'єр-міністр Масол подав у відставку з посади керівника уряду, президент Кучма указом від 3 березня 1995 року (№ 166/95) призначив Марчука виконувачем обов'язків прем'єр-міністра[12].

Під час підписання Конституційного договору між президентом і парламентом (08.06.1995. № 1к/95-ВР) указом президента Кучми (№ 433/95) перший віце-прем'єр-міністр Євген Марчук призначений прем'єр-міністром України[13].

На початку цих призначень, у «Народній газеті» вийшла замітка, підписана групою осіб, у якій ці особи висловили протест такому призначенню в самостійній Україні, зазначивши, що Євген Марчук здобув високу посаду генерала КДБ і переїхав з Полтави до Києва за те, що вони були передані до суду та ув'язнені з подачі Марчука. Ці особи в кав'ярні вели бесіди на тему незалежної України, а офіцер КДБ Марчук був відповідальний за їхнє прослуховування.

Згідно з тодішнім законодавством (1995 р.) Марчук, бувши державним службовцем, мав право балотуватися до Верховної Ради. У грудні 1995 року на довиборах до Верховної Ради по Миргородському виборчому округу (№ 324) Марчука у першому турі обрали народним депутатом, а відтак у парламенті —— до Комітету з питань оборони і державної безпеки. У жовтні 1996 року він очолив фракцію «Соціально-ринковий вибір».

Розбіжності у поглядах із президентом і його оточенням на подальший розвиток держави все більше давалися взнаки і Кучма своїм указом від 27 травня 1996 року (№ 378/96) звільнив Євгена Марчука «з посади прем'єр-міністра України у зв'язку з виконанням ним функцій і повноважень народного депутата України на постійній основі»[14]. Пояснення Адміністрацією Президента Кучми такого рішення в публічному дискурсі набуло фольклорного виразу: «за створення власного політичного іміджу»[15].

У березні 1998 року на виборах до ВРУ, не вступаючи до партії СДПУ(о), увійшов під № 2 до її списку, очолюваного Леонідом Кравчуком (1991—1994). Ставши народним депутатом, обраний керівником фракції СДПУ(о) (квітень — грудень 1998), а згодом очолив Комітет з питань соціальної політики та праці (липень 1998 — лютий 2000). Через те, що СДПУ(о) ухвалила рішення підтримати Кучму на президентських виборах 1999 року, Марчук у грудні 1998 року склав із себе повноваження керівника фракції цієї партії в парламенті, а невдовзі взагалі вийшов з її складу і приєднався до депутатської групи «Незалежні».

Брав участь у виборах президента України 1999 року, де у першому турі набрав 2 138 356 голосів (8,13 %), посівши 5 місце з 13 претендентів.

Указом президента Кучми від 10 листопада 1999 року (№ 1453/99) Марчук був призначений Секретарем Ради національної безпеки і оборони України[16].

З червня 2003 року до вересня 2004 року — Міністр оборони України[17][18]. За час перебування на цій посаді брав участь у врегулюванні конфлікту щодо острова Тузла.

19 травня 2008 призначений радником (поза штатом) президента Ющенка[19].

10 грудня 2014 року очолив Міжнародний секретаріат з безпеки та цивільної співпраці між Україною та НАТО[20]. За словами Валентина Наливайченка, Євген Марчук мав представляти й координувати всю діяльність міжнародної співпраці в питаннях безпеки у форматі Україна — НАТО, Україна — ЄС.

Могила Євгена Марчука, Байкове кладовище

З травня 2015 року — представник України у підгрупі з питань безпеки[21] Тристоронньої контактної групи на Мінських переговорах щодо ОРДЛО.

З 21 листопада 2018 року розпорядженням Президента Порошенка уповноважений представляти Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання Російсько-української війни в ОРДЛО замість Леоніда Кучми. Марчук здійснював цю діяльність на громадських засадах[22]. Залишив посаду 19 травня 2019 року[22][23].

Помер 5 серпня 2021 року. Коронавірусна хвороба загострила захворювання, що спровокувало гостру серцево-легеневу недостатність[24][25][26]. Був похований 7 серпня 2021 року на центральній алеї Байкового кладовища[27] (ділянка № 42а).

Родина

[ред. | ред. код]

Відзнаки та нагороди

[ред. | ред. код]

Публікації

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Munzinger Personen
  2. ↑ Постанова Верховної Ради України від 2 березня 2000 року № 1506-III «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Марчука Є.К.»
  3. ↑ Помер український політичний діяч Євген Марчук. ZAXID.NET. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
  4. ↑ Прищепа, Ярослав (6 серпня 2021). Зеленський підписав закон про заборону продажу ліків дітям. Суспільне | Новини. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021.
  5. ↑ Інтерв'ю з Євгеном Марчуком | #укрдерждовгобуд | Центр спільних дій (укр.), архів оригіналу за 19 серпня 2021, процитовано 19 серпня 2021
  6. ↑ Указ Президента України від 23 березня 1994 року № 111/94 «Про присвоєння Є. Марчуку військового звання»
  7. ↑ Постанова Верховної Ради УРСР від 5 червня 1991 року № 1148-XII «Про призначення Державного міністра з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій Української РСР»
  8. ↑ Помер колишній прем'єр України Євген Марчук. РБК-Україна. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
  9. ↑ Постанова Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року № 1794-XII «Про призначення Голови Служби національної безпеки України»
  10. ↑ Указ Президента України від 1 липня 1994 року № 348/94 «Про призначення Є. Марчука Віце-прем'єр-міністром України»
  11. ↑ Указ Президента України від 31 жовтня 1994 року № 647/94 «Про призначення Є. Марчука Першим віце-Прем'єр-міністром України - Головою Координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю»
  12. ↑ Указ Президента України від 3 березня 1995 року № 166/95 «Про покладення на Є. Марчука виконання обов'язків Прем'єр-міністра України»
  13. ↑ Указ Президента України від 8 червня 1995 року № 433/95 «Про призначення Є. Марчука Прем'єр-міністром України»
  14. ↑ Указ Президента України від 27 травня 1996 року № 378/96 «Про увільнення Є. Марчука з посади Прем'єр-міністра України»
  15. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 жовтня 2016. Процитовано 22 вересня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  16. ↑ Указ Президента України від 10 листопада 1999 року № 1453/99 «Про призначення Є. Марчука Секретарем Ради національної безпеки і оборони України»
  17. ↑ Указ Президента України від 25 червня 2003 року № 550/2003 «Про призначення Є. Марчука Міністром оборони України»
  18. ↑ Указ Президента України від 23 вересня 2004 року № 1114/2004 «Про звільнення Є. Марчука з посади Міністра оборони України»
  19. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 455/2008 Про призначення Є.Марчука Радником Президента України
  20. ↑ Марчук очолив секретаріат із координації співпраці з НАТО — глава СБУ [Архівовано 10 лютого 2015 у Wayback Machine.] // interfax, 13:47 10.12.2014
  21. ↑ Досьє на Євгена Марчука на сайті liga.net у рубриці ЛІГА. Досье. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 20 січня 2018.
  22. ↑ а б Розпорядження Президента України № 210/2018-рп від 21 листопада 2018 року «Про представника України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях». Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 22 листопада 2018.
  23. ↑ Розпорядження Президента України № 51/2019-рп від 19 травня 2019 року «Про представника України у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях». Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 3 червня 2019.
  24. ↑ Помер Марчук. СБУ назвала причину смерті. Українська правда. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
  25. ↑ З життя пішов перший Голова Служби безпеки України Євген Марчук. SSU. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
  26. ↑ Стала відома причина смерті Марчука. РБК-Україна. Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 5 серпня 2021.
  27. ↑ У Києві попрощалися з Євгеном Марчуком. Архів оригіналу за 8 серпня 2021. Процитовано 8 серпня 2021.
  28. ↑ Головні новини 5 серпня: смерть експрем'єра Марчука та велике інтерв'ю президента Зеленського. 24 Канал. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021.
  29. ↑ Марчук Евгений. LIGA. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 6 серпня 2021.
  30. ↑ Указ президента України №406/2021. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 24 серпня 2021. Процитовано 25 серпня 2021.
  31. ↑ Указ Президента України від 27 січня 2001 року № 59/2001 «Про нагородження Є. Марчука орденом князя Ярослава Мудрого»
  32. ↑ Оружие от президента. Полный список владельцев именных пистолетов [Архівовано 10 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Александр Хорольский, Денис Иванеско / ІнА «Українські Новини», 8 грудня 2016 р. (рос.)

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник: Міністри оборони України
25 червня 2003 — 23 вересня 2004 		Наступник:
Шкідченко Володимир Петрович
12 листопада 2001 — 25 червня 2003 		Кузьмук Олександр Іванович
24 вересня 2004 — 3 лютого 2005
Попередник: 1-й Голова Служби безпеки України
6 листопада 1991 — 12 липня 1994 		Наступник:
Голушко Микола Михайлович
 		Маліков Валерій Васильович
Попередник: Прем'єр-міністр України
6 березня 1995 — 27 травня 1996 		Наступник:
Масол Віталій Андрійович
 		Лазаренко Павло Іванович
Попередник: Секретар Ради національної безпеки і оборони України
10 листопада 1999 — 25 червня 2003 		Наступник:
Горбулін Володимир Павлович
 		Радченко Володимир Іванович
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марчук_Євген_Кирилович&oldid=43213058